Заказать книгу

Зміст:

Його Вчення

БОЖЕСТВЕННІ ВЧИТЕЛІ — ПРО СЕБЕ

Аватари

Його Вчення

Своє Вчення Він не називає новим. Воно — лиш ще одне вираження для нинішніх конкретних умов Землі Єдиного Божественного Вчення, що Бог постійно повторює людям через Своїх Посланців. Воно на санскриті називається Санатана Дхарма — Споконвічний Закон. «Санатана Дхарма є матір’ю всіх релігій, усіх зведень етичних норм і законів всього всесвіту» — говорить Сатья Саї [51].

Нині Він — Сатья Саї — є Аватаром. Він говорить, що, хоча всі мислимі сили всесвіту зосереджені в одній Його Долоні, але Він не буде робити всіх людей підряд щасливими. Бо кожна людина має свою особисту долю (карму), нею ж самою створену її минулими добрими або поганими думками і ділами. Також і своїми нинішніми вчинками всі люди створюють собі долі на майбутнє.

Щоб вийти з безодні земних страждань, варто жити в любові до Бога і всіх істот. Зокрема — і в творчій любові-служінні до інших людей. Служіння людям, що полягає в допомозі їм у їхній позитивній еволюції, є служінням Богові.

Головні вороги людини, що ведуть її до нагромадження негативної карми, — це її неправильно спрямований розум і некерована емоційна сфера з домінуючими егоїстичними або грубими емоціями.

Ці труднощі можна перебороти зміцненням віри, переорієнтацією розуму на пізнання Божественного, а також духовними практиками, що нормалізують, насамперед, емоційну сферу, що дозволяють навчитися управляти розумом і свідомістю.

Але розум як такий — зовсім не ворог людини. Навпаки, він — зачаток мудрості (джняни), і його варто всіляко розвивати як аналізуючу і творчу функції свідомості.

Також, щоб очистити свою дорогу від кармічних перешкод, варто покаятися в усіх здійснених перед будь-якими живими істотами великих і малих злочинах. «Щирим каяттям усі гріхи можуть бути змиті! Божа Милість — чуйна! Якщо в Нього є бажання простити, ніщо не може завадити! Незважаючи на минулі гріхи, якщо є глибоке каяття і любов до Бога, — гріхи змиваються і природа людини очищається! Боятися, що цього не станеться, — слабкість! Бог має безкрайнє співчуття, шукайте Його любові — і ви одержите прощення!» [67].

«Найголовніша духовна дисципліна — це пошуки власних недоліків і слабкостей та спроби їх позбутися, наблизитися до Досконалості!» [50].

З метою зміцнення спрямованості розуму на Бога — Сатья Саї рекомендує використовувати також прийоми частого повторювання імені Бога та участі у богослужіннях з оспівуванням Бога.

Знаходження віри — це перше. Другий крок у цьому напрямі — любов до Бога. Але як полюбити Того, Кого ще не знаєш? Тому й приходять на Землю на допомогу людям Божественні Вчителі — Непроявлене проявляє Себе у проявленому для людей вигляді. Любов до проявленого, індивідуалізованого аспекту Бога — зручніша для втілених людей.

Але люди повинні зрозуміти також і те, що Сатья Саї — не тільки в тілі, що Він — скрізь, де Він потрібний, що для спілкування з Ним не потрібно обов’язково їхати до Нього в ашрам, що розмовляти з Ним можна зі свого дому*.

У всіх людей, — учить Сатья Саї, — єдиний Бог. І не треба поділяти одне одного за ознаками належності до того або іншого варіанту віри. Використовуючи свої традиційні варіанти Богошанування, нехай усі шанують Єдиного Вселенського Бога!

Те, що справді розподіляє людей, — це не варіанти віри або національності, а рівні духовної культури. Наприклад, — говорить Він, звертаючись до студентів чоловічого коледжу, — ви, виходячи з принципу рівності всіх людей, одружуєтеся на дівчині-мусульманці, в традиції родини якої було вживання в їжу м’яса. Що буде? Конфлікти і розлад?

Але Сатья Саї не бажає, щоб люди ворогували між собою через відмінності у своєму харчуванні: нехай мирські люди їдять м’ясо. Якщо ж ви стаєте на духовний Шлях — то етичний аспект харчування повинен дотримуватися бездоганно! [67]

Прийти до Бога немислимо без досконалої любові, бо Він Сам є Любов і впускає в Себе тільки Собі подібних. А головний і перший принцип Любові є Співчуття до всіх живих істот — від рослин і комах — до Божественних Посланців.*

Щодо харчування рибою Сатья Саї зауважує, що й ці тварини помирають у муках.

Одного разу Сатья Саї послав у чернечий «затвор» у гори групу Своїх учнів. Метою «затвору» було медитативне тренування. І щоб учні не відволікалися на пошук їжі, Він забезпечив їх глечиком, у якому вони щодня знаходили достатньо їжі, Ним матеріалізованої. Що ж входило в їхнє «меню»? Рис, овочі, боби, фрукти, соки, а на ніч кожний одержував по склянці молока. [41]

«Беззабійне» харчування сприяє очищенню розуму і свідомості. Цьому сприятиме підйом рано-вранці і ранній відхід до сну. Друге, що повинен зробити початківець у релігії, — це відмова від концентрації свого розуму на негативних рисах інших людей. Кожна людина у своїй (потенційній) основі — Бог. Бачте в кожному — Бога, любіть кожного так, як прояв Бога для вас! Я вчу вас, використовуючи позитивні та негативні якості інших людей!

Розрізняються люди якостями їхніх індивідуальних «его», «я».

Є також і душі, що впали низько, деградували, захопившись заподіянням зла. Вони можуть творити зло зовсім безкорисливо — не за плату. Така вже їхня природа, вона — як у молі: міль жере і псує вироби — і не має значення які вони; вона однаково зжере і ганчірку, і дорогоцінне сарі. [52]

Але й таким людям Бог знаходить гідне застосування в загальному потоці Еволюції свідомості. Інші люди на їхньому прикладі можуть учитися тому, якими не можна бути; вони повинні пізнати і добро, і зло. Вони зможуть, відштовхнувшись від зла, піти шляхом добра до Досконалості, до Злиття з Богом. Людина повинна знати і те, якою вона не повинна бути, і те, якою повинна. Не пізнавши зло, важко пізнати добро.

Люди зла також використовуються для коректування розвитку істинних садхаків (духовних подвижників). Зокрема, так вони одержують нагадування про прийдешню смерть, і це не дозволяє їм зайве розслаблятися на Шляху.

Смерть і Бог — ось дві головні віхи для всіх втілених людей, — говорить Сатья Саї.

Люди зла готують себе до пекла і до страждань у наступних втіленнях. Але і їм залишається шанс на спасіння: опам’ятатися і покаятися. Покаяння є осмислене каяття, що веде до позбавлення від пороків.

Про етичну самокорекцію Сатья Саї говорить, зокрема, наступне [52]:

Ті, хто шукає блаженства в Атмані, не повинні гнатися за насолодою від почуттєвих об’єктів.

Так само, як тіло без дихання пусте і незабаром починає гнити та смердіти, так і життя без Істини марне і стає смердючим вмістилищем горя і чвар.

Повір, що немає нічого вищого від Істини, нічого дорогоціннішого, бажанішого, міцнішого!

Господь, Який є Самою Істиною, дарує Свій даршан (можливість споглядати Його) тим, у кого правдива мова і люблячі серця.

Зберігай невичерпну доброту до всього живого, а також готовність до самопожертви!

Потрібно контролювати своїх індрій, мати стійкий характер і відсутність прихильностей.

Остерігайся наступних гріхів: 1) неправда, 2) лихослів’я, 3) наклеп, 4) марнослів’я, 5) убивство, 6) перелюбство, 7) злодійство, 8) пияцтво, 9) м’ясоїдство, 10) сексуальне прагнення, 11) злість, 12) жадібність, 13) «земна» прихильність, 14) нетерпимість, 15) ненависть, 16) егоїзм, 17) гординя.

Насамперед, позбудься від пагубної емоції заздрості до успіхів інших і від бажання зла ближньому. Будь щасливий, коли щасливі інші! Співчувай тим, хто в горі, і бажай їм удачі. Це — спосіб виховати в собі любов до Бога.

Терпіння — ось та сила, якої людина потребує!

Ті, хто прагне жити в радості, повинні завжди робити добро!

Ніколи не можна відповідати лайками, тримайся від них подалі; це — для твого ж блага. Припини будь-які стосунки з людьми, що вдаються до таких слів!

Шукай дружби з хорошими людьми, навіть ризикуючи своїм становищем і життям. Але моли Бога благословити тебе вмінням відрізнити погану людину від хорошої. Для цього ти повинен докласти всіх зусиль свого розуму.

Тих, хто завойовує становище в суспільстві і домагається мирської слави, люди прославляють як героїв; але тільки ті, хто перемагає своїх індрій, — ті є істинними героями, яких потрібно славити як завойовників всесвіту!

Які би вчинки не робила людина, гарні або погані, за ними ідуть їхні плоди, які ніколи не перестають її переслідувати.

Жадібність породжує тільки горе; найкраще — задовольнятися тим, що є. Немає більшого щастя, ніж задоволеність малим!

Прагнення до матеріальної наживи повинне бути вирваним з коренем! Якщо дозволити йому існувати — воно задушить саме життя!

Мужньо терпи нестатки і горе! Прагни до досягнення в майбутньому радості і статку!

Із цієї хвилини уникай поганих звичок! Не барися, не відкладай цю справу на майбутнє, це не принесе ні найменшої користі!

Намагайся, наскільки у твоїх силах, допомагати бідним, які справді бідують. Поділися з ними їжею, яка в тебе є, і зроби їх щасливими принаймні в цей момент.

Як би ти не переживав, коли з тобою поводяться незаслужено, — ніколи не роби так стосовно інших!

Щиро покайся в помилках і гріхах, зроблених у невігластві, намагайся не повторювати їх знову! Моли Бога, щоб Він дарував тобі силу і мужність триматися вірного шляху!

Не допускай і близько до себе того, хто може остудити твій запал та ентузіазм стосовно Бога! Нестача цієї старанності викликає занепад сил у людині.

Не піддавайся боягузтву! І не відмовляйся від блаженства!

Не роздувайся від гордості, коли люди хвалять тебе! І не сумуй — коли ганьбують!

Якщо серед твоїх друзів один ненавидить іншого і починає сварку — не підливай олії в вогонь, щоб вони не зненавиділи один одного ще більше! Навпаки, постарайся з любов’ю і прихильністю відновити їхню колишню дружбу.

Замість пошуків недоліків в інших — шукай свої власні помилки! Викорінюй їх, звільняйся від них! Знайти хоча б одну свою помилку — це краще, ніж знайти десять сотень чужих!

Якщо ти не можеш або не хочеш робити добрі справи, то хоча б не затівай і не роби поганих учинків.

Що б не говорили люди про недоліки, яких, ти певний, у тебе немає, — не переживай через це! Тоді як наявні недоліки намагайся виправити сам, не чекаючи, поки інші вкажуть на них.

Не затаюй злість і гіркоту на тих, хто вказує тобі на твої недоліки, не відповідай на образу тим самим, указуючи на помилки інших, але показуй їм свою вдячливість.

Спроба «розкрити очі» іншим на їхні недоліки — велика помилка!

Добре, коли ти знаєш свої недоліки, погано, коли вишукуєш їх в інших.

Якщо в тебе випало невелике дозвілля — не проводь його в розмовах про що завгодно, але використовуй його в міркуваннях про Бога або для допомоги іншим.

Господа розуміє тільки бгакта (люблячий Його); бгакту розуміє тільки Господь. Інші — не можуть зрозуміти їх. Тому не обговорюй питання, що стосуються Господа, з тими, хто не є бгактами.

Якщо хтось говорить з тобою на будь-яку тему, неправильно розуміючи її, не вникай у помилкові думки, але вловлюй тільки корисне і приємне в тому, що тобі говорять.

Якщо твої мирські бажання не здійснилися — не нарікай на любов Бога: немає ніякого зв’язку між подібними бажаннями і любов’ю Бога!

Якщо твоя медитація не прогресує належним чином — не сумуй!

Коли приходять такі стани — шукай свої недоліки!

Тільки якщо щодня в усіх вчинках ти автоматично поводишся згідно з цими правилами — ти зможеш дуже легко осягнути Бога! Тому твердо дотримуйся цих правил!

Утім, зауважує Сатья Саї, все етичне вчення вміщується в одну коротку формулу Вьяси: «Усім завжди допомагай*, ніколи нікого не кривдь!». (Треба тільки розуміти, що «всі» — це разом із Богом, із Богом на першому місці).

Кінцеве завдання кожної людини полягає в пізнанні свого «Вищого Я», яке є Атманом, Параматманом, Творцем. Але для цього треба бути, зокрема усунути «нижче я», що проявляється в егоцентризмі і твориться розумом.

Розум же — у цьому контексті — є частиною свідомості, що захоплена «земними» бажаннями.

Бажання не є думки. Думки стають бажаннями, коли глибоко «занурюються» в об’єкти.

Бажання, спрямовані до мирських об’єктів, виробляють задоволення і страждання. Але якщо бажання спрямовується до Бога — то воно дарує блаженство! [79]

Здатність правильно мислити повинна бути розвинена через «земні» справи. Але потім вона може бути перероджена у функцію буддхі. Для цього «щупальця» свідомості (індрії) повинні бути перенесені з об’єктів матеріального світу, нехай навіть і найкращих, — на Божественну Свідомість. Мислення такої прогресивної людини, яка розвивається, — в усіх справах — піднімається на принципово інший рівень, бо вона на цьому етапі поступово навчається бачити «земні» проблеми — очима Бога. Егоцентризм такої людини поступово заміняється на Богоцентризм.

Як відмовитись од порочної роботи розуму, що заважає подальшому просуванню? — Дуже просто: не намагайтеся «заглушити» її, але просто думайте про Бога! Природа розуму така, що йому треба бути чим-небудь поглиненим, — так дайте йому бути поглиненим Богом! І коли він стає поглиненим Богом — він зупиняється. [79]

Якщо це поки що не виходить — займіть його повторенням імені Бога або іншою корисною діяльністю.

Нерегульований розум схожий на змію: він має дві тенденції — рухатися не прямо і захоплювати всі речі, які він бачить. Але він повинен бути змушений іти прямо до Бога, звернувшись безпосередньо до Нього.

Коли в прогресуючої людини мислення здійснюється вже не розумом, а буддхі, то буддхі занурюється в Бога, щоб стати Ним.

От чому настільки важливо привчити себе бути поверненими обличчям (свідомості) убік Бога. [79]

Є дві головні теми, про які треба весь час пам’ятати: це — прийдешня смерть і Бог. І є дві головні теми, про які треба забути: це — зло, заподіяне вам, і добро, зроблене вами для інших. «Звичайно ж, про смерть треба пам’ятати постійно, бо тоді буде зроблено багато хорошого і багато поганого буде уникнуто» [79].

«Час — найдорогоцінніший подарунок у світі. Не витрачайте його на брутальні слова і недобрі справи! ... Не можна витрачати час даремно!.. Він нікого не чекатиме. ... Витрачена без користі мить — упущена назавжди, її вже не повернеш... Ніхто не знає, коли мине його строк. Рука часу в будь-який момент може вбити вас...

У своїх діях ви повинні піднятися до рівня героїчних особистостей, а не слабовільних людей!

Пам’ятання про свою смерть повинне призвести до «односпрямованої стійкості» [51].

«Перед лицем смерті зникають і суспільне становище, і гордість, і владність. Усвідомлюючи це, намагайтеся день і ніч — із чистотою тіла, розуму і свідомості — реалізувати «Вище Я» шляхом служіння всім живим істотам!

Тіло треба підтримувати і зберігати як засіб для цієї мети.

Але пам’ятайте, що ви не є тіла, а ці тіла — не ви.» [51].

«Це тіло — всього лише інструмент, знаряддя, дароване Господом. І нехай воно служить за призначенням» [51].

Про тіло потрібно піклуватися: воно — засіб для розвитку себе, для своєї Богореалізації. Його потрібно мити, добре годувати, лікувати, якщо занедужує; при цьому немає ніяких протипоказань до того, щоб застосовувати для лікування як «зовнішні» лікарські, так й інші лікувальні впливи. [49-53]

Але їжа — це не засіб насолоди! Їжа — це як заправлення машини паливом. Вона — необхідний елемент у служінні Господу. [51]

Пам’ятання про смерть, що наближається, повинне квапити. Але аж ніяк не вводити в зневіру або розпач.

Навпаки: допомога іншим, творче спілкування з однодумцями, успіхи на Шляху самовдосконалення — повинні приносити радість, щастя.

«Щастя суттєве для Богореалізації. ... Якщо людина нещаслива — це не просто недолік. Це — недолік, що є одним із найсерйозніших! Це — перешкода до самореалізації!

У більшості випадків люди нещасні через мирські устремління, прихильності, насолоди: у них занадто багато інтересу до мирського.

Щоб позбавити від цього недоліку, людині треба вказати на серйозність недоліку. Вона повинна усвідомити, що мирські бажання нескінченні — так само, як хвилі в морі!» [79].

Причина багатьох страждань людей полягає в тому, що тільки через страждання Богові вдається переконати їх у необхідності звернутися всередину, вглиб багатомірної структури своїх організмів, зайнятися самоаналізом. Без цього таким людям ніколи не позбутися від страждань! Бог — усередині, у глибині! Він зцілює — звідти!* [79]

«Ви страждаєте, зазнаєте болю і мук тільки тоді, коли віддалені від Істини.

Перебуваючи за межами базару, людина чує тільки гомін. Але, коли вона підходить ближче і входить на його територію, то чітко розрізняє слова торговців.

Так і тут. Поки вам невідома реальність Всевишнього — ви приголомшені, пригнічені шумом світу. Але, як тільки ви глибоко занурюєтесь у царство духовного пошуку, — все стає зрозумілим, і всередині вас пробуджується знання реальності. А доти ви перебуватимете серед безглуздого шуму аргументацій, суперечок та пихатої самореклами.

Кожний, хто прагне досягти Вічності за допомогою бгакти (відданої любові до Бога), повинен намагатися набути наступних якостей: він повинен триматися подалі від суєти, жорстокості і неправді світу цього і перебувати в істині, правдивості, любові та спокої. Це — воістину Шлях бгакти!

Ті, хто хоче Єднання з Господом, ті, хто хоче добробуту світу, — повинні визнати нічого не вартими і відкинути такі поняття, як похвала та осуд, позитивна і негативна оцінка (людьми), благополуччя та несприятливі умови... Ніхто, навіть Бог і Аватар, не можуть уникнути критики та обвинувачень. Але Вони цього не бояться.» [54].

«Людина повинна в молитві просити все нових і нових можливостей для служіння — і радуватися, коли їх одержує. Таке ставлення приносить безмірну радість. Вести життя, наповнене такою радістю, — це істинне блаженство! ... Якщо про це пам’ятаєш завжди і чиниш відповідно, то життя перетворюється на безперервне служіння Господові. Поняття «я» і «Ти» незабаром зникають, не залишається навіть ознак его.» [51].

«Багато учнів і пустельників, багато хто із садхаків та санньясинів втрачали всі свої досягнення, напрацьовані за багато років боротьби і самопожертви, через свою прихильність до «я» [51].

«Якою би не була красивість мови і яким би високим не був учений ступінь — все це даремно. Для того, щоб втілити Вчення... у реальне життя, треба викорінити відчуття «я знаю», бачити саму Суть і дивитися усередині Її. Тільки тоді неодмінно досягнеш блаженства...

Однак, якщо усвідомлювання «я» породжує гординю, ... — падіння неминуче...» [51].

Служіння іншим людям за принципами карма-йоги не тільки розвиває людину за всіма критеріями і поліпшує її карму, але також — за умови правильного ставлення до свого служіння, тобто за сприйняття себе як помічника Бога, — веде до поступового злиття свого «я» з «Я» Божественним.

«У домі кожний із членів сім’ї виконує призначену для нього роботу. Увечері, коли вся робота закінчена, ніхто не каже: «Батьку, я виконав таку й таку роботу, ти повинен мені заплатити». Це — одна сім’я, тому ви не вимагаєте плати за роботу, ви просто її виконуєте.

Але, якщо хтось сторонній приходить працювати у ваш дім, — то ви домовляєтеся про плату і платите відповідно. Те, що ви платите комусь, показує, що він — не з вашого дому.

Але коли хтось стає вашим, вам не треба йому платити. Він працює з інтересом, не очікуючи за свою роботу ніякої винагороди.

Те ж саме — і з Богом. Коли ви знаєте, що Бог — найближча і дорога для вас Істота і що ви і Він — одна родина, ви не вимагаєте плати. Той, хто повністю віддає себе Богові, той — Мій! І він не повинен чекати винагороди.

Якщо хтось каже: «Я так багато часу віддав садхані» і встановлює торговельні стосунки з Богом, говорячи при цьому: «У своїй садхані я зробив стільки-то і стільки-то і повинен одержати таку й таку винагороду», — то це зовсім інше.

Дитина, що ще замала, не просить матері: я хочу молока, я хочу, щоб мене переповили, і т.п., — мати сама стежить за тим, у чого потребує дитина, без її прохань про це. Коли ви повністю віддали себе Богові і стали дитиною Бога — вам не потрібно говорити про те, чого ви хочете. Він дасть вам навіть більше, ніж ви просили б!

Завдяки вашій любові до Нього — нехай Він буде для вас найдорожчим!

Здійснюйте вашу садхану — і ви наблизитеся до Бога! Тоді вам не треба буде говорити Йому, що ви хочете цього чи того, — бо ви станете для Нього як Його мале дитя. Він прийде і дасть вам більше, ніж ви попросите!

Так само, як вентилятор є інструментом, — так і ви є інструментом Бога. Хіба вентилятор сам себе приводить у рух? Чи його приводить у руху струм?» [79].

«Довірити себе Богові — означає присвятити Йому кожну думку і дію, не бажаючи плодів цієї дії (для себе). Вчиняйте дії не заради її плодів (для себе), а тому, що це — ваш обов’язок. Дія присвячується Богові, і результат теж пожинається Ним.

Дії, вчинені у такий спосіб — без бажання їхніх плодів для себе в процесі їхніх здійснень — вільні від кармічних несприятливих наслідків. Оскільки его за таких дій не підживлюється і не стимулюється, воно незабаром зникає.» [79].

Сатья Саї, як ми вже бачили, проти безладних сексуальних стосунків, надмірного захоплення сексом. Але шлюб, сімейне життя, зокрема, пов’язане з вихованням дітей, Він заохочує. Шлюб також сприяє «розмиванню» примітивного «нижчого я», бо сімейне життя сприяє його трансформації в «ми».

Шлюб і карма-йога вчать турботі про іншого, про інших. Так вирощується дбайливість — атрибут Любові. Так розширюється охоплення любов’ю все більшої кількості людей. Своє примітивне «я» губиться в загальному «ми».

Подальший прогрес у цьому напрямі забезпечується медитативними техніками, які змивають із «Вищого Я» всі нашарування, що залишилися.

Але Сатья Саї попереджає від того, щоб довірятися різним «гуру» тільки на тій підставі, що вони себе такими проголошують. Він говорить, що справжній гуру — це тільки той, хто сам знає Бога і здатний привести до Нього. Таких людей — украй мало. Або ж — що ще краще — це коли гуру стає Сам Бог.

Також Сатья Саї цілком виразно вказує, що далеко не всім людям показані медитативні тренування: люди дуже різні, насамперед, за віком своїх душ. Для молодих і незрілих душ медитативна робота може виявитися руйнівною. Далеко не всі люди виявляються здатними навіть взагалі зрозуміти, що таке медитація. Наприклад, сноподібні ментальні образи типу польотів на інші планети — помилкова і шкідлива практика [79].

Істинна суть кожної людини — це Океан Свідомості Творця. Завдання людини — через садхану (шлях духовного подвижництва) — розвити себе до практичної реалізації (не тільки розумового прийняття) цієї істини.

На цьому Шляху людина повинна перетворитися із дживи (індивідуальної душі, прив’язаної до тіла і матеріальних предметів) — через буддхі-йогу — на Чіт (чисту, тобто очищену і стоншену до рівня Творця свідомість, тотожну Атману, «Вищому Я» людини).

У душі, що розвивається цим Шляхом, з певного моменту з’являється здатність до бачення в тонких еонах — у міру їх освоєння. Свідомість людини, що проникла у вищі еони, научується бачити Бога — зокрема, як Живий Світло-Вогонь — і взаємодіяти з Ним.

З певної стадії буддхі-йоги адепти можуть відчути матеріальний світ ніби «накладеним» на Світло Божественної Свідомості. Тоді — стає легко «провалитись» у Нього, розчинитись у Ньому, стати Ним. [52]

Але такий рівень медитативної роботи доступний далеко не всім учням Бога, які досягли успіхів. Для адептів-початківців Сатья Саї рекомендує наступну послідовність медитативних тренувань, що, гарантовано, не заподіє нікому шкоди [79 і ін.]:

Можна для початку запалити свічу. Запам’ятовуємо добре образ її полум’я. Потім цей образ переносимо в анахату (можна — повернувшись до свічі спиною), заповнюємо світлом порожнину чакри, уявляємо в ній квітку зі світла, яка розпускається. Потім світло спрямовуємо в руки, голову, в інші частини організму. Потім цим же світлом заповнюємо тіла улюблених людей, потім усіх людей, тварин, рослин..., увесь світ заповнюється світлом, «я» тоне в ньому і зникає, я і світло зливаємося, створений мною образ світла злився зі Світлом Свідомості Бога...

Освоєння кожного елемента цієї медитації може зайняти багато часу. Зате вона — пряма дорога до пізнання Бога і Злиття з Ним.

Якщо ж у медитацію включити Полум’яний Образ Сатья Саї або будь-якого іншого Божественного Вчителя — то така робота просуватиметься незрівнянно ефективніше.

Бгакті-йога, тобто самореалізація через любов до Бога, — це вища йога, Вищий, Прямій Шлях.

Істинна (у потенціалі) суть кожної людини — Бог. Бог справді перебуває в межах багатомірного організму людини, у самій його глибині, у найнайтонших еонах. Треба лише навчитися переміщати туди концентрацію свідомості, потім закріпитися там. Це і буде повною Самореалізацією, Богореалізацією себе, повним і остаточним Звільненням з полону світу ілюзій.

Богореалізація досягається людиною через любов, закоханість у Бога, що дозволяє потонути в Його Полум’ї, в Обіймах Його Любові, злитися воєдино з Улюбленим.

Це — єдиний варіант знаходження вищих духовних досягнень, інших немає. Саме цьому вчив і вчить Бог людей протягом всієї історії людства. Це — основа всіх серйозних релігійних систем. Але люди забувають про це, і доводиться знову їм нагадувати.

Одне з лих людських — що люди слухають не Бога, а різних лжепасторів, лжегуру, лідерів численних сект. Одні пропонують людям себе, замість Бога, — як об’єкти поклоніння. Інші, хоч і говорять про Бога, але псують Його Вчення аж до навпаки.

Прикладом може бути одна широко відома завдяки рекламній «розкрутці» секта «йоги», де адептам — таким, як вони є, — втовкмачувалося, що кожний з них є Бог, єдиносуща з Ним Частина Вселенського Бога. Вони «розширювали свідомості», а також постійною їхньою практикою слугувало себезапитування: «Хто я?». І відповіддю повинно було бути: «Вище Я!», «Бог!».

Ні лідер, ні адепти цієї секти не знали ні Бога, ні навіть напряму, в якому Його треба було б шукати. Вони не визнавали ні покаяння, ні необхідності стоншення свідомості, ні любові до Бога: адже Бог — це я!

А якщо я — Бог, те й всі мої бажання, дії — бездоганні, Божественні! Вони є вираженням загальної Божественної Волі!

Ця багатомільйонна секта наплодила безліч примітивів, що завважали себе «богами», і живуть грубими неприборканими пристрастями, що відтепер стали для них «узаконеними», «Божественними».

Сатья Саї, відповідаючи одного разу під час бесіди на запитання, «тактовно» назвав діяльність цієї секти «незадовільною», а про її «гуру» сказав, що той досяг сам духовного прогресу лише через певний час після того, як припинив ту свою діяльність. [79]

Техніки «розширення свідомості», його «кристалізації» — дуже небезпечні прийоми — у тому розумінні, що якщо до них допускати людей з нестоншеною свідомістю або з малорозвиненим інтелектом і перекрученою етикою (з рисами насильництва, егоїзму), — то відбувається їх дияволізація у буквальному значенні цього слова: вони стають дияволами. Вони перетворюються на дияволів самі, прирікаючи себе на багато мук, вони також несуть на Землю волю диявольського еону, проявляючи її через свої тіла.

Тому Сатья Саї настійно радить відмовитися від сподівання на всіх подібних «гуру» — і прийняти учнівство від Бога. Нехай вашим гуру стане Бог! Ніхто не повинен ставити себе між людиною і Богом! Сподівайтеся на Бога — і Він вам допоможе!

Любов до Бога — це Прямий Шлях!*

БОЖЕСТВЕННІ ВЧИТЕЛІ — ПРО СЕБЕ*

Одкровення записані: Ганною Зубковою, Михайлом Ніколенком, Марією Штиль, Ларисою Вавуліною, Світланою Єрьоміною, Ольгою Степанець, Антоном Теплим і Володимиром Антоновим

Протягом тисячоліть існування людських цивілізацій на Землі багато духовних подвижників, що спрямовувалися до пошуку нашого спільного Творця і наслідували Його Вченню, досягли на цьому Шляху повного успіху, і Самі, ставши Божественними, влилися в Нього.

І тепер Вони, будучи Частинами Єдиного Вселенського Бога-Отця, допомагають нам — втіленим людям, що ще не завершили свою особисту еволюцію. Іноді Вони навіть втілюються для цього знову в людські тіла, стаючи Аватарами, Христами, Месіями — як їх називають різними мовами.

Земні діяння деяких з Них залишилися свіжими в історичній пам’яті мас утілених людей. Це — Крішна, Ісус Христос і Його апостоли, Бабаджі і такі Його Учні, як Лахірі Махасаї, Юктішвар, Йогананда, також — Хуан Матус і Його друг Хенаро, а з нині працюючих на Землі в матеріальних тілах — Сатья Саї Бабá та Девід Копперфільд.

Про деяких інших Божественних Учителів залишилися на Землі лише нечіткі спогади в легендах. Це — Сур’я («Богиня сонця» у древніх аріїв), Ассиріс («Бог сонця» древніх ассірійців, що працював також і на території Русі), Лада (відома в древніх слов’ян, вважалася покровителькою сімейного вогнища).

Є й описані в літературі історичні постаті, що теж досягли Божественності, хоча про Них знає мало хто. Це, приміром, Птахотеп (з Ним ми вперше познайомилися завдяки книзі Елізабет Хейч [66]) і сама Елізабет.

У цьому розділі книги наведені цінні — в межах методології духовного вдосконалювання — бесіди з Ними та багатьма іншими Божественними Вчителями.

Щоб краще орієнтуватися в цих матеріалах, треба мати уявлення про наступне:

1. Вселенський простір реально багатомірний. Його мірності (еони, локи) розрізняються між собою за ступенем стоншеності-огрубленості енергій, що заповнюють їх. Найстоншеніша мірність є Обителлю Творця. Рай — мірність близька до неї. Найгрубіша мірність — пекло.

2. Свідомості (душі) різних втілених і невтілених істот перебувають у тих або інших мірностях, які можна, з деяким ступенем спрощення, уявити собі як «поверхи» багатомірної Світобудови. Чим вищий рівень еволюційного просування конкретної душі — тим ближче вона перебуває до Творця.

3. Сенс життя кожного з нас полягає в усвідомленому розвитку себе, метою якого є, насамперед, наближення за якістю свідомості до Творця і наступне входження до Вищої локи. Злиття зі Споконвічною Свідомістю Творця, збагачення Його собою — знаменує позитивне завершення особистої еволюції конкретної людини.

«І запам’ятаєте: споконвічне право душі — стати єдиною з Отцем!» — учить нас Бог (див. нижче).

Люди, що наблизилися до цього стану, здатні до прямого пізнання Творця і вільного спілкування з Тими, Хто вже завершив Свій еволюційний Шлях, — Божественними Вчителями. Їх — як Свідомості — стає можливим легко споглядати й розмовляти з Ними.

… Із чого почати, щоб іти цим шляхом? — Насамперед, із набуття повної етичної чистоти.