Зміст

Йамамата

Великий пагорб, який поріс березами серед ялинників, що перемежовуються зі сфагнумовими болотами і сосновими «гривами». Ще біля підніжжя пагорба починають відчуватися «провали» у найтонші просторові мірності, чітко сприймаються межі між еонами, подібні ніби до мембран між водою і прозорою світлою олією, що розшарувалися в скляній посудині. Тут зручно знайомити учнів-початківців з реаліями багатомірної будови Абсолюту.

Але найцікавіше і вражаюче бачиться за вершиною пагорба. Звідти ніби піднімається і світить нематеріальне Божественне Сонце — Божественна Душа!

Входимо тілами в Неї, розчиняємося душами в Її Блаженстві!…

Потім — знайомимося.

— Моє ім’я — Йамамата. Я — із Країни сонця, що сходить, з островів північної частини Японського архіпелагу: Курильських островів. Але Я втілювався тут тоді, коли Курили ще не входили до складу Японії як країни.

Японію називають Країною сонця, що сходить. І Я розвивав Себе, як Сонце, що сходить через океан — як «через край Землі».

— Чи був Ти пов’язаний з Божественним Імператором?

— Ні. Я втілювався за століття до Нього. І до мистецтва меча не маю ніякого відношення.

… У нас тоді була громада, що жила як одна родина. Ми поклонялися сонцю — як уособленню Бога. І вчилися зливатися з ним — як з Божественною Душею. Спочатку ми розширювалися духовними серцями над океаном, потім перетворювали себе на образ сонця — над обрієм або за ним, нижче його. Ну а далі — вам це вже дуже добре зрозуміло: залишається зробити лише один крок до Обителі Творця.

— Що Ти порадив би нам?

— Зріє ваше вогнище для людей всієї планети! І воно вже гріє серця дуже багатьох людей! У жодному разі не вгасати, як вгасає земне багаття! Неземне Полум’я Отця, Його Божественне Світло — хай засяє через вас на всю Землю! Я вам допомагатиму! Я діятиму через ваші тіла!

Акцентуйте на тих людей, які можуть так сяяти, як Я!

Моє Сонце сходить для тих, хто серцями віддані Мені.

Якщо серце повністю Мені відкрито, то Своїм Сонцем Я можу ввійти в нього — і воно починає сяяти Моїм Світлом.

Я — Представник найдревнішої релігії Землі — релігії поклоніння Сонцю: Сонцю Бога!

Адже Сонце сходить для того, щоб світити. І це — основний принцип роботи із Сонцем Бога!

Запиши те, що Я скажу, — і тоді в тиші між рядками проявиться трохи Мого Буття:

Світання...

Сонце встає над Океаном.

Сонце встає!

Сонце

Пестить променями води...

Ранок настав!

Земля...

Земля, породжена серед вод зі Світла,

Вона — жива!

Океан!

Велич вод сушу осягнула

Ніжно...

Маленький острів

Серед нескінченних просторів...

Він — сам-на-сам з Океаном.

Сонце Бога!

Його життя — Дарування Світла!

Дивися: Воно — сходить!

Я є прохід Туди…

Там — тільки Світло!

Увійди...

Я хотів би подарувати тобі стан Сонця Бога, що сходить, — стан Світанку, що завжди з тобою!

Коли ти стаєш Сонцем, Що Сходить, твоє серце — Джерело Любові, Що Дарує і Зігріває!

— Розкажи, будь ласка, ще трохи про Себе, про культуру і традиції вашого народу, про те, як ви вчилися!

— Слухай!… Але не просто слухай: спробуй прожити всі Мої медитації так, щоб запам’ятати свідомістю!

У ті давні часи на тих островах жила спільнота людей, що володіла дуже високою духовною культурою. Клімат був теплим, спосіб життя — простим, харчування — чистим. Ми харчувалися злаками, фруктами і рослинами моря.

У нас були легкі човни, що нагадують сучасні байдарки, але тільки з кілем для стійкості. На таких човнах ми плавали між островами, збирали морські рослини, а також — займалися медитацією.

… Йамамата показує: океанський простір — куди не кинеш погляд! М’які хвилі колишуть поверхню океану. Людське тіло і човен — мізерно малі у порівнянні із простором!

— «Океан» повітря-світла — зверху, «океан» води-світла — знизу! У таких умовах успішно росли і розширювалися духовні серця!

Настільки ж звично було і пірнати в пронизану сонячним світлом воду на велику глибину і неспішно збирати морські рослини. Цьому вчилися з дитинства. Уміння пірнати із затримкою дихання ставало зовсім природним, як і відчуття себе всією татвою води...

Медитаціям було легко навчатися і навчати, бо були у світогляді тієї спільноти людей знання про Бога і про смисл буття душ у тілесних оболонках.

Це формулювалося, кажучи коротко, приблизно так: «Земля — острівець «проявленого» життя в Нескінченному Багатоглибинному Океані Бога. Безліч таких острівців «проявленого» буття містить у собі Океан! І кожний, хто втілений на острівці, повинен дорости до стоншеності Глибин і до співмірності з Океаном — і влитися в Нього!»

Сонце фізичного світу було символом проходу в Світ Світла-Вогню, що перебуває в глибинах Океану. Образ Сонця — як янтра Нірвани — дозволяв свідомості проходити «по той бік» відносно «проявленого» світу. А Там — потрібно було навчитися відчувати руки, плавати з їхньою допомогою, заглиблюватися і розчинятися.

— Ти досяг безсмертя Твого матеріального тіла, Йамамато?

— Традиція в нас була інша. Ті, хто підходив до останніх щаблів, освоювали «зумисне втілення». Це дозволяло знаходити нове матеріальне тіло — з новими якостями енергії матерії — шляхом природного народження. Причому пам’ять свідомості зберігалася.

Звичайно ж, це можливо, лише коли співтовариство людей є високодуховним. А правильне виховання і навчання дозволяли легко «пригадати Себе»!

Проміжки між втіленнями були малі. Кілька таких послідовних втілень у тих краях легко дозволили Мені повністю завершити програму «особистої» еволюції.

На останніх етапах Ми вчилися жити, сприймаючи матеріальний світ з того боку — із Творця. Залишаючись Океаном Творця, Ми простягали Руки в світ Творення — і кожна Частка Свідомості посміхалася і дарувала блаженство втіленим тварам, здатним сприймати.

Так Життя Океану — поступово ставало Суттю кожного з Нас.

… А далі…— Я не мав більше потреби втілюватися задля розвитку Себе, бо Я розвивався тепер у кожній втіленій істоті Мого Безмежного Буття. Я ріс тепер у кожному такому житті — і вбирав потім його в Себе.

Ось так Я і живу тепер!

Зміст