Зміст

Йамамуто

“Наді мною — краса, піді мною — краса.
І коли я покину тіло — я теж піду стежкою краси”.

(З індійської мудрості)

— Йамамуто, а Ти розповіси про те, як став Єдине з Отцем?

— Мій шлях схожий на шлях Лао*. Я прийшов в останнє земне життя, вже пізнавши спокій, що розчиняться від споглядання прекрасного. Це — велика спадщина від Моїх японських предків.

Я міг “зникнути”, “розчинитися” — і годинами перебувати в злитті із красою квітучих сакур, відчуваючи Собою — кожну квітку, кожну її тичинку, пахощі напівпрозорих біло-рожевих пелюсток, освітлених сонячним світлом… Я переживав тоді великий екстаз: захват ставав спокоєм, а мить — вічністю!

Краса властива тому, що вічне! І в тому потоці вічної краси Я ставав промінчиками прозорих струмочків, спокоєм розігрітих сонцем каменів, безкрайньою синню неба і пінних гребенів хвиль — як на японських гравюрах, що застигли у своєму нескінченному русі...

Я міг відчувати блаженство травинки, що ледь-ледь колишеться теплим подихом вітерцю і вдихає сонячне світло... Я міг сходити разом із сонцем над спокоєм океану...

Так Я жив перед тим, як почав освоювати медитації на тому величезному місці сили в Новій Зеландії, про яке Я розповідав. Це місце подібно вулкану із кратером на кілометри… Спочатку Я сприймав його як урвище, прірву, провал, що розійшовся в нескінченному Живому Світлі…

Я приходив — і стрибав у те Світло*. І вчився бути Ним...

І з кожним разом Я опускався все глибше, все довше міг у Ньому бути… І в якийсь момент Я став Ним — так само, як ставав колись красою…

І Я відчув Себе подібним до величезного квітучого Древа…Вся краса світу цвіла на його гілках, а стовбур був проходом у Безмежність Океану Світла — Основа Всього. Корінь же Древа живили всі життя на його гілках...

І Я почав опускатися під корінь того Древа, в Основу, і запитував:

— Велике Світло, з Якого створено Все, як Ти твориш красу?

А Він не відповідав, але кликав усе глибше в Себе...

І Я приходив знову й знову… — поки не став Ним — у нескінченному екстазі, що став Спокоєм і вічністю Любові!

І тоді Я дізнався відповідь на Своє запитання. Бо нескінченний Океан став Йамамуто.

А всередині Йамамуто продовжувала жити і краса квітучих сакур, і прозорість стрімких струмочків, і синява неба, і пінні гребені хвиль, і травинка, що вдихає сонячне світло, і сонце, що сходить над спокоєм океану...

Зміст