Зміст

Борець

— Востаннє Я втілювався на південному сході Монголії, з дитинства відчував Себе великий і сильним, як казковий богатир: адже величезна і чиста свідомість втілилася у витривале, сильне тіло. Місцеві жителі так і називали Мене — Батор*.

Це й визначило те, що з раннього дитинства Я захопився боротьбою. У боротьбі Я знаходив свободу. Борючись, Я відчував Себе у Своїй стихії — як птах, що, осідлавши вітер, насолоджується свободою польоту.

Але Я ніколи не був агресивним, ніколи не заподіював людям болю.

Перед кожною сутичкою Я наповнювався глибоким і радісним спокоєм. І щораз відчував, що Джерело Невичерпної Сили стояло за Моєю спиною, наповнювало Моє тіло, уливалося в руки — та так, що, здавалося, Я можу звалити гору! Я називав це Джерело Великим Духом, Великим Борцем або Переможцем. Я знав, що Він — Друг Мені, що Він любить Мене і ніколи не залишить без підтримки.

Хлопці із сусідніх сіл частенько приходили помірятися силами зі Мною. Я обіймав їх Своїми ручищами, заливав світлом Любові і потім ніжно й акуратно укладав на лопатки. Після поєдинку Я завжди тис їм руки й говорив:

— Спасибі! Це була чесна боротьба!

Вони не могли навіть гніватися на Мене, тільки зніяковіло посміхалися і йшли геть...

Я знав правила боротьби і ніколи не порушував їх. Причому найголовнішим для Мене було Золоте Правило — правило, що подарував Мені Мій Великий Заступник. Він частенько немов вдихав Любов і Силу в Моє тіло і говорив:

— Завжди, якою б важкої не була сутичка, ти зобов’язаний бути непорушно спокійним! Завжди, який би не був у тебе суперник, ти зобов’язаний бути в незламній любові до нього! Це — Золоте Правило.

Люди нашого села дуже Мене поважали, хлопчаки бігали за Мною по п’ятах. Вони дивилися на Мене захопленими очима і хотіли вчитися Моєму мистецтву. Я з радістю вчив їх мистецтву сили — сили без насильства, без агресії, без злості і зарозумілості.

Внутрішньо Я відчував Себе «батьком» і цих хлопчиків, і всіх навколишніх жителів. Я дуже любив цих простих невигадливих людей і з батьківською ніжністю піклувався про них. Так — у радісному спокої — протікало Моє життя. Я був щасливий і навіть не уявляв, що можливе щастя більше...

… У наші краї рідко заїжджали «чужинці», але якщо вже заїжджали — то відразу опинялися в центрі уваги.

Якось по поселенню рознісся слух про чужоземця, що приїхав. Мої хлоп’ята примчали до Мене і почали навперебій розповідати про «чужого», що приїхав зі сходу. Говорили, що він — непереможний борець, що хоче помірятися силами зі Мною, що об’їхав він півсвіту і ніде не знайшов рівного собі. Хлопці сказали, що чужоземець увесь ранок провів на площі. І Я пішов туди, щоб привітати його — Свого майбутнього суперника.

Я побачив його здалеку, він стояв в оточенні юрби допитливих. Я вперше бачив людину, наділену силою не менше Моєї. Але його сила була іншою, незнайомою Мені: похмурою, паралізуючою, ціпеніючою. Я бачив, як вона насунулася на людей, що стояли навколо, і вони начебто стали менші ростом — згорбилися і зігнулися. Наші очі зустрілися — і Я відчув його важкий чіпкий погляд. Я стримано привітав його, і ми домовилися про час нашого двобою.

Настав день поєдинку. Сила Моя була велика, але і його — не менше. Його руки складалися з ненависті, його чорна злість обліплювала Мене з усіх боків і душила...

Я завжди був відкритий і доброзичливий до суперників, але до цієї людини міг почувати тільки відразу. Уперше за все Моє життя Я почував відразу*! Я не міг знайти в Собі і крупиці того спокою, що завжди передував перемозі.

Лють заклекотала у всьому Моєму тілі — і в ту ж секунду сила покинула Мене. Мої руки ослабли, як це буває уві сні, очі майже перестали бачити. Я почував, що в Мені зяє діра, у яку безперешкодно вливається чорна отрута, паралізуючи все Моє тіло. Ще кілька миттєвостей — і Я лежав на лопатках. Я майже не міг дихати, немов на тіло налягла величезна кам’яна брила...

… Ідучи, Я помічав лише потуплені погляди так згорблені спини людей — людей, що втратили надію, що втратили віру. І Я був цьому провиною! Я хотів сказати їм що-небудь, але вони ховали очі. Тільки кілька поглядів зміг зустріти Я, але в одних був біль, в інші — зла посмішка.

… Я йшов довго — ішов, не розбираючи дороги, ішов геть від цих очей. Я йшов, поки не впав, а, упавши, пролежав кілька годин без сну. Спустилася ніч, але ні нічна прохолода, ні зоряне небо — ніщо не приносило полегшення. Я лежав нерухомо, із закритими очима, тіло немов скам’яніло...

Через якийсь час Я відчув, що Мої обличчя, руки, груди пестить ніжне тепло. Я відкрив очі — Мене пестили і гладили перші сонячні промені. Сонце — в усій своїй ранковій пишноті — піднімалося над обрієм, заливаючи увесь світ золотим і рожевим світлом.

Сонце посміхалося Мені! Воно не відвернулося від Мене, не знехтувало Мене і не насміхалося! Сонце — з тією ж силою і любов’ю — обдаровувало і Мене, і весь світ своїм світлом! Піднімаючись вище і вище, воно заливало ніжним ранковим теплом, золотою красою — все і всіх! Воно заповнювало радістю любові кожну частку простору! Сонце неухильно дотримувалося Золотого Правила — любити всіх! — правила, яке порушив Я...

Згадуючи про вчорашнє, Я дякував Великому Борцеві за отриманий урок, дякував Йому за поразку ще більше, ніж за сотні попередніх перемог...

Перемагаючи біль, Я підвівся. З останніх сил Я потягнувся променями Любові в усі боки, гладив ранкову свіжість Землі, росу що виблискує під ногами, туманну синяву далеких гір... Я тягся в усі боки, далі і далі... — поки не охопив усю Землю. Я дарував їй усього Себе, заливаючи весь видимий простір Собою-Любов’ю... Я навіть не помітив, як у якийсь момент Я повністю розчинився у Світлі і зник, забувши про все: і про Своє зламане тіло, і про гіркоту поразки. Залишилося тільки Нескінченне Світло — і Воно був скрізь! Залишилася тільки Любов, у сяйві Якої ніжилася Земля! Залишилася тільки Безкрайня Свобода, що не знає обмежень!

І отут Я згадав про тіло: ось же воно! — всередині Мене, всередині Нескінченного Світла. Я доторкнувся до нього Світлом Любові. Сила полилася в його грудну клітку, руки — і тіло наповнилося Божественною Міццю. І в цю саму мить Я усвідомив, що Я і є Великий Дух, Я і є Великий Борець, Я і є Переможець!

Я став вільним, абсолютно вільним! Я міг піти куди завгодно..., але повернувся в село. Ким би Я був, якби позбавив їх — Моїх дітей — опори і віри?!

… І, звичайно, відбувся другий бій. Не описуватиму цю сутичку, скажу тільки, що непереможним стає той, хто повалив зло в самому собі! Істинна сила приходить лише тоді, коли останні краплі зла в собі укладаєш на обидві лопатки!

Істинна сила — це Сила Любові! Тільки Вона — непереможна!

Зміст