Апокрифічне (тобто те, що не увійшло до Нового Завіту) Євангеліє особистого учня Ісуса Христа апостола Пилипа, знайдене археологами лише в 1945 р. у Єгипті, містить найважливішу інформацію, повідомлену Пилипові Ісусом Христом.

Вона стосується вищих медитативних технік, що приводять подвижника до Обителі Бога-Отця, позначену Пилипом як “Чертог Шлюбний”. У Євангелії художньо сплетені дві лінії викладу: лінія сексуальної любові між людьми — і лінія вищої Любові до Бога, причому перша розглядається як прообраз іншої.

Євангеліє написане високохудожньою літературною мовою, виконане у притчовій манері.

Дотепер воно не було відоме російськомовному читачеві. Три попередні його видання, що ввійшли до тематичних збірників, були підготовлені перекладачами, які самі не розуміли смислу тексту. Ними зроблені лише спроби “дослівного” перекладу, а це переважно незрозумілий набір слів.

Робота з підготовки цього видання була виконана на прохання і за особистої участі Автора Євангелія. Прототипом цієї редакції перекладу є видання [45,62]. Дрібним шрифтом набрані коментарі до тексту Євангелія.

* * *

1. Єврей породжує єврея, і той може назватися прозелітом. Але прозеліт не породжує прозеліта.

Ті ж, Які прийшли з Істини, — такі з самого початку. І Вони породжують інших Людей Істини, котрим треба лише народитись (у Ній).

Прозеліт — той, хто прийняв віру.

Ті, які прийшли з Істини — Ті, Які прийшли з Обителі Бога-Отця. Вони здатні провести до неї Своїх учнів, дати їм “народитись” у ній.

2. Раб сподівається тільки стати вільним. Він не може розраховувати на одержання спадщини свого пана.

Син же — не тільки Син, але й Співвласник надбання Отця.

Син Бога-Отця, єдиносущий Йому, є Співвласником Його надбання.

3. Є ті, хто успадковує тлінне. Вони самі належать тлінності, тому й успадковують тлінне.

Ті ж, Хто успадковує Нетлінне, — Самі нетлінні. Вони стають власниками і Нетлінного, і тлінного.

Люди тліну (насправді) не успадковують нічого. Бо — що може успадкувати тлінна людина?

Якщо той, хто залишив тіло, успадкував Життя Істинне — це означає, що Він не мертвий, а буде жити.

Той, Хто досяг Отця завдяки зусиллям із самовдосконалювання, знаходить Життя Істинне після смерті свого тіла. Він стає Співвласником з Отцем — і в Небесному, і на Землі.

4. Язичник і не вмирає зовсім, бо він ніколи (по-справжньому) й не жив. Тому немає сенсу й говорити про його смерть.

Той, хто прийняв Істину, — почав жити. І має він небезпеку вмерти: бо він — живе.

Умерти — у цьому контексті — означає збитися зі Шляху до Отця. Це — духовна смерть, яка і має значення.

5. Від дня, коли втілився Христос, прийшло благополуччя, ожили міста, відсунулася смерть.

6. Коли ми були іудеями, у кожного з нас була тільки мати. Але з тих пір, як ми стали християнами, у нас є і Отець, і мати.

В іудейській традиції Бога називали Отцем. Ісус запропонував Своїм послідовникам називати Отцем тільки Бога-Отця, а не земного батька.

Пилип говорить, що щирі послідовники Христа знайшли тепер Отця істинного.

7. Ті, хто сіє взимку, збирають урожай влітку.

Зима — це мирське. Літо — інший еон. Будемо сіяти взимку на Землі, щоб улітку був урожай!

Тому нам не слід молити Бога про зиму: адже за зимою — літо.

Якщо ж хто спробує одержати врожай узимку — він не збере врожай, а тільки повисмикує паростки.

У південних широтах сіяють узимку, а не навесні, як у нас.

Грецьким словом “еони” позначаються просторові мірності; серед них ті, які називаються пеклом, раєм, Обителлю Бога-Отця.

“Узимку”, тобто поки ми на Землі, ми повинні трудитися, щоб “улітку” бути в статку і блаженстві вищих еонів.

8. Хто не буде робити так — не збере врожаю. Він, більше того, не тільки не збере врожаю, але й у суботу його сила виявиться немічною.

Хто не буде ретельно трудитися, самовдосконалюючись протягом усього втілення, — не отримає для себе ніяких добрих плодів по його закінченні.

Пилип символізує строк, відведений для цієї роботи, образами “зими” або “трудового тижня”; потім настає час відпочинку — “літо”, “субота” (субота в іудеїв — вихідний).

9. Христос прийшов “викупити” деяких: звільнити, врятувати. Він “викупив” тих, хто був чужим, зробивши їх Своїми.

І Він відокремив потім Своїх — тих, кого Він викупив з волі Своєї.

Він запризначив Себе (на шлях жертовного служіння), коли Сам побажав — але не тоді, коли Він відкрився людям, а від дня Створення Світу Він запризначив Себе.

Він був утілений, і Він — коли забажав — потім вилучив Себе. Він побував серед розбійників, і Його захопили як бранця. Він звільнив і Себе, і врятував також тих, хто був у світі цьому як гарним, так і поганим.

10. Світло і темрява, життя і смерть, праве і ліве — брати одне одному; вони невіддільні одне від одного (в мирських людях). А тому серед них — і хороші не хороші, і погані не погані, і життя їхнє — не життя, і смерть їхня — не смерть.

Так що кожному треба буде почати з того, щоб розділити все це в собі.

Ті, які відірвалися від мирського, — стають цільними, вічними.

Людині, що стає на духовний Шлях, належить відокремити в собі істинне, вічне, цінне для життя у вищих еонах — від неправильного, що належить тільки світові цьому. Потім треба ростити в собі перше і позбуватися другого.

Ті, Хто це повністю зробив, — стають вічними в Божественних еонах.

11. Значення, що надається речам земним, є великою помилкою. Бо вони відволікають помисли від Того, Хто Непорушний, — до того, що тлінне. І тоді навіть той, хто чує про Бога, а не осягає (за цим словом) Непорушного, той думає про минуще. Подібно до цього і за словами “Отець”, “Син”, “Святий Дух”, “Життя”, “Світло”, “Воскресіння”, “Церква” — люди не пізнають Непорушного, але думають про минуще, хіба що вже пізнали Непорушне (через особистий духовний досвід). Мирських людей ті слова тільки обманюють.

Якби ті люди побували в (Божественних) еонах — вони не вимовляли б цих слів серед мирських турбот і речей. Бо ці поняття мають відношення до (Божественних) еонів.

Так і в нашій країні зараз багато хто використовує вигук “Господи!” як лайку, в тих самих ситуаціях, коли інші такі самі, як вони, застосовують мат.

А Бога-Отця, Що є Вселенським Океаном Споконвічної Свідомості, стали малювати на іконах у вигляді дідка на хмарині.

І Хто Такий Святий Дух — навряд чи розуміє багато хто з “пастирів”, не кажучи вже про “паству”.

І під словом “життя” більшість “віруючих”, як і атеїсти, розуміють тільки життя в тілі, плачучи над тілами тих, хто їх покинув, жаліючи їх...

12. Єдине ім’я не вимовляється серед мирського — це ім’я, яким Отець нагороджує Сина. Воно — понад усе. Воно — Отець. Син не одержав би це ім’я, якби не став Отцем.

Ті, Хто носить це ім’я, знають це, але не кажуть про це. І ті, хто не мають цього імені, про Них не здогадуються.

Найменування в світі породжені тому, що не можна пізнати Істину без них.

Істина єдина, але Вона представлена тут множинно. Це — заради нас: щоб привести нас до пізнання Єдиного через любов до множинного.

Люди, що не пізнали особисто Отця, не здатні побачити, впізнати і Сина. І якщо Син спробує говорити їм про Свою єдиносутність Отцю — такі люди лише озлобляться на Нього.

13. Земні правителі зажадали обдурити людей; вони ж розуміли, що люди — одного походження з насправді гідним. Вони взяли назви високі й дали їх поганим речам — щоб таким чином обдурити людей і прив’язати їх до поганого. І тепер ті земні правителі, ніби з милості, пропонують людям віддалятися від “поганого” і приліплюватися до “доброго” — тим людям, які з ними знаються. Ті земні правителі прагнуть зробити спершу вільних людей рабами навіки.

14. Є сили, які дають людині (владу), не бажаючи врятувати її. Вони роблять це (щоб підкорити її).

Людина, бажаючи врятуватися, здійснювала жертвоприношення. Але, якщо людина розумна, те (вона ясно розуміє, що) жертвоприношення не потрібні і тварини не повинні пропонуватися богам. Насправді, ті, хто пропонував тварин у жертву, самі подібні до них (за рівнем розвитку)...

Коли жертвопринесення відбувалося, то (тварини пропонувалися богам). Хоч вони пропонувалися живими, але вмирали.

Коли ж людина пропонує себе Богові мертвою, — (то, воістину,) буде жити.

Тут заслуговує на коментарі останній абзац.

Справа в тому, що людина це не тіло. Людина — свідомість, душа. Тому неправильно казати, що людина мертва, якщо вмерло її тіло: якраз тіло і вмерло, а сама людина — ні.

Можна також говорити про смерть саме людини (як душі, тобто про духовну мертвість) у тому розумінні, що вкладав у ці слова Ісус, говорячи: “Іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців” (Мф 8:22; Лк 9:60).

Але в цьому уривку Свого Євангелія Пилип мав на увазі іншу “смерть” — смерть нижчого індивідуального “я” людини, що має на увазі реалізацію ним свого Вищого “Я”, тобто Злиття розвиненою свідомістю із Творцем. Така Людина знаходить Життя Вічне в Обителі Творця у Злитті з Ним.

15. До пришестя Христа не було їжі Небесної. Те було, як у раю при Адамі: там було багато дерев — їжі для тварин, але не було зерна — їжі для людей. І людина харчувалася тією самою їжею, що й тварини.

Але коли приходить Христос — Досконала Людина — Він приносить їжу з Небес, щоб люди харчувалися людською їжею.

Люди без істинних знань про своє призначення та Шлях живуть життям, яке цілком можна порівняти з життям тварин. Бог же через Христа дає людям духовний хліб, гідний людей.

16. Земні правителі думали, що те, що вони робили, вони робили своєю владою і за власною волею. Але насправді це Святий Дух таємно робив усе те через їхнє посередництво — робив так, як Він Сам вважав за потрібне.

Але також істинне знання — те, що існувало споконвічно, Вони сіяють усюди. І багато людей бачать його, коли його сіяють, але лише деякі згадують про нього ближче до жнив.

Святий Дух спрямовує, коли треба, дії людей. Вони ж про це, звісно, не підозрюють.

Зокрема, Він — через людей пороку — створює іншим людям труднощі у вигляді спокус, принад, таких, наприклад, як помилкові доктрини. Але це робиться заради сприяння інтелектуальному розвитку втілених людей. Адже вони послані сюди вчитися, а не просто жити.

Смисл наших життів на Землі — у нашому удосконалюванні, що повинне йти трьома основними напрямами: інтелектуальним, етичним та психоенергетичним. І Вчитель наш — Бог.

Старанні учні, закінчивши цю Школу, запрошуються, якщо стали гідними того, Отцем до Його Обителі, аби з’єднатися там із Ним навічно.

Невстигаючі ж учні так і залишаються вічними “другорічниками”, рабами світу цього.

Час “жнив” — це “кінець світу”: Школа скасовується, гідні переселяються до Обителі Отця, збагачуючи Його Собою; доля ж інших — “темрява зовнішня”: руйнування, смерть душ.

... Заслуговує на спеціальний коментар вживання в наведеному уривку займенника “Вони” щодо до Святого Духу. Це — не помилка: Святий Дух є справді сукупністю багатьох колишніх людей, що досягли у своєму вдосконалюванні права перебувати у Вищих еонах.

17. Деякі говорили, що Марія зачала від Святого Духа. Вони помиляються. Те, що вони говорять, вони і не розуміють. Коли бувало, щоб жінка зачала від жінки?

Марія — водночас і непорочність, що не була опоганена насильством.

Вона — велика спокуса для іудеїв — як тих, хто проповідує, так і тих, хто слухає проповідників.

Її непорочність, що не була опоганена насильством, — чиста. Опоганилися ж сильні (через свої фантазії).

І Господь (Ісус Христос) не сказав би: “Отець Мій, Що на Небесах” — якби в Нього не було іншого батька. Але Він сказав би просто: “Отець Мій”.

У грецькій мові, якою було написане Євангеліє, Святий Дух — жіночого роду. Це й з’явилося підставою для іронії Пилипа на початку уривка.

18. Господь сказав учням: “Увійдіть у Дім Отця. І не беріть нічого в Домі Отця та не виносьте з Нього.”

Ця фраза — жарт Ісуса. Тому що в “Домі Отця” — вищому еоні — немає матеріальних предметів, які можна було б винести, як з будинку батька земного.

Увійти ж до Обителі Отця Небесного та оселитися в ній назавжди — Ціль еволюції кожної людини.

19. Ісус — це ім’я людське. Христос — звання. Тому ім’я Ісус не має аналогів в інших мовах; просто Його назвали Ісусом.

Христос — сирійською звучить як Месія; Христос же — слово грецьке. Всі інші мови також мають це слово — і в кожній своя вимова.

Назареянин — означає “Той, Хто прийшов із Істини”.

Христос — не прізвище Ісуса, як вважає багато віруючих у Росії. Христос — це Той, Хто раніше досяг Обителі Отця, став Частиною Його, а потім прийшов на Землю як Божественний Учитель, що зберігає єдиносутність із Отцем.

Христос, Месія, Аватар — лише різні назви різними земними мовах того самого явища.

Ісус Христос був один, але Христів за всю історію життя людей на Землі — багато. Ісус був єдиним і першим Христом тільки для тих людей, з якими Він безпосередньо спілкувався за Свого земного життя.

20. Христос має в Собі і людське, і ангельське, і ще потаємніше, і Отця.

У Євангелії від Іоана наведені слова Ісуса, де Він порівнював Себе з виноградною лозою: її стовбур — над поверхнею Землі, але корінь тягнеться з Обителі Отця. Будучи Свідомістю скрізь, Він може достовірно говорити людям про вищі еони і представляти Отця в матеріальному світі.

21. Ті, хто каже, що Господь спочатку помер, а потім воскрес — помиляються. Тому що Він воскрес спочатку і потім тільки вмер (тілом).

Якщо хтось уже досяг Воскресіння — Він не помре. Адже Бог — живий і буде живим завжди.

Істинне Воскресіння — це Воскресіння у вищих еонах, а зовсім не у світі матерії. Ісус цього досяг давно, і Він прийшов на Землю як Частина Бога-Отця.

Той, Хто вже пройшов Шлях до Злиття з Богом-Отцем, — досяг істинного безсмертя. Умерши тілом, Він одразу воскреє в еоні Отця в Злитті з Ним.

Але Ісус “воскрес” — для втілених людей — і в світі цьому, матеріалізуючи щоразу нове тіло. Це дозволяла Йому робити Його Божественна Сила.

22. Не ховають предмета великої цінності у великій посудині, але часто незліченні скарби виявляються поміщеними в посудину вартістю з ассарій. Подібним чином — і з душею: будучи великою цінністю, вона вкладається в нікчемне тіло.

В уявленні атеїстів, а також і більшості тих, хто в цей час називає себе християнами, людина є тіло.

Насправді ж вона є душа, свідомість. А тіло — лише тимчасове її вмістище, що дається їй для того, аби пройти черговий курс навчання в Школі, що розташована в матеріальному світі.

Втілені стани людей — це, зазвичай, набагато коротші відрізки їхніх життів у порівнянні зі станами невтіленими.

Але розвиток людини може відбуватися тільки у втіленому стані, для цього і потрібні втілення, для цього Бог і творить матеріальні світи.

Справа в тому, що тіло — це “фабрика” з трансформування енергій. В ньому енергія, що береться, насамперед, зі звичайної матеріальної їжі, може стати енергією свідомості, душі. Саме завдяки цьому можуть відбуватися процеси якісного та кількісного зростання індивідуальної свідомості.

23. Є люди, які бояться воскреснути оголеними. Це — тому, що вони бажають воскреснути в плоті. І вони не розуміють, що ті, хто носить плоть, — саме ті й оголені (перед духами і Богом).

Ті ж, хто роздягнуться (від плоті), щоб стати оголеними (тобто “голими” душами), — ті вже не оголені.

Ні плоть, ні кров не можуть увійти до Обителі Божої.

Отже, яке те, що не увійде? Це — те, що на нас.

А яке те, що ввійде? Це — те, що в нас належить Ісусу та Його Крові.

Тому Він говорив: “Той, хто не буде їсти Моєї Плоті і пити Моєї Крові, — не буде мати в собі життя (істинного)”.

Що є Його Плоть? — Логос. А Кров Його — Дух Святий. Той, хто одержав Це, — має істинні їжу, питво та одяг. І я не погоджуся, якщо хтось казатиме, що ось Ця Плоть не воскресне.

Отже, люди заплуталися. Якщо ти кажеш, що Плоть не воскресне, то скажи мені, щоб тебе поважати за розумність: що ж тоді воскресне?

Ти говори краще, що Дух є цією Плоттю, а також Світло є цією Плоттю. І Логос — Він також є цією Плоттю. Тож, усе, що ти назвав, є цією Плоттю. І треба воскреснути саме в цій Плоті, тому що все — в Ній.

У цьому уривку Пилип застосовує характерну для Євангелія “гру слів” як прийом, що стимулює роботу розуму читача.

Починається уривок з теми страху воскреснути оголеними. Пилип висміює таку соромливість: адже сором оголеності свого тіла — взагалі не є зовсім об’єктивно значущий етичним законом, а лише нормою моралі певних груп утілених на Землі людей. Таких “норм поведінки” немає у вищих еонах.

Та й статі в Бога, а також і в духів, насправді, теж немає: адже стать властива тільки плоті. Свідомість будь-якого рівня розвитку є енергією, що існує в тих або інших еонах.

Індивідуальні Свідомості в Обителі Творця перебувають у стані взаємного співрозчинення, утворюючи Ціле. Хоча Вони можуть і виокремлюватися знову в Індивідуальності — для виконання конкретних робіт у Творінні.

Духи зберігають свою відособленість, а також звичні їм в їхніх останніх втіленнях вигляди, схильності. Але вони можуть перетворюватися й на звичайний згусток енергії, а також набувати на певний час чужого вигляду — при спілкуванні з утіленими людьми.

Бог і духи чують не тільки вимовлені нами слова, але й наші думки, навіть “найпотаємніші”.

Вони також бачать все те, і в усіх деталях, що існує у світі матерії. Не тільки одяг, під яким ми ховаємо свої тіла, але й навіть всі нутрощі наших тіл абсолютно відкриті погляду будь-якої невтіленої істоти.

А втілені люди цього зазвичай не знають, не помічають, а якби знали й помічали, то однаково немає шансів сховати свою оголеність. Ми — оголені перед усім Океаном невтіленої всесвітньої Свідомості та безліччю індивідуальних свідомостей. Ми — в усіх на очах. Вони нас розглядають, захоплюючись або співчуваючи, поважаючи або потішаючись, люблячи або ненавидячи, нехтуючи, смакуючи наші прийдешні муки... А ми цього не знаємо, а якби й знали — однаково дітися нікуди, ніде не сховатися...

... Далі Пилип переходить до розгляду того, що Ісус алегорично назвав Своїми Плоттю та Кров’ю.

Ісус-“Лоза”, втілюючись (входячи в тіло), “протяг” частину Себе-Свідомості з еону Отця — у світ матерії. І Він пояснював учням, що Шлях до Отця для них складається в перетворенні себе на такі ж “Лози”, але тільки рости їм треба у зворотному — в порівнянні з Ісусом — напрямі: не від Отця — до матерії, а від матерії — до Отця.

Той, хто доростає своїми “коріннями” до Обителі Отця й зливається там із Ним в обіймах Любові, — Той і Сам стає згодом Христом.

Щоб пройти цей Шлях, людина повинна “харчуватися” тією “їжею”, що їй готові надати з еонів Святого Духу і Отця. Це — “їжа” Божественного знання. Логос же (тобто “Глаголящий”) є Той, Хто несе це знання.

Той, хто народжується ще при житті свого матеріального тіла у вищих еонах, той, хто повертає у них власну Божественну “Плоть”, є істинним послідовником Христа, істинним християнином, котрий стає Христом. Після смерті тіла Він воістину воскрес. Він досяг безсмертя і уже гарантовано не загине навіть за “кінця світу”.

24. У світі цьому люди своїм одягом визначають себе в суспільстві.

У Царстві ж Небесному одяг вибраних — у Тих, Хто одяг Потік і Вогонь, Які очистилися.

Потік — це рух Свідомості Святого Духа, яка асоціюється в тих, хто проник до Її еонів, із зануренням у космічну ріку Живої Божественної Свідомості. Різні варіанти цієї медитації називаються Латиханом і Пранавою (докладніше див. в [10]). Це і є істинне хрещення Святим Духом. Як ми бачимо, воно зовсім не схоже на те, що розуміють під хрещенням у різних сектах.

Святий Дух пронизує Собою всі нашарування багатомірного Творіння. Прояв Святого Духу над поверхнею Землі може асоціюватися з Потоком. Його ж усередині планети Пилип позначає як Світло. Інший Його Прояв — Вогонь. А Світло Досконале — Бог-Отець у Його Обителі — в Чертогові Шлюбному.

Хрещення послідовно в кожному із цих шарів дає чергові етапи очищення і стоншення свідомості подвижника.

25. Безумовно явне пізнається через явне, а таємне — через таємне. Але в деяких випадках таємне символізується через образи явного.

Так, виникає образ води в Потоці і образ вогню при благословенні (Отця).

26. Ісус завойовував серця людей, не розкриваючи Своєї Суті. Він перед кожним відкривався настільки, наскільки той міг умістити. Він робив це так: перед великими поставав великим, а перед малими — малим, перед ангелами — ангелом, а перед людьми — як людина. І при цьому Його Божественність була прихована від усіх. Деякі, бачачи Його, думали, що бачать просто рівного собі.

Коли ж Він відкрився Своїм учням у всій славі на горі — у той момент Він був уже не малим, але воістину Великим. Але перед цим Він зробив Своїх учнів настільки великими, щоб вони змогли побачити Його Велич.

У той день, дякуючи Отцеві, Він вимовив: “О Той, Котрий з’єднав Свої Досконалість і Світло з Духом Святим! З’єднай і нас з ангельськими подобами!”

В останніх словах Ісуса — жартівлива “гра слів”. Її зміст такий: “Зроби так, щоб учні стали, нарешті, виглядати, як ангели!”. За цими словами Ісуса — жаль, що навіть багато хто з найближчих Його учнів не могли Його розуміти.

Одна з особливостей розвитку людей полягає в тому, що душі, втілювані Богом у людські тіла, мають дуже різний вік, що зовсім не співпадає з віком тіл. Саме від цього насамперед (і лише значно меншою мірою — від віку тіла, характеру виховання, отриманої освіти тощо) залежить здатність конкретних людей до сприйняття інформації того чи іншого рівня складності. А дорослішають душі саме під час багатьох втілень, про що також говорили Ісус і апостоли.

Мудрість учителя виявляється, зокрема, в тому, щоб допомагати конкретним людям з урахуванням їхніх вікових особливостей і здатностей до сприйняття, не даючи, зокрема, непосильної для них за складністю інформації.

Духовний Шлях — це ніби драбина, що складається з багатьох щаблів (сходинок). І варто допомагати учням підніматися щоразу на новий для кожного щабель (сходинку), а не пропонувати стрибати вгору через східцеві марші.

27. Не нехтуйте Агнцем: без Нього не можна побачити Врата.

І ніхто не зможе спрямуватися до Царя, залишаючись “оголеним”.

“Жертовний Агнець” — це Ісус, Котрий ішов на Свою смерть на хресті заради того, щоб знання, залишені Ним, рятували людей від пекла.

Друга фраза цього уривка є продовженням думок уривка 23. “Оголений” — це той, хто красується на поверхні Землі у своєму матеріальному тілі, ототожнюючи себе з ним і думаючи, що те, що він робить потай від інших втілених, так і залишається таємницею для всіх. А насправді, він — на очах у всіх духів, у Бога. Насправді, над ним можна потішатися, наче він був би голим серед сторонніх втілених людей, але сам не помічав би своєї наготи.

Але в гості до Царя — Бога-Отця — не можна направитися в тілі і вважати себе тілом. До Царя можна направитися, тільки роз’єднавшись із тілом, набувши реальної свободи від нього (тіла) в медитативних тренуваннях. Саме щаблі медитативних практик (медитація — це робота з розвитку свідомості) дозволяють отримувати істинні, а не “іграшкові” хрещення, дозволяють народжуватися і дорослішати в нових еонах.

28. Людина Небес — численніші Її Сини, ніж людини земної. Якщо сини Адама численні, хоч вони й помирають — наскільки ж більша кількість Синів Людини Досконалої — Ті, Які не вмирають і породжуються знов і знову!

Людина Досконала — це Христос. Його Вчення — ціною, зокрема, Його смерті на хресті і праць Його апостолів — залишилося на Землі і продовжує плодити нових і нових духовних Чад, що знаходять безсмертя в Обителі Отця.

29. Отець створив Сина, але Син не може створити сина. Бо Той, Хто так породжений (Отцем), не може породжувати. Син набуває Собі братів, але не синів.

Сина Божого не приваблює земне розмноження. Тому Він породжує не земних дітей, а чад духовних — братів і сестер.

30. Оригінал тексту в цьому місці пошкоджений.

31. Є ті, хто харчується з вуст, якщо слово Боже виходить із них. Якщо так харчуватися з вуст — можна стати Досконалим.

Досконалі можуть зачинатися від поцілунку і так народжуватися.

Тому і ми цілуємо одне одного, зачинаючись од благодаті, що в кожному.

Досконалий Учитель живить учнів словом Божим із вуст. І це може привести їх до Досконалості.

Підготовлені попередніми втіленнями психогенетично зрілі учні можуть бути пробудженими Любов’ю Вчителя — для подальшого просування. І вони потім зможуть народитись у вищих еонах.

Домінування емоцій ніжної любові допомагає учням у духовній роботі, підтримуючи, надихаючи, насичуючи силою.

32. Троє йшли з Господом увесь час: Марія — Його мати, також Його сестра і Марія Магдалина — та, котру називали Його супутницею. Отже, були три Марії: і Його мати, і Його сестра, і Його супутниця.

33. Отець і Син — прості позначення.

Але Дух Святий — позначення Двояке*. Тому що Вони — всюди: Вони — вгорі, Вони — внизу, Вони — у прихованому просторі, Вони — у відкритому (просторі).

(При цьому) Дух Святий — і відкритий унизу, і схований угорі.

Святий Дух, вийшовши з Обителі Бога-Отця, є присутнім, зокрема, в різних Своїх станах над поверхнею Землі (“відкритий простір”) і всередині нашої планети (“схований простір”).

Але Дух Святий може бути видимим духовним подвижником під поверхнею Землі, а також і невидимим над нею людиною світу цього.

34. Святим служать і злі сили. Вони сліпі через Духа Святого: вони думають, що служать своїм людям, тоді як насправді працюють на святих.

Учень запитав одного разу Господа про щось, що стосується мирського. Господь відповів йому: “Запитай свою матір — нехай вона дасть тобі від Мені чужого”.

Чим грубіші за своєю енергетичною природою індивідуальні свідомості, тим у грубіших і віддаленіших від Бога-Отця еонах вони живуть за їхнього невтіленого стану. При цьому вони не мають здатності входити в обителі досконалішої свідомості, і не бачать тих, хто живе у ближчих до Отця еонах.

Але досконаліші істоти духовного світу не тільки можуть входити в грубіші зони, але й управляють їхніми мешканцями, хоча ті можуть про це і не підозрювати.

Бог особисто або через гідних духів управляє всіма іншими духами і втіленими людьми, зокрема, найпримітивнішими. І вони використовуються Ним для напоумлення інших втілених людей — як грішних, так і праведних, наприклад, коли потрібно праведних вдосконалити, перенаправляти тощо.

35. Апостоли сказали своїм учням: “Нехай всі наші дари людям будуть містити сіль”. Вони називали мудрість сіллю. Без неї дарування неприпустиме.

Апостоли закликали учнів не просто дарувати, наприклад, зцілюючи хворих, але супроводжувати це проповіддю Шляху до Досконалості. Без цього духовна людина дарувати не повинна, бо такі дарунки не принесуть справжньої користі тим, хто обдаровується.

36. Але мудрість не може бути спроможною без Сина...

Далі в цьому уривку текст оригіналу ушкоджений.

Мудрість справжня може бути тільки від Бога-Отця. А найдосконалішим її Провідником є Син-Христос.

37. Те, що є в Отця, належить і Синові. Та поки Він малий, Йому не довіряють того, що Йому належить. Коли ж Він стає дорослим — Його Отець дає Йому все, що належить Йому.

Набувши тіло (втілившись), дитина Христос ще не може проявляти всі Свої Божественні здібності. Вони даються Йому в міру дорослішання Його земного тіла.

38. Ті люди, які збиваються зі Шляху, теж були породжені на Землі з волі Духа Божого. Але й збиваються зі Шляху вони теж через Нього. Так одним і тим самим Духом світильники запалюються і гасяться.

По-перше, Бог Сам виставляє перешкоди на Шляху до Себе: боротьба з ними розвиває нас. І переборюють ті перешкоди тільки гідні, тобто вже досить зрілі люди.

По-друге, тут йдеться про те, що Бог має всю повноту Сили й Влади, щоб не підпускати до Свого еону недостойних: ніхто з людей не може увійти до Обителі Отця без Його на те Волі.

Достойність подвижників визначається за тісно пов’язаними один з одним етичним та інтелектуальним показниками, а також за ступенем стоншеності свідомості.

39. Є просто мудрість. Але є мудрість, освячена смертю: вона пізнала смерть. Та ж, що не пізнала смерть, є мала мудрість.

Більшість людей на Землі живе, не замислюючись над тим, що наша можливість принципово змінити свої долі на сотні (зазвичай) років між втіленнями і на наступне втілення (якщо йому призначено відбутися) — обмежена в часі. Потім про таку зміну буде пізно навіть мріяти.

Якщо ж людина живе з думкою про своє прийдешнє розутілення — це підганяє її на духовному Шляху, дозволяючи збагнути бездоганну диференціацію того, що має і що не має значення перед обличчям смерті, яка насувається.

Найрадикальнішим та найефективнішим рішенням подвижника, для якого знання про свою смерть стало союзником, є рішення навчитися управляти своєю смертю через оволодіння здатністю до дематеріалізації свого тіла.

Якщо ж така людина пройшла і через реальну клінічну смерть, мала можливість побувати в “світі тому” без перешкод з боку матеріальної оболонки — це стає дуже істотним доповненням до медитативного досвіду, збагачує абсолютно достовірним знанням про життя там і про те, що ще треба встигнути зробити, щоб максимально все виконати.

40. Існують тварини, віддані людині, наприклад, корова, осел та інші. Існують й інші, які людині не віддані, і живуть без неї в пустелі.

Людина оре поле за допомогою тих тварин, які віддані їй. Завдяки цьому вона забезпечує їжею і себе, і їх — тих, які віддані їй. Але не тих, які не віддані.

Подібним чином і Людина Досконала працює за допомогою відданих Їй, і все необхідне для їхнього буття Вона готує. Завдяки цьому все знаходиться на своїх місцях: і добре, і погане, і праве, і ліве.

Але Дух Святий піклується про всіх і управляє всіма: і відданими Йому, і ворожими, і байдужними. Так, Він і з’єднує їх, і роз’єднує — щоб, коли Він вважатиме за потрібне, вони всі набули силу.

Святий Дух, що діє з Обителі Отця, є Головним Розпорядником доль утілених людей. Для реалізації їхніх доль Він, зокрема, спрямовує думки, бажання, коректує навіть виконання тих чи інших фізичних дій людей, влаштовує у такий спосіб їхні зустрічі (одного з іншим). Так Він з’єднує учнів — з учителями, злочинців — з їхніми жертвами, тих, хто прагне знайти сексуального партнера, — з майбутніми партнерами і т. ін. Він і роз’єднує людей тими самими методами, коли їхнє спілкування вже стає непотрібним з погляду їхнього духовного прогресу.

Він управляє і відданими, і не відданими Йому, і добрими, і злими, і знаючими Його, і не знаючими.

Але нам, зрозуміло, буде легше і приємніше, а також і ефективніше — вчитися у Нього, якщо ми станемо люблячими Його і Отця учнями.

Втілений Досконалий Учитель, звісно, більше зручний для учнів, оскільки Він говорить із ними доступною мовою. Але, з іншого боку, Його земна Місія для Нього набагато складніша, бо, втілившись у земне пекло, Він стає мішенню для нескінченної людської мерзенності. Тому Його добровільне втілення є проявом Його Великої Жертовної Любові.

За зрозумілих причин Він безпосередньо навчає тільки відданих Йому учнів.

41. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

42. Спочатку з’являється перелюбство, потім від нього народжується вбивця. Він був колись сином диявола, тому й тепер стає вбивцею людей, убиває своїх братів.

Будь-яке (сексуальне) поєднання несхожих (одне з одним) людей є перелюбством.

Перелюбство — це неугодне Богові сексуальне з’єднання людей. Це поняття не має нічого спільного з тим, чим залякують свою “паству” багато церковних “пастирів”, що намагаються розпоряджатися долями людей від імені Бога; адже Бог їм цього не доручав!

Але поняття перелюбства існує у Бога. За нього Він може навіть покарати, як ми тільки що прочитали, втіленням у тіло дитини, що народжується, диявольської душі, а також народженням дітей-виродків, недоумкуватих і т.п.

Бог зовсім не проти сексу в цілому: це Він Сам створив людей такими, що популяція людських тіл на Землі підтримується саме завдяки сексу. Через сексуальну взаємодію люди також учаться — під керівництвом Святого Духа — тому, якими їм треба і не треба бути. Сексуальні стосунки між людьми — це прекрасна можливість для Бога вчити нас любові, мудрості, силі.

Найзагальніші принципи правильної поведінки в сфері сексуальних стосунків такі:

— відмова від егоїзму, тактовність, дії кожного не заради себе, а заради іншого, заради спільної гармонії,

— відмова від брутальності в емоціях, словах, діях, прагнення зростити в собі і подарувати коханому тонку ніжність — найціннішу емоцію на Шляху до Досконалості.

Чи можна змінювати партнерів? Або — чи треба, щоб там не було, прожити все втілення з одним? Відповідь: зрозуміло, можна! Адже, змінюючи партнерів, навчишся більшому в мистецтві дарування своєї любові.

Хоча поява дітей накладає, безсумнівно, обов’язки на обох батьків.

А якщо захопитися пошуком сексуальної насолоди, забувши про все інше, — це вже буде гріхом перелюбства, і Бог укаже на цю помилку, наприклад, венеричними хворобами.

Але в другому абзаці цитованого уривка Євангелія йдеться про інший вид перелюбства, що має стосунок, насамперед, до людей, які вже стали на духовний Шлях.

Йдеться про адекватність партнера. Адекватний партнер — це не тільки той, хто подобається, і той, хто згодний, і той, з ким добре виходить, хоча і це все має значення. Але це обов’язково повинен бути абсолютний однодумець і найближчий супутник на Шляху до Отця.

Якщо ж існує значна різниця у віці душ, у ступені енергетичного очищення організмів і стоншенні свідомостей, якщо хтось із партнерів не твердий в етично та біоенергетично єдино правильному “беззабійному” харчуванні, — то такі стосунки будуть серйозним гальмом для того з подружжя чи просто пари, хто відданіший Богові, хто наблизився до Нього. І це буде, з погляду Бога, перелюбством, тобто неприпустимим діянням, за яке буде покарано.

43. Бог — як фарбар. Подібно тому, як гарні фарби, що їх називають стійкими, умирають лише зі смертю того, що ними пофарбоване, — так і в Бога. Тому що не вицвітають Його фарби, тому що вони безсмертні завдяки Його роботі “фарбаря”.

Бог хрестить тих, кого Він хрестить у Потоці.

Перше хрещення, що дається Богом, відбувається в Потоці Святого Духа. Його Бог дає лише достойним. Причому хрещення гідних перетворює їх так, що “фарби” не змиваються ніколи.

44. Неможливо, щоб хтось бачив що-небудь із Неминущого, якщо він сам не стане колись подібний Йому.

У світі Життя Істинного відбувається не так, як у мирських людей: ці бачать сонце, хоча вони не є сонцем, бачать небо, землю та інші предмети, не будучи усім цим.

Але в Тому світі ти бачиш щось — і ти стаєш ним. Так, ти бачиш Духа Святого — і ти став Ним. Ти бачиш Христа — і ти став Христом. Ти бачиш Отця — і ти станеш Отцем.

У Тому світі ти бачиш все, але не бачиш лише себе. Себе ж ти бачиш — Тим. Тому що ти стаєш Тим, Кого бачиш.

Пилип ділиться деякими особистими враженнями від вищих медитацій, яким навчав Ісус. Зокрема, від медитацій Злиття.

45. Віра — одержує. Любов — дає.

Не можна одержувати без віри. Не можна давати без любові.

Тому, щоб одержати, ми віруємо, а щоб воістину давати, ми любимо.

Якщо ж хтось дає без любові — немає йому користі від такого давання.

46. Той, хто не одержав ще Господа, — ще єврей.

Ці слова написані з розрахунку на читача-єврея. Їхнє значення таке:

Той, хто пізнав Бога, перестає відчувати себе представником тієї чи іншої національності, віросповідання, вікової чи статевої групи: це все йде в минуле, актуальним залишається лише відчуття себе свідомістю, що спрямувалася до свого Улюбленого.

47. Перші апостоли називали Його так: Ісус Назареянин Месія, що означає: Ісус Назареянин Христос. Останнє слово — Христос, перше — Ісус, у середині ж — Назареянин.

Слово Месія має два значення: і Христос, і Цар. Ісус — древньоєврейською — Спаситель. Назара — Істина. Назареянин — Той, Хто від Істини.

Отже, Христос — Цар. Виходить, і Назареянин — Цар, і Ісус — теж Цар.

48. Перлина, якщо вона і кинута в болото, не стане зневаженою. Якщо ж її натерти бальзамом, вона не стане коштовнішою. Але вона завжди цінна для її власника.

Подібним чином і Сини Бога: де б Вони не були, завжди мають цінність для Їхнього Отця.

49. Якщо ти говориш: “Я — іудей!” — ніхто й не рушить. Якщо ти говориш: “Я — римлянин!” — ніхто не стривожиться. Якщо ти говориш “Я — еллін, варвар, раб, вільний!” — ніхто не здригнеться. Якщо ж ти говориш: “Я — християнин!” — усі здригнуться. О, якби я міг одержати це звання, що їх не в силах переносити земні правителі!

50. Бог — Поглинач людей. Люди поглинаються Ним.

Колись люди приносили в жертву тварин. Але їхні душі поглиналися не Богом.

Смисл усього, що ми називаємо органічним життям на Землі, — у розвитку свідомості, втілюваної в носіїв її — живі тіла.

Почавши свою індивідуальну еволюцію у вигляді примітивних енергетичних мікроутворень на кристалічних решітках мінералів, пройшовши потім через багато втілень у рослинні, тваринні та людські тіла, деякі душі стають у кінцевому підсумку Богоподібними і вливаються у Творця — Споконвічну Всесвітню Свідомість, поглинаючись Нею. У цьому — Його (Творця) Еволюція. Ми — її учасники.

Більше того, людина, що духовно розвивається на заключних етапах своєї особистої еволюції, усвідомлено жертвує собою, своєю індивідуальністю — заради Злиття в Любові зі Свідомістю Всесвітнього Отця. Для такої людини це є природним: адже вона — у стані вищої закоханості в Найвищого Улюбленого! Збоку це може бути оцінене як жертовне самознищення.

За старих часів до людських мас доходили відгомони побажань Бога про жертовну любов з боку людей. І люди тоді... стали вбивати в жертву Йому тварин, самі поїдали їхні трупи, а душі ніби відсилали в дарунок Богові або вигаданим “богам”.

Проти такого примітивізму виступав, зокрема, Ісус Христос, пропонуючи людям відмовитися від убивства тварин як “у жертву Богові”, так і просто заради поїдання їхніх тіл.

51. Посуд скляний і посуд глиняний виготовляється за допомогою вогню. Але посуд скляний, якщо розбивається, може бути відтвореним, бо він з’являються від подиху (подуву, видихання повітря. — Уточнення авт.). Посуд глиняний, якщо розбивається, викидається, бо він був виготовлений без подиху.

Осколки скла можна знову переплавити і виготовити в такий спосіб новий посуд. Уламки ж обпаленої глини залишається тільки викинути.

Тут — мудра алегорія.

І скло, і глина, під час виготовлення з них виробів, проходять ніби “вогняне хрещення”.

Але “хрещення подувом” (видихом майстра; аналогія з Потоком Пранави) проходить тільки скло, а не глина. Хрещення у Пранаві обов’язково повинне передувати хрещенню Вогнем. А тому “вогняне хрещення” виробів із глини не може дати міцного результату.

Тут знову йдеться про дотримання об’єктивно необхідної етапності в духовній роботі: не можна перестрибувати нагору через східці або цілі сходові марші, не можна утриматися в Божественному Вогні, не зміцнившись попередньо в інших варіантах Злиття з Богом.

52. Осел, ходячи навколо жорен, пройшов, крокуючи, сто миль.

Коли ж його відв’язали, він перебував на тому самому місці.

Є люди, які багато ходять, але нікуди не просуваються. І коли вечір настає для них, вони не бачать ні міста чи села, до яких ішли, не пізнали ні природи Творіння, ні Сили (тобто Бога-Отця), ні навіть ангелів. Даремно нещасні трудилися.

Зусилля приносять гідні плоди, тільки якщо попередньо усвідомлена Мета і методи її пізнання. Або ж треба взятися за руку Вчителя і міцно за неї триматися. (Учителем, який здатний привести до Мети, може бути тільки Той, Хто Сам Її добре знає).

53. Віддяка наше — Ісусу! Його називають по-сирійськи Фарісатха, тобто Той, Хто перебуває скрізь.

Ісус прийшов, щоб продемонструвати розп’яття на хресті того, що належить світові цьому.

Ми вже говорили про можливість і необхідність не тільки якісного, але й кількісного зростання індивідуальної свідомості. У звичайної людини вона в розслабленому стані за величиною не набагато перевищує розміри тіла. Але завдяки спеціальним медитативним тренуванням вона може бути вирощеною до розмірів, порівнянних із розмірами Землі, а то й більших. Тільки виконавши це (поряд із багатьма іншим умовами), людина стає гідною увійти в еон Отця.

Ісус пройшов цей Шлях колись — задовго до відомого сучасним людям втілення. І Він насправді став Тим, Хто Перебуває Скрізь. Він, будучи на Землі, одночасно був і в Обителі Отця.

Він також довів Своєю смертю на хресті та наступними з’явленнями перед очима втілених учнів, що свідомість не гине разом зі смертю тіла, що тілом можна жертвувати заради реалізації вищих цілей.

54. Господь якось увійшов у фарбувальню Левія. Він узяв сімдесят дві фарби і кинув їх у чан. Потім Він вийняв усі тканини білими і сказав: “Саме так працює насправді Син Людський”.

Пилип описує одне із чудес, створених Ісусом. Ісус цим чудом продемонстрував учням наступний принцип роботи Вчителя: дуже різні (“різнобарвні”) спочатку учні повинні бути “вибіленими” у загальному “чані” духовної Школи, вони повинні стати душами — білими, подібно до Вогню Отця.

Словосполучення “Син Людський”, яким Ісус іноді називав Себе, означає: “Частина Отця, що народилася серед людей, у породженому жінкою тілі”.

55. Жінка, що не народила власних дітей, може стати матір’ю ангелів. Така була супутниця Сина — Марія Магдалина. Господь любив Марію більше всіх інших учнів, і Він часто цілував її у вуста. Інші учні, бачачи Його люблячим Марію, сказали Йому: “Чому Ти любиш її більше всіх нас?”. Відповідаючи їм, Він сказав: “Чому не люблю Я вас, як її?”.

В уривку описується, зокрема, характер взаємин Ісуса з Його улюбленою (тобто кращою з учнів-жінок) ученицею Марією Магдалиною. Ці стосунки були насичені істинною ніжною і лагідною емоційністю. Демонструючи це учням, Ісус давав їм приклад того, якими повинні бути оптимальні стосунки між близькими по духовній роботі людьми: об’єднана емоціями любові-ніжності група гідних учнів працює набагато ефективніше. Такими ж можуть бути стосунки і між Учителем та учнями.

56. Сліпий і зрячий, коли вони обоє в темряві, не відрізняються один від одного.

Але якщо приходить світло, тоді зрячий бачить світло, а той, хто сліпий, залишається в темряві.

Коли приходить Учитель від Бога, тоді тільки ті, хто здатний побачити Божественне Світло, пробуджуються до духовного життя; інші ж залишаються в їхній колишній темряві неуцтва.

57. Господь сказав: “Благо тому, хто вже істинно існував до того, як народився (на Землі).

Той же, хто істинно існує зараз, — той уже був таким і буде.”

Ісус говорив про еволюцію одиниць свідомості.

Молоді психогенетично люди здатні поки що до інстинктивно-рефлекторного життя, подібного до життя примітивних тварин.

Ті, хто є розвиненою якісно і кількісно Свідомістю, — здатні до воістину усвідомленого, правильно спрямованого та організованого існування на Шляху до духовної Досконалості, на Шляху до Отця.

Але дозрівання свідомості — процес досить повільний, він триває протягом багатьох утілень.

Чим зріліші конкретні люди, тим менше вони роблять помилок і тем менше в них перепон, через які можна “зірватися” зі східців духовного сходження. Про це якраз і говорить Ісус: по-перше, таким людям, що прийшли в це земне життя вже досить зрілими, простіше жити. По-друге, якщо ми бачимо таку людину, — це означає, що вона вже була підготовлена до такого рівня існування ще до початку цього втілення.

58. Панування людини таємниче: адже вона — господар над тваринами, які сильніші за неї, які величезні за розмірами і за силою. Але зате саме вона дає їм їжу. Якщо ж людина віддаляється від них, вони починають кусати, убивати одне одного. І вони ж зжеруть одне одного, якщо не знайдуть собі їжі.

Але тепер у них буде їжа, бо людина обробила землю.

У цій притчі людство на Землі, серед якого більшість завжди складають молоді психогенетично та незрілі люди, зіставляється зі свійськими тваринами в “Маєтку” Бога, які, хоч і підкоряються Хазяїнові, але все-таки залишаються звірами у стосунках одне з одним, якщо дати їм свободу дій, а особливо тоді, коли їм не вистачає їжі.

Автор притчі сподівався, що от тепер — коли Людина-Бог Христос дала людям істинний і вічний духовний хліб — всі люди-звірі будуть ситі і перестануть бути звірами...

59. Якщо хтось був занурений у Потік, але, нічого в Ньому не одержавши, все-таки говорить: “Я — християнин!”, — то він ніби взяв це звання в борг.

Якщо ж той, хто отримав хрещення, насправді отримав хрещення Духа Святого — то він має звання християнина як дар.

Той, хто одержав дар, — у того дар не відбирають. Той же, хто одержав у борг, — у нього борг може бути відібраний.

Іоан Хреститель здійснював обряд водного хрещення розкаюваних грішників.

Ісус і апостоли хрестили Святим Духом, кличучи Його проявити Себе, впливаючи Собою на свідомості тих, хто приймає хрещення. (Звернемо увагу: це зовсім не рівнозначно народженню у Святому Дусі).

Езотеричний смисл такого хрещення — дати адептам-початківцям перше відчуття того, який Він — Святий Дух. Потім спогад цього відчуття може надихнути тих, хто хрестився, на те, щоб присвятити життя припасуванню себе під цей Еталон, спрямуватися до досягнення Злиття зі Святим Духом.

Інші ж люди, просто постоявши під час хрещення і нічого не одержавши, все-таки привласнюють собі звання християн. І якщо вони крім того не працюватимуть над собою далі, щоб стати гідними звання християн, — то вони вважатимуться боржниками, що не повернули свої борги Богові, значно обтяживши в такий спосіб свої долі.

60. Подібна цьому і таємниця про шлюб.

Якщо хтось перебуває в чистому шлюбі — він на висоті. Бо без цього він не знайде спокою.

Людина ж бо — головна суть усього на Землі. А головна (земна) функція людини — це шлюб.

Пізнайте ж чистий шлюб — бо він має велику силу!

В опоганеній формі існує лише його зовнішній образ.

Ми вже говорили, що шлюб — прекрасна можливість для самовдосконалення людей, що ринули до Істини.

Ми також обговорювали, що таке перелюбство: а) коли люди надмірно захоплюються пошуком насолоди на шкоду своїм обов’язкам перед Богом та іншими людьми і б) коли в сексуальні стосунки вступають занадто різні за рівнем духовного просунення люди, яким треба вчитися в Школі Бога за різними програмами, а не за однією.

Залишається розглянути те, що ж таке є одруження, шлюб.

Існує державна реєстрація шлюбних стосунків, вона юридично фіксує майнові відносини подружжя, а також права можливих дітей. Така соціальна офіціалізація шлюбу цілком справедлива для переважної більшості людей, сповнених вигоди і готових виконувати свої обов’язки перед іншими людьми лише за примусом закону.

Є також церковні шлюби. Деякі церкви привласнили собі право давати або не давати людям дозвіл на сексуальні стосунки — ніби від імені Бога. Смисл? — прагнення церковних лідерів тримати “паству” у страху та покорі.

У Бога ж чоловіком і дружиною називаються ті, які сформували досить міцний духовний союз між собою, компонентом якого є сексуальні стосунки. І Богові угодно Самому розпоряджатися шлюбними справами людей: кого з ким і коли з’єднати, а також і роз’єднати. Це Він робить дуже легко, наприклад, через регулювання емоцій партнерів у стосунках одне одного.

Опоганені форми шлюбних стосунків можуть проявлятися не тільки у двох розглянутих формах перелюбства, але й у прояві огидних душевних якостей ким-небудь або обома подружжями: таких як егоїзм, жорстокість, зарозумілість, насилля в сексуальних та інших стосунках, прагнення ображати і принижувати іншого.

61. Серед духів нечистих існують як чоловічі, так і жіночі. Чоловічі прагнуть з’єднатися з душами, що живуть у жіночих тілах, а жіночі — з душами, що живуть у чоловічих тілах, причому — з тими душами, які живуть самотньо.

І ніхто не може втекти від таких духів, коли вони оволодівають втіленою душею, хіба що, коли поєднують у собі силу одночасно і чоловіка, і жінки, тобто в шлюбі. Таким чином, цю силу одержують у шлюбі, що є символічним прообразом з’єднання в Чертогові Шлюбному.

Коли примітивні жінки бачать чоловіка, що сидить на самоті, вони кидаються на нього, заграють із ним, опоганюють його. Подібним же чином і примітивні чоловіки, вгледівши гарну жінку на самоті, чіпляються до неї, ґвалтують, опоганюють її.

Але якщо такі люди бачать чоловіка і дружину, які поруч, — то до них не підійдуть.

Так само буває і коли людина з’єднується свідомістю з ангелом — тоді ніхто з духів нечистих не насмілиться підійти до таких чоловіка чи жінки.

Той, хто вийшов із мирського, — той також уже не може бути ними схоплений, як тоді, коли він ще був у мирському. Він є тепер таким, що поза пристрастю... і страхом. Він тепер — господар власної природи, він — вище земних бажань.

... А ще буває — застають самотнього, схоплюють, мучать... І як він може втекти, сам здоланий своїми бажаннями і страхом? Куди він може сховатись од них?...

Буває часто, приходять люди і кажуть: “Ми хочемо стати віруючими, щоб позбутися духів нечистих, демонів”... Та якби з ними був Дух Святий — то духи нечисті не прилипли б до них!

У цьому довгому уривку Пилип — у властивій Ісусові алегорично-притчовій манері — підводить читача до ідеї “Одруження”, З’єднання, на зразок подружнього, свідомості адепта зі Свідомістю Отця в Чертогові Шлюбному. Саме це, зокрема, дає повну безпеку і від нечистих духів.

Але на ранніх щаблях свого наближення до Бога-Отця адепт одержить захист і від реального скріплення свідомості з Духом Святим або навіть просто із чистим духом-ангелом.

62. Не бійся плоті і не люби її!

Якщо ти боїшся її — вона пануватиме над тобою.

Якщо ж ти любиш її — вона поглине і підкорить тебе.

Цю проблему кожний може радикально вирішити тільки через переключення своєї уваги на Вищу Мету — Бога-Отця.

63. Або вже жити в матеріальному світі — або воскреснути у вищих еонах! Але не виявитися б поза (цим)!

У світі цьому є і хороше, і погане. Втім, те, що в ньому вважають хорошим, — насправді, не є таким. А те, що вважають поганим, — насправді, не є поганим.

Але воістину погане існує за межами світу матерії! Це — те, що зовні. Там — погибель.

Саме поки ми живемо в світі цьому, нам варто знайти собі Воскресіння — щоб, коли ми залишимося без плоті, нам опинитися б у Спокої, а не бродити десь.

Бо багато хто збиваються зі Шляху.

Добре піти зі світу цього, не накоївши гріхів!

64. Є люди, які і не бажають, та й не можуть працювати (над собою).

Інші ж — хоч і хочуть, так однак цього не роблять. А тому і користі від такого бажання їм немає. Це лише робить їхніми грішниками.

Якщо ж можуть, та не бажають — то одержать своє за-справедливості: і за відсутність бажання, і за відсутність справ.

65. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

66. Початок уривка в оригіналі ушкоджений.

... Я кажу зовсім не про вогонь, що не має ніякого прояву (тобто символічного, міфічного), але про реальний, Котрий — білий, Котрий ллє Світло прекрасне, Котрий несе Істину.

Йдеться про прояв Бога у вигляді Божественного Вогню. Він — цілком реальний. Але бачити Його можна тільки очами розвиненої Свідомості, а не тілесними очима.

67. Істина не дається в світ цей у чистому виді, але в символах і образах. В іншому вигляді її не передати.

Так, є народження (у вищих еонах) — і символічний його образ (у народженні земному). І Істину треба відтворити через цей образ.

Або: яке Воскресіння насправді?

От так, поступово, образ за образом, людина й воскреє.

Так і Чертог Шлюбний: образ за образом — і приходить Істина, Що є Злиття.

Це я адресую тим, кого не просто цікавлять слова “Отець, Син і Святий Дух”, але які знаходять Їх воістину для самих себе.

Якщо ж хто не знаходить Їх так — то навіть і слова ці в них будуть відібрані.

Істинно знайти Їх можна лише з благословення Божого в реалізації всієї повноти сили Хреста, що Її апостоли назвали “Правим-І-Лівим”. Хто осягнув це — Той уже більше не християнин, але Христос.

Для того, щоб говорити про Реалії вищих еонів, не завжди вдається підібрати відомі в матеріальному світі слова. Тому немає іншої можливості говорити про це, крім як використовуючи символи і образи. Вони стають цілком зрозумілими для тих подвижників, які вже доросли до своєї медитативної реалізації.

В останньому абзаці Пилип описує — знову ж — в “символах і образах” — одну з вищих медитацій для розвиненої Свідомості Подвижника, виконувану у вищих еонах. Той, хто оволодів нею в еоні Отця, незабаром стає Христом.

68. Господь має все головне в схованому вигляді від світу цього: і хрещення, і благословення, і перетворення, і очищення, і Чертог Шлюбний.

Як уже було видно з викладеного, зовнішні обрядові форми і зовнішні описи не мають нічого спільного з істинною реалізацією переліченого в цьому уривку.

69. Господь сказав: “Я прийшов низьке уподібнити Вищому і зовнішнє — внутрішньому. І з’єднати їх ТАМ.”

Він говорив про ТЕ місце в символах і образах.

Ті, хто каже, що Бог — нагорі, — вони помиляються. Тому що про Того, Хто в ТОМУ місці, — про Нього можна сказати: Він простирається знизу. І водночас Він, Якому належить також і все, що приховано від світу цього, — Він вище всього!

Насправді, це просто тільки базікати: “внутрішнє і зовнішнє, зовнішнє — від внутрішнього”...

А ще Господь назвав місце загибелі “темрявою зовнішньою”. І увесь світ цей оточений нею...

Він також сказав: “Отець Мій, Котрий — у прихованому”.

І ще Він сказав: “Увійди до своєї кімнати, зачини двері за собою і молися своєму Отцю, Що у прихованому”. Тобто — Тому, Хто в глибині під усім.

Але Той, Хто в глибині під усім, — це Споконвічна Свідомість. За Нею немає нікого, хто був би ще глибше.

І водночас це про Нього кажуть: “Той, Хто над усіма”.

Бог-отець є Споконвічною Свідомістю, сущою в усьому всесвіті. Він є і вгорі, і внизу, і в усі боки, і безпосередньо під будь-яким предметом матеріального світу, включаючи тіло кожного з нас.

Але Він — у глибині під усім цим, у найглибшому, споконвічному еоні.

Пізнається ж Він зовсім не вгорі, куди прийнято підводити очі і здіймати руки, а в глибині розвиненого до галактичних масштабів власного духовного серця.

Пізнавши вхід до Його еону, можна надалі проходити по ньому в будь-яку точку, зокрема, під власне тіло.

А в останніх двох абзацах уривка — звичайна для Євангелія “гра слів”. Значення тут таке: Той, Хто під усім, — править усім.

70. До Христа багато хто йшов (зі світу цього). Туди, звідки вони пішли, вони не могли (відразу) повернутися. І звідти, куди вони прийшли, вони не могли (відразу) вийти.

Але прийшов Христос. І тепер ті, хто увійшов, йдуть, і ті, хто пішов, повертаються.

Христос наблизив Своїх учнів до Досконалості. І тепер вони можуть у медитаціях залишати світ матерії, відвідувати вищі еони і повертатися знову в світ матерії.

Більше того, деякі з них, будучи забитими на смерть за їхні проповіді, потім поверталися знову у свої тіла і продовжували в них працювати.

Ісус і апостоли також воскрешали “померлих” у їхні земні тіла.

71. Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Коли вона відділилася від нього — з’явилася смерть. Якщо ж вона ввійде в нього знову і він її прийме — смерті знову не буде.

Це — знову жартівлива “гра слів” з великим значенням. Справа в тому, що Адам і Єва — це зовсім не імена перших двох людей, що склало сюжет суперечливої древньої єврейської казки, включеної до Біблії. “Адам” — означає просто “людина” як збірне поняття. “Єва” — “життя”.

Життя, тобто душа, покинула тіло людини — настала “клінічна” смерть. Але душа ще може повернутись у нього.

72. “Боже Мій, Боже Мій, для чого, Господи, Ти Мене залишив?” — Він сказав це на хресті.

Потім Він відокремив від того місця Те, Що було Божественним.

Господь повстав знову (у тілі) з померлих. Він з’явився Таким, Яким був колись. Але тіло Його тепер було досконалим, хоча це була плоть. Але ця плоть тепер була — від Споконвічного.

Наша ж плоть — не від Споконвічного; ми володіємо лише подобами її.

Ісус матеріалізував Собі нове тіло, що тепер було концентратом чистої Божественної Енергії, на відміну від колишнього тіла, породженого Марією.

73. Чертог Шлюбний — не для тварин і не для чоловіків-рабів (пристрастей) і жінок розбещених.

Але він — для тих чоловіків і чистих дружин, котрі набули Свободу.

Народження в еоні Отця, дорослішання в ньому і Злиття з Богом-Отцем — це завершення індивідуальної еволюції душі. Цього може досягти саме людина, яка високо розвинена інтелектуально, етично та психоенергетично, зокрема, та, яка звільнилася від “земних” пристрастей і прихильностей, яка досягла чистоти і Божественної стоншеності себе як свідомості.

74. Завдяки Духові Святому ми породжені на Землі.

Але ми народилися повторно завдяки Христу.

Ми хрещені у Святому Духові.

І слідом за народженням у Ньому — ми з’єдналися з Ним.

Святий Дух, управляючи долями людей, керує, зокрема, і їхнім втіленням у земні тіла.

Далі йдеться про щаблі пізнання Божественного.

Перший — хрещення, коли під час виконання відповідної медитації адепт входить (уводиться) у відповідний еон і вперше відчуває Свідомість, яка живе в ньому.

Потім людина повинна навчитися входити в той еон уже за рахунок особистих зусиль і бути в ньому. Це називається народженням у ньому.

І слідом за народженням і наступним дорослішанням в еоні — знову ж за рахунок оволодіння спеціальними медитативними прийомами — людина приходить до Злиття зі Свідомістю, яка живе в ній.

75. Ніхто не може побачити себе ні в потоці, ні в дзеркалі — без світла.

І навпаки: ти не зможеш побачити себе у Світлі без Потоку і без дзеркала.

Тому треба хреститися як у Світлі, так і в Потоці.

У Світлі ми одержуємо благословення.

Коментарів у цьому уривку заслуговують два пункти.

Перший — алегоричне значення слова “дзеркало”. Це — самоаналіз (споглядання себе) заради виявлення пороків (з метою їхнього знищення) і недоробок у розвитку добрих якостей (з метою їх дорозвитку).

Другий — слово “благословення”. Воно має два значення: а) благословення на яку-небудь дію (аналог — “дати добро”) і б) передача іншому доброго енергетичного посилу. Повне благословення Вчителя — це коли обидва компоненти зливаються.

Практично, у Світлі ми можемо одержувати і високе блаженство, і благословення з інструкціями на духовну допомогу втіленим людям, і благословення з конкретними порадами на входження в еон Отця.

76. Були три приміщення місцями воздаяння в Єрусалимі. Одне відкрите на захід, його називали “Святим”. Інше відкрите на південь, його називали “Святим Святого”. Третє — на схід, його називали “Святим Святих”, туди священик входить один.

Хрещення — це “святе”.

Спокута інших (через власне жертовне служіння) — “святе Святого”.

А “Святе Святих” — це Чертог Шлюбний.

У середині уривка текст оригіналу ушкоджений.

... Що таке чертог шлюбний, якщо не символічний образ Чертога Шлюбного? Але останній вище всього нечистого.

Його завіса розривається зверху донизу. Звідси випливає, що це — запрошення обраним увійти.

В останньому абзаці — вказівка на символічність того, що завіса (запона) в Ієрусалимському храмі розірвалася від верху до низу в момент смерті Ісуса на хресті.

Найважливіший щабель перед входженням у Чертог Шлюбний — жертовне служіння Богові через духовне служіння людям.

77. Тих, Хто оповився Досконалим Світлом, не бачать нечисті духи і не можуть схопити.

Нехай таке одягання Світлом буде таємним Злиттям.

У зв’язку з цими рекомендаціями, перше завдання подвижника — народитися в еоні Світла.

Друга — подорослішати в ньому, ставши достатньо великою, активною і дієздатною свідомістю.

Третя — злитися зі Свідомістю еону.

Тих, Хто оповився Світлом, — Тих не бачать нечисті духи, але лише поки Вони перебувають в еоні Світла.

78. Якби жінка не відділилася від чоловіка, вона не вмерла б разом із чоловіком. Відділення від нього було початком смерті.

Тому прийшов Христос, щоб виправити розділення, що почалося тоді, об’єднати обох, і тим, хто вмер у розділенні, дати Життя Істинне в об’єднанні їх.

Пилип знову жартівливо обіграє біблійну казку про Адама та Єву. Роз’яснення подано в наступному уривку.

79. Тож, нехай жінка з’єднається зі своїм чоловіком у Чертогові Шлюбному. Бо Ті, Які з’єдналися в Чертогові Шлюбному, більше не будуть розділені.

Тому-от Єва і відділилася від Адама, що вона з’єднувалася з ним не в Чертогові Шлюбному.

Істинне і вічне з’єднання Досконалих відбувається в Чертогові Шлюбному Отця.

80. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

81. Ісус явив (Іоану Хрестителю) на березі Йордану Споконвічну Свідомість Царства Небесного, Котре було ще до початку всього. Потім Він явився (Іоану) ще раз. Потім Він виявив Себе як Син (Отця Небесного). Потім Він був благословлений (Отцем на служіння серед іудеїв). Потім Він був узятий Отцем (зі світу цього). Потім брати (до Отця) став Він.

82. Якщо вже дозволено мені розкрити цю таємницю, то скажу: Отець усього з’єднався (у Чертогові Шлюбному) з Нареченою, Що потім зійшла (до розп’ятого Ісуса), і Світло опромінило Його тоді. І Він (покинувши те місце) з’явився у Великий Чертог Шлюбний. Тому Його тіло, що з’являлося в наступні дні, вийшло із Чертога Шлюбного. І воно було подібно тому, що з’являється від з’єднання чоловіка і дружини (тобто подібно звичайному породженому тілу). Ісус зробив у ньому (у новому тілі) все — подібним до образа (звичайного тіла).

Треба, щоб і кожен учень увійшов у Покої Отця.

83. Адам походить од двох дів: (Святого) Духу і Землі необжитої.

Тому Христос був породжений (лише) однією дівою, щоб виправити помилку, що сталася спочатку.

Це — відверта іронія, не більше.

84. Є два древа посеред раю. Від одного походять тварини, від іншого — люди. Адам з’їв од древа, від якого походять тварини. І він сам став твариною і потім породив тварин.

Тому й зараз пошаною користуються тварини, подібні до Адама.

Отже, дерево, з якого Адам з’їв плід, — дерево тварин. Тому й стали настільки численними діти його. І вони всі також їли плоди дерева тварин.

У підсумку плоди дерева тварин породили велику кількість людей-тварин, які нині шанують лише людину-тварину.

Бог же створює Людей. (І ці) Люди створюють Бога.

Більша частина уривку — іронія, цього разу — гірка. Такий настрій Пилипа особливо зрозумілий через недавню розправу людей-тварин над Людиною-Христом.

Серйозного ж аналізу заслуговує абзац, що завершує притчу.

З Бога-Отця походять Люди-Христи. Вони прискорюють еволюцію індивідуальних свідомостей на Землі і тим самим сприяють найшвидшому надходженню в Отця високоякісної “Їжі” (див. уривки 50 і 93).

85. Люди ж мирські теж створюють богів і шанують свої творіння. Нехай же ті боги і шанують тих людей — це буде справедливо!

Це — іронія на адресу язичників, що придумують собі “богів”. Тож нехай про них піклуються вигадані ними “боги”!

86. Справи людини походять від її сили. Тому про них і говорять, як про зусилля.

Але також людина породжує дітей, які зачинаються в спокої.

Причому сила людини проявляється в її діловій активності, а спокій — у дітях.

І ти знайдеш, що людина в цьому подібна до Бога. Тому що Бог теж вершить Свої справи (в Творенні) завдяки Своїй Силі, але саме в Спокої Він породжує Своїх Дітей.

Сексуальна функція повноцінно проявляє себе тільки за глибокого щиросердечного спокою партнерів. Тому Пилип і говорить про дітей як про результат спокою людей.

Стан Свідомості Отця в Чертогові Шлюбному — це найглибинніший ніжний Спокій. Його Сини й Дочки виходять із Нього.

87. У світі цьому раби нині прислуговують вільним. Але в Царстві Небесному ті вільні прислужуватимуть тим рабам.

Однак Сини Чертога Шлюбного служитимуть синам земних шлюбів.

Сини Чертога Шлюбного мають одне і те ж саме ім’я. Спокій же є Їхнім загальним надбанням. І Вони не мають ні в чому нестатку.

У цьому уривку — три глибоких теми, поєднані загальним літературним “візерунком”.

У першій частині — тема визначеності майбутньої долі нашою поведінкою у сьогоденні. Так, гордовитість, зарозумілість, насильництво, жорстокість — погані прояви в деяких людях їхніх гіпертрофованих “я” — знищуватимуться у них Богом через введення таких людей у ситуації рабів, які перебуватимуть під владою настільки ж мерзенних людей-тварин. Якщо носії таких пороків не хочуть із ними боротися добровільно — Бог ці пороки з них “вибиватиме” за допомогою іншого людського негідництва.

Але Святі Духи з радістю несуть Свою любов людям, слугуючи їм.

Усі, Хто оселився в еоні Отця, злившись із Ним, є Отець. Вони досягли всього, чого тільки можна досягти у всесвіті. І Вони перебувають у блаженному вищому Спокої.

88-89. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

90. Ті, хто каже, що помруть спочатку і тоді воскреснуть, — помиляються. Якщо вони не отримують спочатку Воскресіння, будучи ще втіленими, — то не одержать нічого, покинувши тіла.

Те ж саме — і про хрещення: воно вагоме, тільки якщо його приймають утілені.

Для зміни себе людині потрібне матеріальне тіло, що є “трансформатором” енергій. Залишившись без матеріального тіла, людина надалі перебуває в тому стані, в якому була до кінця останнього втілення. Зокрема, переселитися в інший еон з власної волі вона не може, і ніхто іншої не може цього зробити для неї.

91. Це я, апостол Пилип, кажу: Йосип-Тесля посадив сад, бо він мав потребу в деревах для свого ремесла, і це він зробив хрест із дерев, які сам і посадив. І Чадо насіння його було підвішене до того, що він посадив.

Чадо насіння його був Ісус, а посаджене — хрест.

Йосип піклувався лише про матеріальне — і одержав від Бога страшний символічний натяк.

92. Але істинне древо життя — посеред раю. Це — маслина, від якої йдуть благословення.

Це від того дерева — Воскресіння!

Триває думка попереднього уривку: Йосипу треба було б доглядати не за матеріальними деревами (або не тільки за ними), а за райським “древом життя”, що росте за межами світу цього. Тоді б і він зміг знайти Воскресіння.

93. Світ цей — поглинач трупів. І все, що в ньому поїдається (людьми), — настільки ж мерзенне.

Істина ж — поглинач життів. Тому ніхто, хто вигодуваний Істиною, не може вмерти.

Ісус прийшов саме звідти, і Він приніс їжу звідти. І тим, хто цього бажав, Він дав у такий спосіб Життя (Істинне) — і вони не загинули.

Майже всі люди “світу цього” головним для себе в житті бачать задоволення від їжі. Навіть мінімальні зміни своїх смакових звичок виявляються непосильними для переважної більшості тих, хто називає себе християнами, — незважаючи на прямі рекомендації Ісуса Христа не вбивати в їжу тварин. А “забійне” харчування виключає можливість — уже хоча б через біоенергетичні закономірності, не кажучи про етичні, — входження не тільки до Чертога Шлюбного, але й у Світло Святого Духа.

Не слід сумніватися, що нам необхідно харчуватися матеріальною їжею, причому, за можливості, повноцінною: інакше ми не зможемо нічого зробити в духовному самовдосконаленні. Але харчування їжею матеріальною не повинне протистояти харчуванню їжею “від Істини”.

94. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Рай — місце, де мені скажуть: “Їж це або не їж цього — як забажаєш!”. Це — місце, де я їстиму все, бо там — древо пізнання. Це воно занапастило Адама. Натомість воно зробило людину такою, що живе активно.

То Закон (іудейської Біблії) був тим древом. Він може втлумачити, що — добре і що — погане. Але він не усуває людину від того, що погане, і не підтримує її в тому, що добре. І він (Закон) створив загибель для тих, хто поїв від нього. Бо коли він повелів: “Їж це і не їж те!”, — це було початком смерті.

Пилип обіграє в цій притчі сюжет біблійної казки про рай.

Бог-учитель показує людям і те, що добре, і те, що погане. Більше того, пояснивши людям принципи просування до Вищої Мети, Він надає їм “свободу волі” — свободу вибору того, куди і як іти.

Люди самі повинні йти, знаходячи собі вірну дорогу, розвиваючись через це. Бог лише підказує Шлях — таємно чи явно, іноді — жартуючи. Але вирішує, як правило, той, хто йде.

Саме це дає життєвий досвід, зрілість, мудрість тим, хто йде. Знайшовши мудрість, людина може перемогти всі труднощі і через цю боротьбу стати Досконалою. Тільки Такій людини Отець відкриє врата до Свого Шлюбного Чертога.

95. Благословення вище хрещення. Бо завдяки благословенню ми були названі християнами, а не завдяки хрещенню.

І Христос був так названий завдяки благословенню. Бо Отець благословив Сина, Син благословив апостолів, апостоли благословили інших.

Той, кого благословляють, одержить і Воскресіння, і Світло, і Хрест, і Духа Святого.

Йому (Христу) Отець дав це (благословення) в Чертогові Шлюбному; Він це одержав.

96. Був Отець у Сині і Син в Отці. Такі справи в Царстві Небесному.

Друга жартівлива фраза значної інформації не несе, вона лише стимулює читача до розкриття таємниці першої фрази.

У першій же фразі описується стан взаємодії Свідомостей Сина і Отця: взаємопроникнення, Злиття, Єдиносутність.

97-98. Уривок 97 в оригіналі тексту ушкоджений. Уривок 98 містить думку, що є продовженням попередньої, тому він теж не може бути правильно розшифрований.

99. Світ цей з’явився, (напевно), помилково. Бо той, хто створював його, бажав створити міцним і безсмертним. Але він так, (напевно), і помер, не домігшись свого. Бо не настала непорушність світу цього, як і того, хто створював його.

Та немає непорушності плодів матеріальних справ, але є тільки (непорушність плодів справ) Синів і Дочок. І немає нічого, що могло б набути Непорушності, крім як Син і Дочка.

Той, хто не може нагромадити власну силу, — наскільки само не може він допомогти іншому!

Перша частина уривка — щирий жарт, каламбур, що є художньою “зав’язкою” притчі.

Далі йдеться про те, що єдиноцінні плоди всіх справ у всьому Творінні — це Ті, Хто знайшов абсолютну Непорушність і Вічність, — Сини та Дочки Отця Небесного, Ті, Хто ввійшов у Його Чертог Шлюбний.

У висновку уривка — думка про те, що втілена людина, перш ніж починати допомагати іншим, повинна спочатку допомогти сама собі через зусилля, спрямовані на самовдосконалення: той, хто нічого сам не вміє, — чим він може допомогти іншим?

100. Чаша молитви містить вино й воду, є символом крові, над якою здійснюють віддяку. І вона наповнюється Духом Святим.

Вона належить Досконалій Людині (Христу).

Коли ми вип’ємо її — ми станемо Досконалими Людьми.

Але випити Чашу Христа — це не означає причаститись у церкві, хоч навіть і тисячі разів.

Випити Чашу Христа — означає пройти увесь Його Шлях до Чертога Шлюбного, а також Його Голгофу.

101. Потік Живий — це як Тіло (Святого Духу). (Тож) випливає, щоб ми обкуталися Тілом Живим. Тому, якщо хтось іде й поринає у Потік, — він повинен оголитися, щоб обкутатися Ним.

Тіло Святого Духа — образ, призначений для кращого медитативного сприйняття цілісності Святого Духу. Він — воістину Живий, Сприймаючий, Люблячий, Спрямовуючий, Промовляючий.

Щоб відчути Тіло Святого Духа, треба “роздягнутися”, звільнившись од усіх грубих оболонок і нашарувань. Так ми опиняємося в одному з Ним еоні й одержуємо в ньому хрещення, народження і благословення.

102. Кінь породжує коня, людина породжує людину, Бог породжує Бога.

Далі цей уривок тексту в оригіналі ушкоджений.

103-104. Скажу про місце, де перебувають Діти Чертога Шлюбного.

Є з’єднання у світі цьому чоловіка і жінки. Це — злиття енергійності і спокою.

У вищому еоні — інший вид з’єднання, ми лише використовуємо ті самі слова. У цьому еоні живуть інші Свідомості, Вони — вищі всіх слів, Вони — за межами всього хоч трохи грубого, щільного. Це є там, де перебуває Сила (тобто Отець); там само — і Обрані Сили.

Ті, Хто там, — не одні та інші: Вони там усі — тільки Одне.

Той, хто тут, — той не може навіть вийти зі свого плотського тіла...

Пилип пояснює символіку тексту: у Чертогові Шлюбному Отця зовсім не займаються сексом, як це роблять втілені. Але там теж зливаються в Любові й існують Цілісно як Одне-Єдине.

105. Не всім, хто має тіло, вдається пізнати свою Суть. І той, хто не може пізнати свою Суть, — не може використовувати надані йому для насолоди можливості.

Лише ті, хто пізнав свою Суть, воістину насолоджуватимуться.

Щоб збагнути вищу насолоду, потрібно зробити великі зусилля на шляху самовдосконалення. Тільки той, хто досяг успіхів у пізнанні Отця, знаходить це.

Пізнання своєї Суті є реалізацією себе як Свідомості в Обителі Отця. Він є наше Вище “Я”, пізнаване, коли ми вливаємося в Нього.

106. Досконала Людина не тільки не може бути схопленою (нечистими духами), але не може бути і побаченою ними. Адже вони, тільки бачачи когось, — можуть його схопити.

Іншим способом ніхто не може знайти це благо, хіба що шляхом оповивання Досконалим Світлом, і коли він стане сам Досконалим Світлом. Після того, як він наділиться Ним, — він і зіллється з Ним.

Таке є Світло Досконале.

Порятунок од нечистих духів треба шукати не в “охоронній магії”, не в прокльонах на їхню адресу, не в прийомах “біоенергетичного захисту” або зговорах чаклунів, — але порятунок від них можливий через злиття з Богом.

107. І треба, щоб ми стали людьми Духа, поки ще не вийшли зі світу цього (тобто не розутілилися).

Той, хто одержав усе в цьому світі, будучи його господарем, — той не зможе стати господарем у світі тому.

Саме Ісус пізнав весь Шлях до його кінця. Та, проте, Він прийшов у світ цей як звичайна людина (тобто не тримався “господарем”).

108. Людина свята — вся свята, аж до тіла Її. І якщо Їй дати хліб — Вона освятить його, як і воду чи будь-що інше, що Їй дали. Вона очищає все це. І як не очистить Вона й тіла?

Істинно свята Людина стає природним цілителем.

109. Ісус при хрещенні “наливав” у тіла життя і “виливав” із них смерть.

Тому й ми тепер занурюємося в Потік (Життя), але не в (потік) смерті — щоб нам не бути знесеними ним же до духів світу цього. Коли віють вони — настає запустіння; коли ж Дух Святий віє — настає блаженство.

110. Той, хто пізнав Істину, — вільний. Вільний не творить гріха: адже той, хто творить гріх, — стає рабом гріха (насамперед обтяжує свою долю).

Істинне знання — як мати і батько (тобто як мудрі вихователі, порадники і захисники для дитини).

Тих, хто не здатний грішити, називають тими, хто набув свободу. Знання ж Істини ще більше звеличує їх. Це робить їх і вільними, і такими, що вищі світу цього.

Але тільки Любов — творить. І той, хто став вільним через знання, — той через свою Любов залишається рабом тих, хто ще не зміг піднятися до Свободи знання. Несене ним знання розвиває останніх, тому що воно кличе їх до Свободи.

Любов нічого не бере: як вона може взяти що-небудь? Адже все належить їй. І вона не каже: “Це — моє! І це — моє!”. Але вона каже: “Це — твоє!”

111. Любов духовна — як вино і мирра. Насолоджуються нею ті, хто одержав на те благословення (Бога).

Але насолоджуються нею також і ті, які не серед них, але поки що перебувають поруч із благословенними. Але якщо благословенні віддаляються і йдуть, то ті, хто не був благословенним, знову поринають у свій сморід.

Самаритянин нічого не дав пораненому, крім вина й олії. Але це і було ні що інше, як благословення. І він так вилікував рани.

І любов покриває безліч гріхів.

Коментувати цей уривок коротко не має сенсу, бо його значення доступне лише тому, хто сам пережив свій особистий досвід любові-служіння дуже багатьом людям.

112. Породжені жінкою подібні до того, кого вона любила. Якщо це — її чоловік, вони подібні до чоловіка. Якщо це — коханець, вони подібні до нього. Переважно, якщо вона з’єднується з чоловіком за потреби, але серце її — з коханцем, з яким вона теж з’єднується, то її діти стають схожими на коханця.

Але ви, хто пов’язаний із Сином Бога, не пов’язуйтеся також і з мирським! Але будьте тільки з Господом — щоб ті, кого ви породите, не стали подібні мирськими, але буди б подібні до Господа!

113. Чоловік з’єднується з жінкою, кінь — з кобилою, осел — з ослицею. Представники кожного виду з’єднуються з подібними собі.

Так само й Дух з’єднується з Духом, і Логос — з Логосом, і Світло — зі Світлом.

Якщо ти станеш людиною — людина возлюбить тебе. Якщо ти станеш Духом — Дух з’єднається з тобою. Якщо станеш Логосом — з’єднаєшся з Логосом. Якщо станеш Світлом — Світло сполучатиметься з тобою.

Якщо ти станеш тим, хто відноситься до володарів земних, — володарі земні знаходитимуть спокій з тобою. Якщо ти станеш конем або ослом чи коровою або собакою, або вівцею, або будь-якою іншою твариною — хоч тією, що вище, хоч тією, що нижче, — ти не зможеш тоді знайти взаємності ні з людиною, ні з Духом, ні з Логосом, ні зі Світлом, ні з володарями земними, ні з тими, хто під їхньою владою. Вони не ляжуть у постіль із тобою, і твоя любов не знайде у них співчуття.

114. Той, хто був рабом проти своєї волі, — він може одержати свободу.

Але той, кому була запропонована свобода по милості його господаря, але він сам віддав себе знову в рабство, — він уже не зможе стати вільним.

Христос указав людям Шлях до повного Звільнення в Обителі Бога-Отця. Та далеко не всі прийняли цю пропозицію. Що ж, це — їхній сумний вибір...

115. Господарство світу цього складається із чотирьох сутностей: води, землі, повітря і світла.

Так і господарство Бога — теж із чотирьох: віри, спрямованості, любові і знання.

Наша “земля” — це віра, якою ми вкоренилися, “вода” — спрямованість, що несе нас, “повітря” — любов, завдяки якій ми живемо, а “світло” — знання, що дозволяє нам визрівати.

116. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Благо тому, хто не засмутив жодну істоту!

Таким був Ісус Христос. Він вітав усіх у світі цьому і нікого Собою не обтяжив.

Благо тому, хто такий! Бо він — досконала людина!

Тому що такий Логос.

117. Запитуйте нас про Нього! Бо ні в чому нам Йому дорікнути! Як ми можемо дорікнути цьому Великому? Адже Він дарував Спокій кожному!

Звернімо увагу: Великі дарують саме Спокій. Протилежні ним демонічні і диявольські людці несуть ворожнечу, ненависть, хаос, насильство, розорення, страждання.

118. Насамперед не треба нікого засмучувати: ні великого, ні малого, ні невіруючого, ні віруючого; потім — запропонуєте Спокій тим, хто живе у мирі й добрі.

Є Ті, Хто здатний давати Спокій тим, хто живе в добрі.

Просто добрі люди — цього не можуть робити: адже вони ще самі підневільні.

Не можуть Вони й засмутити, заподіяти (безпричинні) страждання.

Але ті, які поки ще тільки на шляху до того, щоб стати такими, як Вони, — ті іноді ще засмучують людей.

Той, Хто опанував таємниці Буття, — несе радість людям добра!

Втім, є й такі, що через це дуже засмучуються і зляться.

119. Хазяїн маєтку нажив усяке: і дітей, і рабів, і худобину, і собак, і свиней, і пшеницю, і ячмінь, і солому, і траву, і собачий корм, і найкращу їжу, і жолуді. Він — людина розумна і знає їжу кожного: так, перед дітьми він покладе хліб, маслинову олію і щонайліпше, перед рабами — рицинову олію та пшеницю, худобі він дасть ячмінь, солому і траву, собакам — відходи, а свиням — жолуді та висівки.

Так і учень Бога. Якщо він мудрий — то він осягає учнівство. Форми тілесні не введуть його в обману, але він подивиться на стан душі кожного, заговоривши з ним.

Є багато тварин у світі цьому, що мають зовнішній вигляд людини. Коли вона розпізнає їх, то “свиням” кине “жолуді”, іншій “худобі” — “ячмінь”, “солому” і “траву”, “собакам” — “покидьки”; “рабам” же він дасть “посіви”, а “дітям” — досконале.

Використовуючи образи тварин, Пилип веде мову про психотипізацію людей відповідно до психогенетичного віку та набутих ними в процесі їхньої особистої еволюції якостей. Кожній такій групі потрібна адекватна тільки для неї “їжа”.

120. Є Син Людський (Христос), і є Син Сина Людського. Господь — це Син Людський. А Син Сина Людського — це Той, Хто створений Сином Людським.

Син Людський одержав від Бога здібності творити. Але Він же може й породжувати.

Роз’яснення буде спільним для цього та наступного уривків.

121. Той, хто отримав можливість творити (земна справа) — творить (її). Той, хто отримав можливість народжувати (дітей) — народжує. Той, хто творить (земну справу), не може (одночасно) і народжувати.

Але Той, Хто породжує, — може і творити. І Той, Хто творить, Він же й породжує. І Його породженням є це Творіння. Ще Він породжує не земних дітей, а Свої Подоби.

Той, хто творить (земну справу), діє відкрито, не ховаючись. А той, хто породжує, діє потай, не на виду. Але його породження не подібно Його породженню.

Той, Хто творить, (теж) творить відкрито. І Той, Хто породжує, (теж) породжує Синів і Дочок таємно.

Цей уривок насичений “грою слів”. Це особливо добре буде видно, якщо переписати (прочитати) його без пояснень, що подаються у дужках.

Слово “творити” у другому абзаці означає “матеріалізовувати”; йдеться про “створення світу” Отцем і про здатність до матеріалізації різних предметів Христами. Але “створення світу” Творцем може бути назване водночас і його породженням. І Отець, і Христос породжують також і нових Синів і Дочок, причому роблять це потай від людей світу цього.

122. Ніхто не може знати, якого дня чоловік і жінка з’єднувалися одне з одним, крім них самих. Бо спокій шлюбу — це таємниця для сторонніх.

Якщо і нечистий шлюб приховується, то наскільки тоді сокровенна таємниця — шлюб чистий! Він — не плотський, але чистий, він визначений не пристрастю, але тверезою волею. Він належить не темряві і ночі, але дню та світлу.

Шлюб, якщо він оголений, стає розпустою. А дружина вважається розбещеною не тільки тоді, коли вона з’єднується з іншим чоловіком, але навіть якщо вона залишає своє шлюбне ложе — і її при цьому бачать інші.

Нехай же вона близько спілкується тільки з батьками своїми, друзями чоловіка і дітьми свого чертога шлюбного; дано їм входити щодня в її шлюбний чертог. Але інші — нехай вони тільки мріють почути там її голос і насолодитися заходом її пахощів! І нехай вони задовольняються, як пси, крихтами, що падають зі столу.

Чоловіки і Дружини (Божі) належать Чертогу Шлюбному. Ніхто не може бачити Їх, якщо тільки і той не стане, як Вони.

Ніхто, крім Отця, не може бачити і знати Величі Тих, Хто досяг Чертога Шлюбного, хіба тільки якщо той сам досягне того ж рівня розвитку.

123. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Авраам, щоб збагнути Того, Кого він повинен був збагнути, зробив собі обрізання крайньої плоті, показавши тим (символічно) і нам, що варто погубити плотське в собі — те, що від світу цього.

Далі текст оригіналу частково ушкоджений.

... Поки нутрощі тіла людини сховані — воно живе. Якщо ж нутрощі стають видними і вивалюються назовні — воно помре.

Так само і з деревом: поки коріння його сховане — воно цвіте, росте, якщо ж коріння оголюються — воно засихає.

Те саме і з кожним проявом у світі, причому не тільки в матеріальному, але й у прихованому. Так, поки корінь зла затаєний — воно росте, воно міцніє. Коли воно пізнане — воно починає розпускатися. Але якщо розкрити його корінь — воно гине.

Тому Логос говорить: “Уже сокира лежить біля коріння дерев! Якщо він не розсіче до кінця — розсічене знову заростає. Але треба увігнати сокиру досить глибоко, щоб вона вирвала коріння.”.

І Ісус знищив те коріння в тих місцях, де Він працював. Зачепив також і в інших місцях.

Що ж стосується всіх нас — нехай врізається кожний у коріння зла, які в ньому, і вириває його з корінням із душі!

Але зло може бути вирване, тільки коли ми пізнаємо його. Якщо ж кожний не знатиме про нього — воно продовжуватиме вростати своїм корінням в нас і множитися в нас. Тоді воно заволодіє нами повністю, і ми станемо його рабами. Воно поневолюватиме нас усе більше і більше, примушуючи нас навіть робити те, чого ми не бажаємо робити, а те, що бажаємо, — змушуватиме не робити... Воно ж достатньо могутнє, поки ми про нього в собі не знаємо!

Поки воно існує — воно діє. Незнання про нього — основа поганого в нас. Незнання веде нас до загибелі. І ті, хто не вийшов із меж незнання, — вони ще і не існували як (справжні) люди, не існують і не існуватимуть!

Ті ж, хто перебуває в істинному знанні, — сповнюються Досконалістю в міру того, як Істина розкривається перед ними.

Бо істина, як і незнання, будучи прихованою, — покоїться сама в собі, а коли розкривається і пізнається — розцвітає, прославляється.

Наскільки ж могутнішою є вона од незнання та омани! Вона дарує Свободу!

Логос сказав: “Якщо ви пізнаєте Істину, вона зробить вас вільними”.

Незнання — це рабство. Знання — Свобода.

Шукаючи Істину, ми знаходимо її зерна в самих собі.

Коли ж ми об’єднаємося з Нею — Вона прийме нас у Споконвічну Свідомість.

Пилип обговорює механізм покаяння і наполягає на необхідності приділяти водночас якнайсерйознішу увагу інтелектуальній роботі.

Покаяння — це очищення себе від пороків. Дві основи всіх наших пороків такі:

1. Здатність навмисне заподіювати страждання будь-яким іншим істотам (навіть навмисне “засмучувати” їх); цим ми проявляємо свій егоїзм, своє “я”, а також відсутність у собі розвиненої любові. З гіпертрофованим “я” і без розвиненої любові ми не зможемо реально наблизитися до Отця.

2. Відсутність постійно спрямованої уваги до Отця, устремління до Нього.

Поговоримо ще у зв’язку із цим про віру. Віра як коротке “Так” у відповідь на запитання “Чи віруєш?” — це занадто мало. Справжня віра — це якраз постійне та непорушне пам’ятання про Бога-Учителя, Котрий увесь час мене вчить; особливо це важливо пам’ятати в моменти екстремальних ситуацій, які теж є Його уроками саме для мене. До такого рівня віри наближає велика і тривала інтелектуальна праця у взаємодії з Ним.

Тільки завдяки таким зусиллям подвижника Бог стає для нього Живою Реальністю, а не просто символом, абстракцією, якій “треба” поклонятися. Так віра перетворюється на знання про Нього.

На вищому рівні свого розвитку віра переходить — обов’язково через щабель знання про Нього, знання Його — у полум’яну Любов, яка (і тільки вона одна!) здатна забезпечити таке зближення з Ним, що веде до особистого входження до Його Обителі і Злиття з Ним.

... Покаянна робота — це не проста перерахування вголос своїх справжніх чи надуманих провин-гріхів. Покаянна робота — це вивчення себе як душі і перероблення себе шляхом самоспостереження і самовиховання. Зазначимо ще, що “гріхи” — це зовсім не головне, з чим треба боротися: вони — лише прояви якостей душі, що називаються пороками. Отже, боротися за допомогою тієї сокири, про яку говорили Ісус і Пилип, треба саме проти пороків. І ця боротьба може бути розгорнута на повну силу тільки після реалізації себе для Бога — як Живого Вчителя.

... Результатом комплексу роботи з очищення та розвитку себе стає народження і дорослішання у вищих еонах. А в міру цього все матеріальне, плотське дійсно стає менш істотним, а потім зовсім “відтинається” (на що натякнув своїм обрізанням Авраам).

Тоді залишається тільки Він.

124. Маючи виявлені частини Творіння, ми ставимося до них, як до значимих і шанованих, а до того, що приховане від нашого розуміння, — як до нікчемного і зневажуваного.

Але реальність зворотна: проявлені у світі цьому об’єкти — нікчемні і гідні презирства; ті ж, що перебувають у прихованому від нас світі, — значимі й гідні шанування.

Таємниці Істини розкриваються тільки через символи та образи.

Ми, народившись у матеріальних тілах на Землі, привчилися дивитися з матерії свого тіла — на навколишній світ матерії.

Але той, хто йде Шляхом, указаним Христом, народившись і потім подорослішавши у вищих еонах, — навчається реально дивитися і бачити в них, а також із них.

Саме про власні враження від такого бачення пише Пилип.

125. Чертог Шлюбний схований. Це — найсокровенніше.

Завіса приховувала відтоді, як Бог править Творінням. Але коли вона (для кожного подвижника, що підійде до неї) розривається і Той, Хто всередині, розкриває Себе, — тоді покидається цей будинок окремості (тіло). Більше того — він буде знищений (дематеріалізований).

... Але Божественне подвижника не одразу йде у Святе Святих, бо не може Воно (відразу) з’єднатися зі Світлом, з Яким (ще) не з’єднане, і зі Споконвічною Свідомістю, врата до Якої ще не розкриті (щоб увійти). Але буде поки що Споконвічна Свідомість під крилами Хреста і під руками його. Ця медитація буде йому рятівним ковчегом, навіть якщо настане потоп.

Є деякі із соратників Христа, хто потім зможе увійти всередину за завісу з Первосвящеником (Христом).

Завіса (Ієрусалимського храму) не розірвалася тільки вгорі: тоді вхід був би відкритий тільки тим, хто зі знатних (на Землі). І не тільки внизу вона розірвалася: тоді це вказало б тільки на низи (соціальної ієрархії). Але розірвалася вона від верху до низу.

Вхід відкритий і нам, хто внизу, щоб ми ввійшли до Скарбниці Істини.

У ній є Той, Хто по праву шанується, Хто нерушимий.

Але Шлях туди ми прокладали через символи зневажувані та образи ефемерні. Зневажувані вони тими, хто — у славі земній. Але є Слава — вища слави, є Сила — вища сили.

Досконалість відкрила нам Скарбницю Істини. Святе Святих відкрилося нам. Чертог Шлюбний покликав нас усередину!

... Поки все це приховано від людей, зло веде їх до марного, і не відділено воно ще ними від того, що посіяно Духом Святим. Такі люди — раби зла.

Але коли Те наблизилося — Світло Досконале охоплює кожного (хто увійшов у Нього). І ті, хто в Ньому, — одержують благословення. Так і раби стають вільними, і полонені звільняються!

126. Будь-яку рослину, що посадив не Отець Мій, Який на Небесах, — буде вирвано.

Ті, хто розділені, — хай з’єднаються (у вищих еонах), ставши Доконаними!

Усі, Хто ввійде до Чертога Шлюбного, — розпалять ще сильніше Світло Істини, бо не породжують Вони в темряві, як ті, хто в земних шлюбах! Вогонь палатиме в ночі й розгорятиметься: бо таїнства цього Шлюбу відбуваються у Світлі Дня! Те Світло Дня (для Них) не припиниться ніколи!

127. Якщо хтось стає Сином Чертога Шлюбного, — отже Він збагнув колись і Світло (Святого Духа).

Той, хто не збагнув Його, ще будучи у світі матерії, — той не одержить Його й у Тому місці.

Того, Хто збагнув Світло (Святого Духа), не побачать і не зможуть схопити (нечисті духи). І ніхто (з них) не зможе мучити таку Людину, навіть якщо Вона ще живе у світі матерії (у тілі). Вона вже збагнула Істину — Собою-Свідомістю! Її Обитель тепер — еон Споконвічної Свідомості! І Вона відкрита Їй — Досконалій — у Світлі Священного Дня!*