Передмова

Ми, жителі Землі, звикли до вимірювання часу добами (періодами обертання Землі навколо своєї осі), розбитими на години, хвилини і секунди, а також роками (періодами звертання Землі навколо Сонця), розбитими на місяці та тижні.

У Нього — вселенського — інше числення часу. Він вимірюється Манвантарами, що складаються з багатьох мільйонів земного років.

Яку частину всесвіту охоплює Манвантара? — хто знає, крім Нього Самого? А для нас це не має ніякого значення.

Манвантара — це цикл розвитку, що складає з «проявленої» і «непроявленої» фаз. Перша починається зі «створення світу» і закінчується «кінцем світу». Під час другої фази — Творення відсутнє, існує тільки Він, а також «будівельний матеріал» для нових Творінь.

З початком кожного такого циклу Він поступово створює (матеріалізує) твердий субстрат — речовина планет, на деякі з яких потім «висіваються» незначні за розмірами частки енергії, які, втілюючись у матеріальні тіла мінералів, потім рослин, тварин, людей, — в результаті повинні розвинутися до того ступеня досконалості, щоб стати гідними знову влитися в Нього, збагативши Його Собою. Він керує процесом їхнього росту; при цьому дає їм деякий ступінь «свободи волі» — тобто можливість приймати незначні і більш вагомі рішення у створюваних Ним навчальних ситуаціях, у виборі свого шляху. Ми маємо навіть можливість вибрати, йти нам шляхом Еволюції — чи деградувати.

Він любить нас — як Своїх дітей. І весь час пропонує нові можливості для прийняття правильних рішень; ми ж їх приймаємо або відхиляємо.

Він, зокрема, дав нам Священні книги, де містяться інструкції про те, як нам треба жити. Якщо ми їх дотримуємося — стаємо досконалішими і просуваємося до Нього. Якщо не дотримуємося — можливий рух навіть у протилежний від Нього бік. Біль, страждання — це те, чим Він вказує нам на наші помилки. Прибування ж щастя від відчуття зближення з Ним — критерій успіху.

Ми повинні постаратися бути «досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф 5:48), і влитися в Нього якомога швидше: Він кличе нас у Свої Обійми — до найвищого блаженства буття в Ньому в Злитті з Ним. «Блаженні ви, які вже пізнали звабу і втекли (від нього) — від відчуженого! Блаженні ви, яких паплюжать і не визнають через (ту) любов, що має до вас ваш Господь! Блаженні ви, вистраждані, змучені тими, в яких немає надії (на порятунок); ви ж будете звільнені од усіх пут. Пильнуйте і просіть, щоб вам не ввійти (знову) у плоть, але вийти з оков страждань життя (земного)! І... коли ви вийдете з мук і страждань тілесних — ви знайдете ваш спокій... і воцарствуєте із Царем, ставши Тим Самим, що й Він. І Він буде Тим Самим, що й ви, і з вами відтепер і на віки віків. Амінь.» (Апокриф Матфея, 145).

А для того, щоб швидше просуватися у своєму вдосконалюванні до Нього, ми можемо постаратися полюбити Його. «... Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю...» (Мк 12:29-30). Бо саме емоції любові є тими механізмами, які притягають одне до одного і скріплюють воєдино як свідомість людини — зі свідомістю іншої людини, так і свідомість людини — зі Свідомістю Бога.

* * *

У 553 році, збираючись на «собор», лідери християнських громад, що сформувалися на той час, вирішили «більшістю голосів» виключити з Учення Христа ту його частину, де роз’яснявся сенс існування на Землі людей та інших втілюваних істот саме з еволюційних позицій. У такий спосіб Вчення було позбавлене цілісності та стрункості. І люди, щоб знайти відповіді на багато запитання, що, звісно, закономірно виникали, припускалися іноді нерозумних фантазій. Наприклад, причину наших страждань на Землі стали вбачати в тому, що ми, нібито, несемо на собі гріхи Адама та Єви, а тому ми грішні абсолютно безнадійно і ніякі зусилля на шляху самовдосконалення не допоможуть і не потрібні, бо призведуть вони лише до гріха — гордині... Треба тільки молитися і молитися «святим угодникам» і діві Марії, щоби ті, в свою чергу, помолилися за нас перед Ісусом Христом — і тоді Він, можливо, нас помилує і замість пекла направить в рай...

Але адептам таких поглядів не може бути спасіння від пекла, тому що їхня концепція діаметрально протилежна Вченню Ісуса Христа, Який закликав нас якраз до зусиль щодо самовдосконалення. Зокрема, Він говорив: «(Мною)... Царство Боже благовіститься, і кожен із зусиллям входить у Нього» (Лк 16:16). Він також аж ніяк не закликав нас назад до язичества.

Ми продовжимо цю тему в інших главах, а зараз наведемо приклади того, що Ісус говорив про розвиток душ у повторюваних земних втіленнях.

Так, спостерігаючи виступ майстерних співаків, Він пояснював учням: «Звідки їхні таланти і ця сила? За одне коротке життя, звісно ж, вони не могли накопичити і (таку) якість голосу, і знання законів співзвучності. Чи чудеса це? Ні, бо все походить від природних законів. Багато тисяч років тому ці люди вже складали свою гармонію і (ці) якості. І вони прийшли знову ще вчитися...» (Тибетське Євангеліє).

Або, коли учні запитали Його про Іоана Хрестителя, Ісус відповів: «І коли хочете знати, — він і є Ілля, що має прийти. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Мф 11:14-15). Іншим разом: «... Ілля вже прийшов, і не впізнали його... Тоді ученики зрозуміли, що Він говорив їм про Іоана Хрестителя.» (Мф 17:11-13).

Між втіленнями, як говорив Ісус, душі праведників, воскреснувши в нематеріальному світі, більше вже «не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на Небесах.» (Мф 22:30).

У низці багатьох утілень людина розвивається за трьома основними напрямами: інтелектуальним, етичним та психоенергетичним. Причому важче і довше триває розвиток якраз першого.

Розбіжності в інтелектуальних рівнях розвитку відомі не тільки психіатрам, які класифікують людей як ідіотів, імбецилів, дебілів, людей з «фізіологічним» (тобто таким, що не виходить за межі «норми») слабоумством («фізіологічна дурість»), людей з грубими дефектами мислення («парціальні» слабоумства, шизофренія, параноя тощо) — і тому подібне.

Інтелектуальні розбіжності також добре проявляються у зв’язку з релігійністю.

Так, одні люди спроможні лише на «молитовні» рухи тіла та молитовне жебрацтво. В Росії, наприклад, широко використовується такий мовний зворот: «помолитися на...». Це означає, що треба спрямувати погляд на якийсь предмет, який має культову значимість, і виконати... стандартний набір рухів...

Люди вищого інтелектуального рівня здатні вже до вивчення Волі Бога відносно нас і щодо відповідної роботи з удосконалювання себе — насамперед, в етичному ракурсі.

Але є люди, здатні охопити всю повноту знання про Бога; їм вдається — шляхом глибокої самовідданої роботи — досягти Богоподібності, а потім набути Злиття з Ним, завершивши в такий спосіб свою особисту еволюцію.

І ці розбіжності між людьми криються не тільки в особливостях внутрішньоутробного розвитку і перенесених у дитинстві захворюваннях, і навіть не у вихованні чи набутій освіті, а, насамперед, в еволюційному віці душ і в зусиллях, здійснених з метою перетворити себе.

Процес творення. Багатомірність простору

Під час «непроявленої» фази Манвантари існує тільки Споконвічна Свідомість Творця, а також «будівельний матеріал» для майбутні матерії й душ — протопракріті і протопуруша (докладніше — в [7,9,12]). Процес творення починається з локальних ущільнень протопракріті, з якої належить утворити твердий субстрат, щоб забезпечити життя на ньому органічних тел. «... Вона проявилася, вона постала, вона явилася перед Ним у сяйві Його світла... Вона стала материнським чревом...» (Апокриф Іоана 4:25-5:5).

Тривалість процесу «створення світу» обчислюється, зрозуміло, не днями, а епохами; шість «днів» «створення світу» — це приклад неправильного перекладу Біблії. (Якщо припустити, що то були справді дні в нашому звичному розумінні цього слова, виходить, ніби від початку процесу творення минуло приблизно 7,5 тисяч років. Натомість археологічні відомості вказують, що тільки люди живуть на Землі майже мільйон років.)

Просторові мірності в Євангелії від Пилипа названі грецькою «эонами».

Повноцінно пояснити на рівні слів природу багатомірної структури, якою є, наприклад, Земля, неможливо. Можна тільки сказати, що в глибинній основі будь-яких матеріальних предметів, включаючи наші тіла, лежать шари Світла — один тонший іншого, з великою чистотою, ніжністю, ясністю. Їх можна пізнати лише за допомогою спеціальних методів розвитку свідомості. Це — Шлях послідовного стоншення свідомості, її «зміцнення», «кристалізації» на кожному з досягнутих рівнів. Це — Шлях до пізнання Творця.

«Кінець світу» — це процес розущільнення Творення.

* * *

«Він зажадав — і світ (Творіння) з’явився; одною лиш Божественною думкою Він зібрав води і від них відокремив сушу земної кулі. Він — причина таємничого життя людини (тобто людської тілесної форми), у яку Він вдихнув частину Свого Буття.» (Життя Святого Ісси 5:18)

«... Він — Життя, що дає життя...» (Апокриф Іоана 4:1).

«... Він існував ще перед початком всього (в Творенні) і буде існувати після кінця всього» (Життя Святого Ісси 8:6).

Святий Дух

Святий Дух — це Творець, що проявляє Себе у Творенні за посередництвом тих духовних Подвижників, які влилися в Нього, досягнувши повної Самореалізації (= Богореалізації), а також Тих, Хто ще не увійшов у Його Обитель, але вже досяг Злиття зі Святим Духом.

Святий Дух, зокрема, керує діяльністю інших духів, що перебувають на більш ранніх щаблях еволюційного розвитку. Він також безпосередньо спрямовує подвижників, які успішно просуваються, зокрема, забезпечуючи їх пророчою інформацією. Ісус про це говорив так: «Коли ж прийде Він, Дух Істини, то настановить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує (від Отця та Ісуса), і (шлях у) майбутнє звістить вам» (Ін 16:13).

А задовго до того, як Ісус промовив ті слова, Святий Дух брав участь у підготовці Його втілення (Мф 1:20), давав чудесні знаки людям про особливе Його призначення (Лк 2:25-35; 3:21; Мф 3:16), а також брав участь в організації діяльності Ісуса на Землі (Лк 4:1).

Небо — і Небеса

Де живе Бог, де Його шукати? Переважна більшість людей, охоплених релігійністю в її примітивних формах, у відповідь подивиться вгору. І коли вони читають молитви, то теж дивлять вгору і здіймають руки.

Звідки ж узялося переконання, що Бог — нагорі? Може тому, що на поверхні Землі — страждання та спокуси, а там — у височіні — безтурботні хмари в блакиті нескінченної далечіні, ласкаве Сонце, таємничість Місяця і далеких зірок?

Але Ісус глузував з таких умовиводів: «Якщо ті, хто веде вас, говорять вам: Дивіться, Царство (Боже) — у небі! — тоді птахи небесні випередили вас.

... Але Царство — всередині вас і поза вами.

(І) нехай той, хто шукає, не перестає шукати доти, доки не знайде, і, коли він знайде, — він буде вражений..., здивований... — і він стане, (улаштувавшись в Царстві), царювати над усіма» (Євангеліє від Хоми 2:1).

Отже, по-перше, що ж означає «всередині вас і поза вами»? І, по-друге, чому той, хто знайшов Обитель Творця, буде «вражений і здивований»?

Ми вже розглядали багатомірну природу Творення. Всі мірності існують безпосередньо тут — у багатомірній глибині під будь-яким матеріальним предметом, чи то чайник, праска, вся наша планета, або ж тіло кожного з нас. Те ж саме — і там, де немає твердих предметів, є тільки повітря. Це й означає «всередині і поза нами».

І щоб знайти Обитель Отця, треба спрямувати свій пошук не вверх, а вглиб, спочатку — всередину своїх тіл, перетворюючи свою емоційну сферу: відмовляючись від грубих емоційних станів (насамперед — різних форм гніву, заздрощів, ревнощів тощо) і культивуючи тонкі стани (насамперед — всі можливі варіанти емоційної любові: ніжність, лагідність, захоплення прекрасним і співналаштування з ним тощо). Повноцінного результату в цьому можна домогтися зазвичай тільки за допомогою очищення та розвитку чакр.

Подальше стоншення свідомості відбувається вже в духовному серці. Первісне вмістище духовного серця в тілі — чакра анахата — це наче велика порожнина в грудній клітці, що існує в тонких планах. Духовне серце є біоенергетичним органом, відповідальним за продукування емоцій любові. Уміння переходити за допомогою концентрації свідомості у своє духовне серце дає можливість, зокрема, розміститися в світі світла та любові.

Ісус про це говорив так: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф 5:8). «Увійдіть у свій храм — у своє серце, осяйте його добрими думками, терпінням і надією непохитною, яку ви повинні мати на Отця вашого» (Життя Святого Ісси 9:12).

Після очищення чакри анахати за допомогою спеціальних прийомів — уже легше очищується та висвітлюється весь організм: він повинен стати настільки чистим, щоб бути прозорим для духовного бачення. І «коли вона (людина; в цьому контексті йдеться про тіло) стане (начебто) порожньою, — то вона сповниться Світлом...» (Євангеліє від Хоми, 65).

Духовний подвижник, що очистив себе в такий спосіб, набуває здатності бачити Божественну Свідомість, але не тілесними очима, а безпосередньо зором свідомості. Причому здійснюється це всередині духовного серця, яке поступово розширюються.

... А тепер повернемося безпосередньо до теми, сформульованої в назві глави: небо — і Небеса.

Неспроста ж в українській мові існує слово «Небеса», на відміну від «неба» (ці поняття також розділені в англійській — sky і Неaven — і, напевно, й в інших мовах). Поєднання ж цих термінів — непорозуміння, породжене релігійною неосвіченістю.

Небеса — то є найтонші еони.

І хоча ці эони є скрізь, зокрема, і над нашими головами, та багато хто шукає їх, вдивляючись у височінь, та немає сенс цього робити, як і літати туди. Бог — в аспектах Творця і Святого Духа — перебуває саме в тонких просторових мірностях, які недоступні для фізичних очей наших тел. Його можна побачити, тільки стоншивши себе (як свідомість) до Його рівня витонченості, очима, та не тіла, а свідомості.

* * *

«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф 7:21).

«Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до загибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога у Життя (Істинного), і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф 7:13-14).

«... Той, хто шукає, — знайде, і хто стукає — тому відкриють» (Євангеліє від Хоми, 98).

Пекло і рай

Крім зазначених вище еонів «Небес» і матеріального плану існують інші просторові мірності, що знаходяться на іншому (відносно Творця) кінці шкали тонкості-грубості. Це — пласти пекла.

Відчути їх можна, побувавши на певних негативних «місцях сили».

«Місця сили» [7] характеризуються вираженим впливом на них того чи іншого виду енергій нематеріальних світів, здатного впливати на стан утілених істот і, зокрема, людей.

«Місця сили» — за їхнім позитивним чи негативним впливом — підрозділяються, відповідно, на позитивні та негативні. Є позитивні «місця сили», які винятково сприяють тим чи іншим видам духовної роботи або оздоровленню. Негативні ж «місця сили» дозволяють познайомитися з життям у різних пластах пекла.

«Місця сили» можуть бути в діаметрі від метра — до кілометрів.

Зараз нам важливо зрозуміти, від чого залежить, що люди після смерті їхніх тіл опиняються в пекельних або райських станах, у пекельних або райських просторових мірностях. А відповідь тут дуже проста: людина залишається «у світі іншім» у тому стані, до якого привчила себе за життя у фізичному тілі. І цей стан триватиме аж до наступного втілення, тобто зазвичай сотні земних років. От для чого (зокрема — важливо) треба навчитися керувати своїми емоціями, врегульовувати їх, а не просто жити по-тваринному, рефлекторно реагуючи на приємні чи неприємні чинники зовнішнього середовища та імпульси з глибини власного тіла!

Різні емоційні стани можна розподілити за шкалою грубості-тонкості.

Найгрубіші — ненависть, лють, злість, жах, страх, розпач, тривога, ревнощі, туга, стани скривдженості (ображеності), відчуття пригніченості кимось, горя, розлуки і т.п.

До середнього діапазону можна віднести такі стани, як поспіх, нетерпляче очікування, спортивний або трудовий азарт, сексуальне прагнення (пристрасне бажання) тощо.

Як високі стани свідомості варто розглядати ніжність, зокрема, сексуально забарвлену, а також стани, що виникають при емоційному співналаштуванні з гармонійними явищами природи (ранок, весна, затишок, спокій, чарівний спів птахів, ігри тварин і т.п.), з відповідними творами різних напрямів мистецтва.

Є й ще більш високі стани свідомості. Їх немає серед «земних» емоцій, і немає нічого «земного», що могло б їх викликати, включаючи ікони та іншу релігійну атрибутику. Вони пізнаються тільки у вищих медитаціях співналаштування-злиття зі Святим Духом і з Богом-Отцем у Його Обителі.

Із зазначених груп станів перша називається «тамас», друга (перехідна) — «раджас», третя — «саттва». Тамас, раджас і саттва, як «земні» властивості, позначаються терміном «гуни». Більш високі категорії — «вищі гун».

Людина має можливість — шляхом духовних зусиль — підніматися гунами і подальшими щаблями. Але може також і опускатися ними.

При цьому треба розуміти, що йдеться не просто про здатність переживати ті чи інші емоції, а про якраз звичні стани свідомості. І від того, який з перелічених станів виявиться звичним у момент розставання з тілом, — залежить подальша доля — можливо, на майбутні століття.

Поміркуймо ж, чи хотілося б нам залишатися на такий тривалий термін у станах першої групи, так ще й серед собі подібних? А це і є пекло.

Причому, якщо ми вважаємо, що в таких наших емоціях винуваті «вони» — конкретні люди, обставини, — то ми не праві. Бо якраз ми самі співналаштовуємося з тими нетямущими людьми та обтяжливими обставинами — а не з Богом і Божественним, що могло б урятувати нас від пекла.

Апостол Павло про це сказав так: «... Ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра!» (Рим 12:9).

Із цією же метою має сенс дотримувати і таких принципів:

«Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас...» (Мф 5:44).

«Мирися з суперником твоїм швидко...» (Мф 5:25).

«Блаженні миротворці...» (Мф 5:9).

«... Не противитися злому. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу. І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку. І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два.» (Мф 5:38-41).

«Не судіть...» (Мф 7:1).

«... Не осуджуйте...» (Лк 6:37).

«... Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити» (Мф 10:28).

«... Кожному, хто попросить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, — не вимагай.» (Лк 6:30).

«Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю. Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини. Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, ... бісівська...» (Як 3:13-15).

«Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, — той ще в темряві» (1 Ін 2:9).

«Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте...

Нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми.

Не мстіть за себе...

... Якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому...

Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром.» (Рим 12:14-21).

«А ти чого осуджуєш брата твого?... Кожен з нас дасть за себе відповідь Богові. Не будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не подати братові приводу до спотикання або спокуси.» (Рим 14:10-13).

«... Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений» (Гал 6:1).

«Ніяке гниле слово нехай не виходить із вуст ваших, а тільки добре..., щоб воно давало благодать тим, що слухають» (Еф 4:29).

«... Відкладіть... гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст ваших...» (Кол 3:8).

«... Не платіть злом за зло або лихослів’ям за лихослів’я» (1 Пет 3:9).

«... Хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, і в темряві ходить, і не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому» (1 Ін 2:11).

«Такого роду справи не наблизять вас до порятунку, а доведуть до морального падіння, при якому злодійство, брехня, вбивства вважаються відважними діями.

Але є диво, яке може вчинити й людина: це — коли вона, сповнена щирої віри, наважується вирвати з коренем... всі дурні помисли і, щоб досягти мети, не ходить більше шляхами беззаконня» (Життя Святого Ісси 9:17; 11:8).

Хтось може заперечити: так це ж — егоїзм: відійти від зла, піклуватися лише про свій порятунок, а вони — що ж? — нехай і далі таке чинять?!

Ви не праві: адже йдеться, насамперед, саме про стани свідомості. Навіть воювати проти злочинців, проти найогиднішої людської мерзенності, якщо такий наш обов’язок, можна без ненависті, люті, відрази, в емоційному спокої і співналаштованості з Божественним. А пекельні емоції — вони тільки шкодять усім — і собі, і друзям...

Важливо зрозуміти ще й те, що сильні емоції вирують не тільки всередині тіла: вони створюють енергетичні поля довкола, викликаючи в оточуючих співналаштування, а іноді й хвороби.

Якщо ми додержуємося Христових принципів — то ми не будемо, втягуючись у земні баталії своїми емоціями, привчати себе та інших до пекла.

Ще раз повторю, що зі сказаного не випливає порада для всіх: бути осторонь від соціального життя, інтересів інших людей, та й не тільки людей. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх.» (Ін 15:13) — говорив Ісус. Але це робити треба не в люті, ненависті, презирстві — а в спокої, любові, у спрямуванні уваги на свою Вищу Мету — Отця Небесного. Саме так ішов на Свою смерть на хресті Ісус Христос.

... Зараз ми ще можемо самі змінити довільно своє звикання до тих чи інших станів свідомості, зокрема, освоюючи прийоми психічної саморегуляції, медитативні техніки. І допомогу від інших людей ми зараз ще можемо прийняти — щоб постаратися встигнути стати кращими. Потім — коли тіло помре — змінити свій статус буде неможливо. І ніхто тоді вже не зможе допомогти. Христос не виводив грішників з пекла, молитви святих і всіх інших теж цього зробити не зможуть. Тільки сама людина, причому тільки при втіленому стані, може змінювати себе і свою долю.

* * *

На наші долі у втіленому стані — в цьому або в майбутньому земних життях — впливає наявність набору відомих пороків. Якщо ми, наприклад, маємо властивість не зважати на чужий біль і будемо завдавати його іншим істотам (не тільки людям), — то Бог буде відучувати нас від цього. Як? Поміщаючи нас у ситуації страждань від болю — щоб ми навчилися, зазнаючи біль на собі, співчувати болеві інших. Так ми самі програмуємо собі долі (пекло на Землі), за яких стоншувати свої емоції буде значно складніше.

Що ж робити зараз, аби позбутися пороків, які гублять нас? — Покаятися!

Покаяння

Із твердження про необхідність очиститися через покаяння почав свої проповіді Іоан Хреститель (Мф 3:2,6). Це було новим для тих, хто його слухав: на той час в іудеїв була поширена досить своєрідна форма «звільнення від гріхів». Раз на рік, на Великдень, вони символічно наче перекладали свої гріхи на ягнят, потім убивали їх-«грішників» — «у жертву Богові» і самі ж з’їдали їхні трупи. Зрозуміло, що цей абсурд тільки збільшував гріховність таких людей перед очима Бога.

Ні, особисті гріхи не можуть бути перенесені на кого-небудь, тільки сама людина може змити їх своїм щирим каяттям.

Саме каяття, яке йде за інтелектуальним самоаналізом, є головним очищувачем душі.

Бог постійно «пасе» нас, як Своїх овець (алегорія, що часто використовувалася Ісусом), запустивши нас на земні «пасовища». Його намір полягає в тому, щоб зробити нас досконалими, щоб ми стали гідним поповненням Його Самого. У цьому — Його Життя, суть створення матеріальних світів. І Він не відступиться від нас, незалежно від того, хочемо ми чи ні взагалі знати про Нього, чи любимо ми Його, чи прагнемо стати досконалими, як Він, чи бажаємо влитися в Нього.

Наближення до Нього через зусилля самовдосконалення приносить істинне Блаженство. Особливо гостро відчуваються перші стикання з Божественною Свідомістю, потім Вищим Блаженством стають усе триваліші епізоди Злиття з Ним. Це — вищі нагороди нам за успіхи на духовному Шляху!

Якщо ж ми не виконуємо Його Волю, ідемо у протилежний від Нього бік — то прирікаємо себе на страждання. Ці страждання — «нагорода» за непокору.

І перше, що ми можемо зробити, щоб позбутися від них, — це покаятися.

Але новачки в релігії, для яких Бог — поки ще не Жива Реальність, а лише абстракція, цілком природно можуть запитати: а як каятися?

Існує думка, наприклад, що каятися можна саме й тільки перед священиком. І що саме через нього «відпускаються гріхи».

Але істина полягає в тому, що ніякого «відпущення гріхів» насправді не відбувається взагалі: це — взагалі неправильна постановка питання. Обговорення проблеми покаяння повинно вестися набагато серйознішою мовою — термінами, що окреслюють процес порятунку від пороків, а не на рівні вимолювання прощення. Відповідно, і механізми щирого покаяння — інші. Згаданий же церковний обряд годиться лише для дітей, новачків і недалекоглядних дорослих.

У деяких протестантських церквах покаянна робота поставлена вже на порядок краще: віруючі — після відповідної підготовки — каються безпосередньо перед Богом Живим, без посередників. При цьому урочистість обстановки і підтримка всієї громади, що зібралася, сприяють розжаренню емоцій каяття.

Але не всі люди мають доступ до таких громад або до справді мудрих духовних наставників, здатних пояснити те, в чому полягає каяття і як каятися. Тому розглянемо зараз принципову схему самостійної покаянної роботи.

Перше, це треба розібратися в деяких принципових питаннях релігійної філософії: що таке Бог, Еволюція, сенс нашого життя і всіх втілюваних істот. Звідси стає зрозумілим і те, навіщо взагалі працювати над собою, до якого ідеалу прагнути, що зрощувати в собі, від чого позбуватися, що є насправді пороком, гріхом, а що такими називають тільки люди, але не Бог. Для цього доцільно вивчати, насамперед, слова Самого Ісуса Христа, а не фантазії людей на тему християнства. «... Навчіться від Мене...» (Мф 11:29) — говорив Ісус.

Зверну увагу: доводиться чути слова про те, що «10 заповідей», даних Богом через Мойсея, — це і є «заповіді Христа». Якщо і вам зустрінеться такий проповідник — відійдіть від нього: він сам абсолютно нічого не зрозумів, але намагається вчити інших. Насправді ж Ісус залишив Вчення про Бога і про Шляхи до Нього, що незрівнянно багатші, ніж увесь Старий Завіт. І воно складається з десятків порад-заповідей.

І ще: якщо комусь здається, що він і без того славний, і нічого себе змінювати, — то це означає, що така людина настільки далека від духовної роботи, що навіть не має уявлення про неї. А у Вченні Ісуса знайде собі можливість стати кращою будь-яка людина: від початківця — до такого, хто вже багато просунувся на релігійному Шляху.

Тепер поговоримо про самоаналіз. Те, що люди називають гріхами, — це не головне. Гріхи — це тільки конкретні прояви наших пороків — рис характеру, властивостей душі. Гріхи дозволяють побачити пороки, але боротися треба не із гріхами, а з пороками. І це — робота зовсім не на один вечір... Переробити себе як душу, позбавивши її від одних якостей і наділивши іншими, можна лише за роки напружених зусиль.

Для того, щоб чіткіше роздивитися в собі той чи інший порок, доцільно спробувати простежити всі його прояви, всі гріхи цієї лінії, за все життя, аж до дитинства. А коли ця робота буде зроблена, Бог, можливо, дасть заглянути й у минулі втілення — щоб побачити корінь своїх пороків, що мали місце ще там.

У процесі виявлення в собі пороків і згадування конкретних гріхів — повинно наставати емоційне каяття.

Але якщо ви при цьому емоційно страждаєте через жалість до себе у зв’язку зі страхом перед прийдешнім покаранням — то ви на абсолютно хибному шляху.

Співчувати треба не собі, а своїм жертвам — усім тим, кому заподіяли через свою порочність біль — фізичну чи емоційну. А потім пережити свідомістю кожну таку ситуацію заново — але тепер уже правильно.

Якщо можна якось — хоча б частково — загладити свою провину перед своїми жертвами — це треба обов’язково зробити. Якщо не зробити цього, але просити про прощення в Бога, — безглуздо розраховувати на позитивний результат: адже таке каяття не є щирим.

Покаянній роботі немає і не може бути заміни. Сподівання на те, що очиститися від пороків можна лише через медитативні практики та різні «катарсичні» прийоми, — помилка. І навіть якщо дати людині можливість побувати в Обителях Святого Духа і навіть стикнутися з Отцем — однаково від цього пороки не «згоряють», а залишаються і проявляють себе. Це — не домисли, а факти.

Тому раджу остерігатись і таких «новацій», як метод «вигукування» своїх пороків (для цього треба просто дуже голосно, довго й грубо кричати, краще в компанії однодумців), і таких «сумнівних» прийомів «порятунку від пороків», як винахід одного російського «постперебудовного» «духовного пастиря» (до Перебудови — інструктора райкому КПРС); він проповідував: «Убивайте павуків! За кожного вбитого павука 40 гріхів знімається!». Краще відійти від таких невігласів, щоб не стати такими, «коли сліпець веде сліпця» (Мф 15:14).

... Підбиваючи підсумки цієї та попередньої глав, ще раз наголошую на головних висновках.

У пекло неземне люди потрапляють не за конкретні провини, а за звичку до пекельних станів свідомості, вироблену на Землі; а відповідними вчинками, що порушують принцип незаподіяння без нагальної потреби шкоди іншим істотам, визначається пекло земне.

Першим і незамінним способом порятунку себе від прийдешнього пекла є каяття — відстеження в собі пороків, що викликають конкретні етичні помилки (гріхи), а потім каяття, основою якого є співпереживання жертвам своїх гріхів.

Ціль покаяння — не випрошування прощення, а рятування себе від пороків.

Другим напрямом на початку духовної роботи мусить стати стоншення свідомості, що починається з корекції своєї емоційної сфери: виключення грубих негативних емоцій і культивування тонких позитивних, приучення себе до райських станів свідомості замість пекельних.

Ісус Христос

В уявленні дуже багатьох людей, що вважають себе християнами, принаймні в Росії, Христос — це ніби прізвище Ісуса. Тому ці два слова (Ісус і Христос) в їхньому розумі пов’язані нерозривним зв’язком.

Але насправді «Христос» — це аж ніяк не прізвище, а, скоріше, посада. Христос — грецьке слово; його давньоєврейський аналог — Машіах, в сучасній вимові — Месія. Цими словами позначають Того, Хто приходить на Землю від Бога-Отця — як Частина Його — надати на найвищому Божественному рівні духовну допомогу втіленим людям.

Щоб зрозуміти істину про це явище, треба добре засвоїти те, про що вже говорилося в попередніх главах: що Бог-Отець є одночасно і Цілісною Свідомістю, і сукупністю влитих у Нього колишніх людських Свідомостей, бо ці індивідуальні в минулому, але такі, що досягли повної духовної самореалізації Свідомості, перебувають в Обителі Отця в стані взаємного спів-розчинення, утворюючи єдине Ціле. Про це, зокрема, говориться в Євангелії від Іоана (1:4): «У Ньому (Отці) було життя, і життя було Світлом людям». Про те ж саме читаємо в Євангелії від Пилипа (87): «Сини Чертога Шлюбного (Обителі Отця, де відбувається Злиття з Ним у взаємних Обіймах Любові) мають те саме ім’я (тобто всі Вони є тепер Бог-Отець)». Але Вони — ці колишні люди, що стали єдиносущими Отцю, — також здатні і знову відокремлюватися на певний час як Святий Дух, якщо це необхідно для виконання якогось завдання Отця.

Тому однаково вірним є те, що Христос — Частина Бога-Отця, і те, що Христом не завжди був таким, але мав у минулому людську історію. Коли? — у цій або в одній з минулих Манвантар? — це не має значення. Важливо лиш те, що Він — після Свого Злиття з Богом-Отцем після досягнення повної Досконалості — потім знову повернувся з Обителі Споконвічної Свідомості, як саме Його Частина, до людей з Місією допомоги їм.

Христів на Землі — за приблизно мільйон-літню історію існування людей — було кілька. Вони з’являлися на Землі в різний час і серед різних народів, створюючи щоразу вогнища духовної культури, викладаючи знання про Бога, сенс життя людей на Землі і Шляхи їх до кінцевої Мети. Ісус Христос був одним з Них.

Спроба наполягати, як це роблять деякі «богослови», що Ісус був єдиним Месією, ґрунтуючись на тому, що Він був названий Єдинородним Отцю (Ін 3:16), — явно не спроможна, тому що слово «єдинородний» дуже чітко вказує — «єдиний за народженням», «єдиний за походженням» (тобто той, хто вийшов з Бога-Отця), але ніяк не «єдиний». Ісус був єдиним Посланцем Бога-Отця тільки для тих людей, з якими спілкувався в той час.

До Ісуса Посланцем Отця в тому ж регіоні Землі був Мелхиседек (Євр 7).

І Сам Ісус пророкував явище Месії, Який не буде породжений жінкою: «Коли ви побачите Того, Хто не породжений жінкою, упадіть ниць і шануйте Його; Він — ваш Отець» (Євангеліє від Хоми, 16). І таким став у наш час Бабаджі з Хайдакхана (Індія), що матеріалізував Собі в 1970 році відразу доросле тіло і прожив у ньому серед людей 14 років.

Опис дитинства Ісуса показує, що вже в 12 років Він здивував Своєю мудрістю старійшин і вчителів Єрусалима в релігійній бесіді (Лк 2:42-52).

Подальший етап життя Ісуса викладений у двох літературних джерелах: «Життя Святого Ісси*, найкращого із синів людських» і в «Тибетському Євангелії». У першому з них про це говориться так:

«Коли Ісса досяг 13 років — а в цьому віці кожен ізраїльтянин повинен вибрати собі дружину — будинок Його батьків, що жили скромною працею, почали відвідувати люди багаті і знатні, які бажали мати за зятя молодого Іссу, котрий вже прославився Своїми повчальними промовами в ім’я Всемогутнього. Але Ісса таємно залишив рідний дім, пішов з Єрусалима і разом із купцями направився до Інду...» (4:10-12).

Скрізь, де Він мандрував у наступні роки — в Індії, Тибеті, Персії — Він зціляв хворих, воскрешав мертвих, виступав проти язичества і проповідував Єдиного Всесвітнього Бога-Отця і Шлях до Нього. При цьому Його улюбленими слухачами були, як згодом і в Іудеї, представники нижчих соціальних верств.

У Своїх проповідях в Індії Він, зокрема, учив:

«Не поклоняйтеся ідолам, тому що вони вас не чують; не наслідуйте (чотирьох) Вед, у яких істина перекручена; не вважайте себе завжди першими і не принижуйте свого ближнього.

Допомагайте бідним, підтримуйте слабких, не робіть зла кому б там не було, не бажайте того, чого ви не маєте і що бачите в інших» (5:26-27).

А в Персії, відповідаючи на питання головного жерця зороастрійської віри, Він говорив так:

«... Як немовля знаходить у темряві материнські груди, так і ваш народ, утягнутий в омани вашим помилковим вченням і релігійними обрядами, ... впізнав свого батька в Отці, провісником Якого є Я.

Вічна Істота возвістила вашому народові Моїми вустами: «Не поклоняйтеся Сонцю (як Богові): воно — тільки частина світу, створеного Мною для людини.

Сонце сходить, щоб зігріти вас під час вашої роботи; і воно заходить, щоб дарувати вам спокій, як Я встановив.

Тільки Мені, одному Мені, належить усе, чим ви володієте, усе, що навколо вас, вище вас або нижче вас.»

«Але, — заперечили жерці, — як міг би жити народ за законами справедливості, якби не мав наставників?»

Тоді Ісса відповідав: «Поки народи не мали жерців, природний закон управляв ними, і вони зберігали непорочність душ. Душі були в Богові, і, щоб розмовляти з Отцем, немає потреби в посередництві якого-небудь ідола чи тварини, або у вогні, як ви його тут застосовуєте.

... Сонце не діє довільно, але з Волі невидимого Творця, що дав йому начало.

... Вічний Дух — Душа всього одухотвореного. І ви здійснюєте тяжкий гріх, розділяючи Його на «Духа Зла» і «Духа Добра», тому що Він — винятково тільки Бог Добра, Котрий, як батько сімейства, робить тільки благо Своїм дітям, прощає їм всі провини, якщо вони каються.

А «Дух Зла» живе на Землі, в душах людей, які зіштовхнули дітей Божих зі шляху обов’язку.

І Я говорю вам: бійтеся дня Суду, коли Бог накладе тяжкі покарання на всіх, хто наказував спокушати Його дітей зі Шляху істинного, наповнювати їхніми марновірствами та забобонами...» (8:8-20).

Зберігся й запис слів Ісуса, проголошених Ним тибетцям:

«Я прийшов показати людські можливості. Те, що творю Я, всі люди (нехай) зможуть творити. І Те, що Я є, — всі люди (нехай) будуть. Ці дари належать народам усіх країн, (вони) — вода і хліб життя.» (Тибетське Євангеліє).

Лише в 29 років Ісус знову «прибув у країну Ізраїлю» (Життя Святого Ісси, 9:1). І те, що Він робив і говорив там, якраз і залишилося найбільше відомим для наступних поколінь людей.

Повернувшись у рідні краї, Ісус зібрав кілька помічників-учнів, ходив із ними по містах і селам, творячи чудеса, зокрема, зцілюючи безліч хворих, воскрешаючи мертвих, проповідував у синагогах, у будинках, під відкритим небом те, якими хоче бачити людей Отець Небесний.

Тисячі чоловік слухали Ісуса, бачили чудеса, одержували зцілення від хвороб. Деякі кидали всі свої земні справи і приєднувалися до Нього, щоб мандрувати з Ним, учитися в Нього.

Він їх учив, роз’ясняючи Шлях до Досконалості, показуючи прийоми духовного цілительства, навчаючи медитативним технікам.

Безсумнівно, Йому хотілося бачити в них тих людей, котрим би Він зміг передати всі вищі знання про Отця, Він мріяв, що вони разом із Ним увійдуть потім у Його Обитель. «Отче! Ті, кого Ти дав Мені — хочу, щоб там, де Я, — і вони були зі Мною!..» (Ін 17:24).

Але варто було Йому сказати щось надмірне для їхньої здатності сприймати — і вони вражали Його своїм нерозумінням, багато хто з них ішли, засумнівавшись в адекватності Його слів, а часом і в Його психічному здоров’ї... (Ін 10:19-20; 13:36-38; 14:5-7; 16:17-18; Лк 9:54-56 і т.п.).

Навіть Його мати і брати одного разу прийшли туди, де проповідував Ісус, щоб забрати Його додому, тому що вирішили, що Він збожеволів, оскільки говорить таке... (Мк 3:21; 31-35).

В решті-решт із Ним залишилося — після трьох років проповідей, навчання, чудес — усього 12 учнів-чоловіків (з яких один — Іуда Іскаріот — Його зрадить) плюс Марія Магдалина.

А де ж ті захоплені тисячні юрби простолюдинів, які слухали Його проповіді, їли матеріалізовану Ним їжу, були зцілені Ним від різних хвороб?...

Виявилося, що юрбі потрібно було зовсім не Його Вчення про зусилля, які варто зробити, щоб увійти в Царство Небесне. Юрбі потрібно було тільки, щоб Він зцілював, проявляв до неї увагу... (Лк 9:11).

Побачивши це, Ісус став ухилятися від юрби. «сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх. Він же відходив у безлюдні місця і молився...» (Лк 5:15-16).

Так, Він зцілював. Але скільки можна?! Адже Він хотів, щоб люди знаходили щиру віру, робили якраз особисті зусилля, прагнучи стати кращими, — тоді б і хвороби зникли з Волі Отця... «... О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас?!» — вигукнув одного разу Він, бачачи безнадійність цієї ситуації (Лк 9:41).

І юрба, налаштована проти Нього священиками, накопичувала злість...

«... Ви... шукайте, як вбити Мене (і тільки), бо слово Моє не вміщається у вас!» — намагався Він урезонити цих людей... (Ін 8:37).

Але було вже пізно: юрба жадібних примітивів, що образилася, збуджувалась усе більше, бо їй могли б дати ще, але недодали...

І невдовзі ті ж люди верещали Пілатові: «... Розіпни, розіпни Його!» (Лк 23:21).

«І вони, взявши Його, гнали і бігли, штовхаючи Його, і говорили: «Женемо Сина Божого, отримавши владу над Ним!». І облачили Його в порфіру і посадили Його на суддівське місце, кажучи: «Суди праведно, Цар Ізраїлю!». І хтось із них, принісши терновий вінець, поклав на голову Господа. А одні, що стояли (поруч), плювали Йому в очі, інші били Його по щоках, інші тикали в Нього очеретяною палкою, а деякі бичували Його, примовляючи: «От якою почестю вшануємо ми Сина Божого!».» (Євангеліє від Петра, 3:6 — 3:9).

... Чому ж Його не сприйняла переважна маса духовенство? Адже навіть в основах віросповідання між ними та Ісусом не було формальних розбіжностей: всі говорили про одного Бога-Отця, всі в дискусіях цитували іудейську Біблію...

Але насправді розбіжності між ними були, і дуже істотні: Ісус проповідував Бога Живого, особисто добре знаючи Його; вони ж — не знаючи Бога, тільки вірували в Нього, забезпечивши собі — завдяки релігії — високий соціальний статус і фінансове благополуччя, — всього-на-всього відстоювали підвалини своєї конфесії.

Із чого складалися ці підвалини? З розробленої до дрібниць релігійної обрядовості, правил побуту та репресій відносно їх порушників*.

Коли існує така сформована у віках конфесіональна структура із храмами, красивими театралізованими виставами-богослужіннями, з ідеологією, що пронизала все суспільство, і з викликаним у людям страхом перед Божою карою у випадку непокори... — тоді жерців такої конфесії надто обурює, якщо хтось раптом починає інакомислити: говорити, що тут, мовляв, не все правильно, що жерці — лицеміри, які самі, не знаючи Бога, обдурюють народ...

Так було і буде з усіма тими «масовими» конфесіями, які наголошують на обрядовості та правилах поведінки — і неминуче втрачають за всім цим Бога Живого...

В Іудеї тоді «каламутником» проти релігійного лицемірства виступив Сам Посланець Бога-Отця — Ісус Христос.

... Ісус знав від Отця, що наближається кінець Його земного життя. Знав Він і те, яка смерть уготована Йому.

Чи міг Він спробувати уникнути цього? — Безсумнівно! Адже достатньо було просто піти з учнями за межі Іудеї — і всі були б задоволені, всі заспокоїлися б і незабаром забули про Нього.

Але Він не пішов. Чому?

Та тому, що, якби Він так зробив, то й справді про Нього ніхто б і не згадав через кілька років, і тоді не було б ніяких християнських церков, не було б і Нового Завіту...

План був інший.

План полягав у тому, щоб, по-перше, виконати до кінця всі пророкування древніх єврейських пророків про земне життя очікуваного Рятівника-Христа. І аж до того, що «кість не розломиться в Нього» і «будуть дивитися на Того, Якого прокололи». Тобто, коли розіп’ятим разом із Ним розбійникам перебили гомілки, щоб ті вмерли до настання передсуботньої ночі, Ісус уже покинув тіло, і тому Йому не перебивали гомілки, а лише простромили груди списом... (Ін 19:31-37).

По-друге, Його смерть і наступні після цього дні були супроводжені багатьма чудесами: дочасно настала темрява, «сама» розірвалася завіса ієрусалимського храму (Лк 23:44-45), тіло Ісуса зникло з того місця, куди було покладено, Ісус кілька разів являвся своїм учням, матеріалізуючи тіло, розмовляв з ними, настановляв.

Найбільше людей, звісно ж, вразило якраз явне воскресіння Ісуса з мертвих. Вони, хоч і були людьми релігійними, але не розуміли того, що після розставання з тілом практично кожна людина воскреє в світі іншому, відразу усвідомивши себе там у безтілесній формі (Мф 22:31). Ісус же довів це їм, зробивши набагато більше: Він, маючи якраз Божественну Силу Свідомості, дематеріалізував Своє, зняте з хреста, тіло, а потім знову здійснював його тимчасові матеріалізації.

І найближчі учні, а також Павло, а потім багато інших, присвятили свої життя проповіді Сина Божого, що з’явився на Землю, Христа — розп’ятого і воскреслого, який учив про Отця Небесного — Бога Живого і про те, як увійти в Його Обитель.

Ісус — про Себе

«... Я вийшов і прийшов від Бога...» (Ін 8:42).

«... Він послав Мене» (Ін 8:42).

«... Я зійшов з Небес не для того, щоб творити волю Мою, а Волю Отця, Який послав Мене» (Ін 6:38).

«Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця» (Ін 10:15).

«Я і Отець — Єдине» (Ін 10:30).

«... Отець в Мені, і Я в Ньому» (Ін 10:38).

«... Що почув Я від Нього, те й кажу світові» (Ін 8:26).

«Я говорю про те, що бачив у Отця Мого...» (Ін 8:38).

«Той, хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного; бо Я завжди роблю угодне Йому» (Ін 8:29).

«Я нічого не можу творити Сам від Себе» (Ін 5:30).

«... Я люблю Отця...» (Ін 14:31).

«Отче праведний!... Я пізнав Тебе!...» (Ін 17:25).

«Я прийшов вогонь звести на Землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!» (Лк 12:49).

«Я (як) Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишився у темряві» (Ін 12:46).

«Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві...» (Ін 8:12).

«Я є двері; хто через Мене увійде, той спасеться...» (Ін 10:9).

«Я прийшов для того, щоб (ви) мали життя, і надто мали» (Ін 10:10).

«Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін 10:11).

«... Я душу Мою покладаю за овець» (Ін 10:15).

«Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною» (Ін 10:27).

«... Навчіться від Мене... і знайдете спокій душам вашим... (Мф 11:29).

«Я є Путь, і Істина, і Життя... Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.» (Ін 14:6-7).

«... Я знаю, звідки прийшов і куди йду...» (Ін 8:14).

«Куди Я йду, туди ви не можете (зараз) прийти» (Ін 8:21).

«Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її. Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і маю владу знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого» (Ін 10:17-18).

«... Перебувайте ж у Моїй любові! Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові» (Ін 15:9-10)!

«Той, хто поблизу Мене, — поблизу Вогню, хто далеко від Мене — далеко від Царства (Отця)» (Євангеліє від Хоми, 86).

«Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене — недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, — недостойний Мене...» (Мф 10:37).

«Ще багато чого маю сказати вам; але ви тепер не можете вмістити» (Ін 16:12).

«... Іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене» (Ін 14:28).

Поширення християнства

Як ми вже обговорювали, до жалю Ісуса, Йому не вдавалося знайти тих людей, які змогли б швидко стати такими, як Він. Апостоли, можливо, були справді кращими людьми в Іудеї, але їх психогенетичний вік ще не відповідав тому, щоб прийняти та відразу цілком умістити Божественне знання.

Показово, наприклад, зауваження, зроблене Левієм Петру вже після відходу із земного життя Ісуса: «Петре, ти завжди гніваєшся!» (Євангеліє від Марії Магдалини, 18:5).

Про Петра також відомо, що він досить нетерпимо ставився до Марії Магдалині через те, що вона — жінка — теж опинилася серед обраних учнів Ісуса і навіть користується особливою прихильністю Його (Євангеліє від Хоми, 118).

Тобто, за увесь час свого учнівства в Ісуса Петро так і не навчився регулювати свої емоції, жити в серцевій любові, не усунув своєї зарозумілості...

Після розп’яття Ісуса учні, вражені Його смертю і наступними чудесними явищами, хто як міг, намагалися продовжити Його справу. Всі вони проповідували, багато хто працював уже зі своїми учнями. Більшість із них залишилася для цього серед євреїв. Але апостол Хома рушив через Сирію на схід і скрізь, де міг, аж до Індії та Китаю, створював християнські громади; сірійська та індійська малабарська церкви, створені ним, існують й понині (докладніше див. [24]).

До проповідницької діяльності апостолів приєднався і колишній гонитель та вбивця християн Павло, новонавернений особисто вже невтіленим Ісусом (Діян 9).

Деякі учні Ісуса залишили свої писемні праці, що дійшли до нас. Це — Матфій, Іоан, Хома, Петро, Яків, Пилип, Іуда (не Іскаріот), Марія Магдалина, Никодим, а також Павло та не безпосередні учні Ісуса — євангелісти Марко та Лука.

Судячи з Євангелій, саме Іоан та Марія Магдалина були улюбленими учнями Ісуса. Іоан написав одне з кращих за якості та обсягом Євангеліє. Його перу також належать три писемних Послання учням, з яких перше містить багато найцінніших повчань і порад.

Але Іоан також записав два тексти, які дуже несхожі на зазначені вище твори. Перший з них одержав назву «Апокриф Іоана», другий — «Одкровення Іоана Богослова» («Апокаліпсис») включені в кінець Нового Завіту.

«Апокриф» був написаний Іоаном незабаром після розп’яття Ісуса, тобто ще до Послань. З нього видно, що Іоан, хоч і записував старанно все, що міг із висловлень Вчителя, хоч і вмістив найважливіший аспект Вчення Ісуса — сердечну любов, але так і не зміг збагнути своїм розумом за увесь час спілкування з Месією, що втілився, суть Його явлення на Землю, а також суть Отця, що послав Його. Він ставить Богові такі питання: «Чому обраний Спаситель? І чому Він посланий у світ Своїм Отцем? І хто є Його Отець, Котрий послав Його?...» (Апокриф Іоана, 1:20).

І він одержує відповіді про природу Отця, Святого Духа, Христа, про «створення світу»...

Але потім Іоан піддається характерному для пророчих контактів тесту на інтелектуальність слухача: оповідь приблизно з 2-ой третини змінює свій характер, ідуть фрази, позбавлені змісту і будь-якої значимості... Задум Бога тут такий: чи зрозуміє слухач цей жарт-тест? Іоан не зрозумів, тест на інтелектуальність не витримав: поставився до всього серйозно, переказав товаришам-апостолам, сумлінно все записав...

Подібний епізод повторився й тоді, коли Іоан записував свій «Апокаліпсис», що нагадує страшний сон (у найкращому разі). Його тематика — не проповідь Шляху до Досконалості через віру, любов, роботу з перетворення себе, — а погрози, пророкування лих і нещасть, закляття; текст позбавлений не тільки Божественної Любові, але й взагалі якої-небудь позитивної значимості для адептів, він лише відволікає, провокуючи на даремні міркування про майбутнє. Тоді як Бог учить нас жити і працювати тут і зараз.

«Апокаліпсис» Іоана, будучи введеним у Новий Завіт, виявився і для мільйонів людей, що вивчають християнство, тестом на інтелектуальність і духовність, тестом-спокусою. І дуже багато хто — спокусився. Тому що «Апокаліпсис», ставши кінцівкою Нового Завіту, наче перекреслює і відмітає Вчення Ісуса про спрямованість до Бога-Отця і удосконалювання через любов. І хтось вибирає в Новому Завіті для себе святі проповіді любові, чистоти, спрямованості до Отця — а хтось «резонує» з огидними сценами обіцяних жаху, виразок, крові, гною і буде їх смакувати, длубати розумом у цих нечистотах, замість того, щоб співналаштовуватися з добром, з прекрасним, замість того, щоб учитися любові до людей, всього Творення, всіх тварин і Творця.*

Подібна доля випала і Никодиму: він написав гарне Євангеліє про останні дні земного життя Ісуса, але завершив його детальним описом свого сну про те, як Ісус нібито виводив з пекла грішників.

Інший неоднозначний за цінністю і такий, що потребує спеціального обговорення, розділ Нового Завіту — Послання апостола Павла.

Вони переповнені протиріччями: від найцінніших Одкровень, проповідей ніжної любові — до роздратованої лайки нестерпного «мораліста».

У чому ж причина? Щоб це зрозуміти, треба простежити історію становлення Павла як християнина.

Спочатку він був агресивним та енергійним катом, мучителем і вбивцею християн.

Аж раптом одного разу, йдучи дорогою, він почув голос невидимого Співрозмовника: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян 9:4). Павло був не тільки катом і садистом, але й набожною людиною. І він швидко зрозумів, у чому справа.

А справа в тім, що Господь вирішив не тільки зупинити кривавого тирана, але й використовувати його неабияку фанатичну енергійність на благо Божому Промислу.

І, почувши напоумленням Бога, Павло різко перетворюється з лютого гонителя християн — у настільки ж невгамовного пропагандиста Вчення Ісуса.

Сам Павло про це пише так: «Дякую Христу Ісусу, Господу нашому, Який дав мені силу, що Він визнав мене вірним, поставивши на служіння, мене, колишнього хулителя, і гонителя, і кривдника, але помилуваного тому, що так чинив за невіданням, у невірстві; благодать же Господа нашого... відкрилася в мені щедро з вірою і любов’ю... Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ (цей) спасти грішників, серед яких я перший. Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього, для Життя Вічного.» (1 Тим 1:12-16).

Усе це відбулося вже після розп’яття Ісуса, із втіленим Ісусом Павло не зустрічався, тільки через деякий час він мав особисті контакти з Його учнями. Але Павло відразу ж після свого навернення до християнства повністю віддався Божому водійству і з усією своєю неабиякою енергійністю став працювати над перетворенням себе, використовуючи, зокрема, медитативні прийоми, що даються Богом.

До того ж Бог доручає Павлу особливу місію — перетворювати в нову віру язичників Римської імперії за межами Іудеї.

Павло проповідував жагуче, створював усе нові і нові християнські громади, сперечався з релігійними лідерами язичників, був неодноразово побитим до смерті, але Бог повертав його в тіло — і Павло знову рвався в битву.

Павло написав багато Послань, звернених до різних християнських громад. У цих Посланнях переплітаються кілька тем, які почасти настільки суперечать одна одній, що згодом історики навіть висували версію про те, що в Посланні Павла кимось були додані його власні «моралі»: настільки різні за стилем та інтелектуальним рівнем окремі їх частини. Але пояснення протиріч у цих текстах логічно випливає із суперечливості самого Павла.

Він просто не встиг змінитися увесь до кінця. Щоб перетворитись на цілісну Божу людину, йому потрібно було б років 10 спокійного учнівства. Але їх у Павла не було, і він жагуче воював із самим собою колишнім — між проповідями, побиттями, поневіряннями в холоді та голоді, ув’язненнями...

І простимо ж йому те, що найвищі Одкровення від Бога він перемежовував зі сплесками ненависті проти «мужоложців», «скотоложців», «любодіїв» і «любодійок»... Адже саме він першим в історії християнства і на противагу Вченню Ісуса Христа проголосив «анафему» — прокляття від імені християнської церкви (1 Кор 16:22).

Його Послання як послужили на благо людству, так і стали сильною спокусою для наступних поколінь християн — ще сильнішою, аніж «Одкровення» Іоана. Бо вони «узаконювали», будучи включеними до Нового Завіту, не тільки ніжність, лагідність, гармонію, прощення — але й діаметрально протилежне: гнів, злісну нетерпимість до тих, хто «не такі, як я», прокляття...

Саме Павло та Іоан також «розвинули» ту абсурдну теорію, що нібито можна свої гріхи змити чужою кров’ю, чужим стражданням. (Про це ми вже говорили на початку глави «Покаяння»). Вони почали затверджувати в своїх Посланнях, що безвинно вбитий Ісус був Агнцем Божим, Якого Бог-Отець нібито послав у жертву... Самому Собі — на спокуту людських гріхів... «А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх...» (Рим 8:3), «... Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха» (1 Ін 1:7), «... Він є умилостивлення (Бога-Отця) за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ін 2:2), «... Він явився для того, щоб узяти гріхи наші...» (1 Ін 3:5)... От у результаті й вийшло, що нам досить лише ввірувати, що Ісус справді був Христом, — і більше нічого робити не треба: наші гріхи вже прощені, рай гарантований...

* * *

Християнство в Римській імперії утверджувалося не просто. Були і гоніння, і масові вбивства християн. Їх розпинали на хрестах уздовж доріг. І тоді інші християни добровільно йшли здаватися катам, щоб загинути на хрестах за віру, хоч цим уподібнившись Христу...

Як це несхоже на тих нинішніх «віруючих», які, називаючи себе християнами, не здатні навіть на найменші зусилля над собою, наприклад, «не можуть» кинути курити...

З Волі Бога й завдяки особистим подвигам апостолів та інших героїв християнство згодом охопило більшу частину Європи, а з неї — обидві Америки, Австралію; багато християн є в Азії, Африці. Нині майже третина населення Землі сповідує християнство. Тільки через тисячу років після свого виникнення воно дійшло й до Росії [24,27].

... А зараз нам треба підійти до дуже важливого розуміння того, що слово «християнство» має два принципово різних значення: християнство — як Вчення Ісуса Христа і християнство — як те, у що його перетворили люди в конкретних країнах і в конкретні історичні епохи.

Від самого початку християнства і до наших днів серед людей, що вважають себе християнами, були і щирі послідовники Христа, і ті, хто лише вдавали християн — заради задоволення своїх низьких пристрастей: прагнення панувати над іншими, грабувати, знущатися, вбивати... Були і будуть ті, хто так нічого й не зрозуміли у Вченні Христа, хоча вважають себе істинно віруючими; таких, може, і більшість... Та втім, ці глави — не про історію земного християнства, а про Вчення Ісуса Христа.

Свобода волі

Може виникнути запитання: «А як же Бог попустив включення неякісного матеріалу в Новий Завіт?»

Відповідь тут така: один із найважливіших принципів у роботі Бога за виховання нас — надання нам досить великої свободи волі, тобто права вибору свого життєвого шляху. Хочеш іти до Мене? — Іди! Давай руку, допоможу! Хочеш іти в протилежний бік? — Що ж, іди, але постарайся, будь ласка, все-таки знайти Мене, Я буду тобі весь час нагадувати про Себе...

Те, куди прагне сама людина розумом і свідомістю, є для Бога важливим показником того, як, якими методами, цій людині допомагати. Заради можливості використовувати цей принцип — навіть у Святі книги, насичені інформацією про Істинний Шлях, Бог попускає включення інформації, яка спокушає.

Ми можемо дивитися на все це, як на уроки з психології нашого Вищого Вчителя; ці заняття включають часте тестування нас на рівень духовного просування, інтелектуальну та етичну розвиненість.

У зв’язку зі сказаним доречно навести кілька цитат із Нового Завіту. Перша — з 1-го Послання до коринф’ян (6:12) апостола Павла: «Усі мені дозволено, та не все корисне...».

Про це ж говорив і Ісус: «Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб пройшли спокуси; (при цьому) горе такій людині, через яку спокуса приходить» (Мф 18:7).

Принцип свободи волі припускає, що підсумки кожного етапу навчання підбиваються періодично, замість того, щоб негайно заохочувати або карати за кожне прийняте людиною рішення. Щоб пояснити це, Ісус розповів притчу про сіяча (Мф 13:24-30):

Власник поля посіяв на ньому добре насіння. Але вночі прийшла людина-ворог і на те ж поле посіяла бур’яни. Коли зійшли посіви, і все це виявилося, слуги запитують у господар: «Чи добре насіння сіяв ти на полі твоєму? Звідки ж на ньому плевели?... Якщо хочеш, ми підемо, виберемо їх?» Але господар відповів: «Ні, — щоб, вибираючи плевели, ви не повисмикували разом з ними пшеницю. Залиште зростати разом і те, і інше до жнив; і під час жнив я скажу женцям: зберіть спочатку плевели й зв’яжіть їх у снопи, щоб спалити їх, а пшеницю заберіть у житницю мою». У цій притчі «насіння» — це інформація — щира або помилкова. Завдяки їй на «полі» може вирости добрий «урожай», а також «бур’яни». Але потрібен час кожній людині — час до «жнив» — щоб через особистий пошук, особисті рішення визначитися: ким йому стати — «пшеницею» чи «бур’яном».

Якщо ж тебе щось спокушає — Ісус радив вчиняти із собою суворо, для власного ж блага: «Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе — відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в Життя (Істинне) без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний (пекла). Коли око твоє спокушає тебе — вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у Життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну» (Мф 18:8-9).

Така боротьба із собою теж є вираженням своєї свободи волі.

І саме використовуючи свободу волі, ми будуємо свої долі.

... Але свобода волі не безмежна.

Бог втручається, наприклад, тоді, коли комусь настав час зробити поворот у його житті, але інерція колишнього руху цьому заважає. Згадаємо, хоча б, різкі зміни в житті тих, хто мав щастя стати особистими учнями Ісуса, надрізкий поворот у житті Павла, долях великої кількості людей, яких згодом урятувало з темряви неуцтва Вчення Ісуса Христа.

Бог також втручається в тих випадках, коли люди затівають щось, що не повинне відбутися, що зашкодить духовному прогресу будь-когось із втілених. Якщо ми думаємо інакше — ми недоусвідомлюємо, помиляємося.

Бог має досконалу Любов, досконалу Мудрість, досконалу Силу. Він не може «не помітити», «проспати» що-небудь. У Нього немає ворогів, здатних ефективно боротися проти Нього. Казки про Його «битви» з дияволом — це всього лиш казки, і хто сприймає їх серйозно —... це характеризує його інтелектуальний рівень... Бог здатний матеріалізувати або дематеріалізувати все, що завгодно, наприклад, тіло лиходія, що затіває те, що (об’єктивно!) не повинне відбутися.

Якщо ж щось таке сталося — то воно повинне було відбутися, і Бог був «у курсі справи». Наше завдання тут — постаратися зрозуміти причину.

Ми повинні навчитися довіряти Йому. (Хоча не повинні робити дурниці, за які Йому доведеться робити нам боляче).

Якщо совість чиста — боятися нема чого! Якщо ж не чиста — треба щиро каятися і виправляти те, що накоїли.

Якщо ж ми, маючи чисту совість, боїмося чогось земного, крім можливості нашкодити комусь своєю необережністю або недосвідченістю, — значить у нас ще слабка віра, слабка любов до Нього. «У любові немає страху, але довершена любов виганяє страх...Той, хто боїться, недовершений у любові» (1 Ін 4:18). «... Жодна з них (пташок) не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все полічено; не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох... пташок» (Мф 10:29-31).

Якщо ж хтось говоритиме, що Бога немає, оскільки є землетруси, урагани, війни, або що Він — злий, і тому я вірувати в Нього не буду, або що Йому не впоратися з дияволом... — то постараємося зрозуміти, що в плани Бога не входить зробити людям на Землі рай. Якби на Землі був рай — то в нас не було б настільки потужних стимулів із нього рватися кудись іще.

Навпаки, нам є сенс пам’ятати, що тут не можна жити в ліні: інакше Він підганятиме нас через біль — для нашого ж блага.

Життя на Землі — це не є Життя Істинне, це — усього лиш досить короткий навчальний курс, можливість стати кращими, виправити свою долю заради життя прийдешнього, наблизитися до Кінцевої Мети.

А якби не було воєн та інших нещасть — то не було б і можливостей проявляти самовідданий героїзм на благо інших, або, навпаки, зраджувати, злякавшись болю або загрози смерті свого тіла...

Земні катаклізми — це всього лиш прискорювачі еволюції людей, які в них залучені. Це — можливість стати кращими.

Доля

Ми вже говорили про те, що еволюція кожної душі триває протягом тисячоліть, причому проміжки між втіленнями зазвичай набагато триваліші, в порівнянні із втіленими станами. Звідси випливає, що основне життя кожного з нас протікає саме у позатілесній формі; звідти ми спостерігаємо всі блукання в матеріальних ілюзіях безлічі інших утілених людей.

Але, опинившись у тілах, майже всі ми начисто забуваємо за роки немічного дитинства все те, що було до народження на Землі: адже життя тепер стає занадто несхожим на попереднє, бо можливості сприйняття у свідомості, яка втілилася, різко обмежуються. Вона тепер здатна вловлювати тільки ту частину зовнішньої інформації, яку отримує через матеріальні органи почуттів свого тіла; від колишньої свободи пересування зі швидкістю думки і безпосереднього сприйняття всього без допомоги органів почуттів не залишається й спогадів.

І хоч ми й забуваємо те, що було до народження в тілі, проте життя триває, а не починається заново. А відповідно, триває й доля, сформована в попередньому втіленні.

Народившись на Землі, кожний з нас уже має долю, що є не що інше, як складений Богом оптимальний план подальшого розвитку. Це — вроджена лінія долі; вона складена з урахуванням того, чому кожний з нас уже навчився, і того, чому ще йому треба буде навчитися в черговому земному житті.

Як тільки дитина доростає до того віку, коли починає приймати етично значимі рішення, з’являється все наростаюча можливість впливів на її долю, зміни долі як у кращий, так і в гірший бік.

Значний вплив на подальше життя може спричинити правильне або неправильне виховання дитини. Але при цьому треба пам’ятати, що ті або інші батьки (спроможні дати те або інше виховання), соціальне середовище, в якому відбулося народження, — все це теж обраховано Богом відповідно до долі того, хто втілився.

Можливості кожної народженої людини не безмежні. Головним їхнім обмежувачем є рівень їхньої інтелектуальної зрілості, що визначає здатність уміщувати інформацію того або іншого ступеня складності.

Наприклад, можливості олігофрена (уродженого розумово відсталого) вкрай обмежені. Але — хто він, цей олігофрен? Чи в тому тільки причина, що його батьки були алкоголіками або в матері була патологія вагітності? Ні: адже ці чинники були відомі Богові ще до того, як Він відправив цю душу в конкретне тіло. І ця душа вже мала свою власну долю, як і батьки дитини у зв’язку з її народженням. А народилося в них зовсім не нещасне і страждаюче через хворобу дитя, а всього лиш той, хто ще не встиг розвинути в своїй особистій еволюції інтелект.

З іншого боку, люди, які вже мають досягнення в інтелектуальному вдосконалюванні в своїх минулих земних життях, можуть, увійшовши у вірний струмінь осягнення вищої релігійної Мети і маючи високу особисту спрямованість до Неї, зробити винятково багато, зокрема, завершити духовну самореалізацію і допомогти просунутися до неї іншим.

Інтелектуальне вдосконалювання

Новий Завіт дає нам можливість поспостерігати релігійність людей різного інтелектуального рівня.

Вищий рівень представлений, наприклад, Самим Ісусом; і ніхто з навіть найближчих учнів не зміг відразу вмістити своїм розумом всю повноту Його Вчення.

Другий зверху рівень — найближчі учні Ісуса, які намагалися зрозуміти Вчителя, і це їм частково вдалося.

Третій рівень — люди, що досягли високого соціального становища в тому суспільстві, які знали і дотримувалися земних релігійних традиції, що стосувалися обрядовості і правил поведінки, але виявилися нездатними до сприйняття живих слів Бога.

І нижчий рівень — це ті, які могли мислити лише за такими формулами: «Мені дають — добре!», «Мені перестали давати — погано!».

Розвинений інтелект тієї чи іншої людини далеко не завжди збігається з високим рівнем її етичного розвитку. Але етична досконалість неможлива без розвиненого інтелекту. Тому, прагнучи до духовної самореалізації, дуже важливо приділяти увагу роботі з удосконалювання інтелекту.

Що сприяє цьому? Насамперед — одержання освіти, різноманітна і особливо творча праця, робота над книгами, участь у теоретичному пошуку. Сучасне високорозвинене в науковому і технічному плані суспільство — найсприятливіша можливість для прикладання розуму і його вдосконалювання.

... Переклад Нового Завіту російською мовою далекий від ідеалу. Глибоке значення багатьох висловів Ісуса «зрізане» перекладачами, які виявилися нездатними зрозуміти ідеї, що знаходяться набагато вище їхнього рівня інтелектуального сприйняття.

Але одна помилка перекладу виявилася просто катастрофічною. Це — фраза «Блаженны нищие духом, ибо их есть Царство Небесное» (Мф 5:3). Із цього перекладу безліч російськомовних читачів Нового Завіту зробили висновок про пропаганду Ісусом інтелектуального примітивізму, а також паразитизму.

Але Ісус говорив зовсім про інше! Він говорив про блаженство прийдешнє не жебраків-паразитів, а тих, хто відмовився від володіння матеріальними цінностями — незаможних, причому не через лінь, пияцтво чи інші подібні причини, а за релігійним переконанням, за «духом» (рос. — «по духу»), а не «духом».*

Блаженні будуть у Царстві Небесному ті, хто відмовився від володіння земним, від потягів до багатства земного — бо ж Багатством їхнім буде Отець Небесний, якщо присвятити себе Спрямованості до Нього; «Не збирайте собі скарбів на Землі... але збирайте ж собі скарби на Небі..., бо, де скарб ваш, — там буде й серце ваше» (Мф 6:19-21), — ось один із найважливіших постулатів Його Вчення.

Стосовно ж мудрості Іісус навчав учнів так: «Незання є мати дурного для нас, незнання служить смерті (духовній)... Ті ж, хто перебувають в Істині, наповняться Досконалістю, коли вся Істина (їм) відкриється... Наскільки (ж) могутніше вона від незнання та омани! Вона дає Свободу.

Логос (Іісус) сказав: «Якщо ви пізнаєте Істину, Істина зробить вас вільними. Незнання — це рабство. Знання — це Свобода.»

Якщо ми пізнаємо Істину, ми знайдмо плоди Істини у саміх собі» (Євангеліє від Пилипа, 123).

«... Будьте мудрими... і чистими!...» (Євангеліє від Хоми, 44).

Про пияцтво

«Я підвівся посеред світу цього, Я явився їм у плоті. Я знайшов усіх їх п’яними, не знайшов нікого з них, хто прагне (Істини), і Я засмутився за дітей людських. Бо вони сліпі... і не бачать, що вони приходять у світ сей порожніми... і шукають знову піти... порожніми... Вони п’яні. Коли вони відкинуть своє вино — нехай... покаються!» (Євангеліє від Хоми, 33).

«Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти!» (1 Пет 5:8).

«Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом!...» (Лк 21:34).

«... Будемо поводитися благопристойно, не віддаючись ані бенкетуванню, (ані)... пияцтву...» (Рим 13:13).

«Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає» (Рим 14:21).

«І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста; а наповнюйтеся Духом!...» (Еф 5:18).

Труд — чи паразитизм?

Типова картина російської дійсності — шеренги жебраків-професіоналів, що вишиковуються в православних храмах. Усі вони ретельно осіняють себе хрестами: наче моляться за нас (хоча чого варті молитви цих людей-паразитів?)... Серед них дуже мало тих, хто потрапили в якесь лихо і дійсно гостро потребують грошей; інші ж просто обрали паразитизм своєю професією.

І їм подають: адже Ісус Христос сказав: «Кожному, хто просить у тебе, дай...» (Лк 6:30).

Але про чи таке «подаяння» говорив Він?

Він Сам досяг усього: Він був єдиносущий Отцю. Тому, Хто в Злитті з Отцем, — нічого земного більше не потрібно, і Він готовий умерти тілом, щоб воскреснути повністю в Отці; тіло для Нього — лиш перешкода, і тільки Воля Отця змушує Його ще підтримувати існування тіла.

Ісус жив не для Себе, Він жив для людей. І віддавав їм усе, що мав, усього Себе. І до такого ж Він закликав і Своїх послідовників. Навіщо вам ще потрібно щось земне? Ми ж з вами працюємо: проповідуємо Істину, зціляємо, нам раді, нас завжди нагодують, ми маємо одяг, нам дадуть притулок на ніч і в негоду. Що ще потрібно на Землі? Осягайте ж Отця! І не шкодуйте віддати нужденним те, що маєте. «... Не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло, — у що вдягнетеся. Душа більша за їжу, і тіло — за одяг. Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів!... Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них... Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь (про це), бо всього того шукають люди світу цього; ваш же Отець знає, чого потребуєте. Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам. Не бійся, мале стадо!... Зробіть собі... скарб, що не зменшується на Небесах, куди злодій не наближається... Бо де скарб ваш — там і серце ваше буде.» (Лк 12:22-34).

І більше того: одного разу «... запитав Його один з начальників, кажучи: «Учителю благий! Що мені робити, щоб успадковувати життя вічне?»... Ісус сказав йому: «Ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим... і йди слідом за Мною...» (Лк 18:18-22). Ісус знав, що та людина, аби захотіла стати учнем, — то змогла б домогтися успіхів. Але вона не захотіла — і учнем не стала...

До кого звертався Ісус, коли пропонував залишити все земне: до обраних і гідних того, щоб стати Його учнями, — чи ж до всіх людей? Звичайно ж, до перших.

Так, прийшов Він якось з учнями в дім Марії Магдалини і її сестри Марфи. Марія «... сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його. Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: «Господи!... Що сестра моя покинула одну мене служити? Скажи їй, щоб допомогла мені.» Ісус же сказав їй у відповідь: «Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.» (Лк 10:38-42).

Але хто б тоді, все-таки, нагодував гостей, якщо не Марфа? Навіщо ж тоді Ісус сказав їй ці слова? Чи не для того, щоб виправдати перед Марфою поведінку улюбленої Його учениці Марії? Марфа ж, зі свого боку, теж робила те високе, на яке була здатна.

Хто був гідний того, щоб опинитися серед найближчих учнів Ісуса? Ледарі й паразити? — Ні!

Ісус сподівався передати Своїм найближчим учням якраз високі знання про збагнення Отця Небесного. Це — заключні етапи особистої еволюції людських душ. А готуватися до них людина повинна через розвиток у собі Любові, Мудрості і Сили в цілком земних справах — у сексуальній і батьківській любові, у матеріальному забезпеченні себе і родини, у допомозі друзям і всім, кому вона могла би допомогти, у захисті їх від злочинних зазіхань людської мерзенності, у прагненні поліпшити матеріальне та духовне існування всіх людей... Тільки коли людина розвине себе в усьому цьому — екзотеричному — тоді настає час зайнятися серйозною езотеричною роботою, сенс якої — пізнання Бога-Отця і Злиття з Ним.

Тільки незначний відсоток людей стають здатними до останнього. Інші ж повинні поки що вдосконалювати себе, насамперед, у труді на благо інших при паралельному вивченні релігії, зміцненні себе у вірі та релігійній етиці.

«Бо той, хто працює, достойний нагороди своєї («гідний їжі»)» (Мф 10:10). Саме так: «... бо робітник вартий винагороди своєї (за свою працю)...» (Лк 10:7).

Причому, хто працює — той і зобов’язаний бути в матеріальному забезпеченні: «Який воїн служить коли-небудь на своєму утримуванні? Хто, насадивши виноград, не їсть плодів його? Хто, пасучи стадо, не їсть молока від стада? Чи тільки за людським міркуванням я це кажу? Чи не те ж говорить і закон? Бо в Мойсеєвім законі написано: «Не зав’язуй рота волові, що молотить!» Чи про волів турбується Бог? Чи, звичайно, заради нас говориться? Так, для нас це написано, бо хто оре, повинен орати з надією, і хто молотить, повинен молотити з надією одержати те, чого чекає.» (1 Кор 9:7-10).

Ісус і апостоли не вирощували самі пшеницю, не пасли худоби, не зводили будинки. Але вони служили людям набагато вищим служінням — тим, що ті люди самі ще не могли здійснювати. Вони — показували дорогу до Бога. І тому теж були гідні їжі!

«Чи всі апостоли? Чи всі пророки? Чи всі вчителі? Чи всі чудотворці? Чи всі мають дари зцілення?... Дбайте про дари більші — і я покажу вам шлях іще кращий.» (1 Кор 12:29-31).

«... Ми... ні в кого не їли хліба дарма, але були в труді і подвизі вночі і вдень... — не те, щоб ми не мали влади, але щоб себе самих дати вам на зразок, щоб ви наслідували нас. Бо коли ми були у вас, то заповідали вам таке: якщо хто не хоче трудитися, той нехай і не їсть... Коли ж хто не послухає слова нашого в цьому посланні, ... і не знайтеся з ним... Тільки не майте його за ворога...» (2 Сол 3:8-15). «Благаємо ж вас... робити своє діло і працювати своїми власними руками, як ми наказували вам...» (1 Сол 4:10-12).

Всі люди повинні трудитися. Ісус трудився. Хто не трудиться, щоб забезпечити себе і допомогти іншим (якщо може це), — той паразит, що не має шансів на наближення до Бога.

І от запитання: чи повинні ми заохочувати паразитизм у людях, потураючи їм у цьому? Шкодимо ми їм цим чи допомагаємо?

Хай ніхто не зробить висновок зі сказаного, що подавати, а точніше — дарувати, не треба. Дарувати — треба. І не тільки гроші. У цьому — наша любов. Але дарувати треба гідному того. У цьому буде наша мудрість.

І нехай запам’ятаються слова Ісуса: «Блаженна людина, яка потрудилася: вона знайшла (правильне) життя» (Євангеліє від Хоми, 63).

Люди

Ісус прийшов на Землю заради того, щоб допомогти людям знайти Отця Небесного. Він намагався говорити їм про Отця, але тільки деякі змогли розуміти Його слова, та й ті сприймали лише частково.

Тоді Ісус пішов на велику самопожертву: Він добровільно віддав Себе на мученицьку смерть через розп’яття — щоб пам’ять про те, що Він говорив, не зникла, а послужила наступним поколінням людей.

Він приніс Себе в жертву людям (а зовсім не Богові, як фантазували деякі апостоли), Він дуже сильно їх любив і віддав усього Себе, щоб допомогти їм.

Але при цьому Він класифікував людей за такими групами:

Перша — «свині» і «пси», перед якими нема сенсу розкидати перли духовних знань, бо вони ті перли розтопчуть ногами, а потім розтерзають і вас (Мф 7:6).

Друга — лицеміри-«вовки» (Мф 10:16; 23:13-35).

Третя — ті з небагатьох, які насправді здатні приймати вищі знання.

Про це Він говорив без ненависті до «псів», «свиней» і «вовків». Він розумів, що вони — всього лиш нерозумні діти, якщо дивитися на їхній вік з погляду еволюції їхніх душ; і вони «не знають, що роблять», навіть розпинаючи Його (Лк 23:34).

До такого ж ставлення до них Він закликав і інших людей: «... Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, — (і) щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.» (Мф 5:44-45).

Сказане є цінністю не тільки для історичного аналізу. Бо ця класифікація людей і їхньої поведінки типова для будь-якого суспільства, будь-якої країни. Зокрема, з тими ж самими явищами зіштовхується будь-який Месія або духовний лідер, який несе людям якраз високі знання про Бога і Шлях до Нього: він зрештою переконується, що, скільки не говори юрбі учнів про Вище, — переважна більшість нездатна це вмістити і з першою ж нагодою виявляє схильність опуститися до примітивних релігійних ігор, а те й гірше, а також має схильність зраджувати та убивати тих, хто, аби допомогти їм, жертвували собою.

Але це не означає, що допомагати їм марна справа. Допомагати треба, тільки не слід розраховувати на швидкий результат: просто розвиток молодих душ іде повільніше, ніж хотілося б еволюційно-дорослим лідерам. І в учнів ще є час до «жнив».

Розглянуті психологічні закономірності поведінки різних еволюційно-вікових груп людей пояснюють багато соціальних процесів і явищ, зокрема прояву релігійного або політичного фанатизму, а також, наприклад, сприяють розумінню того, що таке «патріотизм».

Патріотизм

Слово патріотизм походить від латино-грецького патер — отець. Цим терміном позначають відчуття приналежності до якоїсь соціальної спільноти — сімейної, родинної, племінної, національної, державної, релігійної тощо.

Чим примітивніше конкретне соціальне середовище — тим за більш дрібними ознаками поділяють і об’єднують себе люди у своєму самовідчутті, а звідси — велика конфліктність у такому середовищі.

«Роздування» патріотичних ідей у досить великих національно-державних або релігійних об’єднаннях може призводити до зростання нацистських (фашистських) настроїв. Вони захоплюють частину суспільства, схильну до агресії, яка представлена найменш розвиненими в еволюційному плані людьми. Якщо на чолі збуджених фашистськими ідеями примітивних мас опиняються досить сильні диявольські особистості, то можуть виникати масштабні війни з метою знищення або поневолення «неповноцінних» (або наділених іншими подібними епітетами) народів та захоплення їхнього майна і територій.

В інших випадках ідеї патріотизму можуть використовуватися для захисту від нападу або звільнення від окупації.

Але вищий патріотизм — це об’єднання людей відчуттям Отця-Бога своїм Вищим Ієрархом, батьківщина ж для нас — Його Творіння або навіть і всесвіт. У такому випадку всі люди та інші втілені і невтілені сутності всесвіту опиняються членами однієї-єдиної родини різновікових братів і сестер — дітей Єдиного люблячого всіх Бога-Отця.

Так насправді і є, саме така ситуація у всесвіті. Тільки зрозуміти це не в змозі заражені егоцентризмом і злістю людці, осліплені жагою володіти земним. А таких почасти виявляється «переважна більшість»...

... Ідею Богоцентризму, патріотизму, де Патером відчувається саме Бог-Отець, проповідував Ісус серед всіх народів, серед яких Він побував. Євангеліє «Життя Святого Ісси, найкращого із синів людських» дає уявлення про Його проповіді в Індії та Персії.

Так, індійцям Він говорив: «Існує... тільки Він — Єдиний — Який хоче — і творить; Він існує споконвічно, буттю Його немає кінця; Йому немає нічого подібного ні в небесах, ні на Землі. Великий Творець не розділив Своєї влади ні з ким; ... володіє (усім) одна (тільки одна) Його всемогутність. Він зволів — і світ з’явився; однією (лише) Божественною думкою Він зібрав води і від них відокремив сушу земної кулі. Він — причина загадкового життя людини... Предвічний Законодавець — один. Немає інших богів, крім Нього. Він не розділив світ із ким-небудь іншим, не розмовляє ні з ким про Свої наміри.» (5:16-18; 6:10).

Про те саме Він проповідував і зороастрійцям Персії: «Не про нового бога Я сповіщаю, а про нашого Отця Небесного; Він існував до початку всього і буде існувати після вічного кінця (цього Творіння)... Він — виключно тільки Бог Добра, Котрий, як отець сімейства, робить тільки благо Своїм дітям, прощає їм всі провини, якщо вони каються.

... До Нього вам і необхідно звертатися, щоб одержати розраду в прикростях, допомогу в трудах, зцілення від хвороб. Той, хто надіється не отримає від Нього відмови. Коли ви захочете звернутися до Нього — станьте знову дітьми...» (8:6,17-19; 11:12-15).

Тому ж самому Ісус учив і в Іудеї, закликаючи возлюбити Отця Небесного і відчути себе Його дітьми.

Цю ж думку продовжував апостол Павло: «... Схиляю коліна свої перед Отцем..., від Якого іменується всякий рід* на Небесах і на Землі...» (Еф 3:14-15).

* * *

... Якщо дивитися з глибин багатомірності — здалеку — убік Землі, то вона нагадує куряче яйце, позбавлене шкарлупи, та занурене в прозору, сяючу ніжністю рідину-світло. «Білкові оболонки» навколо «жовтка» — це шари Святого Духа. А в глибині під ними — субстрат, на який Він висадив нас — щоб ми виросли і визріли до тієї стадії, коли набудемо стану бачити Його, любити Його, спрямуватися до Нього і влитися в Нього, ставши Ним. Навіщо ж нам ворогувати один з одним, замість того, щоб всю увагу направити на Нього — нашого Небесного Отця, Який є Ціллю кожного з нас?

Що таке людина

У книзі «Буття» Старого Завіту є слова про те, що Бог створив людину за подобою Своєю. Звідси дехто з людей, впевнених, що людина є тіло, зробив висновок про те, що Бог-Отець також подібний до людського тіла; на підставі цього й почали малювати Бога-Отця у вигляді дідка на хмарині.

Але людина — не тіло, вона — свідомість, одиниця енергії свідомості, яка усвідомлює себе і те, що живе вона тимчасово як у тілі, так і поза ним. І Бог — теж Свідомість.

Звичайна людина — маленька свідомість. Бог же — Безмежний Океан Свідомості всього всесвіту.

І завдання кожного з нас — досягши якісної Богоподібності, а також достатнього зростання за кількісним показником, — влитись у той Океан і злитися з Ним.

Але просто стати розумними та великими — це ще не все. Бо людина, що посилається в світ матерії вдосконалюватися, звикає жити, навіть коли в неї вже немає тіла, в щільних просторових мірностях. А від цих мірностей Отець настільки далекий, що Його звідти навіть і не видно. Навіть перебуваючи в безтілесній формі, як дух, людина не може проникнути в більш тонші просторові світи; і далекі від Досконалості люди-духи можуть знати лише дещо про Бога, але ніколи не бачили і не відчували Його.

Щоб пізнати Творця, треба стати:

а) інтелектуально розвиненими до такого рівня, щоб розібратися, куди і як іти до Бога, з урахуванням того, що Шлях до Обителі Отця набагато складніший будь-якої дороги на Землі,

б) етично досконалим — щоб Бог підпустив до Себе, інакше — не підпустить,

в) сильними, тому що для того, щоб проникати з однієї мірності в іншу і закріплюватися в кожній із них, потрібні незмірні сила та витривалість; причому йдеться про силу не тіла, а якраз свідомості. Більше того, це свідомість повинна навчитися перебувати в тонкості Творця; розвиток грубої сили свідомості є рухом у протилежний від Бога бік.

Завдання пізнання тонких просторових мірностей полегшуються тим, що організм людини (не тіло, а саме організм) є багатомірною структурою; матеріальне ж тіло — тільки один із його шарів. Можна говорити, що кожна людина потенційно вже представлена в усіх тонких світах. Ця ситуація не така, як її описують у своїх книгах окультисти, також немає сенсу звертати увагу на вигадані ними назви набору нематеріальних «тіл», які нібито є у кожному з нас.

Але й Святий Дух (1 Кор 6:19), і Бог-Отець (1 Кор 3:16-17) справді «живуть у нас», перебуваючи в багатомірній глибині безпосередньо під нашими тілами; «Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк 17:21), — говорив Ісус. І треба, здавалося б, усього лише зануритись... Але, щоб зробити це, більшості з людей потрібні роки або навіть багато втілень.

Про методи стоншення свідомості ми вже говорили. Стоншення свідомості починається з корекції власної емоційної сфери: відмови від грубих емоцій, культивування тонких. За цим іде очищення та розвиток духовного серця, потім — інших структур організму, а вже за цим — триває робота за межами матеріального тіла, всередині духовного серця, що стало великим.

Найважливішою частиною багатомірного організму людини є її «корінь» (Рим 11:16,18), тобто «сполучна ланка» між чакрою анахатою всередині тіла — і Свідомістю Творця. Пізнаючи поетапно цю структуру власного організму і багатомірний простір, що оточує її, ми опиняємося перед тим фактом, що кожний з нас, втілившись, уже має певний багатомірний «каркас», який — у процесі духовної Самореалізації (= Богореалізації) — треба лише заповнити свідомістю, що зростає із чакри анахати. Тільки після виконання означеного з’являється можливість не тільки для короткочасних входів в Обитель Бога-Отця — але й для закріплення стійкого перебування в ній у Злитті з Ним.

Тепер можна зрозуміти, що говорилося про Богоподібність людини в Старому Завіті: людський організм — саме в силу своєї багатомірності — є ніби маленькою моделлю всесвітнього багатомірного Абсолюту.

При цьому організм людини має ще одну чудову особливість: енергії, одержувані ним ззовні (насамперед, звісно, від звичайної матеріальної їжі), можуть іти не тільки на забезпечення життєдіяльності тіла, але й використовуватися для зростання індивідуальної свідомості. За рахунок цих енергій ми можемо ростити свідомість подібно тому, як ростуть від матеріальних компонентів їжі працюючі групи м’язів.

Звернемо увагу: саме працюючі м’язи ростуть. А непрацюючі, навпаки, атрофуються. Те ж саме відбувається зі свідомістю: вона росте (якщо справді росте, а не в’яне, наприклад, при домінуванні негативних емоцій або при тривалих виснажливих хворобах) там, тобто в тій просторовій мірності, де вона працює. Спеціальна робота, спрямована на стоншення, звільнення від прив’язки до матерії, на збільшення свідомості, називається медитацією.

Усі процеси перетворення і розвитку індивідуальної свідомості можливі тільки в утіленому стані: адже саме за допомогою органів тіла ми одержуємо енергію, необхідну для цього. Інакше кажучи, організм є ніби фабрикою, здатною переробляти енергію, що міститься в матерії їжі, — на енергію свідомості.

Зверну увагу, що зростання свідомості може бути правильним або неправильним. Останнє буває, коли зростання відбувається в грубих просторових мірностях. А залежить це і від розуміння принципів і мети свого життя, і від ступеня очищення від пороків, і від характеру спілкування з іншими людьми, і від адекватності застосовуваних прийомів духовної роботи, і навіть від того, чим ми харчуємося.

Результатом правильної роботи з розвитку свідомості є «народження» людини послідовно в кожній з тонких просторових мірностей, а також «дорослішання» її там. Це і є те, про що Ісус намагався розмовляти з Никодимом (Ін 3:3,5-7): той, хто «народиться» в Обителі Отця, а потім ще встигне й «подорослішати» там за час втілення, — той стає Єдиносущим Отцю. Ісус про це говорив так: «... Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже... Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух». Але перекладачі не зрозуміли слів Ісуса, переклали їх в міру свого розуміння, після цього зрозуміти, про що мова, взагалі стало майже неможливим...

Порятунок від хвороб

У всіх своїх хворобах винуваті ми самі. Але причин для них, створюваних нами, може бути кілька.

Байдужість (відсутність піклування) до свого тіла — одна з них. «Чому ви миєте всередині чаші й не розумієте того, що Той, Хто зробив внутрішню частину, — зробив також (і) зовнішню частину» (Євангеліє від Хоми, 93), — говорив Ісус. Відсутність елементарних медичних знань, ігнорування найпростіших правил гігієни тіла, куріння, пияцтво, харчування трупами тварин всупереч порадам Ісуса (про це детальніше див. нижче) — це все є етичними причинами.

І навіть якщо мити все тіло з милом щоранку (якщо є можливість) — то вже тільки від цього стан всього організму буде набагато кращим, людина буде здоровішою.

А якщо відмовитися від обжерливого поїдання тіл убитих тварин — це дозволить позбутися багатьох хвороб травної, судинної, нервової систем, хвороб суглобів і м’язів: адже тоді організм перестане засмічуватися солями сечової кислоти і зловісних енергій, що залишилися в трупах з моменту смерті тих тварин.

Бувають ще хвороби вроджені, а також внаслідок травм та інших нещасних випадків, інфекційні, онкологічні тощо — наче і не за безпосередньої провині хворого. Але це — тільки на перший погляд: якщо глибше розібратися — обов’язково можна знайти їхню об’єктивну доцільність. Наприклад, Бог вирішив у чомусь зупинити, пригальмувати, змусити про щось замислитися, направити на вивчення причин і механізмів хвороб у медичному ракурсі, розширюючи кругозір, розвиваючи інтелект. Або було потрібно показати хворому, що таке бути інвалідом, калікою, якщо в попередньому житті сам когось зробив таким...

Трапляються і такі випадки, коли людина занедужує, щоб з кимось через це зустрітися і одержати духовне пробудження від нього.

Зустрічаються також хвороби виключно енергетичної природи, наприклад, внаслідок енергетичної невідповідності сексуального партнера або диявольських якостей когось із членів родини, товаришів по роботі. Іноді це потрібно сприйняти як «підштовхування» Богом до того, щоб радикально змінити свою життєву ситуацію, змінивши місце проживання, роботу тощо.

Цікаві бувають зустрічі через хворобу із цілителями. І напевно дуже багато людей одержали духовне пробудження саме завдяки їм.

А через дуже важкі хвороби Бог багатьох людей змусив повернутися обличчям безпосередньо до Себе, коли звертання до Нього залишалося останньою надією на полегшення. Хтось із них незабаром одержував зцілення тіла, інші, сформувавши навіть початкову спрямованість уваги до Нього, поліпшували собі долю на подальше життя. В обох випадках усе пройшло добре. Хоча, звичайно, краще було б те ж саме зробити добровільно, без хвороби.

Чудеса зцілень, які робив Ісус, а потім — Його учні, мали дві головні мети: а) дати людям факти чудес і через це спонукати їх до здійснення особистих духовних зусиль; б) змусити людей звернути увагу на цілителя і слухати його.

Ісус говорив, звертаючись до Отця: «... Син Твій прославив Тебе; як Ти дав Йому владу над усякою плоттю» (Ін 17:1-2). І до людей: «Отець, Який в Мені перебуває, — Він творить діла. Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені» (Ін 14:10-11).

Однак ситуація, в яку потрапляють зцілені, виявляється для них непростою: адже багато хто з них отримали зцілення задарма. І тоді воно ставало для них авансом: зміниш своє життя — добре, не зміниш — буде ще гірше. Тому комусь зі зцілених Ісус говорив: «Дерзай, чадо! Віра твоя врятувала тебе» (Мф 9:22), а комусь: «... Ось ти видужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін 5:14).

Багато зцілень, здійснених Ісусом та апостолами, було пов’язано з вигнанням бісів (Мф 8:16; 8:28-34; 9:32-34, і ін.). У зв’язку із цим доречно обговорити: хто ж такі — біси?

Біси і дияволи — це мешканці пекла. Ними можуть бути — за попередніми втіленнями — люди і тварини різних біологічних видів: мавпи, крокодили, собаки, кролі, жаби та інші. Їх усіх об’єднує те, що вони отримували в останньому земному житті задоволення від заподіяння шкоди іншим істотам, розвили в собі відповідні здібності, і потрапили завдяки цьому до пекла, а тепер використовуються Богом для напоумлення втілених людей.

Дияволи, на відміну від бісів, — це енергетично могутніші мешканці пекла. Ними можуть ставати, наприклад, ті, хто за земного житті «успішно» удосконалювалися в чорній магії або ж просто стали жертвами злочинно нерозумних і етично неспроможних викладачів езотеричних знань, таких, про які я писав у книгах [6,7,9,10,15].

Бісів і дияволів звісно можна бачити (ясновидінням) у вигляді, що відповідає їхньому попередньому втіленню, або ж у вигляді згустку чорної енергії — амебоподібного та рухливого, або локалізованого нерухомо в якомусь органі тіла хворого. Іноді вони можуть набувати і чужого вигляду.

Біси зазвичай «втікають» від спрямованого на них впливу цілителя — спочатку переміщуючись у межах тіла одержимого, намагаючись сховатися в ньому, потім «здаються» і залишають тіло.

Якщо ж цілитель натрапляє на особливо сильного духу-диявола, то той може дати потужну енергетичну відсіч, і не кожний цілитель витримує такий удар.

А іноді буває, що біси переселяються в тіло цілителя, якщо пацієнт зцілення не заслужив, але цілитель самовільно (не від Бога) дуже-дуже хотів йому допомогти. Це називається «взяти на себе чужу долю (карму)». Тоді цілителеві доводиться зціляти самого себе.

Важливо зрозуміти, що біси і дияволи не з власної волі вселяються в тіла людей, а посилаються Богом. І також не інакше, як з Його Волі вони можуть назавжди залишити хворого. Але для цього хворий повинен прийняти в ситуації своєї хвороби вірні рішення.

Типовий спосіб зцілення від бісів і дияволів, що його пропонує таким хворим російське православ’я, полягає у «відчитуванні». Відчитування — спеціальний обряд, за якого священик спрямовує на духів-одержателів свою ненависть, супроводжуючи це читанням, зокрема, спеціальних молитов-прокльонів. Ці магічні битви виглядають дуже ефектно: і одержателям, і одержимим стає дуже погано, одержателі проявляють себе через тіла хворих криками, судомами, і храм наповнюється гавкотом, вереском, брутальною лайкою, що вириваються грубими чоловічими голосами з жіночих тіл...

Але одержателі в цій ситуації, якщо і виходять із тіл одержимих, то ненадовго: адже хворі ще не прийняли ніяких правильних рішень.

Ісус про це говорив: «Коли ж нечистий дух вийде з (тіла) людини, то блукає..., шукаючи спокою, і не знаходить (його); тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім (щоб увійти в нього знову)...; тоді... бере із собою сім інших духів, лютіших за себе, і, увійшовши, живуть (вони) там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого.» (Мф 12:43-45). Ми бачимо, що Ісус був проти таких способів цілительства.

Як же треба чинити одержимим, щоб зцілитися?

Найперше — не ненавидіти і не лякатися: адже енергії грубих людських емоцій приємні мешканцям пекла, саме вони їх приваблюють, а не відштовхують, тож вони зумисне провокують людей на такі емоції, щоб потім їхніми пекельними станами насолоджуватися.

Ісус говорив, що «... цей же рід виганяється тільки постом і молитвою» (Мф 17:21) — тобто власними зусиллями: самообмеженнями в земних задоволеннях, зверненням уваги до Бога. Варто додати ще й покаяння — невід’ємний компонент посту.

Наприклад, не виключено, що ті, які зараз мучать хворого, колись загинули в муках саме з його вини...

Як би там не було, але всі етичні принципи, яким учив Ісус, поширюються не тільки на втілених, але й на невтілені істоти. І духи-одержателі погодяться — після здійснення хворим необхідної покаянної роботи — відправитися куди-небудь, де їм буде добре, якщо їх по-доброму вмовити. Крокодилові, наприклад, можна описати з відповідними образними уявленнями те, як йому буде добре з іншими крокодилами в річці Ніл, можна буде навіть знову втілитися там і стати маленьким симпатичним крокодильчиком. А злих собак можна направити на бійню, показавши в образах її «принадності». Жаб добре буде направити в симпатичне жаб’яче болото... Все це — не фантазії, це — мій власний успішний цілительський досвід.

Ну а принциповий вихід зі сфери досяжності мешканців пекла полягає в тому, щоб переселитися основною масою свідомості у вищі просторові мірності, тобто здійснити в них своє «нове народження» і зростати там далі. Туди мешканці пекла не вхожі. І звісно ж, треба більше не грішити, щоб не змушувати Бога заподіювати нам неприємності.

«Тих, хто втілився досконалим Світлом, — їх не бачать сили (пекла) і не можуть схопити їх» (Євангеліє від Пилипа, 77).

«Буває часто, декотрі приходять (і) говорять: «Ми — віруючі», щоб уникнути духів нечистих і демонів. Але якби був у них Дух Святий, (то) дух нечистий не приліпився б до них.» (Там само, 61).

«... Є чудо, яке можна зробити й (кожній) людині: це — коли вона, сповнена щирої віри, наважується вирвати з коренем зі своєї душі всі дурні помисли і, щоб досягти Мети, не ходить більше шляхами беззаконня» (Життя Святого Ісси, 11:8).

Мораль і етика

Етика й мораль — це різне.

Мораллю називають сформовані і такі, що стали певною мірою стійкою традицією в конкретному суспільстві і в конкретний часовий проміжок уявлення про те, що таке «добре» і що таке «погане», а, відповідно, і те, як треба людям поводитися. У різних країнах і в різні епохи правила моралі можуть дуже різнитися. Мораль — явище суб’єктивне, бо значна частина її правил зовсім не випливає з об’єктивної необхідності та доцільності. Правила моралі стосуються того, як одягатися, до якої міри і де дозволено оголювати своє тіло, які мовні звороти є пристойними, а які — ні, чого треба соромитися, що, коли і де «прийнято» чи «не прийнято» робити тощо.

Етичні ж принципи — об’єктивні. Вони є результатом справжніх необхідності та доцільності і ґрунтуються на розумінні Шляху людини до Досконалості, до Бога. Саме про це й намагається говорити людям Бог.

Етика — це наука про правильне ставлення людини:

а) до Бога (в усіх Його аспектах і проявах);

б) до інших людей і до всіх втілених і невтілених істот;

в) до свого життєвого шляху.

Любов до Бога

Головним етичним принципом у взаєминах з Богом повинна бути любов до Нього. «І полюби Господа Бога твого!...» — цю заповідь Старого Завіту й Ісус поставив на чолі всього Свого Вчення (Мк 12:28-34).

Любов до Бога — це, зокрема, потяг до Нього: потяг до зустрічі, спілкування, Злиття. Злиття з Отцем Небесним є Вищою і Кінцевою Метою. Без любові-потягу до Нього Мета не досяжна.

... Але було б невірно, якби зараз усі почали докучливо вимагати одне від одного: «Люби Бога! Люби Бога!» і цілими днями читали б молитви і били поклони. Це було б абсурдом. Хоча є люди, які саме так і роблять.

Ми вже говорили про те, що до реального пізнання Бога-Отця здатні лише зрілі за інтелектуальним та етичним критеріями подвижники. Завдання ж усіх інших — усвідомлено прагнути до цієї зрілості, одержуючи освіту, працюючи на благо Бога і людей, научуючись любові до них і до всього.

Більше того: Бог пізнається тільки через медитативну роботу, але якщо залучати до неї незрілих людей, те це призведе до того, що вони перетворять серйозну роботу на дитячу гру, що часом може викликати грубі етичні перекручення. А наслідком цього можуть бути психопатологічні відхилення.

Практичні спостереження доводять, що багатьох людей взагалі краще утримувати від релігійної ретельності: вони однак тут нічого розумного зробити не зможуть. Приклад — у Росії зараз «наплодилося» безліч псевдорелігійних груп і громад, світогляд яких на рівні мішанини уринотерапії (це — коли люди п’ють сечу) з фашизмом та астрологією; при цьому в них удома висять православні ікони, вони фарбують яйця на Великдень і їдять млинці на Масницю, а самі себе вважають, звичайно ж, християнами. Якщо ж вони ще й починають займатися спіритизмом або встановлюють «телепатичні контакти» з «представниками позаземних цивілізацій», а потім піддаються містичному страху, що в таких випадках дуже просто, — то вже й психіатри далеко не завжди можуть їм допомогти.

Інший характерний для Росії приклад шляху до шизофренії — це коли люди, ще в принципі не здатні зрозуміти що-небудь серйозне про Бога, занурившись у масове примітивне релігійне середовище, черпають з інформації про містичний бік життя лише те, що світ переповнений бісами, вампірами, чаклунами, «зомбі»... Набагато краще, якби вони залишалися атеїстами, аніж залучалися до такої «віри»!

Всім цим нещасним ніхто ж не розповів зрозумілою їм мовою про те, що таке Бог, де Його шукати, чому Він нас учить і що робити у зв’язку з тим, що Він, все-таки, є. І що шукати розумом потрібно саме Його, а не бісів і дияволів: адже про кого ми думаємо, на кому зосереджуємо свою увагу — того цілком реально й притягаємо до себе.

Так що ж нам робити у зв’язку з тим, що є Бог?

Перше — постаратися хоча б пам’ятати про це, сприймаючи Його як свою Мету, Мету — поки що — інтелектуального пошуку.

Друге — прагнути до вдосконалювання себе заради того, щоб виконати цим Його Волю («... Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф 5:48)). Це вдосконалювання включає, насамперед, а) інтелектуальний розвиток всіма можливими способами; б) етичне перетворення себе — через вивчення Його Волі відносно нас, усвідомлене культивування в собі позитивних якостей і боротьбу зі своїми пороками, а також любов-служіння іншим людям, допомагаючи їм в усьому добром, прагнучи полегшити їм їхні земні життя і духовне зростання.

Зокрема, допомагаючи іншим, ми вдосконалюємося самі, навчаючись під керівництвом Бога Любові, Мудрості і Силі — трьом головним аспектам Досконалості. Особливо успішно просувається цей процес, якщо ми постійно просимо Бога про допомогу в нашім служінні і проявляємо чуйність до Його порад і настанов, що приходять у вигляді Одкровень, снів, дій і підказок, що даються Ним нам через інших людей, через книги...

Але що робити, якщо в нас немає любові до Нього, а хотілося б, щоб вона була?... Адже полюбити невидимого і невідчутного Бога важко, а для більшості людей — найближчим часом — і неможливо... Тому-то Ісус і пропонував: навчіться спочатку любити один одного, розвивайте через це свою здатність любити!

Любов — це емоція. Емоція — це стан свідомості. Любов є, зокрема, стан Свідомості Бога...

Роздратованість, озлобленість — це стани мешканців пекла. Ненависть притягне нас до пекла. Любов же, якщо ми нею володітимемо, може привести нас до Бога. Що ж ми повинні прагнути розвивати в собі?

Не кради, не бреши, допомагай іншим!

«Не крадіть чужого добра, бо це крадіжка у свого ближнього предметів, добутих (ним) у поті чола свого.

Нікого не обманюйте, щоб вас самих не обдурили.

Ви досягнете Вищого Блаженства, не тільки очищаючи самих себе, але ще й керуючи іншими на Шляху, що дозволить їм знайти Досконалість Споконвічного» (Життя Святого Ісси, 7:15,16,18).

«... Брата твого... охороняй, ... як зіницю ока твого» (Євангеліє від Хоми, 30).

«Той, хто підтримує сусіда, зміцнює самого себе» (Життя Святого Ісси, 10:9).

«Ви чули, що було сказано древнім: не порушуй клятви, а виконуй перед Господом клятви твої... А Я кажу вам: не клянися зовсім... Але хай буде ваше слово: (якщо) так — (то) так; (якщо) ні — (то) ні...» (Мф 5:33-37).

«... У малому ти був вірним — над великим тебе поставлю...» (Мф 25:21, 23).

«... Істинно кажу вам: не зробивши цього (не допомігши) одному з цих менших, то і Мені не зробили (цього)» (Мф 25:45).

«Сказав Ісус Пілатові: «Слухай: істина на Землі — серед тих, які, маючи владу, істиною живуть і праведний суд творять» (Євангеліє від Никодима, 3).

«Хто не бере хрест свій (хрест жертовного служіння) і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф 10:38).

«Служіть один одному кожний тим даром, який одержав...» (1 Пет 4:10).

«Дбайте про дари більші...» (1 Кор 12:31).

«Дбайте про дари духовні...» (1 Кор 14:1).

«Ніхто не шукай для себе, але кожний — користі іншому» (1 Кор 10:24).

«Немає більше від тієї любови, як хто покладе життя своє за друзів своїх» (Ін 15:13).

«... Хто не збирає зі Мною — той марнує» (Мф 12:30).

«... В усьому, якщо хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними...» (Мф 7:12).

Любов

Два головні постулати Вчення Ісуса такі:

Перше — Богоцентризм, тобто усвідомлення не себе або когось іще, а Його як принципову Основу Світобудови, Мети і Сенсу існування всього, присвячення свого життя Йому, підготовка себе до Злиття з Ним, прагнення до цього, а також допомога в цьому іншим.

І друге — підготовка себе до виконання першого пункту через розвиток у собі емоційної любові — у взаєминах, насамперед, з іншими людьми; будучи розвиненою, ця любов зможе бути потім переспрямована на Бога-Отця, що й забезпечить швидке зближення і Злиття.

Принципово важливо, що Злиття з Отцем є Злиття з Ним саме в любові, бо Він Сам є Любов, стан Любові. І щоб він (стан) настав, ми повинні теж перетворити себе на Любов.

Ступінь перетворення себе (як свідомості) на енергію емоційної любові (при наявності також мудрості і кількісно розвиненої свідомості) є показником духовного просування людини. (А «неприступна» суворість та емоційна твердість багатьох «пастирів» і навіть «архіпастирів» — свідчення якраз зворотного).

Любов — це не думки про добрі справи і навіть не виконання того, що нам здається добрими справами.

Любов — це емоція, емоційний стан енергії свідомості.

Якщо хтось ставить собі за мету робити справи любові, але при цьому не здатний до сердечної любові, то часто доходить до абсурду: це призводить до егоцентричного та настирного нав’язування себе, до насильства над іншими і навіть до обурення їхніми відповідними реакціями: вони, мовляв, «не розуміють любові», «не хочуть прийняти мою турботу»...

Істинна любов несумісна з насильством (за винятком тих випадків, коли доводиться захищати когось від насильства, часом жертвуючи собою, а також деяких ситуацій у вихованні дітей і корекції поведінки божевільних); інакше це буде вже не любов, а зґвалтування. А з нормальних людей цього не хоче ніхто.

Істинна любов — це також не бурхливі емоції сексуальної пристрасті. То — пристрасть, а не любов.

І тим більше любов — не чиста механіка досягнення сексуального задоволення.

Істинна любов — це емоції, що спочатку зароджуються в духовному серці, а справи істинної любові — це те, що — під контролем розвиненого інтелекту — відбувається на тлі цих емоцій.

Емоції — продукт діяльності зовсім не головного мозку, чому вчили «матеріалісти». Емоції — це стан свідомості. І виникають вони в спеціалізованих енергетичних органах саме свідомості, а не тіла.

Головний мозок справді реагує на емоційні стани зміною своєї біоелектричної активності, тому що через нього свідомість взаємодіє з тілом. Наприклад, при деяких емоціях змінюється тиск крові в судинах, виступає піт, змінюється вираз обличчя. Але це не є емоції, як можна прочитати в деяких підручниках із фізіології, написані «матеріалістами». Це — лише опосередковані реакції тіла на емоційні стани свідомості, передані через мозок.

У багатомірному організмі існують спеціальні енергетичні центри (їх називають чакрами або дань-тянами), що відповідають за регулювання тих чи інших станів свідомості.

Наприклад, за розумову діяльність відповідають головні чакри. Емоції тривоги, гніву зароджуються в енергоструктурі верхньої половини живота. А емоції любові — у духовному серці, розташованому в грудній клітці, яку воно займає майже повністю, якщо розвинене.

«Розкриття» духовного серця — це основний і найпринциповіший пункт на початковому етапі духовного вдосконалювання. Тому що він дає можливість людині вперше (для переважної більшості людей) якраз відчути, що таке любов, а не просто говорити про неї. Тільки пізнавши це, людина розуміє, «якою мовою» можна говорити з Богом і з тими, хто близькі до Нього. Тільки з цього моменту вона стає здатною до знаходження гармонії з навколишнім світом живої природи, з іншими людьми. Тільки із цього часу в людині може зародитися те, що називається «духовністю»; без цього ж ніякого духовного Шляху немає і бути не може.

За старих часів у християнському русі був розроблений метод «розкриття» духовного серця, що називався «Ісусовою молитвою». Деякі подвижники досягали за його допомогою належного результату [46]. Але все-таки ефективність методу була невисокою через відсутність повноти знань про природу свідомості і про будову організму людини. Тому лише деякі з тих, хто практикував «Ісусову молитву», досягали через неї успіху, а якщо і досягали — те лише через роки роботи з нею.

Володіння ж відповідними знаннями і методиками дозволяє досягати результату вже за кілька занять [7,10,14].

Про сердечну любов Ісус і апостоли говорили так:

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф 5:8).

«Увійдіть у свій храм, у своє серце, осяйте його добрими думками, терпінням і сподіванням непохитним, що їх ви повинні мати до вашого Отця.

Ваші священні посудини — ваші руки й очі. Думайте! І робіть приємне Богові: роблячи добро своєму ближньому, ви (як би) виконуєте обряд, який прикрашає храм, що належить Тому, Хто дав вам день.

Якщо ви маєте намір вчинити справи благотворності чи любові — робіть їх із щедрим серцем. І хай жодна ваша дія не походить з надії на прибуток і торговельний розрахунок.» (Життя Святого Ісси, 9:12,13,16).

«Уста наші відкриті до вас, ... серця наші розширені» (2 Кор 6:11).

«Не про себе тільки кожний піклуйся, але про інших» (Пилип 2:4-5).

«Заповідь нову даю вам: так любіть же один одного! Як Я полюбив вас, тож і ви так любіть один одного» (Ін 13:34).

«Понад... усе майте дбайливу любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» (1 Пет 4:8).

«Хто каже: “я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін 4:20).

«Улюблені! Будемо любити один одного, бо любов — од Бога... Хто не любить — той не пізнав Бога, тому що Бог є Любов» (1 Ін 4:7-8).

«Улюблені! Якщо так полюбив нас Бог, то і ми повинні любити один одного... Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Любов Його досконала є в нас» (1 Ін 4:11-12).

«Бог є Любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Богові, і Бог — у ньому» (1 Ін 4:16).

«Не залишайтесь винні нікому нічого, крім... любові» (Рим 13:8).

«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мідь, що дзвенить... Якщо маю дар пророцтва і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а не маю любові, — то я ніщо. І якщо я роздам усе майно моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то немає мені з того ніякої користи.

Любов довготерпляча, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє неправді, а співрадіє істині, все собою покриває, всьому йме віри й у всьому довіряє (Богові), все переносить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть...» (1 Кор 13:1-8).

«Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас...» (Мф 5:44).

«... Якщо ви любите (тільки) тих, хто любить вас, — яка вам нагорода?» (Мф 5:46).

«... Якщо... ви маєте гірку заздрість і сварливість (замість любові), то не хваліться і не говоріть неправди проти істини: це не та мудрість, що сходить зверху, але («мудрість») ... бісівська...» (Як 3:13-15).

«Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого — той ще в темряві» (1 Ін 2:9).

«Любов хай буде нелицемірна! Ненавидьте злу, прихиляйтеся до добра! Будьте братолюбні один до одного з ніжністю!...» (Рим 12:9-10).

«... Люби ближнього твого, як самого себе...» (Мф 22:39).

«Люби брата твого!... Охороняй його, як зіницю ока твого!» (Євангеліє від Хоми, 30).

«Немає більше від тієї любови, як хто покладе життя своє за друзів своїх» (Ін 15:13).

«... Щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде досконала! Це є заповідь Моя: щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас!» (Ін 15:11-12).

«Це заповідаю вам: щоб ви любили один одного!» (Ін 15:17).

Любов і секс

Ми вже говорили багато про розбіжності між людьми залежно від їхнього психогенетичного віку та успіхів в еволюційному розвитку. А тепер звернемо увагу на те, що люди різних гун поводяться по-різному не тільки в релігійній практиці і відносно Посланців Бога, але й у взаєминах між собою, зокрема, в сексуальних стосунках. У людей кожної гуни, а також тих, хто вже піднявся над гунами, секс теж дуже різний.

Так, секс людей гуни тамас — егоїстичний і грубий, як і вони самі. Вони, будучи схильними до емоцій осуду та ненависті, можуть ненавидіти і секс, і своїх партнерів. Але, ваблені пристрастю, вони, однак, продовжують «використовувати» інших людей для свого задоволення.

Відображення такого ставлення до сексу ми бачимо в Росії в мові, властивій цій гуні, — у російському маті, де секс фігурує як щось брудне і, більше того, — як засіб опоганення іншої людини.

Саме люди цієї гуни засуджують і ненавидять секс в інших людях, готові за нього навіть «бити камінням», хоча допускають його і для себе.

Якщо говорити про земне християнство, то один із проявів, «що закріпилися» в його ідеології, гуни тамас ми бачимо в доктрині «непорочного зачаття» у Марії — матері Ісуса. Адже із самого цього словесного звороту випливає, що всі інші зачаття... є «порочними»! Чи погодяться всі батьки, що їхні діти — продукт пороку?...

Людям гуни тамас не зрозуміти, що секс в інших людей може бути зовсім не таким: не засобом задоволення своєї примітивної тваринної пристрасті, іменованої по-науковому «статевим потягом», а засобом вираження справжньої любові, що несе красу дарування себе іншому, є пошуком і знаходженням спільної гармонії — гармонії злиття люблячих одна одну свідомостей. У саттвічній сексуальної любові люди воістину можуть учитися любовному злиттю свідомостей — щоб, навчившись цьому, потім так само злити свої свідомості зі Свідомістю улюбленого Небесного Отця.

Але кому доступна така любов? Тільки і тільки людям саттви. А хто такі люди саттви, чи є чіткий критерій? Є: це ті, хто, як мінімум, освоїли сердечну любов — емоції «розкритого» духовного серця. Таких людей, однак, досить мало.

Зі сказаного стає зрозумілим, що для одних людей секс — це шлях до ще більшого поглиблення своєї тамастичності, і кожний новий статевий акт для них — справді ще один крок до пекла. Для інших же — секс є засобом зміцнення в собі гармонії, тонкості, чистоти, емоційної любові, уміння піклуватися про іншого, тренування в злитті свідомостей в обіймах любові, навчання в школі Бога на Шляху до Злиття з Ним.

От чому Ісус давав різним людям діаметрально протилежні рекомендації щодо сексу: одним радив усіляко обмежити свою сексуальність, іншим же проповідував протилежне.

Розглянемо це на прикладах:

«Ви чули, що сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею...» (Мф 5:27-28).

«... Хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує» (Мф 5:32).

«О, гіркото вогню, що палає... вдень і вночі... і бентежить їх збудженням..., бо чоловіки метушаться без жінок і жінки — без чоловіків... Горе вам! — тим, які люблять спілкування з жіночим началом і брудне співіснування з ним!» (Апокриф Матфея, 139-140,144).

А тепер простежимо епізод з Марією Магдалиною, розказаний нею, про те, як її, пійману в перелюбстві, привели на суд до Ісуса:

«Схопили мене тоді і хотіли побити камінням. Я, грішна, любила одного, котрий був одружений і мав трьох дітей. Рідні його дружини привели мене на площу і стали голосно кричати: «Уб’ємо блудницю! Вона осквернила закон!»

Тоді... Христос сказав їм: «Той, хто вважає себе безгрішним, нехай першим кине камінь!» (і) так зробив..., що юрба розійшлася.

Потім Він наблизився до мене і став на коліна.

О Сіоне! Я вся горіла од страху і сорому. У душі в мене здійснювалося величне, я впала на землю і страшенно ридала. Він гладив мене по волоссю і говорив: «Сестро, зіронько небесна, знайди сили Мене вислухати. Багато зла на цій Землі, багато брехні сказано лукавим. Забудь, що ти — грішниця, сестро, і скажи Мені: чи живе твоє серце, коли любиш?»

«Живе, Господи! Коли я не люблю, воно мертве».

«Люби тоді, сестро Небесна, і не гріши інший раз, думаючи, що ти грішниця».

Так, брати, я вперше побачила живого Бога на Землі.» (Питання Марії, 20-27).

Ще Ісус говорив їй так:

«Грішне в цьому світі праведне в Царстві Отця Мого. Життя (істинне) є життя любові, а не ненависті.

Багато «праведників» ненавидять і засуджують. Кажу ж вам: блудниця, що не ненавидить, славнішою буде в Судний День від «праведника», який засуджує.» (Там само, 13-15).

Ісус також повідав Марії досить важливе правило сексуальних стосунків між духовно розвиненими людьми: їхні стосунки повинні бути таємницею між ними двома і Богом. Інакше кажучи, тільки Бог повинен бути Свідком і Керівником їхньої любові. Про те ж говорив і апостол Пилип: «Шлюб, якщо він оголений, стає розпустою...» (Євангеліє від Пилипа, 122).

Марія Магдалина стала ученицею Ісуса і приєдналася до Його групи. Є один важливий опис її взаємин з Ісусом:

«... Супутниця Сина — (це) Марія Магдалина. Господь любив Марію більше всіх учнів, і Він часто цілував її у вуста. Інші учні, бачачи Його люблячим Марію, сказали Йому: «Чому Ти любиш її більше всіх нас?» Відповідаючи їм, Він сказав: «Чому не люблю Я вас, як її?» (Євангеліє від Пилипа, 55).

Шлюб і розлучення

Якщо зрозуміти сказане в попередній главі, то стає зрозумілою і причина, здавалося б, суперечливих висловлень Ісуса про допустимість розірвання шлюбу: в одних випадках Він, начебто б, говорив проти (Мф 19:3-9; Мк 10:2-12; Лк 16:18), в інших — навпаки, благословляв розлучення в тих випадках, якщо один із подружжя міг би продовжити свій Шлях до Бога, до Досконалості, але інший далі йти не може і не хоче, а тільки гальмує (Мк 10:29-30; Лк 18:29-30).

«Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир (на) Землі? Ні, кажу вам, ... розділення...» (Лк 12:51).

Чому так? Та тому, що, зокрема, двоє людей, які об’єдналися в сім’ю, не обов’язково розвиваються далі з однаковою швидкістю. Вони пройшли якийсь спільний відтинок розвитку разом, навчаючись, зокрема, одне від одного і «одне об одного», потім ця програма вичерпала себе, далі програми їхнього навчання в Бога вже повинні бути різними... Бог їх колись з’єднав, Він же й роз’єднує... Якщо люди намагаються цьому перешкоджати, посилаючись на... Біблію..., — то протиставляють себе Богові. Буває, що й церква привласнює собі право вирішувати питання з’єднання й роз’єднання людей — право, що Він не передавав нікому: «Великий Творець не розділив Своєї Влади ні з ким...» (Життя Святого Ісси, 5:17).

Сімейне життя — це теж уроки в Школі Бога за назвою «Земля». Двоє людей училися в одному класі середньої школи, любили одне одного. Але, закінчивши середню школу, вони не вступили в той самий інститут для продовження навчання, їхні шляхи розійшлися і вони стали різними, різними — принципово, за здатністю вміщувати одну й ту ж, але складнішу, інформацію від Бога. І тоді їхнє спільне сімейне життя стає... перелюбством: «... Будь-яке (сексуальне) співтовариство, яке... з начал, не подібних одне до одного, — перелюбство» (Євангеліє від Пилипа, 42).

... На цьому прикладі ми бачимо, як «правила поведінки», що даються Богом для людей різного ступеня наближеності до Нього, можуть бути навіть діаметрально протилежними.

«Сліпий, а також і зрячий, допоки вони обоє в темряві, — не відрізняються один від одного. (Але) якщо приходить світло — тоді зрячий побачить світло, а той, хто сліпий, — залишиться в темряві.» (Євангеліє від Пилипа, 56).

Нудизм

Вигляд оголеного людського тіла — навіть дуже красивого — викликає бурхливі емоції обурення серед багатьох вихованців сучасних християнських церков. Хто вони? Хто ці люди, що живуть у постійному роздратованому гніві осуду, у постійній ворожнечі і нетерпимості до всього незвичного для них, зокрема, насправді прекрасного?

Вони готові навіть убивати тих, хто жертвує собою заради того, щоб допомоги їм, якщо їм раптом здалося, що їм недодають або допомагають не так, як вони самі вважають за потрібне. Якщо раптом їм трапляється опинитися серед живої природи («поїхали відпочити»), вони не насолоджуються її красою і спокоєм, а здатні тільки вбивати, калічити, пиячити, репетувати, опоганювати. В побуті, на роботі вони теж ворогують між собою, хоча б усередині власної емоційної сфери, брешуть, крадуть, навіть не усвідомлюючи фактів своїх злочинів: аби тільки ніхто не піймав, не виявив. Якщо ж у них виникає статева пристрасть (хтивість, жадання) — вона може мати навіть неприборканий характер, особливо серед чоловіків, — аж до готовності вбивати заради досягнення власного задоволення. Впізнали? Це — гуна тамас у гіршому варіанті її прояву.

Для інших людей вигляд гарного оголеного тіла — це тільки знак сексу. Хоча ставлення до сексу вже інше: секс — не скверна, а насолода для обох; краса і гармонія для них — уже знайомі поняття. Це — раджас.

Люди ж саттви в природній оголеній красі тіла бачать можливість естетично насолоджуватися, співналаштовуватися з тонкістю, ніжністю. Для них — це можливість стати кращими, ближчими до Бога. Таке споглядання може стати для них елементом духовної роботи. Сексуальна пристрасть при цьому зовсім не виникає, не з’являються навіть і думки про статевий акт. Останнє не завжди розуміють ті, хто поки перебуває в гуні раджас, і зовсім не сприймають цього представники гуни тамас.

Якщо говорити про «еротичну» ізопродукцію, то вона буває дуже різною і несе в собі якості того, хто її виготовляв. Інакше кажучи, за кожному таким твором простежується гуна його автора: тамас, раджас, саттва. Помітні також і якості «моделі» — теж за гунами.

А як ставляться навіть до кращої — саттвічної — оголеної краси ті, хто піднявся в своєму розвитку вище гун? Вони, оцінивши її для себе, констатують: так, це прекрасно, я радий за тих людей, хто має такі якості, їх розуміють, їх споглядають. Але той, хто пізнав Живого Бога, хто горить бажанням спілкуватися тільки з Ним, — того ця краса аж ніяк не спокушує і не насолоджує, бо він уже пізнав те, що набагато перевищує її.

«Той, хто вийшов зі світу цього, не може бути схоплений (ним), як той, що перебуває у світі цьому. Він показує (цим), що він вище пристрасті (і)... страху.» (Євангеліє від Пилипа, 61).

Нудизм існує у вигляді мистецтва — фото, живопис, скульптура, еротика балету, кіно, театр.

Але він же буває й в «живих» варіантах, наприклад, оголене загоряння на пляжах. Туди приходять, звичайно, і ті, хто всього лише хочуть зав’язати нові знайомства, — ну і що ж тут поганого? Чому б і ні? Аби тільки настирливо не нав’язувалися тим, хто цього не хоче. (Ці нав’язування, до речі, відрізняють представників гуни тамас).

Але більшість тих, хто загоряє і купається на нудистських пляжах, — зовсім не мають на увазі при цьому секс. Вони просто прагнуть до природної гармонії, простоти і чистоти стосунків — з людьми і природою. (Той, хто перебуває в гуні тамас, гуні пекла, цього не зрозуміє).

Більше того, нудизм може слугувати спеціальним компонентом духовної роботи з тими людьми, які досягли гуни саттва: він зміцнює саттвічність у людях. Вони стають справді «як діти», до чого закликав Ісус (Мф 18:3; Мк 10:15; Лк 18:17), — у своєму відкритому і чистому ставленні до природи, до Бога, до таких, як самі. Сексуальність при цьому зникає, заміняючись ніжною і лагідною турботливою обережністю одне до одного. Ця емоційна ситуація винятково сприяє настільки цінному на духовному Шляху медитативному злиттю стоншених і люблячих одна з одну свідомостей і зі Святим Духом.

... У когось може виникнути запитання: а яке відношення тема цієї глави має до християнства? Виявляється, найбезпосередніше. Бо про це цілком прямо (хоча і дуже коротко — у записах, що дійшли до нас) говорив Ісус Своїм найближчим учням. І мені залишається тільки навести цитату:

«Коли ви оголитеся і, не соромлячись, візьмете ваше вбрання і покладете його біля ніг ваших, як діти малі, «розтопчіть» його — тоді ви побачите (воістину) Сина Того, Хто Живий (вічно)» (Євангеліє від Хоми, 42).

І ще: «Для чистих — усе чисте...» (Тит 1:15).

І останні нюанси до цієї теми:

Перше: нудисти не повинні поводитися «зухвало» у ставленні до людей, яким це не подобається. І не важливо, до якої гуни останні належать. Але якщо їм це неприємно, то діяння таке щодо них буде заподіянням їм зла, тобто порушенням етики з боку нудистів. Так що для цього ліпше вибирати затишні куточки природи або ж «узаконені» на пляжах місця.

І в жодному разі не зрозумійте зміст цієї глави як заклик усім роздягнутися: адже щоб нудизм справді став елементом духовної роботи, потрібно ввійти хоча б у гуну саттва.

Чоловік і жінка на духовному Шляху

Тут доречно говорити саме про психологію статі.

Почнемо з того, чи має стать Бог?

Якщо намалювати дідка на хмарині й сказати: «От це — ваш Бог-Отець, поклоняйтеся Йому!» — тоді, звичайно, Він — чоловік, навіть із бородою. І певна еволюційно-вікова категорія людей поклонятиметься цій іконі і знатиме, що Бог — чоловік. Так і сталося в Росії.

Ісус теж називав Його Отцем, тобто в чоловічому роді. Адже в традиції іудаїзму Бог позначався саме як Отець.

А насправді Він — тією самою мірою Отець, що й Мати. Тобто Він не має статі. Адже Він — не людина, Він — Вселенська Споконвічна Свідомість!

А духи — мають стать?

Духи не мають тіла, якому властива та чи інша стать, але вони зберігають до нового втілення те самовідчуття, що мали в останньому тілі, а також можуть підтримувати звичний їм вигляд. «Серед духів... існують чоловічі, існують і жіночі» — писав апостол Пилип (Євангеліє від Пилипа, 61).

При наступному втіленні, однак, стать тіла цілком може виявитися протилежною. Від чого це залежить? Це обумовлюється тим, які якості конкретна людина повинна в собі розвинути чи пригнітити. Тому що одних якостей легше набути, маючи чоловіче тіло, інших — маючи жіноче. Те ж — і з пригніченням негативних рис.

Адже стать тіла — це, зокрема, статеві гормони: андрогени, естрогени, прогестерон... А це забезпечує не тільки відчуття приналежності до тієї чи іншої статі (що визначається рівнем андрогенів ще під час ембріонального етапу розвитку). Найважливіше для теми нашої розмови — це те, що від величини стійкого рівня статевих гормонів у дорослої людини безпосередньо залежать енергійність та інші її особливості.

Саме через це чоловіки — з їхнім високим рівнем андрогенів — звісно, живуть інтенсивніше, рвуться в різні незвідані далі, досліджують непізнане, воюють за свої ідеали, домінують над менш енергійною половиною суспільства — жінками. І те, що чоловіки переважають на керівних постах, — не безглузда традиція і не обмеження прав жінок, і не показник «неповноцінності» останніх, а цілком природний процес розподілу соціальних ролей залежно від здатності до тієї чи іншої діяльності.

Але на рівень інтелектуальності ані рівень андрогенів, ані стать узагалі безпосередньо не впливають.

Високий рівень андрогенів при чоловічому втіленні сприяє розвиткові в людині енергійності, дослідницької активності в науці, включаючи науку про Бога. Цим же визначається природне прагнення зрілого чоловіка стати лідером, вести людей за собою, допомагати їм, жертвувати собою заради них.

Типова жінка — протилежність такому чоловікові. Вона виросла в цьому житті під впливом жіночих гормонів, тож шукає спокою, гармонії, затишку, краси. Вона і чоловіка прагне заспокоїти, угамувати, згармонізувати. Їй не дуже подобається схвильований, неприборканий чоловік, що вічно кудись рветься: це може захоплювати, але... — з таким важко бути в гармонії та спокої...

А йому не вистачає в жінці енергійності, тож він намагається її «розворушити»...

Повноцінна жінка готова з радістю дарувати чоловікам свою гармонію, ніжність, красу, прагнучи допомогти їм, «облагородивши» їх, наблизивши до свого ідеалу, — часом жертвуючи собою... А зрілі і повноцінні чоловіки теж готові вести жінок за собою, щоб навчити тому, чому вони самі навчилися... Так, допомагаючи одне одному, навчаючи одне одного тому, чого в іншому не вистачає, вони разом можуть іти до загальної Мети — Досконалості.

Ісус, звертаючись одного разу до чоловіків, говорив:

«Шануйте її, захищайте її; роблячи так, ви прихилите її любов... і будете приємні Богові...

Любіть також ваших дружин і поважайте їх, бо завтра вони будуть матерями, а пізніше — праматерями всього роду.

Покоряйтеся жінці; її любов облагороджує чоловіка, зм’якшує його озлоблене серце, приборкує звіра і робить його ягням.

Дружина і мати — неоціненні скарби, які дав вам Бог; вони — найкращі прикраси всесвіту, і від них народиться все, що населяє світ.

Як колись Бог... відокремив світло від темряви і сушу від вод, так жінка володіє божественним даром відокремлювати в людині добрі наміри від злих помислів.

От чому Я кажу вам, що після Бога ваші кращі думки повинні належати жінкам; жінка для вас — божественний храм, у якому ви досить легко одержите повне блаженство. Черпайте в цьому храмі моральні сили; там ви забудете свої печалі і невдачі, повернете розтрачені сили, вам необхідні, щоб допомагати ближньому.

Не піддавайте її приниженням; цим ви принизите тільки самих себе перед Богом і втратите те почуття любові, без якого ніщо тут на Землі не існує.

Захищайте свою дружину — і вона захистить вас і всю вашу сім’ю; все, що ви зробите своїй матері, дружині, вдові чи іншій жінці в жалобі, — зробите для Бога» (Життя Святого Ісси, 12:13-21).

... Усе, сказане в цій главі, поки стосувалося саме досить розвинених еволюційно чоловіків і жінок. Ті ж, хто ще не торкнулися спроб усвідомлено стати кращим, найчастіше прагнуть «самоутверджуватися» через зарозумілість, презирство до представників іншої статі.

Дозволю собі навести такий приклад... Жили-були в російської міський комуналці дід і баба. У діда в старості зір ослаб. І він став мочитися повз унітаз. Бабі доводилося щораз стерегти його біля вбиральні з ганчіркою і витирати за ним: перед сусідами незручно. Одного разу вона не витримала і заблагала:

— Так ти сідай на унітаз же! Тоді не будеш — мимо!

— Сідати?! Як... баба?! — у діда аж подих перехопило від ганьби та обурення, за серце бідолаха схопився...

І він продовжував до кінця свого чоловічого втілення мочитися повз унітаз, але стоячи! — як справжній чоловік!

... У Новий Завіт струмінь чоловічої статевої зарозумілості привніс апостол Павло: як ми вже обговорювали, він не в усьому відразу переробив себе. Він, зокрема, написав і таке:

«Жінка нехай вчиться в безмовності, в повній покорі; а навчати жінці не дозволяю, ані панувати над чоловіком, а бути в безмовності. Бо першу був створений Адам, а потім Єва...» (1 Тим 2:11-13).

«Жінки ваші у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а бути в покорі..., ... бо непристойно жінці говорити в церкві» (1 Кор 14:34-35).

«Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки...» (Еф 5:22-23).

«Розсудіть самі, чи личить жінці молитися Богові з непокритою головою?» (1 Кор 11:13).

Але Ісус ставився до цьому по-іншому:

«Симон Петро сказав їм: «Нехай Марія піде від нас, бо жінки неварті Життя (Істинного)». Ісус сказав: «Дивіться, Я направлю її, щоб зробити її чоловіком... Бо всяка жінка, що стане чоловіком, увійде в Царство Небесне.» (Євангеліє від Хоми, 118).

Чоловік, ідучи до Досконалості, повинен доповнити себе жіночністю, кращим із того, що властиве кращим жінкам. Жінка, ідучи до Досконалості, повинна доповнити себе мужністю, кращим з того, що властиве кращим чоловікам. У підсумку і чоловік, і жінка забувають про стать свого нинішнього тіла, стаючи чистою свідомістю, що спрямовується до Злиття зі Свідомістю Творця. «... Коли ви зробите чоловіка і жінку одним, щоб чоловік не був чоловіком і жінка не була жінкою, ... — тоді ви ввійдете в Царство (Отця)» (Євангеліє від Хоми, 27).

«Меншості»

Ті, хто зневажливо ставляться до чужої статі, гарантовано одержать наступного разу тіло саме тієї статі, причому в соціальному середовищі того ступеня примітивізму, щоб сповна зазнати на собі цю ж зневагу.

Те ж — і з національним чинником, і з конфесіональним, і з проблемою «сексуальних меншостей»: хто нехтував або ненавидів людей через те, що вони «не такі, як я», «не такі, як ми», — того Бог буде вчити співчуттю до чужого болю через їхній власний біль. Це — одне зі звичайних у Бога правил виховання нас.

Для того-то Він і робить тіла різних «меншостей», щоб втілювати в них тих грішників, яким ці «меншості» не подобалися.

Завдання ж наше — через все це навчитися не поділяти людей на «своїх» і «чужих» ні за якими ознаками. «Ми всі — діти Бога» — цьому вчить нас Бог: «Немає різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, ... хто прикликає Його» (Рим 10:12). Те ж — і за будь-якою іншою людською зовнішньою ознакою.

Що ж суттєво при оцінці людей — це їхні гуни. Причому любити треба всіх, хоч і по-різному: когось — любов’ю-преклонінням і повагою, когось — як ми любимо дітей, друзів, а когось — любов’ю-співчуттям. Та тільки нікого не ненавидіти і не нехтувати!

«Так і учень Бога. Якщо він мудрий — він осягає принципи навчання. Форми тілесні не введуть його в обман, але він подивиться на стан душі кожного, (коли) заговорять із ним. Є багато тварин у світі, що мають (тілесну) форму людини. Коли він розпізнає їх, свиням він кине жолуді, худобині він кине ячмінь, солому і траву, собакам він кине кості, рабам дасть посіви, дітям він дасть досконале.» (Євангеліє від Пилипа, 119).

Співчуття

Співчуття — це головний етичний принцип у взаєминах людини з іншими людьми та всіма живими істотами, і не тільки втіленими. Це — головний аспект любові на Землі і перший критерій у всій етичній роботі, за яким Бог визначає: підпускати чи не підпускати до Себе.

Ніяке даремне заподіяння шкоди людям або іншим істотам не може мати виправдання перед Богом.

Але що тоді таке — «недаремне» заподіяння шкоди? Приклад: завдати болю, іншої шкоди злочинцеві, відбиваючи його злочинні дії, захищаючи від нього людей. Інший приклад: покарати дитину, яка небезпечно для себе та для інших пустує. Також — обмеження свободи психічно хворих тощо.

Але помста не може бути виправданою: це — егоцентрична реакція мого ображеного «я», якого взагалі бути не повинно.

Людина, що усвідомила істинну любов, уже не зможе даремно заподіяти болю тварині. Вона не зможе харчуватися трупами вбитих тварин: адже в їхніх мертвих тілах — біль їхньої смерті.

Ісус, наприклад, висловив здивоване невдоволення, коли Йому натякнули на можливість скуштувати на Великдень «жертовне» ягня: «Невже ви думаєте, що Я хочу їсти тіло разом з вами як Пасху?» (Епіфаній, Херес, 22:4; цит. за [45]). Ні Він, ні Його учні не їли тіла тварин, окрім риб, що видно зі слів апостола Петра (Діян 10:10-14).

Але риб вони вбивали і їли. І це зрозуміло: Ісус не пропонував людям непосильної ноші занадто різких «переворотів» у життєвих стереотипах. Адже не міг Він сказати рибалкам: не їжте риб — рибалки не стали б і слухати такого проповідника!

Але наша можливість — прийняти принцип Любові-Співчуття як етичну концепцію і дотримуватися його настільки широко і повно, наскільки це залишається в межах розумного.

Наприклад, немає сенсу довго міркувати, чи дозволено вбити скаженого пса і вовка, що нападає, а також комах-кровопивць — комарів, ґедзів, кліщів тощо. Якщо ми можемо їх убити, але не вбиваємо — вони нападуть на інших, це й буде нашою провиною, буде нашим порушенням Любові-Співчуття щодо потерпілих.

Немає сенсу також сумніватися в нашому праві вбивати рослини — на їжу, на дрова, для будівництва, використовувати для харчування молочні продукти, яйця — адже ми не можемо вдосконалюватися на Землі без цього. І їжа повинна бути повноцінною, включаючи і білкові продукти з повним набором незамінних амінокислот.

Але зовсім іншу оцінку треба дати вбивству або каліченню тих же рослин даремно: наприклад, зірвати «машинально» — і кинути, нарвати букет квітів або купити (зрубати) до Нового Року чи Різдва ялинку — і потім, намилувавшись їхньою смертю, — викинути. Ці їхні смерті — даремні: ми їх убиваємо не тому, що це необхідно для нашого виживання і розвитку, а лише із примхи, тому що «так прийнято», тому що «я так хочу!».

... Ще через Мойсея Бог дав заповідь «не убивай!». Її повторив і Ісус (Лк 18:20). Але егоїзм людський, прагнення відкидати всі принципи, що заважають задоволенню примх, відсутність здатності співчувати, співпереживати чужому болю — змушують шукати собі виправдання в порушенні цієї заповіді Божої, придумувати в потакання собі обмеження її застосування, робити вигляд, що ми її просто не помітили.

Павло, до речі, у Першому Посланні до коринф’ян (10:25,27) дозволяє: їжте все! І відразу стверджує, що він — наслідувач Христа і закликає всіх стати такими ж наслідувачами Христа, як він, Павло (11:1)... Однак, у цьому питанні він тоді не був наслідувачем Христа...

Втім, у Посланні не до коринф’ян, а до римлян Павло сам же пише вже інакше: «Краще не їсти м’яса...» (Рим 14:21).

Ну а щоб не було в нас ніяких сумнівів щодо цього, послухаємо краще ще раз Ісуса Христа: «Не тільки не робіть людських жертвоприносин, ... але взагалі не заколюйте жодної тварини, якій дано було життя...» (Життя Святого Ісси, 7:14).

Істинне співчуття виникає з усвідомлення того, що всі ми — включаючи навіть рослин — лише різновікові діти Бога, брати і сестри єдиної Його сім’ї. Ми всі майже рівно-цінні, у нас в усіх є об’єктивна рівність інтересів у всесвіті, ми всі є одне й теж саме — єдиноцілісне. Допомагаючи іншому, я допомагаю Йому в Його Еволюції-Житті, це все — єдине Життя, Життя Одного Організму Абсолюту, де немає нічого «мого», є тільки загальне Життя, сповнене Його Сенсом. Моя роль — як частини Його Організму — «підсаджувати» на цьому Шляху Зростання кожного — тільки зростай! Тут немає нічого мого, є тільки Спільне — Його.

«Не про себе тільки піклуйся, але й про інших. Бо у вас повинні бути ті ж відчування, які й у Христі Ісусі» (Пилип 2:4-5).

Це збувається, коли навчаєшся жити Його інтересами і — як результат — інтересами їхніми. Мого інтересу тоді немає, і немає мого «я», «его», воно розчинилося спочатку в них, потім — у Ньому.

Боротьба зі своїм «я»

Щоб досягти Вищої Мети — Злиття з Отцем Небесним, потрібно не тільки проникнути у Вищі «Небеса», але й навчитися розчинятися у Свідомості Отця, усуваючи свою локальність.

Але навіть і звичайна повноцінна любов до ближнього неможлива без здатності дивитися на його ситуації — з його позиції, його очима. А для цього треба відчувати себе не тільки у своєму тілі, але в єдиносутності з тим (або тими), про кого ми піклуємося.

Це можуть бути і маленькі колективи на зразок люблячих одне одного чоловіка та жінки, і колективи більших розмірів — виробничі, наукові, військові, релігійні. Хороший командир саме й керує, відчуваючи себе саме цілим колективом як єдиним організмом, турбота про колишнього «себе», про свій колишній «особистий інтерес» усувається, відчуття «я» розчиняється в усіх, вони стають єдиносущими лідерові в його самовідчутті, турбота про них переважає над турботою про своє — сугубо особисте. Це і є реалізація заповідей «... Люби ближнього твого, як самого себе...» (Мф 22:39) і «Люби брата твого!... Охороняй його, як зіницю ока твого!» (Євангеліє від Хоми, 30).

Людина Любові починає вчитися цьому на маленьких соціальних групах, потім на все більших і більших. Апостол Павло запропонував поширити відчуття своєї єдиносутності на всіх послідовників Христа, відчути їх усіх як єдине Тіло Христове на чолі з Христом і Отцем (Еф 1:22-23).

Така медитативна робота приводить до поступового зростання свідомості лідера — тим більш якісного, чим більше в ньому витонченості і ніжної, турботливої любові.

Інший приклад розчинення себе в любові показав Ісус у медитативному образі виноградної лози. Вона бере початок коренем в Отці, має стовбур, гілки-помічники, листя-слухачі, які позеленіють, пошелестять — і обпадають, але також лоза дає прекрасні плоди, насіння яких дадуть нові сходи (Ін 15:1-16).

Протилежністю таким лідерам є той, кого називають влучним російським словом «самодур» — людина з високо розвиненою «самістю» (зарозумілістю, що проявляється в марнославстві), при цьому такий лідер ще й дурень.

Ось — приклади можливостей людини-керівника: чванливий самодур, що перетворює життя більшості підлеглих на кошмар; або розвиток себе медитаціями на шляху, змальованому Ісуса і Павла.

Реалізація останніх досягається через спеціальні послідовності медитативних прийомів. У цій ж главі ми обмежимося цитуванням тих рекомендацій Ісуса та Його апостолів, які зможуть підготувати до такої роботи.

«... Ви знаєте, що князі народів панують над ними і вельможі володіють ними; але між вами хай не буде так: але хто хоче між вами бути більшим — нехай буде... слугою; і хто хоче між вами бути першим — нехай буде... рабом...» (Мф 20:25-27).

«... Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний...» (Мф 11:29).

«Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням і мудрою лагідністю.» (Як 3:13).

«Не мстіться за себе...» (Рим 12:19).

«Коли будеш запрошений кимось..., не сідай на перше місце... Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться.» (Лк 14:8-11).

«Блаженні лагідні...» (Мф 5:5).

«Ніхто не шукає для себе, але кожний для ближнього» (1 Кор 10:24).

«... В покірності (смиренномудрості) шануйте один одного вищим за себе» (Флп 2:3).

«Стережіться, не творіть милостині вашої... для того, щоб... бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного... Коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри..., щоб прославляли їх люди. Істино кажу вам: вони вже мають нагороду свою... (І) — щоб милостиня твоя була потаємною; (тоді) Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.» (Мф 6:1-4).

«... Кожний з вас, хто не зречеться усього, що має (земного), не може бути Моїм учеником» (Лк 14:33).

«Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян 20:35).

«... Я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса...» (Діян 20:24).

«... Що таке ваше життя? — ... пара, що з’явилася на короткий час, а потім зникає» (Як 4:14).

«Вабить мене те й інше: маю бажання визволитися (з тіла) і бути із Христом, бо це — незрівнянно краще; а залишатися в плоті — потрібніше для вас. І я напевно знаю, що зостанусь і буду з усіма вами для вашого успіху й радости у вірі...» (Флп 1:23-25).

«... Для мене (справжнє) життя — Христос, і смерть (тіла) — надбання (Його)» (Флп 1:21).

«Пильнуйте, щоб хто кому не відплачував злом за зло...» (1 Сол 5:15).

«Не шукаємо слави людської...» (1 Сол 2:6).

«Багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були не високої думки про себе і надіялись не на багатство непевне, а на Бога Живого, Який дає нам усе щедро для насолоди; щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами, були щедрі і радо ділилися, збираючи собі (такий) скарб, (як) добру основу для майбутнього, щоб досягти життя вічного» (1 Тим 6:17-19).

«Нерозумних же змагань і родоводів, і суперечок, і чвар... уникай, бо вони некорисні і марні» (Тит 3:9).

«... Але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга» (Лк 22:26).

«Любов... не говорить: «... Це — моє!», але вона говорить: «Це — твоє!»» (Євангеліє від Пилипа, 110).

«Тільки Мені, одному Мені належить усе, чим ви володієте, все, що навколо вас, вище вас або нижче вас» (Життя Святого Ісси, 8:11).

Чернецтво

Протягом багатьох земних утілень ми готуємо себе до того, щоб підступитися до завершальної фази особистої еволюції, що і є істинним чернецтвом. Підкреслюю — істинне, бо дуже багато хто з людей в різних країнах лише граються «в ченців», навіть не розібравшись у тому, що є Бог.

До цього загальні правила життя для кожної людини були такі:

1. Розвивати інтелект (як одну з функцій свідомості, як «апарат» мислення: запам’ятовування, аналізу, синтезу, творчості), накопичувати знання про найголовніше: про Бога, людину, еволюцію. (Конкретні накопичені за земне життя знання зазвичай не зберігаються від утілення до втілення; переходять у кожне нове життя якраз структури свідомості, розвинені через їх правильне функціонування, а також набуті якості, зокрема енергійність, спрямованість у той чи інший бік, та або інша інтелектуальна здатність, ті або інші етичні схильності).

2. Удосконалюватися етично, орієнтуючись на те, якими нас хоче бачити Бог.

3. Правильно розвивати свою емоційну сферу і ростити в собі Любов до Бога, що коли-небудь повинна буде перетворитися на палку закоханість у Нього.

4. Прагнути до емоційної витонченості, до недопущення огрубіння свідомості.

Цілком природно, що на ранніх етапах особистої еволюції ми не кидаємося відразу до знань вищого рівня, закохуємося не в Бога, а в людей і речі, прагнемо поки що добратися не до Царства Небесного, а хоча б до вершини якої-небудь гори в альпіністському поході, до одержання інститутського диплома, захисту дисертації тощо. Це — добре, нормально. Це все — тренування перед головним Сходженням. Але воно буде доречним тільки тоді, коли ми достатньо підготуємо себе до нього за всіма зазначеним параметрами.

І от тільки тепер, а не раніше, починається остаточний перерозподіл уваги від земного — до свого нового (і останнього в низці всіх попередніх) остаточного Коханого — Царя всього. У результаті подвижник опиняється в «Чертогові Шлюбному» (Євангеліє від Пилипа, 67,125,127), де й відбуваються насичені екстазом і гармонією любовні побачення, що завершуються повним переселенням до Його Обителі і остаточним Злиттям із Ним.

Цей-от етап горіння любовною пристрастю до Нього і є істинним чернецтвом.

«Чернець» — слово грецького походження, ним позначається людина, що прийшла до стану самотності відносно всього «земного», тобто до розототожнювання себе із цим «земним», включаючи тіло, до оберненості «обличчям» свідомості насамперед до свого Улюбленого. Чернець тужить за Ним, коли щось на Землі відволікає від спілкування з Ним. Чернець горить пристрастю, очікуючи на зустріч. Ченцеві соромно перед Ним через свою недосконалість при любовних зустрічах в Обителі Його. Чернець хоче стати кращим — і Владика безпосередньо пояснює, як це зробити. «Царство», в якому тепер протікає життя істинна ченця, — справді, «не від світу цього» (Ін 8:23; 18:36). Хоча його поведінка в стосунках з іншими людьми на Землі залишається адекватною.

* * *

«Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна Дорога ведуть у Життя (Істину), і мало хто є, хто знаходить їх» (Мф 7:13-14).

«... Я хочу, щоб ви були без (земних) турбот. Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господеві; а одружений турбується про мирське, як догодити жінці. Різниця є між заміжньою і дівицею: незаміжня турбується про Господнє, як догодити Господеві, щоб бути святою і тілом, і духом; а заміжня піклується про мирське, як догодити чоловікові.» (1 Кор 7:32-34).

«Той, хто пізнав (воістину) світ цей, — знайшов, (що він є) труп. І той, хто знайшов, (що він є) труп, — світ цей не вартий його.» (Євангеліє від Хоми, 61).

«Той, хто знайшов умиротворення, ставши багатим, — хай відмовиться від світу цього!» (Там само, 114).

«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф 6:33).

«Чертог Шлюбний прикликав нас всередину» (Євангеліє від Пилипа, 125).

«Саме поки ми живемо в світі цьому, нам варто знайти собі Воскресіння — щоб, коли ми залишимося без плоті, нам опинитися б у Спокої, а не бродити десь» (Там само, 63).

«Той, хто вийшов зі світу цього, (уже) не може бути схоплений (ним), як той, хто ще у світі цьому. (Тому що) він є вищим пристрасті... (і) страху.» (Там само, 61).

«Ті, хто каже, що помруть спочатку і тоді воскреснуть, — помиляються. Якщо вони не отримують спочатку Воскресіння, будучи ще втіленими, — то не одержать нічого, покинувши тіла.» (Там само, 90).

«Але лише ті, хто пізнали себе, насолоджуватимуться цим» (Там само, 105).

«Сини Чертога Шлюбного мають однакове Ім’я» (Там само, 87).

Медитативна робота

На останніх підступах до «Чертога Шлюбному» подвижник повинен удосконалювати себе не тільки інтелектуально та етично, але й у психоенергетичному плані, тобто безпосередньо перетворюючи енергію себе-свідомості на шляху її подальшого стоншення, збільшення і відривання від тіла. Це називається медитативною роботою.

Її спеціальний опис не входив до планів Ісуса та Його учнів. Але загальні її принципи та щаблі були викладені в Євангелії від Пилипа, що буде наведено нижче. У цій главі зібрані цитати з інших Євангелій і Послань, де міститься інформація, що стосується саме цієї теми.

«Царство Боже всередині вас є» (Лк 17:21).

«Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя (тобто щиро, з безпосередньою радістю), той не ввійде в нього» (Лк 18:17).

«... Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф 11:12).

«... Я і Мої учні... омились у живій воді, що сходить» (Рар ОХ 840’; цит. по [45]).

«Небеса, як і Земля, згорнуться перед вами (тобто стануть маленькими, коли ви станете великими і зіллєтеся з Отцем), і той, хто (буде) Живий від Живого, — не побачить смерті.

Той, хто знайшов самого себе (там), — світ (цей) не вартий його» (Євангеліє від Хоми, 115).

«Горе тій плоті, що залежить од (чужої) душі; горе тій душі, що залежить од (власної) плоті» (Євангеліє від Хоми, 116).

«... Вічний Дух, що живе в Царстві Повного Спокою і Вищого Блаженства, активувався і проявився на якийсь час із Вічносутності, щоб, набувши людської подоби, вказати (людям) засіб з’єднатися з Божеством і досягти Вічного Блаженства, щоб Своїм прикладом показати шлях досягнення моральної чистоти, відокремити душу від її грубої оболонки, довести її до Досконалості, яка необхідна для сходження в безкінечне Царство Небесне, де владарює Вічне Блаженство» (Життя Святого Ісси, 4:2-4).

«Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові до Отця. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська — ... від світу цього» (1 Ін 2:15-16).

«Світ (цей) тому не визнає нас, що не пізнав Його» (Там само, 3:1).

«... Коли корінь святий — то й гілля (святе)» (Рим 11:16).

«... Ми дивимося не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне (тимчасове), а невидиме — вічне» (2 Кор 4:18).

«... Знаємо, що, коли земний наш дім, ця хатина (тіло) розвалиться, — ми маємо від Бога житло на Небесах, дім нерукотворний, вічний. Від того ми і зітхаємо, бажаючи облачитися в Небесне наше житло..., бо... хочемо..., щоб смертне поглинуте було Життям (Істинним). На це саме і створив нас Бог...

Отже, ми завжди маємо сміливість; і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми віддалені (відсторонені) від Господа, — бо (тоді) ми ходимо вірою, а не видінням, — сміливість же маємо і бажаємо краще вийти (назавжди) з тіла і оселитися в Господеві.

І тому (ми) ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; ... щоб кожному одержати згідно з тим, що він робив, живучи в тілі...» (Там само, 5:1-10).

«... Наслідуйте Бога!...» (Еф 5:1).

«... Робіть, ... цінуючи час!..» (Там само, 5:15-16).

«... Хай дасть (Він) вам... міцно утвердитися Духом Його у внутрішньому чоловікові, ... вселитися Христові в серця ваші, щоб ви, вкорінені (в Отці) й утверджені в любові, могли зрозуміти... що (є) таке (істинні) ширина, і довжина, і глибина, і висота, і зрозуміти Любов Христову, яка перевищує розуміння (звичайної людини), — щоб вам сповнитися всією повнотою Божою.» (Та само, 3:16-19).

«... Всі ви — сини світла і сини дня...» (1 Сол 5:5).

«... Хто з’єднується з Господом, той є один Дух з Господом» (1 Кор 6:17).

«... Коли... будемо подібні до Нього... — ... побачимо Його (таким), як Він є» (1 Ін 3:2).

* * *

«Земля здригнулася й Небеса плакали про велике злодіяння, що сталося в країні Ізраїлю. Там щойно мучили й стратили великого праведника Іссу, в Якому жила Душу всесвіту, що оселилася в звичайному тілі людини, щоб зробити добро всім людям і викорінити погані думки, відновити в житті (на Землі) мир і любов до добра, а людину, зганьблену гріхами, повернути до Єдиного і Нероздільного Творця, безкінечно і безмежно милосердного.

Так завершилося земне існування Частки Вічного Духу в образі людини, Яка врятувала (Своїм Ученням) озлоблених грішників, зазнавши таких страждань.

І учні Святого Ісси покинули країну Ізраїлеву і розійшлися в усі країни до язичників, проповідуючи, що їм треба полишити грубі помилки і думати про порятунок душ, а також про Повне Блаженство, що очікує людей у нематеріальному і сповненому Ясного Сяйва Світі, де в Спокої і в усій Своїй Чистоті живе в Досконалій Величі Великий Творець.» (Життя Святого Ісси, 1:1-4; 14:4,10).

Але «... буде час, коли праведного Вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які б тішили слух; і від Істини відвернуть слух і навернутися до байок. Але ти будь пильним у всьому, перенось скорботи, роби діло благовісника, виконуй служіння твоє.» (2 Тим 4:3-5).

«Залишивши Прямій Шлях, вони заблукали...» (2 Пет 2:15).

«Славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної (тіло) людини...» (Рим 1:23).

«... Деякі вдались до марнослів’я, бажаючи бути законовчителями, але не розуміють ні того, про що (самі) говорять, ні того, що стверджують» (1 Тим 1:6-7).

«Якщо сліпий веде сліпого, обоє падають у яму» (Євангеліє від Хоми, 39).

* * *

Християнство — це не те, коли люди моляться на ікони, не те, коли вони осіняють себе хрестами, не те, коли вони бояться бісів і диявола, не те, коли вони випрошують собі порятунок од пекла та іншого зла або намагаються вимолити собі всіляких земних благ.

Християнство — це те, коли люди, виконуючи Вчення Ісуса Христа, оголошують нещадну боротьбу своїм порокам, з ретельністю зрощують у собі позитивні якості, яких не вистачає, і всім своїм єством спрямовуються на пошуки Бога-Отця з метою пізнання Його і Злиття з Ним. І хай буде так!

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ПИЛИПА

Апокрифічне (тобто те, що не увійшло до Нового Завіту) Євангеліє особистого учня Ісуса Христа апостола Пилипа, знайдене археологами лише в 1945 р. у Єгипті, містить найважливішу інформацію, повідомлену Пилипові Ісусом Христом.

Вона стосується вищих медитативних технік, що приводять подвижника до Обителі Бога-Отця, позначену Пилипом як «Чертог Шлюбний». У Євангелії художньо сплетені дві лінії викладу: лінія сексуальної любові між людьми — і лінія вищої Любові до Бога, причому перша розглядається як прообраз іншої.

Євангеліє написане високохудожньою літературною мовою, виконане у притчовій манері.

Дотепер воно не було відоме російськомовному читачеві. Три попередні його видання, що ввійшли до тематичних збірників, були підготовлені перекладачами, які самі не розуміли смислу тексту. Ними зроблені лише спроби «дослівного» перекладу, а це переважно незрозумілий набір слів.

Робота з підготовки цього видання була виконана на прохання і за особистої участі Автора Євангелія. Прототипом цієї редакції перекладу є видання [45,62]. Дрібним шрифтом набрані коментарі до тексту Євангелія.

* * *

1. Єврей породжує єврея, і той може назватися прозелітом. Але прозеліт не породжує прозеліта.

Ті ж, Які прийшли з Істини, — такі з самого початку. І Вони породжують інших Людей Істини, котрим треба лише народитись (у Ній).

Прозеліт — той, хто прийняв віру.

Ті, які прийшли з Істини — Ті, Які прийшли з Обителі Бога-Отця. Вони здатні провести до неї Своїх учнів, дати їм «народитись» у ній.

2. Раб сподівається тільки стати вільним. Він не може розраховувати на одержання спадщини свого пана.

Син же — не тільки Син, але й Співвласник надбання Отця.

Син Бога-Отця, єдиносущий Йому, є Співвласником Його надбання.

3. Є ті, хто успадковує тлінне. Вони самі належать тлінності, тому й успадковують тлінне.

Ті ж, Хто успадковує Нетлінне, — Самі нетлінні. Вони стають власниками і Нетлінного, і тлінного.

Люди тліну (насправді) не успадковують нічого. Бо — що може успадкувати тлінна людина?

Якщо той, хто залишив тіло, успадкував Життя Істинне — це означає, що Він не мертвий, а буде жити.

Той, Хто досяг Отця завдяки зусиллям із самовдосконалювання, знаходить Життя Істинне після смерті свого тіла. Він стає Співвласником з Отцем — і в Небесному, і на Землі.

4. Язичник і не вмирає зовсім, бо він ніколи (по-справжньому) й не жив. Тому немає сенсу й говорити про його смерть.

Той, хто прийняв Істину, — почав жити. І має він небезпеку вмерти: бо він — живе.

Умерти — у цьому контексті — означає збитися зі Шляху до Отця. Це — духовна смерть, яка і має значення.

5. Від дня, коли втілився Христос, прийшло благополуччя, ожили міста, відсунулася смерть.

6. Коли ми були іудеями, у кожного з нас була тільки мати. Але з тих пір, як ми стали християнами, у нас є і Отець, і мати.

В іудейській традиції Бога називали Отцем. Ісус запропонував Своїм послідовникам називати Отцем тільки Бога-Отця, а не земного батька.

Пилип говорить, що щирі послідовники Христа знайшли тепер Отця істинного.

7. Ті, хто сіє взимку, збирають урожай влітку.

Зима — це мирське. Літо — інший еон. Будемо сіяти взимку на Землі, щоб улітку був урожай!

Тому нам не слід молити Бога про зиму: адже за зимою — літо.

Якщо ж хто спробує одержати врожай узимку — він не збере врожай, а тільки повисмикує паростки.

У південних широтах сіяють узимку, а не навесні, як у нас.

Грецьким словом «еони» позначаються просторові мірності; серед них ті, які називаються пеклом, раєм, Обителлю Бога-Отця.

«Узимку», тобто поки ми на Землі, ми повинні трудитися, щоб «улітку» бути в статку і блаженстві вищих еонів.

8. Хто не буде робити так — не збере врожаю. Він, більше того, не тільки не збере врожаю, але й у суботу його сила виявиться немічною.

Хто не буде ретельно трудитися, самовдосконалюючись протягом усього втілення, — не отримає для себе ніяких добрих плодів по його закінченні.

Пилип символізує строк, відведений для цієї роботи, образами «зими» або «трудового тижня»; потім настає час відпочинку — «літо», «субота» (субота в іудеїв — вихідний).

9. Христос прийшов «викупити» деяких: звільнити, врятувати. Він «викупив» тих, хто був чужим, зробивши їх Своїми.

І Він відокремив потім Своїх — тих, кого Він викупив з волі Своєї.

Він запризначив Себе (на шлях жертовного служіння), коли Сам побажав — але не тоді, коли Він відкрився людям, а від дня Створення Світу Він запризначив Себе.

Він був утілений, і Він — коли забажав — потім вилучив Себе. Він побував серед розбійників, і Його захопили як бранця. Він звільнив і Себе, і врятував також тих, хто був у світі цьому як гарним, так і поганим.

10. Світло і темрява, життя і смерть, праве і ліве — брати одне одному; вони невіддільні одне від одного (в мирських людях). А тому серед них — і хороші не хороші, і погані не погані, і життя їхнє — не життя, і смерть їхня — не смерть.

Так що кожному треба буде почати з того, щоб розділити все це в собі.

Ті, які відірвалися від мирського, — стають цільними, вічними.

Людині, що стає на духовний Шлях, належить відокремити в собі істинне, вічне, цінне для життя у вищих еонах — від неправильного, що належить тільки світові цьому. Потім треба ростити в собі перше і позбуватися другого.

Ті, Хто це повністю зробив, — стають вічними в Божественних еонах.

11. Значення, що надається речам земним, є великою помилкою. Бо вони відволікають помисли від Того, Хто Непорушний, — до того, що тлінне. І тоді навіть той, хто чує про Бога, а не осягає (за цим словом) Непорушного, той думає про минуще. Подібно до цього і за словами «Отець», «Син», «Святий Дух», «Життя», «Світло», «Воскресіння», «Церква» — люди не пізнають Непорушного, але думають про минуще, хіба що вже пізнали Непорушне (через особистий духовний досвід). Мирських людей ті слова тільки обманюють.

Якби ті люди побували в (Божественних) еонах — вони не вимовляли б цих слів серед мирських турбот і речей. Бо ці поняття мають відношення до (Божественних) еонів.

Так і в нашій країні зараз багато хто використовує вигук «Господи!» як лайку, в тих самих ситуаціях, коли інші такі самі, як вони, застосовують мат.

А Бога-Отця, Що є Вселенським Океаном Споконвічної Свідомості, стали малювати на іконах у вигляді дідка на хмарині.

І Хто Такий Святий Дух — навряд чи розуміє багато хто з «пастирів», не кажучи вже про «паству».

І під словом «життя» більшість «віруючих», як і атеїсти, розуміють тільки життя в тілі, плачучи над тілами тих, хто їх покинув, жаліючи їх...

12. Єдине ім’я не вимовляється серед мирського — це ім’я, яким Отець нагороджує Сина. Воно — понад усе. Воно — Отець. Син не одержав би це ім’я, якби не став Отцем.

Ті, Хто носить це ім’я, знають це, але не кажуть про це. І ті, хто не мають цього імені, про Них не здогадуються.

Найменування в світі породжені тому, що не можна пізнати Істину без них.

Істина єдина, але Вона представлена тут Множинно. Це — заради нас: щоб привести нас до пізнання Єдиного через любов до Множинного.

Люди, що не пізнали особисто Отця, не здатні побачити, впізнати і Сина. І якщо Син спробує говорити їм про Свою єдиносутність Отцю — такі люди лише озлобляться на Нього.

13. Земні правителі зажадали обдурити людей; вони ж розуміли, що люди — одного походження з насправді гідним. Вони взяли назви високі й дали їх поганим речам — щоб таким чином обдурити людей і прив’язати їх до поганого. І тепер ті земні правителі, ніби з милості, пропонують людям віддалятися від «поганого» і приліплюватися до «доброго» — тим людям, які з ними знаються. Ті земні правителі прагнуть зробити спершу вільних людей рабами навіки.

14. Є сили, які дають людині (владу), не бажаючи врятувати її. Вони роблять це (щоб підкорити її).

Людина, бажаючи врятуватися, здійснювала жертвоприношення. Але, якщо людина розумна, те (вона ясно розуміє, що) жертвоприношення не потрібні і тварини не повинні пропонуватися «богам». Насправді, ті, хто пропонував тварин у жертву, самі подібні до них (за рівнем розвитку)...

Коли жертвопринесення відбувалося, то (тварини пропонувалися «богам»). Хоч вони пропонувалися живими, але вмирали.

Коли ж людина пропонує себе Богові мертвою, — (то, воістину,) буде жити.

Тут заслуговує на коментарі останній абзац.

Справа в тому, що людина це не тіло. Людина — свідомість, душа. Тому неправильно казати, що людина мертва, якщо вмерло її тіло: якраз тіло і вмерло, а сама людина — ні.

Можна також говорити про смерть саме людини (як душі, тобто про духовну мертвість) у тому розумінні, що вкладав у ці слова Ісус, говорячи: «Іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців» (Мф 8:22; Лк 9:60).

Але в цьому уривку Свого Євангелія Пилип мав на увазі іншу «смерть» — смерть нижчого індивідуального «я» людини, що має на увазі реалізацію ним свого Вищого «Я», тобто Злиття розвиненою свідомістю із Творцем. Така Людина знаходить Життя Вічне в Обителі Творця у Злитті з Ним.

15. До пришестя Христа не було їжі Небесної. Те було, як у раю при Адамі: там було багато дерев — їжі для тварин, але не було зерна — їжі для людей. І людина харчувалася тією самою їжею, що й тварини.

Але коли приходить Христос — Досконала Людина — Він приносить їжу з Небес, щоб люди харчувалися людською їжею.

Люди без істинних знань про своє призначення та Шлях живуть життям, яке цілком можна порівняти з життям тварин. Бог же через Христа дає людям духовний хліб, гідний людей.

16. Земні правителі думали, що те, що вони робили, вони робили своєю владою і за власною волею. Але насправді це Святий Дух таємно робив усе те через їхнє посередництво — робив так, як Він Сам вважав за потрібне.

Але також істинне знання — те, що існувало споконвічно, Вони сіяють усюди. І багато людей бачать його, коли його сіяють, але лише деякі згадують про нього ближче до жнив.

Святий Дух спрямовує, коли треба, дії людей. Вони ж про це, звісно, не підозрюють.

Зокрема, Він — через людей пороку — створює іншим людям труднощі у вигляді спокус, принад, таких, наприклад, як помилкові доктрини. Але це робиться заради сприяння інтелектуальному розвитку втілених людей. Адже вони послані сюди вчитися, а не просто жити.

Смисл наших життів на Землі — у нашому удосконалюванні, що повинне йти трьома основними напрямами: інтелектуальним, етичним та психоенергетичним. І Вчитель наш — Бог.

Старанні учні, закінчивши цю Школу, запрошуються, якщо стали гідними того, Отцем до Його Обителі, аби з’єднатися там із Ним навічно.

Невстигаючі ж учні так і залишаються вічними «другорічниками», рабами світу цього.

Час «жнив» — це «кінець світу»: Школа скасовується, гідні переселяються до Обителі Отця, збагачуючи Його Собою; доля ж інших — «темрява зовнішня»: руйнування, смерть душ.

... Заслуговує на спеціальний коментар вживання в наведеному уривку займенника «Вони» щодо до Святого Духу. Це — не помилка: Святий Дух є справді сукупністю багатьох колишніх людей, що досягли у своєму вдосконалюванні права перебувати у Вищих еонах.

17. Деякі говорили, що Марія зачала від Святого Духа. Вони помиляються. Те, що вони говорять, вони і не розуміють. Коли бувало, щоб жінка зачала від жінки?

Марія — водночас і непорочність, що не була опоганена насильством.

Вона — велика спокуса для іудеїв — як тих, хто проповідує, так і тих, хто слухає проповідників.

Її непорочність, що не була опоганена насильством, — чиста. Опоганилися ж сильні (через свої фантазії).

І Господь (Ісус Христос) не сказав би: «Отець Мій, Що на Небесах» — якби в Нього не було іншого батька. Але Він сказав би просто: «Отець Мій».

У грецькій мові, якою було написане Євангеліє, Святий Дух — жіночого роду. Це й з’явилося підставою для іронії Пилипа на початку уривка.

18. Господь сказав учням: «Увійдіть у Дім Отця. І не беріть нічого в Домі Отця та не виносьте з Нього.»

Ця фраза — жарт Ісуса. Тому що в «Домі Отця» — вищому еоні — немає матеріальних предметів, які можна було б винести, як з будинку батька земного.

Увійти ж до Обителі Отця Небесного та оселитися в ній назавжди — Ціль еволюції кожної людини.

19. Ісус — це ім’я людське. Христос — звання. Тому ім’я Ісус не має аналогів в інших мовах; просто Його назвали Ісусом.

Христос — сирійською звучить як Месія; Христос же — слово грецьке. Всі інші мови також мають це слово — і в кожній своя вимова.

Назареянин — означає «Той, Хто прийшов із Істини».

Христос — не прізвище Ісуса, як вважає багато віруючих у Росії. Христос — це Той, Хто раніше досяг Обителі Отця, став Частиною Його, а потім прийшов на Землю як Божественний Учитель, що зберігає єдиносутність із Отцем.

Христос, Месія, Аватар — лише різні назви різними земними мовах того самого явища.

Ісус Христос був один, але Христів за всю історію життя людей на Землі — багато. Ісус був єдиним і першим Христом тільки для тих людей, з якими Він безпосередньо спілкувався за Свого земного життя.

20. Христос має в Собі і людське, і ангельське, і ще потаємніше, і Отця.

У Євангелії від Іоана наведені слова Ісуса, де Він порівнював Себе з виноградною лозою: її стовбур — над поверхнею Землі, але корінь тягнеться з Обителі Отця. Будучи Свідомістю скрізь, Він може достовірно говорити людям про вищі еони і представляти Отця в матеріальному світі.

21. Ті, хто каже, що Господь спочатку помер, а потім воскрес — помиляються. Тому що Він воскрес спочатку і потім тільки вмер (тілом).

Якщо хтось уже досяг Воскресіння — Він не помре. Адже Бог — живий і буде живим завжди.

Істинне Воскресіння — це Воскресіння у вищих еонах, а зовсім не у світі матерії. Ісус цього досяг давно, і Він прийшов на Землю як Частина Бога-Отця.

Той, Хто вже пройшов Шлях до Злиття з Богом-Отцем, — досяг істинного безсмертя. Умерши тілом, Він одразу воскреє в еоні Отця в Злитті з Ним.

Але Ісус «воскрес» — для втілених людей — і в світі цьому, матеріалізуючи щоразу нове тіло. Це дозволяла Йому робити Його Божественна Сила.

22. Не ховають предмета великої цінності у великій посудині, але часто незліченні скарби виявляються поміщеними в посудину вартістю з ассарій. Подібним чином — і з душею: будучи великою цінністю, вона вкладається в нікчемне тіло.

В уявленні атеїстів, а також і більшості тих, хто в цей час називає себе християнами, людина є тіло.

Насправді ж вона є душа, свідомість. А тіло — лише тимчасове її вмістище, що дається їй для того, аби пройти черговий курс навчання в Школі, що розташована в матеріальному світі.

Втілені стани людей — це, зазвичай, набагато коротші відрізки їхніх життів у порівнянні зі станами невтіленими.

Але розвиток людини може відбуватися тільки у втіленому стані, для цього і потрібні втілення, для цього Бог і творить матеріальні світи.

Справа в тому, що тіло — це «фабрика» з трансформування енергій. В ньому енергія, що береться, насамперед, зі звичайної матеріальної їжі, може стати енергією свідомості, душі. Саме завдяки цьому можуть відбуватися процеси якісного та кількісного зростання індивідуальної свідомості.

23. Є люди, які бояться воскреснути оголеними. Це — тому, що вони бажають воскреснути в плоті. І вони не розуміють, що ті, хто носить плоть, — саме ті й оголені (перед духами і Богом).

Ті ж, хто роздягнуться (від плоті), щоб стати оголеними (тобто «голими» душами), — ті вже не оголені.

Ні плоть, ні кров не можуть увійти до Обителі Божої.

Отже, яке те, що не увійде? Це — те, що на нас.

А яке те, що ввійде? Це — те, що в нас належить Ісусу та Його Крові.

Тому Він говорив: «Той, хто не буде їсти Моєї Плоті і пити Моєї Крові, — не буде мати в собі життя (істинного)».

Що є Його Плоть? — Логос. А Кров Його — Дух Святий. Той, хто одержав Це, — має істинні їжу, питво та одяг. І я не погоджуся, якщо хтось казатиме, що ось Ця Плоть не воскресне.

Отже, люди заплуталися. Якщо ти кажеш, що Плоть не воскресне, то скажи мені, щоб тебе поважати за розумність: що ж тоді воскресне?

Ти говори краще, що Дух є цією Плоттю, а також Світло є цією Плоттю. І Логос — Він також є цією Плоттю. Тож, усе, що ти назвав, є цією Плоттю. І треба воскреснути саме в цій Плоті, тому що все — в Ній.

У цьому уривку Пилип застосовує характерну для Євангелія «гру слів» як прийом, що стимулює роботу розуму читача.

Починається уривок з теми страху воскреснути оголеними. Пилип висміює таку соромливість: адже сором оголеності свого тіла — взагалі не є зовсім об’єктивно значущий етичним законом, а лише нормою моралі певних груп утілених на Землі людей. Таких «норм поведінки» немає у вищих еонах.

Та й статі в Бога, а також і в духів, насправді, теж немає: адже стать властива тільки плоті. Свідомість будь-якого рівня розвитку є енергією, що існує в тих або інших еонах.

Індивідуальні Свідомості в Обителі Творця перебувають у стані взаємного співрозчинення, утворюючи Ціле. Хоча Вони можуть і виокремлюватися знову в Індивідуальності — для виконання конкретних робіт у Творінні.

Духи зберігають свою відособленість, а також звичні їм в їхніх останніх втіленнях вигляди, схильності. Але вони можуть перетворюватися й на звичайний згусток енергії, а також набувати на певний час чужого вигляду — при спілкуванні з утіленими людьми.

Бог і духи чують не тільки вимовлені нами слова, але й наші думки, навіть «найпотаємніші».

Вони також бачать все те, і в усіх деталях, що існує у світі матерії. Не тільки одяг, під яким ми ховаємо свої тіла, але й навіть всі нутрощі наших тіл абсолютно відкриті погляду будь-якої невтіленої істоти.

А втілені люди цього зазвичай не знають, не помічають, а якби знали й помічали, то однаково немає шансів сховати свою оголеність. Ми — оголені перед усім Океаном невтіленої всесвітньої Свідомості та безліччю індивідуальних свідомостей. Ми — в усіх на очах. Вони нас розглядають, захоплюючись або співчуваючи, поважаючи або потішаючись, люблячи або ненавидячи, нехтуючи, смакуючи наші прийдешні муки... А ми цього не знаємо, а якби й знали — однаково дітися нікуди, ніде не сховатися...

... Далі Пилип переходить до розгляду того, що Ісус алегорично назвав Своїми Плоттю та Кров’ю.

Ісус-«Лоза», втілюючись (входячи в тіло), «протяг» частину Себе-Свідомості з еону Отця — у світ матерії. І Він пояснював учням, що Шлях до Отця для них складається в перетворенні себе на такі ж «Лози», але тільки рости їм треба у зворотному — в порівнянні з Ісусом — напрямі: не від Отця — до матерії, а від матерії — до Отця.

Той, хто доростає своїми «коріннями» до Обителі Отця й зливається там із Ним в обіймах Любові, — Той і Сам стає згодом Христом.

Щоб пройти цей Шлях, людина повинна «харчуватися» тією «їжею», що їй готові надати з еонів Святого Духу і Отця. Це — «їжа» Божественного знання. Логос же (тобто «Глаголящий») є Той, Хто несе це знання.

Той, хто народжується ще при житті свого матеріального тіла у вищих еонах, той, хто повертає у них власну Божественну «Плоть», є істинним послідовником Христа, істинним християнином, котрий стає Христом. Після смерті тіла Він воістину воскрес. Він досяг безсмертя і уже гарантовано не загине навіть за «кінця світу».

24. У світі цьому люди своїм одягом визначають себе в суспільстві.

У Царстві ж Небесному одяг вибраних — у Тих, Хто одяг Потік і Вогонь, Які очистилися.

Потік — це рух Свідомості Святого Духа, яка асоціюється в тих, хто проник до Її еонів, із зануренням у космічну ріку Живої Божественної Свідомості. Різні варіанти цієї медитації називаються Латиханом і Пранавою (докладніше див. в [10]). Це і є істинне хрещення Святим Духом. Як ми бачимо, воно зовсім не схоже на те, що розуміють під хрещенням у різних сектах.

Святий Дух пронизує Собою всі нашарування багатомірного Творіння. Прояв Святого Духу над поверхнею Землі може асоціюватися з Потоком. Його ж усередині планети Пилип позначає як Світло. Інший Його Прояв — Вогонь. А Світло Досконале — Бог-Отець у Його Обителі — в Чертогові Шлюбному.

Хрещення послідовно в кожному із цих шарів дає чергові етапи очищення і стоншення свідомості подвижника.

25. Безумовно явне пізнається через явне, а таємне — через таємне. Але в деяких випадках таємне символізується через образи явного.

Так, виникає образ води в Потоці і образ вогню при благословенні (Отця).

26. Ісус завойовував серця людей, не розкриваючи Своєї Суті. Він перед кожним відкривався настільки, наскільки той міг умістити. Він робив це так: перед великими поставав великим, а перед малими — малим, перед ангелами — ангелом, а перед людьми — як людина. І при цьому Його Божественність була прихована від усіх. Деякі, бачачи Його, думали, що бачать просто рівного собі.

Коли ж Він відкрився Своїм учням у всій славі на горі — у той момент Він був уже не малим, але воістину Великим. Але перед цим Він зробив Своїх учнів настільки великими, щоб вони змогли побачити Його Велич.

У той день, дякуючи Отцеві, Він вимовив: «О Той, Котрий з’єднав Свої Досконалість і Світло з Духом Святим! З’єднай і нас з ангельськими подобами!»

В останніх словах Ісуса — жартівлива «гра слів». Її зміст такий: «Зроби так, щоб учні стали, нарешті, виглядати, як ангели!». За цими словами Ісуса — жаль, що навіть багато хто з найближчих Його учнів не могли Його розуміти.

Одна з особливостей розвитку людей полягає в тому, що душі, втілювані Богом у людські тіла, мають дуже різний вік, що зовсім не співпадає з віком тіл. Саме від цього насамперед (і лише значно меншою мірою — від віку тіла, характеру виховання, отриманої освіти тощо) залежить здатність конкретних людей до сприйняття інформації того чи іншого рівня складності. А дорослішають душі саме під час багатьох втілень, про що також говорили Ісус і апостоли.

Мудрість учителя виявляється, зокрема, в тому, щоб допомагати конкретним людям з урахуванням їхніх вікових особливостей і здатностей до сприйняття, не даючи, зокрема, непосильної для них за складністю інформації.

Духовний Шлях — це ніби драбина, що складається з багатьох щаблів (сходинок). І варто допомагати учням підніматися щоразу на новий для кожного щабель (сходинку), а не пропонувати стрибати вгору через східцеві марші.

27. Не нехтуйте Агнцем: без Нього не можна побачити Врата.

І ніхто не зможе спрямуватися до Царя, залишаючись «оголеним».

«Жертовний Агнець» — це Ісус, Котрий ішов на Свою смерть на хресті заради того, щоб знання, залишені Ним, рятували людей від пекла.

Друга фраза цього уривка є продовженням думок уривка 23. «Оголений» — це той, хто красується на поверхні Землі у своєму матеріальному тілі, ототожнюючи себе з ним і думаючи, що те, що він робить потай від інших втілених, так і залишається таємницею для всіх. А насправді, він — на очах у всіх духів, у Бога. Насправді, над ним можна потішатися, наче він був би голим серед сторонніх втілених людей, але сам не помічав би своєї наготи.

Але в гості до Царя — Бога-Отця — не можна направитися в тілі і вважати себе тілом. До Царя можна направитися, тільки роз’єднавшись із тілом, набувши реальної свободи від нього (тіла) в медитативних тренуваннях. Саме щаблі медитативних практик (медитація — це робота з розвитку свідомості) дозволяють отримувати істинні, а не «іграшкові» хрещення, дозволяють народжуватися і дорослішати в нових еонах.

28. Людина Небес — численніші Її Сини, ніж людини земної. Якщо сини Адама численні, хоч вони й помирають — наскільки ж більша кількість Синів Людини Досконалої — Ті, Які не вмирають і породжуються знов і знову!

Людина Досконала — це Христос. Його Вчення — ціною, зокрема, Його смерті на хресті і праць Його апостолів — залишилося на Землі і продовжує плодити нових і нових духовних Чад, що знаходять безсмертя в Обителі Отця.

29. Отець створив Сина, але Син не може створити сина. Бо Той, Хто так породжений (Отцем), не може породжувати. Син набуває Собі братів, але не синів.

Сина Божого не приваблює земне розмноження. Тому Він породжує не земних дітей, а чад духовних — братів і сестер.

30. Оригінал тексту в цьому місці пошкоджений.

31. Є ті, хто харчується з вуст, якщо слово Боже виходить із них. Якщо так харчуватися з вуст — можна стати Досконалим.

Досконалі можуть зачинатися від поцілунку і так народжуватися.

Тому і ми цілуємо одне одного, зачинаючись од благодаті, що в кожному.

Досконалий Учитель живить учнів словом Божим із вуст. І це може привести їх до Досконалості.

Підготовлені попередніми втіленнями психогенетично зрілі учні можуть бути пробудженими Любов’ю Вчителя — для подальшого просування. І вони потім зможуть народитись у вищих еонах.

Домінування емоцій ніжної любові допомагає учням у духовній роботі, підтримуючи, надихаючи, насичуючи силою.

32. Троє йшли з Господом увесь час: Марія — Його мати, також Його сестра і Марія Магдалина — та, котру називали Його супутницею. Отже, були три Марії: і Його мати, і Його сестра, і Його супутниця.

33. Отець і Син — прості позначення.

Але Дух Святий — позначення Двояке*. Тому що Вони — всюди: Вони — вгорі, Вони — внизу, Вони — у прихованому просторі, Вони — у відкритому (просторі).

(При цьому) Дух Святий — і відкритий унизу, і схований угорі.

Святий Дух, вийшовши з Обителі Бога-Отця, є присутнім, зокрема, в різних Своїх станах над поверхнею Землі («відкритий простір») і всередині нашої планети («схований простір»).

Але Дух Святий може бути видимим духовним подвижником під поверхнею Землі, а також і невидимим над нею людиною світу цього.

34. Святим служать і злі сили. Вони сліпі через Духа Святого: вони думають, що служать своїм людям, тоді як насправді працюють на святих.

Учень запитав одного разу Господа про щось, що стосується мирського. Господь відповів йому: «Запитай свою матір — нехай вона дасть тобі від Мені чужого».

Чим грубіші за своєю енергетичною природою індивідуальні свідомості, тим у грубіших і віддаленіших від Бога-Отця еонах вони живуть за їхнього невтіленого стану. При цьому вони не мають здатності входити в обителі досконалішої свідомості, і не бачать тих, хто живе у ближчих до Отця еонах.

Але досконаліші істоти духовного світу не тільки можуть входити в грубіші зони, але й управляють їхніми мешканцями, хоча ті можуть про це і не підозрювати.

Бог особисто або через гідних духів управляє всіма іншими духами і втіленими людьми, зокрема, найпримітивнішими. І вони використовуються Ним для напоумлення інших втілених людей — як грішних, так і праведних, наприклад, коли потрібно праведних вдосконалити, перенаправляти тощо.

35. Апостоли сказали своїм учням: «Нехай всі наші дари людям будуть містити сіль». Вони називали мудрість сіллю. Без неї дарування неприпустиме.

Апостоли закликали учнів не просто дарувати, наприклад, зцілюючи хворих, але супроводжувати це проповіддю Шляху до Досконалості. Без цього духовна людина дарувати не повинна, бо такі дарунки не принесуть справжньої користі тим, хто обдаровується.

36. Але мудрість не може бути спроможною без Сина...

Далі в цьому уривку текст оригіналу ушкоджений.

Мудрість справжня може бути тільки від Бога-Отця. А найдосконалішим її Провідником є Син-Христос.

37. Те, що є в Отця, належить і Синові. Та поки Він малий, Йому не довіряють того, що Йому належить. Коли ж Він стає дорослим — Його Отець дає Йому все, що належить Йому.

Набувши тіло (втілившись), дитина Христос ще не може проявляти всі Свої Божественні здібності. Вони даються Йому в міру дорослішання Його земного тіла.

38. Ті люди, які збиваються зі Шляху, теж були породжені на Землі з волі Духа Божого. Але й збиваються зі Шляху вони теж через Нього. Так одним і тим самим Духом світильники запалюються і гасяться.

По-перше, Бог Сам виставляє перешкоди на Шляху до Себе: боротьба з ними розвиває нас. І переборюють ті перешкоди тільки гідні, тобто вже досить зрілі люди.

По-друге, тут йдеться про те, що Бог має всю повноту Сили й Влади, щоб не підпускати до Свого еону недостойних: ніхто з людей не може увійти до Обителі Отця без Його на те Волі.

Достойність подвижників визначається за тісно пов’язаними один з одним етичним та інтелектуальним показниками, а також за ступенем стоншеності свідомості.

39. Є просто мудрість. Але є мудрість, освячена смертю: вона пізнала смерть. Та ж, що не пізнала смерть, є мала мудрість.

Більшість людей на Землі живе, не замислюючись над тим, що наша можливість принципово змінити свої долі на сотні (зазвичай) років між втіленнями і на наступне втілення (якщо йому призначено відбутися) — обмежена в часі. Потім про таку зміну буде пізно навіть мріяти.

Якщо ж людина живе з думкою про своє прийдешнє розутілення — це підганяє її на духовному Шляху, дозволяючи збагнути бездоганну диференціацію того, що має і що не має значення перед обличчям смерті, яка насувається.

Найрадикальнішим та найефективнішим рішенням подвижника, для якого знання про свою смерть стало союзником, є рішення навчитися управляти своєю смертю через оволодіння здатністю до дематеріалізації свого тіла.

Якщо ж така людина пройшла і через реальну клінічну смерть, мала можливість побувати в «світі тому» без перешкод з боку матеріальної оболонки — це стає дуже істотним доповненням до медитативного досвіду, збагачує абсолютно достовірним знанням про життя там і про те, що ще треба встигнути зробити, щоб максимально все виконати.

40. Існують тварини, віддані людині, наприклад, корова, осел та інші. Існують й інші, які людині не віддані, і живуть без неї в пустелі.

Людина оре поле за допомогою тих тварин, які віддані їй. Завдяки цьому вона забезпечує їжею і себе, і їх — тих, які віддані їй. Але не тих, які не віддані.

Подібним чином і Людина Досконала працює за допомогою відданих Їй, і все необхідне для їхнього буття Вона готує. Завдяки цьому все знаходиться на своїх місцях: і добре, і погане, і праве, і ліве.

Але Дух Святий піклується про всіх і управляє всіма: і відданими Йому, і ворожими, і байдужними. Так, Він і з’єднує їх, і роз’єднує — щоб, коли Він вважатиме за потрібне, вони всі набули силу.

Святий Дух, що діє з Обителі Отця, є Головним Розпорядником доль утілених людей. Для реалізації їхніх доль Він, зокрема, спрямовує думки, бажання, коректує навіть виконання тих чи інших фізичних дій людей, влаштовує у такий спосіб їхні зустрічі (одного з іншим). Так Він з’єднує учнів — з учителями, злочинців — з їхніми жертвами, тих, хто прагне знайти сексуального партнера, — з майбутніми партнерами і т. ін. Він і роз’єднує людей тими самими методами, коли їхнє спілкування вже стає непотрібним з погляду їхнього духовного прогресу.

Він управляє і відданими, і не відданими Йому, і добрими, і злими, і знаючими Його, і не знаючими.

Але нам, зрозуміло, буде легше і приємніше, а також і ефективніше — вчитися у Нього, якщо ми станемо люблячими Його і Отця учнями.

Втілений Досконалий Учитель, звісно, більше зручний для учнів, оскільки Він говорить із ними доступною мовою. Але, з іншого боку, Його земна Місія для Нього набагато складніша, бо, втілившись у земне пекло, Він стає мішенню для нескінченної людської мерзенності. Тому Його добровільне втілення є проявом Його Великої Жертовної Любові.

За зрозумілих причин Він безпосередньо навчає тільки відданих Йому учнів.

41. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

42. Спочатку з’являється перелюбство, потім від нього народжується вбивця. Він був колись сином диявола, тому й тепер стає вбивцею людей, убиває своїх братів.

Будь-яке (сексуальне) поєднання несхожих (одне з одним) людей є перелюбством.

Перелюбство — це неугодне Богові сексуальне з’єднання людей. Це поняття не має нічого спільного з тим, чим залякують свою «паству» багато церковних «пастирів», що намагаються розпоряджатися долями людей від імені Бога; адже Бог їм цього не доручав!

Але поняття перелюбства існує у Бога. За нього Він може навіть покарати, як ми тільки що прочитали, втіленням у тіло дитини, що народжується, диявольської душі, а також народженням дітей-виродків, недоумкуватих і т.п.

Бог зовсім не проти сексу в цілому: це Він Сам створив людей такими, що популяція людських тіл на Землі підтримується саме завдяки сексу. Через сексуальну взаємодію люди також учаться — під керівництвом Святого Духа — тому, якими їм треба і не треба бути. Сексуальні стосунки між людьми — це прекрасна можливість для Бога вчити нас любові, мудрості, силі.

Найзагальніші принципи правильної поведінки в сфері сексуальних стосунків такі:

— відмова від егоїзму, тактовність, дії кожного не заради себе, а заради іншого, заради спільної гармонії,

— відмова від брутальності в емоціях, словах, діях, прагнення зростити в собі і подарувати коханому тонку ніжність — найціннішу емоцію на Шляху до Досконалості.

Чи можна змінювати партнерів? Або — чи треба, щоб там не було, прожити все втілення з одним? Відповідь: зрозуміло, можна! Адже, змінюючи партнерів, навчишся більшому в мистецтві дарування своєї любові.

Хоча поява дітей накладає, безсумнівно, обов’язки на обох батьків.

А якщо захопитися пошуком сексуальної насолоди, забувши про все інше, — це вже буде гріхом перелюбства, і Бог укаже на цю помилку, наприклад, венеричними хворобами.

Але в другому абзаці цитованого уривка Євангелія йдеться про інший вид перелюбства, що має стосунок, насамперед, до людей, які вже стали на духовний Шлях.

Йдеться про адекватність партнера. Адекватний партнер — це не тільки той, хто подобається, і той, хто згодний, і той, з ким добре виходить, хоча і це все має значення. Але це обов’язково повинен бути абсолютний однодумець і найближчий супутник на Шляху до Отця.

Якщо ж існує значна різниця у віці душ, у ступені енергетичного очищення організмів і стоншенні свідомостей, якщо хтось із партнерів не твердий в етично та біоенергетично єдино правильному «беззабійному» харчуванні, — то такі стосунки будуть серйозним гальмом для того з подружжя чи просто пари, хто відданіший Богові, хто наблизився до Нього. І це буде, з погляду Бога, перелюбством, тобто неприпустимим діянням, за яке буде покарано.

43. Бог — як фарбар. Подібно тому, як гарні фарби, що їх називають стійкими, умирають лише зі смертю того, що ними пофарбоване, — так і в Бога. Тому що не вицвітають Його фарби, тому що вони безсмертні, завдяки Його роботі «фарбаря».

Бог хрестить тих, кого Він хрестить у Потоці.

Перше хрещення, що дається Богом, відбувається в Потоці Святого Духа. Його Бог дає лише достойним. Причому хрещення гідних перетворює їх так, що «фарби» не змиваються ніколи.

44. Неможливо, щоб хтось бачив що-небудь із Неминущого, якщо він сам не стане колись подібний Йому.

У світі Життя Істинного відбувається не так, як у мирських людей: ці бачать сонце, хоча вони не є сонцем, бачать небо, землю та інші предмети, не будучи усім цим.

Але в тому світі ти бачиш щось — і ти стаєш ним. Так, ти бачиш Духа Святого — і ти став Ним. Ти сприймаєш Христа — і ти став Христом. Ти сприймаєш Отця — і ти стаєш Отцем.

У тому світі ти сприймаєш все, але не бачиш лише себе. Себе ж ти сприймаєш — Тим. Тому що ти стаєш Тим, Кого бачиш.

Пилип ділиться деякими особистими враженнями від вищих медитацій, яким навчав Ісус. Зокрема, від медитацій Злиття.

45. Віра — просить. Любов — дарує.

Не можна одержувати без віри. Не можна дарувати без любові.

Тому, щоб просити, ми віруємо, а щоб воістину дарувати, ми любимо.

Якщо ж хтось дарує без любові — немає йому користі від такого дарування.

46. Той, хто не одержав ще Господа, — ще єврей.

Ці слова написані з розрахунку на читача-єврея. Їхнє значення таке:

Той, хто пізнав Бога, перестає відчувати себе представником тієї чи іншої національності, віросповідання, вікової чи статевої групи: це все йде в минуле, актуальним залишається лише відчуття себе свідомістю, що спрямувалася до свого Улюбленого.

47. Перші апостоли називали Його так: Ісус Назареянин Месія, що означає: Ісус Назареянин Христос. Останнє слово — Христос, перше — Ісус, у середині ж — Назареянин.

Слово Месія має два значення: і Христос, і Цар. Ісус — древньоєврейською — Спаситель. Назара — Істина. Назареянин — Той, Хто від Істини.

Отже, Христос — Цар. Виходить, і Назареянин — Цар, і Ісус — теж Цар.

48. Перлина, якщо вона і кинута в болото, не стане зневаженою. Якщо ж її натерти бальзамом, вона не стане коштовнішою. Але вона завжди цінна для її власника.

Подібним чином і Сини Бога: де б Вони не були, завжди мають цінність для Їхнього Отця.

49. Якщо ти говориш: «Я — іудей!» — ніхто й не рушить. Якщо ти говориш: «Я — римлянин!» — ніхто не стривожиться. Якщо ти говориш «Я — еллін, варвар, раб, вільний!» — ніхто не здригнеться. Якщо ж ти говориш: «Я — християнин!» — усі здригнуться. О, якби я міг одержати це звання, що їх не в силах переносити земні правителі!

50. Бог — Поглинач людей. Люди поглинаються Ним.

Колись люди приносили в жертву тварин. Але їхні душі поглиналися не Богом.

Смисл усього, що ми називаємо органічним життям на Землі, — у розвитку свідомості, втілюваної в носіїв її — живі тіла.

Почавши свою індивідуальну еволюцію у вигляді примітивних енергетичних мікроутворень на кристалічних решітках мінералів, пройшовши потім через багато втілень у рослинні, тваринні та людські тіла, деякі душі стають у кінцевому підсумку Богоподібними і вливаються у Творця — Споконвічну Всесвітню Свідомість, поглинаючись Нею. У цьому — Його (Творця) Еволюція. Ми — її учасники.

Більше того, людина, що духовно розвивається на заключних етапах своєї особистої еволюції, усвідомлено жертвує собою, своєю індивідуальністю — заради Злиття в Любові зі Свідомістю Всесвітнього Отця. Для такої людини це є природним: адже вона — у стані вищої закоханості в Найвищого Улюбленого! Збоку це може бути оцінене як жертовне самознищення.

За старих часів до людських мас доходили відгомони побажань Бога про жертовну любов з боку людей. І люди тоді... стали вбивати в жертву Йому тварин, самі поїдали їхні трупи, а душі ніби відсилали в дарунок Богові або вигаданим «богам».

Проти такого примітивізму виступав, зокрема, Ісус Христос, пропонуючи людям відмовитися від убивства тварин як «у жертву Богові», так і просто заради поїдання їхніх тіл.

51. Посуд скляний і посуд глиняний виготовляється за допомогою вогню. Але посуд скляний, якщо розбивається, може бути відтвореним, бо він з’являються від подиху (подуву, видихання повітря. — Уточнення авт.). Посуд глиняний, якщо розбивається, викидається, бо він був виготовлений без подиху.

Осколки скла можна знову переплавити і виготовити в такий спосіб новий посуд. Уламки ж обпаленої глини залишається тільки викинути.

Тут — мудра алегорія.

І скло, і глина, під час виготовлення з них виробів, проходять ніби «вогняне хрещення».

Але «хрещення подувом» (видихом майстра; аналогія з Потоком Пранави) проходить тільки скло, а не глина. Хрещення у Пранаві обов’язково повинне передувати хрещенню Вогнем. А тому «вогняне хрещення» виробів із глини не може дати міцного результату.

Тут знову йдеться про дотримання об’єктивно необхідної етапності в духовній роботі: не можна перестрибувати нагору через східці або цілі сходові марші, не можна утриматися в Божественному Вогні, не зміцнившись попередньо в інших варіантах Злиття з Богом.

52. Осел, ходячи навколо жорен, пройшов, крокуючи, сто миль.

Коли ж його відв’язали, він перебував на тому самому місці.

Є люди, які багато ходять, але нікуди не просуваються. І коли вечір настає для них, вони не бачать ні міста чи села, до яких ішли, не пізнали ні природи Творіння, ні Сили (тобто Бога-Отця), ні навіть ангелів. Даремно нещасні трудилися.

Зусилля приносять гідні плоди, тільки якщо попередньо усвідомлена Мета і методи її пізнання. Або ж треба взятися за руку Вчителя і міцно за неї триматися. (Учителем, який здатний привести до Мети, може бути тільки Той, Хто Сам Її добре знає).

53. Віддяка наше — Ісусу! Його називають по-сирійськи Фарісатха, тобто Той, Хто перебуває скрізь.

Ісус прийшов, щоб продемонструвати розп’яття на хресті того, що належить світові цьому.

Ми вже говорили про можливість і необхідність не тільки якісного, але й кількісного зростання індивідуальної свідомості. У звичайної людини вона в розслабленому стані за величиною не набагато перевищує розміри тіла. Але завдяки спеціальним медитативним тренуванням вона може бути вирощеною до розмірів, порівнянних із розмірами Землі, а то й більших. Тільки виконавши це (поряд із багатьма іншим умовами), людина стає гідною увійти в еон Отця.

Ісус пройшов цей Шлях колись — задовго до відомого сучасним людям втілення. І Він насправді став Тим, Хто Перебуває Скрізь. Він, будучи на Землі, одночасно був і в Обителі Отця.

Він також довів Своєю смертю на хресті та наступними з’явленнями перед очима втілених учнів, що свідомість не гине разом зі смертю тіла, що тілом можна жертвувати заради реалізації вищих цілей.

54. Господь якось увійшов у фарбувальню Левія. Він узяв сімдесят дві фарби і кинув їх у чан. Потім Він вийняв усі тканини білими і сказав: «Саме так працює насправді Син Людський».

Пилип описує одне із чудес, створених Ісусом. Ісус цим чудом продемонстрував учням наступний принцип роботи Вчителя: дуже різні («різнобарвні») спочатку учні повинні бути «вибіленими» у загальному «чані» духовної Школи, вони повинні стати душами — білими, подібно до Вогню Отця.

Словосполучення «Син Людський», яким Ісус іноді називав Себе, означає: «Частина Отця, що народилася серед людей, у породженому жінкою тілі».

55. Жінка, що не народила власних дітей, може стати матір’ю ангелів. Така була супутниця Сина — Марія Магдалина. Господь любив Марію більше всіх інших учнів, і Він часто цілував її у вуста. Інші учні, бачачи Його люблячим Марію, сказали Йому: «Чому Ти любиш її більше всіх нас?». Відповідаючи їм, Він сказав: «Чому не люблю Я вас, як її?».

В уривку описується, зокрема, характер взаємин Ісуса з Його улюбленою (тобто кращою з учнів-жінок) ученицею Марією Магдалиною. Ці стосунки були насичені істинною ніжною і лагідною емоційністю. Демонструючи це учням, Ісус давав їм приклад того, якими повинні бути оптимальні стосунки між близькими по духовній роботі людьми: об’єднана емоціями любові-ніжності група гідних учнів працює набагато ефективніше. Такими ж можуть бути стосунки і між Учителем та учнями.

56. Сліпий і зрячий, коли вони обоє в темряві, не відрізняються один від одного.

Але якщо приходить світло, тоді зрячий бачить світло, а той, хто сліпий, залишається в темряві.

Коли приходить Учитель від Бога, тоді тільки ті, хто здатний побачити Божественне Світло, пробуджуються до духовного життя; інші ж залишаються в їхній колишній темряві неуцтва.

57. Господь сказав: «Благо тому, хто вже істинно існував до того, як народився (на Землі).

Той же, хто істинно існує зараз, — той уже був таким і буде.»

Ісус говорив про еволюцію одиниць свідомості.

Молоді психогенетично люди здатні поки що до інстинктивно-рефлекторного життя, подібного до життя примітивних тварин.

Ті, хто є розвиненою якісно і кількісно Свідомістю, — здатні до воістину усвідомленого, правильно спрямованого та організованого існування на Шляху до духовної Досконалості, на Шляху до Отця.

Але дозрівання свідомості — процес досить повільний, він триває протягом багатьох утілень.

Чим зріліші конкретні люди, тим менше вони роблять помилок і тем менше в них перепон, через які можна «зірватися» зі східців духовного сходження. Про це якраз і говорить Ісус: по-перше, таким людям, що прийшли в це земне життя вже досить зрілими, простіше жити. По-друге, якщо ми бачимо таку людину, — це означає, що вона вже була підготовлена до такого рівня існування ще до початку цього втілення.

58. Панування людини таємниче: адже вона — господар над тваринами, які сильніші за неї, які величезні за розмірами і за силою. Але зате саме вона дає їм їжу. Якщо ж людина віддаляється від них, вони починають кусати, убивати одне одного. І вони ж зжеруть одне одного, якщо не знайдуть собі їжі.

Але тепер у них буде їжа, бо людина обробила землю.

У цій притчі людство на Землі, серед якого більшість завжди складають молоді психогенетично та незрілі люди, зіставляється зі свійськими тваринами в «Маєтку» Бога, які, хоч і підкоряються Хазяїнові, але все-таки залишаються звірами у стосунках одне з одним, якщо дати їм свободу дій, а особливо тоді, коли їм не вистачає їжі.

Автор притчі сподівався, що от тепер — коли Людина-Бог Христос дала людям істинний і вічний духовний хліб — всі люди-звірі будуть ситі і перестануть бути звірами...

59. Якщо хтось був занурений у Потік, але, нічого в Ньому не одержавши, все-таки говорить: «Я — християнин!», — то він ніби взяв це звання в борг.

Якщо ж той, хто отримав хрещення, насправді отримав хрещення Духа Святого — то він має звання християнина як дар.

Той, хто одержав дар, — у того дар не відбирають. Той же, хто одержав у борг, — у нього борг може бути відібраний.

Іоан Хреститель здійснював обряд водного хрещення розкаюваних грішників.

Ісус і апостоли хрестили Святим Духом, кличучи Його проявити Себе, впливаючи Собою на свідомості тих, хто приймає хрещення. (Звернемо увагу: це зовсім не рівнозначно народженню у Святому Дусі).

Езотеричний смисл такого хрещення — дати адептам-початківцям перше відчуття того, який Він — Святий Дух. Потім спогад цього відчуття може надихнути тих, хто хрестився, на те, щоб присвятити життя припасуванню себе під цей Еталон, спрямуватися до досягнення Злиття зі Святим Духом.

Інші ж люди, просто постоявши під час хрещення і нічого не одержавши, все-таки привласнюють собі звання християн. І якщо вони крім того не працюватимуть над собою далі, щоб стати гідними звання християн, — то вони вважатимуться боржниками, що не повернули свої борги Богові, значно обтяживши в такий спосіб свої долі.

60. Подібна цьому і таємниця про шлюб.

Якщо хтось перебуває в чистому шлюбі — він на висоті. Бо без цього він не знайде спокою.

Людина ж бо — головна суть усього на Землі. А головна (земна) функція людини — це шлюб.

Пізнайте ж чистий шлюб — бо він має велику силу!

В не чистій формі існує лише його зовнішній образ.

Ми вже говорили, що шлюб — прекрасна можливість для самовдосконалення людей, що ринули до Істини.

Ми також обговорювали, що таке перелюбство: а) коли люди надмірно захоплюються пошуком насолоди на шкоду своїм обов’язкам перед Богом та іншими людьми і б) коли в сексуальні стосунки вступають занадто різні за рівнем духовного просунення люди, яким треба вчитися в Школі Бога за різними програмами, а не за однією.

Залишається розглянути те, що ж таке є одруження, шлюб.

Існує державна реєстрація шлюбних стосунків, вона юридично фіксує майнові відносини подружжя, а також права можливих дітей. Така соціальна офіціалізація шлюбу цілком справедлива для переважної більшості людей, сповнених вигоди і готових виконувати свої обов’язки перед іншими людьми лише за примусом закону.

Є також церковні шлюби. Деякі церкви привласнили собі право давати або не давати людям дозвіл на сексуальні стосунки — ніби від імені Бога. Смисл? — прагнення церковних лідерів тримати «паству» у страху та покорі.

У Бога ж чоловіком і дружиною називаються ті, які сформували досить міцний духовний союз між собою, компонентом якого є сексуальні стосунки. І Богові угодно Самому розпоряджатися шлюбними справами людей: кого з ким і коли з’єднати, а також і роз’єднати. Це Він робить дуже легко, наприклад, через регулювання емоцій партнерів у стосунках одне одного.

Опоганені форми шлюбних стосунків можуть проявлятися не тільки у двох розглянутих формах перелюбства, але й у прояві огидних душевних якостей ким-небудь або обома подружжями: таких як егоїзм, жорстокість, зарозумілість, насилля в сексуальних та інших стосунках, прагнення ображати і принижувати іншого.

61. Серед духів нечистих існують як чоловічі, так і жіночі. Чоловічі прагнуть з’єднатися з душами, що живуть у жіночих тілах, а жіночі — з душами, що живуть у чоловічих тілах, причому — з тими душами, які живуть самотньо.

І ніхто не може втекти від таких духів, коли вони оволодівають втіленою душею, хіба що, коли поєднують у собі силу одночасно і чоловіка, і жінки, тобто в шлюбі. Таким чином, цю силу одержують у шлюбі, що є символічним прообразом з’єднання в Чертогові Шлюбному.

Коли примітивні жінки бачать чоловіка, що сидить на самоті, вони кидаються на нього, заграють із ним, опоганюють його. Подібним же чином і примітивні чоловіки, вгледівши гарну жінку на самоті, чіпляються до неї, ґвалтують, опоганюють її.

Але якщо такі люди бачать чоловіка і дружину, які поруч, — то до них не підійдуть.

Так само буває і коли людина з’єднується свідомістю з ангелом — тоді ніхто з духів нечистих не насмілиться підійти до таких чоловіка чи жінки.

Той, хто вийшов із мирського, — той також уже не може бути ними схоплений, як тоді, коли він ще був у мирському. Він є тепер таким, що поза пристрастю... і страхом. Він тепер — господар власної природи, він — вище земних бажань.

... А ще буває — застають самотнього, схоплюють, мучать... І як він може втекти, сам здоланий своїми бажаннями і страхом? Куди він може сховатись од них?...

Буває часто, приходять люди і кажуть: «Ми хочемо стати віруючими, щоб позбутися духів нечистих, демонів»... Та якби з ними був Дух Святий — то духи нечисті не прилипли б до них!

У цьому довгому уривку Пилип — у властивій Ісусові алегорично-притчовій манері — підводить читача до ідеї «Одруження», З’єднання, на зразок подружнього, свідомості адепта зі Свідомістю Отця в Чертогові Шлюбному. Саме це, зокрема, дає повну безпеку і від нечистих духів.

Але на ранніх щаблях свого наближення до Бога-Отця адепт одержить захист і від реального скріплення свідомості з Духом Святим або навіть просто із чистим духом-ангелом.

62. Не бійся плоті і не люби її!

Якщо ти боїшся її — вона пануватиме над тобою.

Якщо ж ти любиш її — вона поглине і підкорить тебе.

Цю проблему кожний може радикально вирішити тільки через переключення своєї уваги на Вищу Мету — Бога-Отця.

63. Або вже жити в матеріальному світі — або воскреснути у вищих еонах! Але не виявитися б поза ними!

У світі цьому є і хороше, і погане. Втім, те, що в ньому вважають хорошим, — насправді, не є таким. А те, що вважають поганим, — насправді, не є поганим.

Але воістину погане існує за межами світу матерії! Це — те, що ззовні.Там — погибель.

Саме поки ми живемо в світі цьому, нам варто знайти собі Воскресіння — щоб, коли ми залишимося без плоті, нам опинитися б у Спокої, а не блукати десь.

Бо багато хто збиваються зі Шляху.

Добре піти зі світу цього, не накоївши гріхів!

64. Є люди, які і не бажають, та й не можуть працювати (над собою).

Інші ж — хоч і хочуть, так однак цього не роблять. А тому і користі від такого бажання їм немає. Це лише робить їхніми грішниками.

Якщо ж можуть, та не бажають — то одержать своє за-справедливості: і за відсутність бажання, і за відсутність справ.

65. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

66. Початок уривка в оригіналі ушкоджений.

... Я кажу зовсім не про вогонь, що не має ніякого прояву (тобто символічного, міфічного), але про реальний, Котрий — білий, Котрий ллє Світло прекрасне, Котрий несе Істину.

Йдеться про прояв Бога у вигляді Божественного Вогню. Він — цілком реальний. Але бачити Його можна тільки очами розвиненої Свідомості, а не тілесними очима.

67. Істина не дається в світ цей у чистому виді, але в символах і образах. В іншому вигляді її не передати.

Так, є народження (у вищих еонах) — і символічний його образ (у народженні земному). І Істину треба відтворити через цей образ.

Або: яке Воскресіння насправді?

От так, поступово, образ за образом, людина й воскреє.

Так і Чертог Шлюбний: образ за образом — і приходить Істина, Що є Злиття.

Це я адресую тим, кого не просто цікавлять слова «Отець, Син і Святий Дух», але які знаходять Їх воістину для самих себе.

Якщо ж хто не знаходить Їх так — то навіть і слова ці в них будуть відібрані.

Істинно знайти Їх можна лише з благословення Божого в реалізації всієї повноти сили Хреста, що Її апостоли назвали «Правим-І-Лівим». Хто осягнув це — Той уже більше не християнин, але Христос.

Для того, щоб говорити про Реалії вищих еонів, не завжди вдається підібрати відомі в матеріальному світі слова. Тому немає іншої можливості говорити про це, крім як використовуючи символи і образи. Вони стають цілком зрозумілими для тих подвижників, які вже доросли до своєї медитативної реалізації.

В останньому абзаці Пилип описує — знову ж — в «символах і образах» — одну з вищих медитацій для розвиненої Свідомості Подвижника, виконувану у вищих еонах. Той, хто оволодів нею в еоні Отця, незабаром стає Христом.

68. Господь має все головне в схованому вигляді від світу цього: і хрещення, і благословення, і перетворення, і очищення, і Чертог Шлюбний.

Як уже було видно з викладеного, зовнішні обрядові форми і зовнішні описи не мають нічого спільного з істинною реалізацією переліченого в цьому уривку.

69. Господь сказав: «Я прийшов низьке привести до Вищого і зовнішнє — до внутрішнього. І з’єднати їх ТАМ.»

Він говорив про ТЕ місце в символах і образах.

Ті, хто каже, що Бог — нагорі, — вони помиляються. Тому що про Того, Хто в ТОМУ місці, — про Нього можна сказати: Він простирається знизу. І водночас Він, Якому належить також і все, що приховано від світу цього, — Він вище всього!

Насправді, це просто тільки базікати: «внутрішнє і зовнішнє, зовнішнє — від внутрішнього»...

А ще Господь назвав місце загибелі «темрявою зовнішньою». І увесь світ цей оточений нею...

І ще Він сказав: «Увійди до своєї кімнати, зачини двері за собою і звернись до свого Отця, Що у прихованому». Тобто — до Того, Хто в глибині під усім.

Але Той, Хто в глибині під усім, — це Споконвічна Свідомість. За Нею немає нікого, хто був би ще глибше.

І водночас це про Нього кажуть: «Той, Хто над усіма».

Бог-отець є Споконвічною Свідомістю, сущою в усьому всесвіті. Він є і вгорі, і внизу, і в усі боки, і безпосередньо під будь-яким предметом матеріального світу, включаючи тіло кожного з нас.

Але Він — у глибині під усім цим, у найглибшому, споконвічному еоні.

Пізнається ж Він зовсім не вгорі, куди прийнято підводити очі і здіймати руки, а в глибині розвиненого до галактичних масштабів власного духовного серця.

Пізнавши вхід до Його еону, можна надалі проходити по ньому в будь-яку точку, зокрема, під власне тіло.

А в останніх двох абзацах уривка — звичайна для Євангелія «гра слів». Значення тут таке: Той, Хто під усім, — править усім.

70. До Христа багато хто йшов (зі світу цього). Туди, звідки вони пішли, вони не могли (відразу) повернутися. І звідти, куди вони прийшли, вони не могли (відразу) вийти.

Але прийшов Христос. І тепер ті, хто увійшов, йдуть, і ті, хто пішов, повертаються.

Христос наблизив Своїх учнів до Досконалості. І тепер вони можуть у медитаціях залишати світ матерії, відвідувати вищі еони і повертатися знову в світ матерії.

Більше того, деякі з них, будучи забитими на смерть за їхні проповіді, потім поверталися знову у свої тіла і продовжували в них працювати.

Ісус і апостоли також воскрешали «померлих» у їхні земні тіла.

71. Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Коли вона відділилася від нього — з’явилася смерть. Якщо ж вона ввійде в нього знову і він її прийме — смерті знову не буде.

Це — знову жартівлива «гра слів» з великим значенням. Справа в тому, що Адам і Єва — це зовсім не імена перших двох людей, що склало сюжет суперечливої древньої єврейської казки, включеної до Біблії. «Адам» — означає просто «людина» як збірне поняття. «Єва» — «життя».

Життя, тобто душа, покинула тіло людини — настала «клінічна» смерть. Але душа ще може повернутись у нього.

72. «Боже Мій, Боже Мій, для чого, Господи, Ти Мене залишив?» — Він сказав це на хресті.

Потім Він відокремив від того місця Те, Що було Божественним.

Господь повстав знову (у тілі) з померлих. Він з’явився Таким, Яким був колись. Але тіло Його тепер було досконалим, хоча це була плоть. Але ця плоть тепер була — від Споконвічного.

Наша ж плоть — не від Споконвічного; ми володіємо лише подобами її.

Ісус матеріалізував Собі нове тіло, що тепер було концентратом чистої Божественної Енергії, на відміну від колишнього тіла, породженого Марією.

73. Чертог Шлюбний — не для тварин і не для чоловіків-рабів (пристрастей) і жінок, які керуються пристрастями.

Але він — для тих чоловіків і чистих дружин, котрі набули Свободу.

Народження в еоні Отця, дорослішання в ньому і Злиття з Богом-Отцем — це завершення індивідуальної еволюції душі. Цього може досягти саме людина, яка високо розвинена інтелектуально, етично та психоенергетично, зокрема, та, яка звільнилася від «земних» пристрастей і прихильностей, яка досягла чистоти і Божественної стоншеності себе як свідомості.

74. Завдяки Духові Святому ми породжені на Землі.

Але ми народилися повторно завдяки Христу.

Ми хрещені у Святому Духові.

І слідом за народженням у Ньому — ми з’єдналися з Ним.

Святий Дух, управляючи долями людей, керує, зокрема, і їхнім втіленням у земні тіла.

Далі йдеться про щаблі пізнання Божественного.

Перший — хрещення, коли під час виконання відповідної медитації адепт входить (уводиться) у відповідний еон і вперше відчуває Свідомість, яка живе в ньому.

Потім людина повинна навчитися входити в той еон уже за рахунок особистих зусиль і бути в ньому. Це називається народженням у ньому.

І слідом за народженням і наступним дорослішанням в еоні — знову ж за рахунок оволодіння спеціальними медитативними прийомами — людина приходить до Злиття зі Свідомістю, яка живе в ній.

75. Ніхто не може побачити себе ні в потоці, ні в дзеркалі — без світла.

І навпаки: ти не зможеш побачити себе у Світлі без Потоку і без дзеркала.

Тому треба хреститися як у Світлі, так і в Потоці.

У Світлі ми одержуємо благословення.

Коментарів у цьому уривку заслуговують два пункти.

Перший — алегоричне значення слова «дзеркало». Це — самоаналіз (споглядання себе) заради виявлення пороків (з метою їхнього знищення) і недоробок у розвитку добрих якостей (з метою їх дорозвитку).

Другий — слово «благословення». Воно має два значення: а) благословення на яку-небудь дію (аналог — «дати добро») і б) передача іншому доброго енергетичного посилу. Повне благословення Вчителя — це коли обидва компоненти зливаються.

Практично, у Світлі ми можемо одержувати і високе блаженство, і благословення з інструкціями на духовну допомогу втіленим людям, і благословення з конкретними порадами на входження в еон Отця.

76. Були три приміщення місцями воздаяння в Єрусалимі. Одне відкрите на захід, його називали «Святим». Інше відкрите на південь, його називали «Святим Святого». Третє — на схід, його називали «Святим Святих», туди священик входить один.

Хрещення — це «святе».

Спокута інших (через власне жертовне служіння) — «святе Святого».

А «Святе Святих» — це Чертог Шлюбний.

У середині уривка текст оригіналу ушкоджений.

... Що таке чертог шлюбний, якщо не символічний образ Чертога Шлюбного? Але останній вище всього нечистого.

Його завіса розривається зверху донизу. Звідси випливає, що це — запрошення обраним увійти.

В останньому абзаці — вказівка на символічність того, що завіса (запона) в Ієрусалимському храмі розірвалася від верху до низу в момент смерті Ісуса на хресті.

Найважливіший щабель перед входженням у Чертог Шлюбний — жертовне служіння Богові через духовне служіння людям.

77. Тих, Хто оповився Досконалим Світлом, не бачать нечисті духи і не можуть схопити.

Нехай таке одягання Світлом буде таємним Злиттям.

У зв’язку з цими рекомендаціями, перше завдання подвижника — народитися в еоні Світла.

Друга — подорослішати в ньому, ставши достатньо великою, активною і дієздатною свідомістю.

Третя — злитися зі Свідомістю еону.

Тих, Хто оповився Світлом, — Тих не бачать нечисті духи, але лише поки Вони перебувають в еоні Світла.

78. Якби жінка не відділилася від чоловіка, вона не вмерла б разом із чоловіком. Відділення від нього було початком смерті.

Тому прийшов Христос, щоб виправити розділення, що почалося тоді, об’єднати обох, і тим, хто вмер у розділенні, дати Життя Істинне в об’єднанні їх.

Пилип знову жартівливо обіграє біблійну казку про Адама та Єву. Роз’яснення подано в наступному уривку.

79. Тож, нехай жінка з’єднається зі своїм чоловіком у Чертогові Шлюбному. Бо Ті, Які з’єдналися в Чертогові Шлюбному, більше не будуть розділені.

Тому-от Єва і відділилася від Адама, що вона з’єднувалася з ним не в Чертогові Шлюбному.

Істинне і вічне з’єднання Досконалих відбувається в Чертогові Шлюбному Отця.

80. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

81. Ісус явив (Іоану Хрестителю) на березі Йордану Споконвічну Свідомість Царства Небесного, Котре було ще до початку всього. Потім Він явився (Іоану) ще раз. Потім Він виявив Себе як Син (Отця Небесного). Потім Він був благословлений (Отцем на служіння серед іудеїв). Потім Він був узятий Отцем (зі світу цього). Потім брати (до Отця) став Він.

82. Якщо вже дозволено мені розкрити цю таємницю, то скажу: Отець усього з’єднався (у Чертогові Шлюбному) з Нареченою, Що потім зійшла (до розп’ятого Ісуса), і Світло опромінило Його тоді. І Він (покинувши те місце) з’явився у Великий Чертог Шлюбний. Тому Його тіло, що з’являлося в наступні дні, вийшло із Чертога Шлюбного. І воно було подібно тому, що з’являється від з’єднання чоловіка і дружини (тобто подібно звичайному породженому тілу). Ісус зробив у ньому (у новому тілі) все — подібним до образа (звичайного тіла).

Треба, щоб і кожен учень увійшов у Покої Отця.

83. Адам походить од двох дів: (Святого) Духу і Землі необжитої.

Тому Христос був породжений (лише) однією дівою, щоб виправити помилку, що сталася спочатку.

Це — відверта іронія, не більше.

84. Є два древа посеред раю. Від одного походять тварини, від іншого — люди. Адам з’їв од древа, від якого походять тварини. І він сам став твариною і потім породив тварин.

Тому й зараз пошаною користуються тварини, подібні до Адама.

Отже, дерево, з якого Адам з’їв плід, — дерево тварин. Тому й стали настільки численними діти його. І вони всі також їли плоди дерева тварин.

У підсумку плоди дерева тварин породили велику кількість людей-тварин, які нині шанують лише людину-тварину.

Бог же створює Людей. (І ці) Люди створюють Бога.

Більша частина уривку — іронія, цього разу — гірка. Такий настрій Пилипа особливо зрозумілий через недавню розправу людей-тварин над Людиною-Христом.

Серйозного ж аналізу заслуговує абзац, що завершує притчу.

З Бога-Отця походять Люди-Христи. Вони прискорюють еволюцію індивідуальних свідомостей на Землі і тим самим сприяють найшвидшому надходженню в Отця високоякісної «Їжі» (див. уривки 50 і 93).

85. Люди ж мирські теж створюють «богів» і шанують свої творіння. Нехай же ті «боги» і шанують тих людей — це буде справедливо!

Це — іронія на адресу язичників, що придумують собі «богів». Тож нехай про них піклуються вигадані ними «боги»!

86. Справи людини походять від її сили. Тому про них і говорять, як про зусилля.

Але також людина породжує дітей, які зачинаються в спокої.

Причому сила людини проявляється в її діловій активності, а спокій — у дітях.

І ти знайдеш, що людина в цьому подібна до Бога. Тому що Бог теж вершить Свої справи (в Творенні) завдяки Своїй Силі, але саме в Спокої Він породжує Своїх Дітей.

Сексуальна функція повноцінно проявляє себе тільки за глибокого щиросердечного спокою партнерів. Тому Пилип і говорить про дітей як про результат спокою людей.

Стан Свідомості Отця в Чертогові Шлюбному — це найглибинніший ніжний Спокій. Його Сини й Дочки виходять із Нього.

87. У світі цьому раби нині прислуговують вільним. Але в Царстві Небесному ті вільні прислужуватимуть тим рабам.

Однак Сини Чертога Шлюбного служитимуть синам земних шлюбів.

Сини Чертога Шлюбного мають одне і те ж саме ім’я. Спокій же є Їхнім загальним надбанням. І Вони не мають ні в чому нестатку.

У цьому уривку — три глибоких теми, поєднані загальним літературним «візерунком».

У першій частині — тема визначеності майбутньої долі нашою поведінкою у сьогоденні. Так, гордовитість, зарозумілість, насильництво, жорстокість — погані прояви в деяких людях їхніх гіпертрофованих «я» — знищуватимуться у них Богом через введення таких людей у ситуації рабів, які перебуватимуть під владою настільки ж мерзенних людей-тварин. Якщо носії таких пороків не хочуть із ними боротися добровільно — Бог ці пороки з них «вибиватиме» за допомогою іншого людського негідництва.

Але Святі Духи з радістю несуть Свою любов людям, слугуючи їм.

Усі, Хто оселився в еоні Отця, злившись із Ним, є Отець. Вони досягли всього, чого тільки можна досягти у всесвіті. І Вони перебувають у блаженному вищому Спокої.

88-89. Оригінал тексту в цьому місці ушкоджений.

90. Ті, хто каже, що помруть спочатку і тоді воскреснуть, — помиляються. Якщо вони не отримують спочатку Воскресіння, будучи ще втіленими, — то не одержать нічого, покинувши тіла.

Те ж саме — і про хрещення: воно вагоме, тільки якщо його приймають утілені.

Для зміни себе людині потрібне матеріальне тіло, що є «трансформатором» енергій. Залишившись без матеріального тіла, людина надалі перебуває в тому стані, в якому була до кінця останнього втілення. Зокрема, переселитися в інший еон з власної волі вона не може, і ніхто іншої не може цього зробити для неї.

91. Це я, апостол Пилип, кажу: Йосип-Тесля посадив сад, бо він мав потребу в деревах для свого ремесла, і це він зробив хрест із дерев, які сам і посадив. І Чадо насіння його було підвішене до того, що він посадив.

Чадо насіння його був Ісус, а посаджене — хрест.

Йосип піклувався лише про матеріальне — і одержав від Бога страшний символічний натяк.

92. Але істинне древо життя — посеред раю. Це — маслина, від якої йдуть благословення.

Це від того дерева — Воскресіння!

Триває думка попереднього уривку: Йосипу треба було б доглядати не за матеріальними деревами (або не тільки за ними), а за райським «древом життя», що росте за межами світу цього. Тоді б і він зміг знайти Воскресіння.

93. Світ цей — поглинач трупів. І все, що в ньому поїдається (людьми), — настільки ж мерзенне.

Істина ж — поглинач життів. Тому ніхто, хто вигодуваний Істиною, не може вмерти.

Ісус прийшов саме звідти, і Він приніс їжу звідти. І тим, хто цього бажав, Він дав у такий спосіб Життя (Істинне) — і вони не загинули.

Майже всі люди «світу цього» головним для себе в житті бачать задоволення від їжі. Навіть мінімальні зміни своїх смакових звичок виявляються непосильними для переважної більшості тих, хто називає себе християнами, — незважаючи на прямі рекомендації Ісуса Христа не вбивати в їжу тварин. А «забійне» харчування виключає можливість — уже хоча б через біоенергетичні закономірності, не кажучи про етичні, — входження не тільки до Чертога Шлюбного, але й у Світло Святого Духа.

Не слід сумніватися, що нам необхідно харчуватися матеріальною їжею, причому, за можливості, повноцінною: інакше ми не зможемо нічого зробити в духовному самовдосконаленні. Але харчування їжею матеріальною не повинне протистояти харчуванню їжею «від Істини».

94. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Рай — місце, де мені скажуть: «Їж це або не їж цього — як забажаєш!». Це — місце, де я їстиму все, бо там — древо пізнання. Це воно занапастило Адама. Натомість воно зробило людину такою, що живе активно.

То Закон (іудейської Біблії) був тим древом. Він може втлумачити, що — добре і що — погане. Але він не усуває людину від того, що погане, і не підтримує її в тому, що добре. І він (Закон) створив загибель для тих, хто поїв від нього. Бо коли він повелів: «Їж це і не їж те!», — це було початком смерті.

Пилип обіграє в цій притчі сюжет біблійної казки про рай.

Бог-учитель показує людям і те, що добре, і те, що погане. Більше того, пояснивши людям принципи просування до Вищої Мети, Він надає їм «свободу волі» — свободу вибору того, куди і як іти.

Люди самі повинні йти, знаходячи собі вірну дорогу, розвиваючись через це. Бог лише підказує Шлях — таємно чи явно, іноді — жартуючи. Але вирішує, як правило, той, хто йде.

Саме це дає життєвий досвід, зрілість, мудрість тим, хто йде. Знайшовши мудрість, людина може перемогти всі труднощі і через цю боротьбу стати Досконалою. Тільки Такій людини Отець відкриє врата до Свого Шлюбного Чертога.

95. Благословення вище хрещення. Бо завдяки благословенню ми були названі християнами, а не завдяки хрещенню.

І Христос був так названий завдяки благословенню. Бо Отець благословив Сина, Син благословив апостолів, апостоли благословили інших.

Той, кого благословляють, одержить і Воскресіння, і Світло, і Хрест, і Духа Святого.

Йому (Христу) Отець дав це (благословення) в Чертогові Шлюбному; Він це одержав.

96. Був Отець у Сині і Син в Отці. Такі справи в Царстві Небесному.

Друга жартівлива фраза значної інформації не несе, вона лише стимулює читача до розкриття таємниці першої фрази.

У першій же фразі описується стан взаємодії Свідомостей Сина і Отця: взаємопроникнення, Злиття, Єдиносутність.

97-98. Уривок 97 в оригіналі тексту ушкоджений. Уривок 98 містить думку, що є продовженням попередньої, тому він теж не може бути правильно розшифрований.

99. Світ цей з’явився, (напевно), помилково. Бо той, хто створював його, бажав створити міцним і безсмертним. Але він так, (напевно), і помер, не домігшись свого. Бо не настала непорушність світу цього, як і того, хто створював його.

Та немає непорушності плодів матеріальних справ, але є тільки (непорушність плодів справ) Синів і Дочок. І немає нічого, що могло б набути Непорушності, крім як Син і Дочка.

Той, хто не може нагромадити власну силу, — наскільки само не може він допомогти іншому!

Перша частина уривка — щирий жарт, каламбур, що є художньою «зав’язкою» притчі.

Далі йдеться про те, що єдиноцінні плоди всіх справ у всьому Творінні — це Ті, Хто знайшов абсолютну Непорушність і Вічність, — Сини та Дочки Отця Небесного, Ті, Хто ввійшов у Його Чертог Шлюбний.

У висновку уривка — думка про те, що втілена людина, перш ніж починати допомагати іншим, повинна спочатку допомогти сама собі через зусилля, спрямовані на самовдосконалення: той, хто нічого сам не вміє, — чим він може допомогти іншим?

100. Чаша молитви містить вино й воду, є символом крові, над якою здійснюють віддяку. І вона наповнюється Духом Святим.

Вона належить Досконалій Людині (Христу).

Коли ми вип’ємо її — ми станемо Досконалими Людьми.

Але випити Чашу Христа — це не означає причаститись у церкві, хоч навіть і тисячі разів.

Випити Чашу Христа — означає пройти увесь Його Шлях до Чертога Шлюбного, а також Його Голгофу.

101. Потік Живий — це як Тіло (Святого Духу). (Тож) випливає, щоб ми обкуталися Тілом Живим. Тому, якщо хтось іде й поринає у Потік, — він повинен оголитися, щоб обкутатися Ним.

Тіло Святого Духа — образ, призначений для кращого медитативного сприйняття цілісності Святого Духу. Він — воістину Живий, Сприймаючий, Люблячий, Спрямовуючий, Промовляючий.

Щоб відчути Тіло Святого Духа, треба «роздягнутися», звільнившись од усіх грубих оболонок і нашарувань. Так ми опиняємося в одному з Ним еоні й одержуємо в ньому хрещення, народження і благословення.

102. Кінь породжує коня, людина породжує людину, Бог породжує Бога.

Далі цей уривок тексту в оригіналі ушкоджений.

103-104. Скажу про місце, де перебувають Діти Чертога Шлюбного.

Є з’єднання у світі цьому чоловіка і жінки. Це — злиття енергійності і спокою.

У вищому еоні — інший вид з’єднання, ми лише використовуємо ті самі слова. У цьому еоні живуть інші Свідомості, Вони — вищі всіх слів, Вони — за межами всього хоч трохи грубого, щільного. Це є там, де перебуває Сила (тобто Отець); там само — і Обрані Сили.

Ті, Хто там, — не одні та інші: Вони там усі — тільки Одне.

Той, хто тут, — той не може навіть вийти зі свого плотського тіла...

Пилип пояснює символіку тексту: у Чертогові Шлюбному Отця зовсім не займаються сексом, як це роблять втілені. Але там теж зливаються в Любові й існують Цілісно як Одне-Єдине.

105. Не всім, хто має тіло, вдається пізнати свою Суть. І той, хто не може пізнати свою Суть, — не може використовувати надані йому для насолоди можливості.

Лише ті, хто пізнав свою Суть, воістину насолоджуватимуться.

Щоб збагнути вищу насолоду, потрібно зробити великі зусилля на шляху самовдосконалення. Тільки той, хто досяг успіхів у пізнанні Отця, знаходить це.

Пізнання своєї Суті є реалізацією себе як Свідомості в Обителі Отця. Він є наше Вище «Я», пізнаване, коли ми вливаємося в Нього.

106. Досконала Людина не тільки не може бути схопленою (нечистими духами), але не може бути і побаченою ними. Адже вони, тільки бачачи когось, — можуть його схопити.

Іншим способом ніхто не може знайти це благо, хіба що шляхом оповивання Досконалим Світлом, і коли він стане сам Досконалим Світлом. Після того, як він наділиться Ним, — він і зіллється з Ним.

Таке є Світло Досконале.

Порятунок од нечистих духів треба шукати не в «охоронній магії», не в прокльонах на їхню адресу, не в прийомах «біоенергетичного захисту» або зговорах чаклунів, — але порятунок від них можливий через злиття з Богом.

107. І треба, щоб ми стали людьми Духа, поки ще не вийшли зі світу цього (тобто не розутілилися).

Той, хто одержав усе в цьому світі, будучи його господарем, — той не зможе стати господарем у світі тому.

Саме Ісус пізнав весь Шлях до його кінця. Та, проте, Він прийшов у світ цей як звичайна людина (тобто не тримався «господарем»).

108. Людина свята — вся свята, аж до тіла Її. І якщо Їй дати хліб — Вона освятить його, як і воду чи будь-що інше, що Їй дали. Вона очищає все це. І як не очистить Вона й тіла?

Істинно свята Людина стає природним цілителем.

109. Ісус при хрещенні «наливав» у тіла життя і «виливав» із них смерть.

Тому й ми тепер занурюємося в Потік (Життя), але не в (потік) смерті — щоб нам не бути знесеними ним же до духів світу цього. Коли віють вони — настає запустіння; коли ж Дух Святий віє — настає блаженство.

110. Той, хто пізнав Істину, — вільний. Вільний не творить гріха: адже той, хто творить гріх, — стає рабом гріха (насамперед обтяжує свою долю).

Істинне знання — як мати і батько (тобто як мудрі вихователі, порадники і захисники для дитини).

Тих, хто не здатний грішити, називають тими, хто набув свободу. Знання ж Істини ще більше звеличує їх. Це робить їх і вільними, і такими, що вищі світу цього.

Але тільки Любов — творить. І той, хто став вільним через знання, — той через свою Любов залишається рабом тих, хто ще не зміг піднятися до Свободи. Несене ним знання розвиває останніх, тому що воно кличе їх до Свободи.

Любов нічого не бере: як вона може взяти що-небудь? Адже все належить їй. І вона не каже: «Це — моє! І це — моє!». Але вона каже: «Це — твоє!»

111. Любов духовна — як вино і мирра. Насолоджуються нею ті, хто одержав на те благословення (Бога).

Але насолоджуються нею також і ті, які не серед них, але поки що перебувають поруч із благословенними. Але якщо благословенні віддаляються і йдуть, то ті, хто не був благословенним, знову поринають у свій сморід.

Самаритянин нічого не дав пораненому, крім вина й олії. Але це і було ні що інше, як благословення. І він так вилікував рани.

І любов покриває безліч гріхів.

Коментувати цей уривок коротко не має сенсу, бо його значення доступне лише тому, хто сам пережив свій особистий досвід любові-служіння дуже багатьом людям.

112. Породжені жінкою подібні до того, кого вона любила. Якщо це — її чоловік, вони подібні до чоловіка. Якщо це — коханець, вони подібні до нього. Переважно, якщо вона з’єднується з чоловіком за потреби, але серце її — з коханцем, з яким вона теж з’єднується, то її діти стають схожими на коханця.

Але ви, хто пов’язаний із Сином Бога, не пов’язуйтеся також і з мирським! Але будьте тільки з Господом — щоб ті, кого ви породите, не стали подібні мирськими, але буди б подібні до Господа!

113. Чоловік з’єднується з жінкою, кінь — з кобилою, осел — з ослицею. Представники кожного виду з’єднуються з подібними собі.

Так само й Дух з’єднується з Духом, і Логос — з Логосом, і Світло — зі Світлом.

Якщо ти станеш людиною — людина возлюбить тебе. Якщо ти станеш Духом — Дух з’єднається з тобою. Якщо станеш Логосом — з’єднаєшся з Логосом. Якщо станеш Світлом — Світло сполучатиметься з тобою.

Якщо ти станеш тим, хто відноситься до володарів земних, — володарі земні знаходитимуть спокій з тобою. Якщо ти станеш конем або ослом чи коровою або собакою, або вівцею, або будь-якою іншою твариною — хоч тією, що вище, хоч тією, що нижче, — ти не зможеш тоді знайти взаємності ні з людиною, ні з Духом, ні з Логосом, ні зі Світлом, ні з володарями земними, ні з тими, хто під їхньою владою. Вони не ляжуть у постіль із тобою, і твоя любов не знайде у них співчуття.

114. Той, хто був рабом проти своєї волі, — він може одержати свободу.

Але той, кому була запропонована свобода по милості його господаря, але він сам віддав себе знову в рабство, — він уже не зможе стати вільним.

Христос указав людям Шлях до повного Звільнення в Обителі Бога-Отця. Та далеко не всі прийняли цю пропозицію. Що ж, це — їхній сумний вибір...

115. Господарство світу цього складається із чотирьох сутностей: води, землі, повітря і світла.

Так і господарство Бога — теж із чотирьох: віри, спрямованості, любові і знання.

Наша «земля» — це віра, якою ми вкоренилися, «вода» — спрямованість, що несе нас, «повітря» — любов, завдяки якій ми живемо, а «світло» — знання, що дозволяє нам визрівати.

116. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Благо тому, хто не засмутив жодну істоту!

Таким був Ісус Христос. Він вітав усіх у світі цьому і нікого Собою не обтяжив.

Благо тому, хто такий! Бо він — досконала людина!

Тому що такий Логос.

117. Запитуйте нас про Нього! Бо ні в чому нам Йому дорікнути! Як ми можемо дорікнути цьому Великому? Адже Він дарував Спокій кожному!

Звернімо увагу: Великі дарують саме Спокій. Протилежні ним демонічні і диявольські людці несуть ворожнечу, ненависть, хаос, насильство, розорення, страждання.

118. Насамперед не треба нікого засмучувати: ні великого, ні малого, ні невіруючого, ні віруючого; потім — запропонуєте Спокій тим, хто живе у мирі й добрі.

Є Ті, Хто здатний давати Спокій тим, хто живе в добрі.

Просто добрі люди — цього не можуть робити: адже вони ще самі підневільні.

Не можуть Вони й засмутити, заподіяти (безпричинні) страждання.

Але ті, які поки ще тільки на шляху до того, щоб стати такими, як Вони, — ті іноді ще засмучують людей.

Той, Хто опанував таємниці Буття, — несе радість людям добра!

Втім, є й такі, що через це дуже засмучуються і зляться.

119. Хазяїн маєтку нажив усяке: і дітей, і рабів, і худобину, і собак, і свиней, і пшеницю, і ячмінь, і солому, і траву, і собачий корм, і найкращу їжу, і жолуді. Він — людина розумна і знає їжу кожного: так, перед дітьми він покладе хліб, маслинову олію і щонайліпше, перед рабами — рицинову олію та пшеницю, худобі він дасть ячмінь, солому і траву, собакам — відходи, а свиням — жолуді та висівки.

Так і учень Бога. Якщо він мудрий — то він осягає учнівство. Форми тілесні не введуть його в обману, але він подивиться на стан душі кожного, заговоривши з ним.

Є багато тварин у світі цьому, що мають зовнішній вигляд людини. Коли вона розпізнає їх, то «свиням» кине «жолуді», іншій «худобі» — «ячмінь», «солому» і «траву», «собакам» — «покидьки»; «рабам» же він дасть «посіви», а «дітям» — досконале.

Використовуючи образи тварин, Пилип веде мову про психотипізацію людей відповідно до психогенетичного віку та набутих ними в процесі їхньої особистої еволюції якостей. Кожній такій групі потрібна адекватна тільки для неї «їжа».

120. Є Син Людський (Христос), і є Син Сина Людського. Господь — це Син Людський. А Син Сина Людського — це Той, Хто створений Сином Людським.

Син Людський одержав від Бога здібності творити. Але Він же може й породжувати.

Роз’яснення буде спільним для цього та наступного уривків.

121. Той, хто отримав можливість творити (земна справа) — творить (її). Той, хто отримав можливість народжувати (дітей) — народжує. Той, хто творить (земну справу), не може (одночасно) і народжувати.

Але Той, Хто породжує, — може і творити. І Той, Хто творить, Він же й породжує. І Його породженням є це Творіння. Ще Він породжує не земних дітей, а Свої Подоби.

Той, хто творить (земну справу), діє відкрито, не ховаючись. А той, хто породжує, діє потай, не на виду. Але його породження не подібно Його породженню.

Той, Хто творить, (теж) творить відкрито. І Той, Хто породжує, (теж) породжує Синів і Дочок таємно.

Цей уривок насичений «грою слів». Це особливо добре буде видно, якщо переписати (прочитати) його без пояснень, що подаються у дужках.

Слово «творити» у другому абзаці означає «матеріалізовувати»; йдеться про «створення світу» Отцем і про здатність до матеріалізації різних предметів Христами. Але «створення світу» Творцем може бути назване водночас і його породженням. І Отець, і Христос породжують також і нових Синів і Дочок, причому роблять це потай від людей світу цього.

122. Ніхто не може знати, якого дня чоловік і жінка з’єднувалися одне з одним, крім них самих. Бо спокій шлюбу — це таємниця для сторонніх.

Якщо і нечистий шлюб приховується, то наскільки тоді сокровенна таємниця — шлюб чистий! Він — не плотський, але чистий, він визначений не пристрастю, але тверезою волею. Він належить не темряві і ночі, але дню та світлу.

Шлюб, якщо він оголений, стає розпустою. А дружина вважається розбещеною не тільки тоді, коли вона з’єднується з іншим чоловіком, але навіть якщо вона залишає своє шлюбне ложе — і її при цьому бачать інші.

Нехай же вона близько спілкується тільки з батьками своїми, друзями чоловіка і дітьми свого чертога шлюбного; дано їм входити щодня в її шлюбний чертог. Але інші — нехай вони тільки мріють почути там її голос і насолодитися заходом її пахощів! І нехай вони задовольняються, як пси, крихтами, що падають зі столу.

Чоловіки і Дружини (Божі) належать Чертогу Шлюбному. Ніхто не може бачити Їх, якщо тільки і той не стане, як Вони.

Ніхто, крім Отця, не може бачити і знати Величі Тих, Хто досяг Чертога Шлюбного, хіба тільки якщо той сам досягне того ж рівня розвитку.

123. Початок уривка в оригіналі тексту ушкоджено.

... Авраам, щоб збагнути Того, Кого він повинен був збагнути, зробив собі обрізання крайньої плоті, показавши тим (символічно) і нам, що варто погубити плотське в собі — те, що від світу цього.

Далі текст оригіналу частково ушкоджений.

... Поки нутрощі тіла людини сховані — воно живе. Якщо ж нутрощі стають видними і вивалюються назовні — воно помре.

Так само і з деревом: поки коріння його сховане — воно цвіте, росте, якщо ж коріння оголюються — воно засихає.

Те саме і з кожним проявом у світі, причому не тільки в матеріальному, але й у прихованому. Так, поки корінь зла затаєний — воно росте, воно міцніє. Коли воно пізнане — воно починає розпускатися. Але якщо розкрити його корінь — воно гине.

Тому Логос говорить: «Уже сокира лежить біля коріння дерев! Якщо він не розсіче до кінця — розсічене знову заростає. Але треба увігнати сокиру досить глибоко, щоб вона вирвала коріння.».

І Ісус знищив те коріння в тих місцях, де Він працював. Зачепив також і в інших місцях.

Що ж стосується всіх нас — нехай врізається кожний у коріння зла, які в ньому, і вириває його з корінням із душі!

Але зло може бути вирване, тільки коли ми пізнаємо його. Якщо ж кожний не знатиме про нього — воно продовжуватиме вростати своїм корінням в нас і множитися в нас. Тоді воно заволодіє нами повністю, і ми станемо його рабами. Воно поневолюватиме нас усе більше і більше, примушуючи нас навіть робити те, чого ми не бажаємо робити, а те, що бажаємо, — змушуватиме не робити... Воно ж достатньо могутнє, поки ми про нього в собі не знаємо!

Поки воно існує — воно діє. Незнання про нього — основа поганого в нас. Незнання веде нас до загибелі. І ті, хто не вийшов із меж незнання, — вони ще і не існували як (справжні) люди, не існують і не існуватимуть!

Ті ж, хто перебуває в істинному знанні, — сповнюються Досконалістю в міру того, як Істина розкривається перед ними.

Бо Iстина, як і незнання, будучи прихованою, — покоїться сама в собі, а коли розкривається і пізнається — розцвітає, прославляється.

Наскільки ж могутнішою є вона од незнання та омани! Вона дарує Свободу!

Логос сказав: «Якщо ви пізнаєте Істину, вона зробить вас вільними».

Незнання — це рабство. Знання — Свобода.

Шукаючи Істину, ми знаходимо її зерна в самих собі.

Коли ж ми об’єднаємося з Нею — Вона прийме нас у Споконвічну Свідомість.

Пилип обговорює механізм покаяння і наполягає на необхідності приділяти водночас якнайсерйознішу увагу інтелектуальній роботі.

Покаяння — це очищення себе від пороків. Дві основи всіх наших пороків такі:

1. Здатність навмисне заподіювати страждання будь-яким іншим істотам (навіть навмисне «засмучувати» їх); цим ми проявляємо свій егоїзм, своє «я», а також відсутність у собі розвиненої любові. З гіпертрофованим «я» і без розвиненої любові ми не зможемо реально наблизитися до Отця.

2. Відсутність постійно спрямованої уваги до Отця, устремління до Нього.

Поговоримо ще у зв’язку із цим про віру. Віра як коротке «Так» у відповідь на запитання «Чи віруєш?» — це занадто мало. Справжня віра — це якраз постійне та непорушне пам’ятання про Бога-Учителя, Котрий увесь час мене вчить; особливо це важливо пам’ятати в моменти екстремальних ситуацій, які теж є Його уроками саме для мене. До такого рівня віри наближає велика і тривала інтелектуальна праця у взаємодії з Ним.

Тільки завдяки таким зусиллям подвижника Бог стає для нього Живою Реальністю, а не просто символом, абстракцією, якій «треба» поклонятися. Так віра перетворюється на знання про Нього.

На вищому рівні свого розвитку віра переходить — обов’язково через щабель знання про Нього, знання Його — у полум’яну Любов, яка (і тільки вона одна!) здатна забезпечити таке зближення з Ним, що веде до особистого входження до Його Обителі і Злиття з Ним.

... Покаянна робота — це не проста перерахування вголос своїх справжніх чи надуманих провин-гріхів. Покаянна робота — це вивчення себе як душі і перероблення себе шляхом самоспостереження і самовиховання. Зазначимо ще, що «гріхи» — це зовсім не головне, з чим треба боротися: вони — лише прояви якостей душі, що називаються пороками. Отже, боротися за допомогою тієї сокири, про яку говорили Ісус і Пилип, треба саме проти пороків. І ця боротьба може бути розгорнута на повну силу тільки після реалізації себе для Бога — як Живого Вчителя.

... Результатом комплексу роботи з очищення та розвитку себе стає народження і дорослішання у вищих еонах. А в міру цього все матеріальне, плотське дійсно стає менш істотним, а потім зовсім «відтинається» (на що натякнув своїм обрізанням Авраам).

Тоді залишається тільки Він.

124. Маючи виявлені частини Творіння, ми ставимося до них, як до значимих і шанованих, а до того, що приховане від нашого розуміння, — як до нікчемного і зневажуваного.

Але реальність зворотна: проявлені у світі цьому об’єкти — нікчемні і гідні презирства; ті ж, що перебувають у прихованому від нас світі, — значимі й гідні шанування.

Таємниці Істини розкриваються тільки через символи та образи.

Ми, народившись у матеріальних тілах на Землі, привчилися дивитися з матерії свого тіла — на навколишній світ матерії.

Але той, хто йде Шляхом, указаним Христом, народившись і потім подорослішавши у вищих еонах, — навчається реально дивитися і бачити в них, а також із них.

Саме про власні враження від такого бачення пише Пилип.

125. Чертог Шлюбний схований. Це — найсокровенніше.

Завіса приховувала відтоді, як Бог править Творінням. Але коли вона (для кожного подвижника, що підійде до неї) розривається і Той, Хто всередині, розкриває Себе, — тоді покидається цей будинок окремості (тіло). Більше того — він буде знищений (дематеріалізований).

... Але Божественне подвижника не одразу йде у Святе Святих, бо не може Воно (відразу) з’єднатися зі Світлом, з Яким (ще) не з’єднане, і зі Споконвічною Свідомістю, врата до Якої ще не розкриті (щоб увійти). Але буде поки що Споконвічна Свідомість під крилами Хреста і під Руками Його. Ця медитація буде йому рятівним ковчегом, навіть якщо настане потоп.

Є деякі із соратників Христа, хто потім зможе увійти всередину за завісу з Первосвящеником (Христом).

Завіса (Ієрусалимського храму) не розірвалася тільки вгорі: тоді вхід був би відкритий тільки тим, хто зі знатних (на Землі). І не тільки внизу вона розірвалася: тоді це вказало б тільки на низи (соціальної ієрархії). Але розірвалася вона від верху до низу.

Вхід відкритий і нам, хто внизу, щоб ми ввійшли до Скарбниці Істини.

У ній є Той, Хто по праву шанується, Хто нерушимий.

Але Шлях туди ми прокладали через символи зневажувані та образи ефемерні. Зневажувані вони тими, хто — у славі земній. Але є Слава — вища слави, є Сила — вища сили.

Досконалість відкрила нам Скарбницю Істини. Святе Святих відкрилося нам. Чертог Шлюбний покликав нас усередину!

... Поки все це приховано від людей, зло веде їх до марного, і не відділено воно ще ними від того, що посіяно Духом Святим. Такі люди — раби зла.

Але коли Те наблизилося — Світло Досконале охоплює кожного (хто увійшов у Нього). І ті, хто в Ньому, — одержують благословення. Так і раби стають вільними, і полонені звільняються!

126. Будь-яку рослину, що посадив не Отець Мій, Який на Небесах, — буде вирвано.

Ті, хто розділені, — хай з’єднаються (у вищих еонах), ставши Доконаними!

Усі, Хто ввійде до Чертога Шлюбного, — розпалять ще сильніше Світло Істини, бо не породжують Вони в темряві, як ті, хто в земних шлюбах! Вогонь палатиме в ночі й розгорятиметься: бо таїнства цього Шлюбу відбуваються у Світлі Дня! Те Світло Дня (для Них) не припиниться ніколи!

127. Якщо хтось стає Сином Чертога Шлюбного, — отже Він збагнув колись і Світло (Святого Духа).

Той, хто не збагнув Його, ще будучи у світі матерії, — той не одержить Його й у Тому місці.

Того, Хто збагнув Світло (Святого Духа), не побачать і не зможуть схопити (нечисті духи). І ніхто (з них) не зможе мучити таку Людину, навіть якщо Вона ще живе у світі матерії (у тілі). Вона вже збагнула Істину — Собою-Свідомістю! Її Обитель тепер — еон Споконвічної Свідомості! І Вона відкрита Їй — Досконалій — у Світлі Священного Дня!*

КОРАН І СУННА

Іслам — одна з трьох провідних на Землі релігійних систем.

Але говорити про іслам у Росії треба не тільки у зв’язку з цим, а переважно тому, що іслам у лаконічній і методологічно вірній формі виражає етику ставлення людини до Бога.

Більше того, саме в ісламі, а не в масовому християнстві, знайшло реалізацію те ставлення до Бога, якому вчив Ісус Христос.

Що ж таке іслам?

Він історично має коріння в іудаїзмі та християнстві. Він шанує єврейських пророків, Ісуса Христа (араб. — Іса). Він кличе своїх послідовників до Бога-Отця (араб. — Аллах), як Його розуміли і єврейські пророки, і Ісус. Коран — головна священна книга ісламу — містить їхні вислови та описи їхніх діянь. Оповідь у Корані ведеться через пророка Мухаммада від Бога, Що дає Мухаммаду як виключно особисті рекомендації, так і роз’яснення правильного розуміння Себе і Шляхи до Себе.

У чому ж новизна ісламу? Чому б Богові було не поширити серед людей, нині охоплених ісламом, наприклад, християнство?

А справа в тому, що дуже багато з людей, що називали себе християнами, уже тоді віддалилися від Учення Ісуса Христа. Сучасне ж масове християнство взагалі значною мірою втратило Бога, і його адептів можна тільки умовно називати християнами — бо вони тільки продовжують дотримуватися древніх християнських обрядів.

... Порівняємо з Індією. Люди Індії мають Бгаґавад-Ґіту, де є досить докладний опис того, що таке Бог і що у зв’язку з цим повинна робити людина. Але й в Індії більшість людей виявляється нездатною (через перевагу за чисельністю в будь-якому регіоні Землі — людей ранніх стадій психогенетичного розвитку) прийняти концепцію монотеїзму. Так, у масових індуїзмі і буддизмі махаяни нині домінує сподівання зовсім не на Бога, яскраво представленого в Бгаґавад-Ґіті, а на язичеських міфічних «богів»: Ганешу, Калі та ін. з відповідною іконографією. А в деяких звироднілих гілках буддизму ця тенденція дійшла до того, що Богові взагалі не найшлося місця і Він був зовсім відкинутий.

Але люди, що орієнтувалися на іудейську та християнську Біблії, виявилися щодо цього в ще гіршому становищі, оскільки ці книги не містять описання Бога, яке могло б задовольнити запити інтелектуально шукаючої людини: там Бог вимальовується лише тією мірою, щоб стати об’єктом віри, але не об’єктом знання.

Тому повернення до зручнішої для молодих душ язичеської форми релігійного світорозуміння серед людей, охоплених християнством, було ще легшим.

Втрата Бога у масовому християнстві в багатьох країнах полягала в тому, що Бог, який проповідувався іудейськими пророками та Ісусом як Головний Об’єкт уваги, спрямованості і любові, виявився витиснутим язичеськими культами Миколи Чудотворця та інших «святих угодників», культом земної матері Ісуса, яка, хоч і була, безсумнівно, найпречудовішою жінкою і праведницею, але так і не змогла зрозуміти і прийняти те, чому навчав її Син, і навіть одного разу завважала Його таких, хто втратив глузд (Мк 3:21,31-35). А головна суть Вчення Ісуса про прагнення до Досконалості, до пізнання Бога-Отця — виявилася витиснутою... молитовним жебрацтвом.

Дійшло до того, що Вселенську Споконвічну Свідомість почали зображувати у вигляді дідка, що сидить на хмарині, а Святого Духа — у вигляді голуба.

Важливо зазначити, що язичеська тенденція була узаконена православ’ям уже в самому літургіку, де дуже гарна, але аж ніяк не Божественна Марія, мати Ісуса, стала величатися, як «Цариця моя преблагая», «Володарка наша», ми ж — її раби, що не мають надії на допомогу, крім як від неї. (А Бог, як ми бачимо, у такому випадку виявляється ніби й узагалі ні при чому).

І от, бачачи початок цієї тенденції, Бог ще раз повторив через Свого пророка Мухаммада, що люди повинні зосередити увагу і присвятити життя саме Тотальному Вселенському Богові-Творцеві.

Саме слово іслам, до речі, перекладається російською як покірність Богові, а слово мусульманин (араб. — муслім) — як той, хто віддав себе Богові.

Суть ісламу виражається у двох формулах: «Ла іллаха ілля ллах» — «Немає бога, крім Бога!» і «Аллаху акбар» — «Бог великий!» («великий», зрозуміло, не в тому сенсі, що Він — така знатна, страшна і таємнича людина, що Його треба поважати і боятися, а в тому, що Божественна Свідомість дійсно не має збагненних меж у всесвіті і що Бог є справді Всемогутній Творець і Правитель доль усього Творіння і долі кожного з нас).

Маючи приклад виродження віри в безлічі християн, мусульмани пішли навіть на таку крайність, як заборону на живописне і скульптурне зображення людей і тварин, щоб у когось не виникла спокуса їм поклонятися (цю заборону було дещо пом’якшено лише останнім часом).

Може в когось постати запитання: а чому це настільки важливо — спрямовувати свій погляд переважно на Бога-Отця, а не, скажімо, на Ісуса Христа чи іншого Аватара? Виявляється, що це насправді має принципове значення з погляду методології духовного вдосконалювання. Це так, тому що тільки суворий монотеїзм привертає до того, щоб у зрілих адептів актуалізувалася потреба до вивчення і практичного освоєння багатомірної структури Творіння і щоб пошук Творця, Мети, Учителя спрямувався в її глибини, а не «по площині» в грубих просторових мірностях, що властиво язичникам.

* * *

Оцінюючи настільки високо теологічну концепцію ісламу, треба, разом з тим, застерегти читача від некритичного ставлення до того, що можуть проповідувати окремі мусульмани або їхні групи. Хоча б уже той факт, що в ісламському світі аж ніяк немає єдності з деяких питань релігії, доводить, що лише Бог знає все, а людям властиво помилятися.

Зауважимо також, що Коран призначений лише для того, щоб закласти і зміцнити в людині основу правильної віри, в результаті чого адепти одержують можливість рухатися релігійним Шляхом далі. В ісламі щабель знаходження (набуття) і зміцнення віри, а також освоєння релігійної дисципліни називається шаріатом. На цьому щаблі — щоб не відштовхнути масу потенційних адептів — Коран не вимагав від них навіть відмови від традиційного для населення цієї частини Землі «забійного» харчування, що несумісне з більш високими щаблями просування релігійною драбиною — тарікатом та ін.

Очевидним є те, що немає ніякого сенсу привносити всім людям у їхній сучасний побут ті правила поведінки, які Бог дав через Мухаммада конкретній групі людей у конкретний історичний період, до того ж на тлі постійних воєнних дій. Має сенс закликати зовсім не до дріб’язкового дотримання правил побуту, викладених у Корані, які стосуються того, що є, як одягатися і як женитися, — а до вміщення принципових основ ставлення до Бога.

Нижче ми наведемо деякі найбільш важливі цитати з Корана (у перекладі І.Ю.Крачковського, з кількома незначними уточненнями) і Сунни.

Ще раз підкреслюємо, що, читаючи їх, не забуватимемо, що слово Аллах є арабським еквівалентом слів Бог-Отець, Ішвара, Дао, Споконвічна Свідомість і інших синонімів.

* * *

В ім’я Аллаха люблячого, співчуваючого!

1:1. Хвала — Аллаху, Господу світів,

1:2. люблячому, співчуваючому,

1:3. Царю в день суду!

1:4. Тобі ми поклоняємося і просимо допомогти!

1:5. Веди нас дорогою прямою!

2:20. ... Не надавайте ж Аллаху рівних!...

2:101. Хіба ти не знаєш, що в Аллаха — влада над небом і Землею і що немає у вас, крім Аллаха, ні близького, ні помічника?

2:109. Аллахові належить і схід, і захід; і куди б ви не звернулися — там Лик Аллаха...

2:111. Він — Творець неба і Землі, а коли Він вирішить яку-небудь справу, то тільки каже: «Будь!» — і воно буває (з’являється).

2:136. ... Скажи: «Аллаху належить і схід і захід, Він веде, кого хоче, Прямим Шляхом!».

2:142. Істина — від твого Господа, не будь же в числі тих, що сумніваються!

2:143. У всякого є напрям, куди він звертається. Намагайтеся ж випередити один одного в добрих справах!

2:149. Не кажіть про тих, кого убивають на шляху Аллаха: «Мертві!», — ні, живі! Але ви не відчуваєте.

2:150. Ми випробовуємо вас дечим зі страху, голоду, нестатку в майні і душах і плодах. І обрадуй терплячих —

2:151. тих, які, коли їх застає нещастя, кажуть: «Воістину, ми належимо Аллахові, і до Нього ми вертаємося!»:

2:152. це — ви, над якими Благословення від вашого Господа і Милість, і ви, хто йде вірним шляхом!

2:158. І Бог ваш — Бог єдиний, немає Божества, крім Нього — люблячого, співчуваючого!

2:160. А серед людей є такі, що беруть, крім Аллаха, рівних (Йому); вони люблять їх, як люблять Аллаха. А ті, хто увірували, — сильніше люблять Аллаха...

2:213. ... Може бути, ви ненавидите що-небудь, а воно для вас — благо, і може бути, ви любите що-небудь, а воно для вас — зло, — воістину, Аллах знає, а ви не знаєте!

2:257. Нема примусу в релігії! Уже яскраво вирізнився Прямий Шлях від омани! Хто не вірує в ідолопоклонство і вірує в Аллаха, — той ухопився за надійну Опору, для Якої немає руйнування!...

2:266. ... Аллах не веде Прямим Шляхом людей невірних!

2:273. ... Аллах знає про те, що ви робите!

2:282. ... І бійтеся Аллаха; воістину, Аллах вас учить, і Аллах знає про будь-яку річ!

3:1. Аллах — немає Божества, крім Нього! Він — живий, сущий!

3:2. Послав Він тобі Писання в істині, підтверджуючи істинність того, що послано колись. А послав Він Тору і Євангелія раніше в керівництво для людей...

3:4. Воістину, від Аллаха не сховане ніщо на Землі і на небі. Він — Той, Хто надає вам форму в утробах, як побажає...

3:27. Нехай віруючі не беруть собі близькими невірних!... А хто зробить це — у того з Аллахом немає нічого спільного, якщо ви тільки не будете побоюватися їхнім страхом. Аллах застерігає вас від Самого Себе: (адже) до Аллаха — повернення!

3:47. ... Аллах — найкращий з хитрунів.

3:53. Істина — від твого Господа. Не будь же тим, хто сумнівається!

3:66. ... Скажи: «Воістину, пряме керівництво — керівництво Аллаха!...».

3:74. І не накаже Він вам, щоб ви взяли ангелів і пророків господами...

3:106. ... А якби увірували, хто має Писання*, — було б краще для них! Серед них є віруючі, але більша частина — розпусники.

3:109. Не однакові вони: серед власників Писання є громада стійка...

3:143. ... Аллах — ваш Заступник! І Він — кращий з помічників!

3:151. І, звичайно, якби ви були вбиті на шляху Аллаха або померли, то прощення від Аллаха і милосердя — краще того, що ви збираєте!

3:163. І ніяк не вважай тих, які вбиті на шляху Аллаха, — мертвими. Ні, живі! Вони у свого Господа одержують уділ!

3:170. Нехай не засмучують тебе ті, що спрямовуються до невір’я: бо вони ні в чому не зашкодять Аллахові!...

4:40. І поклоняйтеся Аллаху! І не надавайте Йому нікого в співтовариші! А батькам — роблення добра! І близьким, і сиротам, і біднякам, і сусідові близькому по родичанню, і сусідові чужому, і другові по сусідству, і мандрівнику... Воістину, Аллах не любить тих, хто гордовито хвалькуваті,

4:41. які скнаряться, і наказують людям скнарість, і приховують те, що дарував їм Аллах від Своєї щедрості!...

4:80. ... І якщо осягає їх хороше, вони кажуть: «Це — від Аллаха!», а коли осягає їх погане, вони кажуть: «Це — від тебе!». Скажи: «Усе — від Аллаха!». Чому ж ці люди ніяк не можуть зрозуміти розповіді?

4:81. Що осягло тебе з хорошого, те — від Аллаха, а що осягло з поганого, те — від самого себе.

4:111. ... Хто набуде гріха — той набуде його проти самого себе; воістину, Аллах — знаючий, мудрий!

4:174. О люди!... Ті, які ввірували в Аллаха і трималися за Нього, — Він їх введе у Свою Милість і Щедрість і поведе їх дорогою до Себе, прямою дорогою!

5:18. О володарі Писання! До вас прийшов Наш посланник, щоб роз’яснити багато чого з того, що ви приховуєте в Писанні і проходите повз багато чого...

5:19. Не вірують ті, які кажуть, що Аллах — це Месія*, син Марйам*...

5:64. Скажи: «О володарі Писання! Невже ви помщаєтесь нам тільки за те, що ми ввірували в Аллаха і в те, що було зведено нам, і в те, що було зведено раніше, і за те, що переважна частина вас — розпусники?»

5:71. ... Воістину, Аллах не веде прямо людей невірних!

5:76. Не вірували ті, які казали: «Адже Аллах — Месія, син Марйам!». А Месія сказав: «О сини Ісраїла! Поклоняйтеся Аллахові — Господу Моєму і Господу вашому!»

5:77. Не вірували ті, які казали: «Адже Аллах — третій із трьох», — тоді як немає ніякого Божества, крім Єдиного Бога...

5:116. І от сказав Аллах: «О Іса, син Марйам! Хіба Ти казав людям: «Прийміть Мене і Мою матір двома Богами окрім Аллаха?». Він (Іса) сказав: «Хвала Тобі! Як можна Мені говорити те, що Мені не по праву?...

5:117. Я не казав їм нічого, крім того, про що Ти Мені наказав: «Поклоняйтеся Аллахові, Господу Моєму і Господу вашому!»...

6:17. Якщо торкнеться тебе Аллах нещастям, то немає спасителя від цього, крім Нього...

6:32. Тутешнє життя — тільки гра й забава; майбутнє житло — краще! — для тих, які богобоязливі. Хіба ви не зрозумієте?

6:51. ... Немає... — крім Нього — покровителя і заступника...!

6:106. Дотримуйся того, що вселено тобі від твого Господа: «Немає Божества, крім Нього!», — і відвернись од багатобожників!

7:6. ... Ми не буваємо відсутніми!

7:26. ... Воістину, Ми зробили шайтанів* заступниками тих, які не вірують!

7:40. А ті, які ввірували і творили благе, — Ми покладаємо на душу тільки можливе для неї, — вони — мешканці раю...

7:179. В Аллаха — прекрасні імена*; закликайте Його по них і залишіть тих, які вносять розкольництво про Його імена! Буде їм віддано за те, що вони роблять!

9:51. Скажи: «Не обхоплює нас ніколи ніщо, крім того, що накреслив нам Аллах! Він — наш Заступник!». І на Аллаха нехай покладаються віруючі!

9:117. Воістину, Аллахові належить влада над небом і Землею! Він живить і умертвляє, і немає у вас — крім Аллаха — заступника і помічника!

10:13. А коли людину торкнеться зло — вона волає до Нас (будучи) і на боку, і сидячи, і стоячи; коли ж Ми усунемо зло, що оволоділо нею, — вона проходить, наче і не кликала Нас проти зла, що торкнулося її...

10:45. Воістину, Аллах ні в чому не несправедливий до людей, але люди несправедливі самі до себе!

10:107. Якщо Аллах торкнеться тебе злом — то немає спасителя від цього, крім Нього. А якщо Він побажає тобі добра — те немає того, хто утримає Його Милість...

11:18. Хто бажає життя близького і його принад — тим Ми допоможемо повністю завершити діла їхні в ньому, і вони тут не будуть обділені.

11:19. Це — ті, для яких немає в майбутнім житті нічого, крім пекла, і даремне те, що вони зробили тут, і ніщо є те, що вони творили!

13:36. А ті, кому Ми дарували книгу (Коран), — радуються тому, що послано тобі... Скажи: «Мені велено поклонятися Аллахові і не додавати Йому співтоваришів; до Нього я закликаю, і до Нього — моє повернення!».

16:120. ... Воістину, твій Господь прощаючий, милостивий — для тих, які творили зло через незнання, а потім покаялися після цього і виправилися.

17:24. І вирішив твій Господь, щоб ви не уповали ні на кого, крім Нього, і до батьків — благодіяння. Якщо досягне в тебе старості один із них або обоє, то не кажи їм — тьху! і не кричи на них, а кажи їм слово благородне.

17:25. І схиляй перед ними обома крило смиренності з милосердя й кажи: «Господи! Помилуй їх, бо вони виховували мене маленького!».

17:28. І давай родичу належне йому, і бідняку, і мандрівнику й не марнотрать нерозважливо, —

17:29. адже марнотрати — брати шайтанів!...

17:31. І не роби твою руку прив’язаної до шиї*, і не розширюй її всім розширенням* — щоб не залишитися тобі несхвальним, жалюгідним!

17:32. Воістину, Господь Твій простирає уділ, кому Він бажає, і все розподіляє. Воістину, Він про Своїх рабів знаючий і видючий!

17:39. І не ходи по землі гордовито!...

18:110. Скажи: «Я ж — людина, подібна вам; дано мені Одкровення про те, що Бог ваш — Бог Єдиний. І хто сподівається зустріти свого Господа — нехай творить справу благу і в поклонінні Господу своєму (нехай) не приєднує до Нього нікого!».

20:7. Бог! — немає Божества, крім Нього; у Нього — прекрасні імена!

20:48. Він сказав: «Не бійтеся, Я — з вами, слухаю і бачу!»...

21:36. Усяка душа вкушає смерть*; Ми випробовуємо вас злом і добром для випробування; і до Нас ви будете повернуті!

22:74. Аллах обирає посланників з ангелів і з людей...

28:50. ... Хто більше збився зі шляху, ніж той, хто пішов за своєю пристрастю без керівництва від Аллаха? Воістину, Аллах не веде Прямим Шляхом людей неправедних!

28:59. Господь твій не був такий, щоб губити поселення, поки не пошле в них посланника, що читає їм Наші знамення (для повернення до праведності). Ми не губили поселень без того, щоб мешканці їх були неправедні!

31:20. І коли скажуть їм: «Ідіть за тим, що послав вам Аллах!», — вони кажуть: «Ні, ми підемо за тим, на чому знайшли батьків наших!»...

31:21. А хто повернув своє обличчя до Аллаха і творить добро — той ухопився за надійну опору!..

31:22. А хто не ввірував — хай не засмучує тебе невір’я його! До Нас їхнє повернення, і Ми пояснимо їм про те, що вони вчинили...

32:11. Скажи: «Приймає вашу кончину ангел смерті, якому ви доручені, потім ви до вашого Господа повернуті будете».

32:12. А якби ти бачив, як грішники никнуть очима перед своїм Господом: «Господь наш, ми побачили і почули! Поверни ж нас, щоб ми змогли творити благе! Ми ж (тепер) переконані в істині!».

32:20. А ті, які гріховодили, — їхнє пристанище — пекло. Щоразу, як вони побажають вийти звідти, — їх туди повертають і кажуть їм: «Скуштуйте покарання пекла, що його ви вважали неправдою!».

32:21. І дамо Ми спробувати їм покарання найближчого*, (яке є) крім покарання найбільшого*, — може, вони повернуться!

33:5. ... Немає на вас гріха, у чому ви помилилися, а тільки в тому, що затівали (поганого)...

33:16. Скажи: «Не допоможе вам втеча, якщо ви біжите од смерті!...».

33:41. О ті, хто ввірував! Згадуйте Аллаха частим пригадуванням, і прославляйте Його ранком і ввечері!

33:39. Воістину, Аллах тримає небо і Землю, щоб вони не зникли...

37:182. І — хвала Аллаху, Господу світів!

39:43. Аллах приймає душі в момент смерті; а ту, яка не відійшла, — уві сні...

39:56. Ідіть за кращим, що послано вам від вашого Господа!...

39:66. ... Аллаху поклоняйся і будь вдячним!

40:62. І сказав Господь: «Кличте Мене, Я відповім вам!...».

41:5. Скажи: «Адже я — людина, така, як ви; мені було сповіщено, що Бог ваш — Бог єдиний. Спрямовуйтеся ж до Нього безпосередньо і просіть у Нього прощення!...».

41:7. Воістину, тим, які ввірували і творили благе, — їм нагорода невичерпна!

41:46. Хто творив благе — то для самого себе, а хто творив лихе — теж проти себе...

41:51. А коли Ми зробили милість людині, вона повертається і йде. А коли торкнеться його зло, він — власник всеосяжної молитви.

42:8. ... Аллах — мій Господь, на Нього я поклався і до Нього звертаюся!

42:12. ... Аллах обирає до Себе, кого побажає, і веде до Себе (того), хто звертається.

42:29. А (якщо) щось застає вас із нещасть — так це те, що спричинили ваші руки; і прощає Він багато чого.

42:47. ... А коли Ми даємо людині відчути Нашу милість — вона радується їй, а якщо її здолає зло за те, що раніше зробити її руки, — то тоді людина невдячна!

42:48. Аллаху належить влада над небом і Землею; Він творить, що бажає, дає, кому забажає — жіноче потомство, кому забажає — чоловіче.

42:49. Або Він з’єднує їх: чоловіків і жінок; а кого бажає, робить безплідними...

46:2. Ми не створили небо і Землю й те, що між ними, інакше як за істиною і на певний строк...

49:12. О ті, хто ввірував! Бережіться багатьох думок! Адже деякі думки — гріх...

59:20. Не рівні мешканці пекла і мешканці раю. Мешканці раю — вони — досягли успіху!

59:22. Він — Аллах, немає Божества, крім Нього, — Цар, Святий, Мирний, Вірний, Охранитель, Великий, Могутній, Найвищий; хвала Аллаху...!

59:24. Він — Аллах — Творець, Будівник, Учитель. У Нього — найпрекрасніші імена! Хвалить Його те, що в небі і на Землі. Він — великий, мудрий!

84:6. О людино! Ти прагнеш до свого Господа устремлінням — і зустрінеш Його!

87:1. Хвали ж ім’я Господа твого Найвищого...!

* * *

А тепер познайомимося з деякими хадісами — висловленнями пророка Мухаммада і Бога через нього, записаними в книгах Священного Переказу ісламу — Сунні (цит. за [63]):

Гарне виховання — це найкраща спадщина, яку можна залишити дітям.

Говори завжди правду, навіть якщо вона тобі не вигідна!

Тим, що знаєте, ділитеся з іншими і навчите їх!

Того, хто нікого не пошкодував, ніхто не пошкодує.

Не будьте тягарем для людей!

Не сідаєте між двома сидячими, не запитавши в них попередньо дозволу.

Будьте ощадливими і не допустіть себе до впадання в нестаток!

Не робіть нічого такого, що потім мучитиме вашу совість!

Багатство полягає не в кількості товару, а в широті душі.

Знання є скарб, ключем до якого є допитливість.

Відійдіть від дурня!

Уникайте п’янких напоїв!...

Спокій — виграш, сум’яття — втрата.

Не поспішайте в рішеннях і передбачайте наслідки!

Не судіть нікого, ґрунтуючись на припущеннях, або якщо у вас є сумніви.

Умовляйте кожного не робити зла!

Якщо винуватого доводиться карати, ніколи не бийте його по обличчю!

Той, хто встає пізно, закриває собі двері до статку.

Усякий хабар є гріхом і мерзенним джерелом доходу!

Той, хто розлютився, хай змовкне негайно!

Негостинна людина — неповноцінна людина!

Винагородіть тих, хто зробили вам добро!

Достойна справа — простити тому, хто тебе скривдив, дати тому, хто тобі відмовив, простягнути руку миру тому, хто з тобою свариться!

О людино! Якщо не наситишся ти малим, не задовольнить тебе й велике!

Добрі справи роби без розголосу.

Не бажайте смерті ні собі, ні іншим.

Той, хто не дякує людям, — не подякує й Аллаху.

Все, створене Аллахом, прекрасне, хоча люди не завжди це розуміють!

Аллах створив хвороби, але Він створив і ліки від них.

Аллах щедрий і любить щедрих людей.

Для всього є свій шлях. Шлях же до раю відкриває знання.

За знаннями не лінуєтеся йти навіть до далекого Китаю, бо надбання знань є найголовнішим обов’язком мусульманина!

Жебрацтво є заняття непристойне!

Розпочинайте їсти, пам’ятаючи Аллаха, і не будьте вибагливі в їжі!

Врата до добробуту знаходяться під замком. Ключем для нього є труд.

Ворожити і вірити словам ворожок, провісників і чарівників — це мерзенність.

Погану людину характеризують такі ознаки: вона бреше в розмові, не виконує своїх обіцянок і, відчуваючи безкарність, творить підлі справи.

Із працівником розрахуйся за вчинене, поки в нього не висох піт!

Хто вдачею м’який, поведінкою гарний і не шкодить іншим — того не торкнуться вогні пекла!

Година, витрачена на придбання корисних знань, Аллахові угодніша, ніж ціла ніч, проведена в молитві.

Повсякчас намагайтеся бути чистими!...

Спеціально для чоловіків:

Добре ставитеся до жінок!...

Шляхетний добре ставиться до жінок, підлий же буде з ними підступний.

Поважайте жінок!...

Якщо одночасно покличуть тебе батько і мати, то спочатку підійди до матері!