Зміст

Радек Волинський

Посередині соснового лісу — сфагнумове болото, що поросло журавлиною. Посередині нього — невелике озеро. Над ним — енергетика Божественної Ніжності, випромінюваної Махадублем раніше незнайомого нам світловолосого Божественного Вчителя.

Тут — місце сили: розвинене духовне серце ніби “мимовільно” відділяється від тіла й заповнює великий простір над озером, звідти легко дивитися очима свідомості убік власного тіла, що стоїть на березі. Прекрасне місце для тренувань учням-початківцям!

Він представляється:

— Радек Волинський, поляк в останньому втіленні.

Просимо Його розповісти про Себе.

— Так, жив і тут. У цих місцях була наша сімейна дача — в ті часи, коли тут ще була територія Фінляндії. Давня дача!… Спочатку — Мого батька, а потім — Моя особиста.

Гармонія і краса природи, життя в лісі біля цього прекрасного озера — у поєднанні зі щирою “побожністю” Моїх батьків — створювали дивну атмосферу нашого будинку, що був тоді тут.

Вечорами всі збиралися біля каміна. Матінка грала музику. Потім читали вголос книги або говорили про сенс життя, про Бога. Були вечори, наповнені розмовами про Ісуса. Дивні за яскравістю образи з’являлися тоді перед Моїм внутрішнім поглядом! Ісус бував у такі вечори з нами.

Духовна культура родини в ті ранні роки дозволила Мені легко вийти на той “майданчик”, де Бог знову став видимою та усвідомлюваною Реальністю.

— Які духовні практики Ти використовував?

— Нічого особливого не робив. Те, що ви бачите, — напрацювання від ще попереднього втілення.

— Де воно було?

— У Німеччині. Там була Школа йоги — древня алхімічна школа.

— Чому нас навчиш?

— Хіба що анахату притягну над болотом, початківцям буде корисно... — жартівливо скромничає Радек.

— Ти був пов’язаний зі школою Штайнера?

— Ні. Шанувальником вчення Рудольфа Штайнера був Мій батько у польському втіленні. Ідеї Штайнера він намагався застосовувати і під час Мого виховання на природі, в оточенні гармонії.

— Розкажи, будь ласка, про Себе більше, Радеку!

— Дуже значимим для розвитку душі було Моє дещо раніше втілення в Індії. Тоді була освоєна раджа-йога. Було засвоєно багато моральних підвалин, включаючи вегетаріанство, які стали не правилами, за невиконання яких карають, а суттю, внутрішніми підвалинами душі. Тоді, на жаль, нічого більшого я не осяг, хоча можливість була.

І от наступним було втілення в середньовічній Німеччині.

Мій батько був власником бойні.

… Радек показує грубий і брудний побут, наділеного грубою особистою силою батька, зломлену ним змарнілу жінку, згаслу й “посірілу” — свою матір.

— Відірвавшись од цих жахів, Я втік з дому. Мене підібрала людина, що і стала Моїм Учителем, Моїм Майстром. Саме Йому Я зобов’язаний тим, що осяг Єдиного Отця.

Він тоді привів мене до Себе додому, де все було чистим і оповитим таємницею. Він був ученим, лікарем і духовним подвижником, що зумів-таки вийти на Істину, “заховану” під словом “алхімія”! Він займався, зрозуміло, не створенням золота, але алхімією внутрішньою: перетворенням душі людської — на Душу Божественну.

У нього було всього кілька учнів, яких він посвячував у глибинний шар знань. Я не відразу потрапив у їхнє число. Спочатку Я просто розтирав порошки і мив посуд.

Розповім коротенько про те, як алхіміки працювали з енергіями усередині тіла. Це, як ви розумієте, є тільки початкові етапи алхімічних перетворень.

Тіло зіставлялося з пристроєм, у якому сублімують речовини і — через це — відокремлюють тонкі субстанції від грубих.

У ньому виокремлювалося кілька послідовних рівнів, які відповідали чакрам, якщо послуговуватися індійською термінологією.

Для того, щоб уможливити рух тонких субстанцій через усі рівні, учень повинен був спочатку очистити останні від нашарувань темного “шлаку”, що засмічував ці рівні.

Це досягалося через запалювання “вогню” всередині кожного такого рівня. “Вогонь” треба було розпалювати сильніше і сильніше — і поширювати його, починаючи від центру, на весь об’єм рівня, щоб з його допомогою “розплавити” темні нашарування і виштовхнути їх за межі тіла.

Після того, як всі рівні були абсолютно очищені, ставала можливою робота власне з “сублімацією”. Вона полягала в просуванні “вихідної субстанції” знизу нагору — послідовно через усі рівні. При цьому виникало чітке відчуття зміни стану на кожному рівні “сублімації”. Метою такої роботи було виділити і відчути в тілі якнайтоншу “субстанцію”, що не змінює свого стану, проходячи через усі рівні.

… Якось прислужники інквізиції, що завжди цікавилися Моїм Учителем, схопили мене, намагаючись що-небудь вивідати. Я вдавав сільського дурника, і вони Мене відпустили.

Я попередив Учителя, і ми всі пішли з міста...

Тоді й почалося Моє справжнє учнівство. Я б хотів потім розповісти про це докладніше в невеликому оповіданні, яке могло б називатися, наприклад, так: “Аптекар, або Повість про філософський камінь”.

У тому німецькому втіленні я майже досяг Злиття з Отцем. Не вистачило зовсім трохи: радості, гармонії і спокою — щоб урости в ті стани, якими Я опановував. Наше життя під постійною загрозою катувань і багать інквізиції було не легким. Так ще залишилася в глибинах душі туга за несправдженим у тому житті: за домом, в якому всі одне одного люблять, за лагідними руками матері, за добрим батьком, який усе розумів...

Мій Учитель, однак, люблячи нас усією душею, дуже рідко проявляв ніжність зовні. Він був суворий до наших пороків, кваплячись “переплавити” нас як душі: вилучити шлаки, щоб залишилося тільки “живе золото” — душа, сяюча любов’ю і бездоганністю.

… Після Його відходу стало й зовсім нелегко...

І от, для того, щоб змити цю останню “окалину” з душі, і було задумане Богом Моє польське втілення.

Воно було не довгим: Я швидко все згадав — і повернувся Додому!

Зміст