Ігор Висотін

Ми повертаємося ввечері лісовою доріжкою, після роботи на місцях сили, до залізничної станції. Раптом опиняємося на ділянці, пронизаній нематеріальним Світлом. Зупиняємося, озираємося. Інтенсивність Світла підвищується — за метрів сто в лісі, ліворуч од доріжки. Йдемо туди. Над лісовою галявиною — Божественний Махадубль.

— Дуже радий вас бачити! Я за вами отут давно спостерігаю!

Я представляю Бога для людей на багатьох ділянках Карельського перешийка. Моїм обов’язком є допомога людям на водоймах. Особливо люблю тих, хто на човні в очереті зустрічає схід сонця і милується красою Землі!

— Це ж що: рибалки та мисливці?…

— Даремно ти не береш їх до уваги! Ти й сам був таким — і завдяки цьому зростав!

Кожній людині потрібно давати наступні сходинки зростання відповідно до того, що вона розуміє: відповідно до її світогляду. Не потрібно нехтувати тими, хто поки що не перейшли на вегетаріанство, але милуються красою! Це — уже дає їм шанс!

Мене звати Ігор Васильович Висотін. Я жив тут до 1949 року. (Показує Суходольське озеро та його околиці).

Особливо люблю тих, хто зустрічає зорі на човні!

Зараз Я теж веду до Бога дуже багатьох людей — тих, хто, так само, як і ти, може насолоджуватися світанками!

— Що порадиш нам — у найрізноманітніших галузях?

— Я раджу — тим іншим, які теж зустрічають зорі на озерах.

— Що ж: і Сам Ти харчувався забійною їжею?

— Колись — так, потім — ні: адже не одне втілення провів серед людей, сам розумієш! І до пізнання Творця — не в останньому з них добрався.

— А де жив востаннє?

— У Фінляндії.

— Ким був?

— Жив на озері як селянин. Землю обробляв, іншим допомагав. Тут була російська громада лютеран.

Щоразу, коли будете на цих озерах, — Я теж буду серед вас!

* * *

Ми знову на місцях сили, які опікує Своєю Турботою, заповнює Божественною Свідомістю Ігор Висотін.

Краса — надзвичайна!

М’яким, пронизаним сонячним світлом туманом наповнило ліс.

Туман стелиться над озерним плесом, клубиться в променях сходу сонця...

Дрібні крапельки води плавно рухаються і сяють у потоках світла.

Немов ніжні руки, промені сонця пестять верхівки сосон і чашу озера.

Тиша...

— Я дуже хотів би, щоб ти розповіла іншим втіленим людям про Мої озера, які ти знаєш, які Я і ти однаково любимо, — щоб люди приходили до Мене сюди, де Я чекаю на них на берегах і водах... Спробуй розповісти так, щоб стало чути легкий плескіт хвиль об борт човна, щоб був відчутний захід чистої озерної свіжості, щоб шелест очерету і посвист качиних крил запросили прийти і зустріти тут світанок, щоб змогли побачити люди, як ніжне покривало туману опромінюється сонцем, що сходить, щоб обмилися душі кожного — цією красою Творіння...

А якщо ви розповісте про це у фільмі, покажете ту красу, через яку душі наближаються до Бога, — то буде земний уклін від усіх Нас.

… Якби ви розуміли, наскільки безцінна ВСЕОХОПНІСТЬ ваших знань! Це є те, чим втілене людство не володіло вже дуже давно, а, може, й ніколи! Бо ваші знання містять не тільки інформацію про Ціле, але й про шляхи реального збагнення всього цього людиною!

… Знову й знову повторюю за Ігорем Висотіним слова, складені Ним у віршовані рядки:

Кличу тебе!

Закликаю… Кличу тебе і зову —

Шляхом іди, що до Мене веде, і — в Мені!

Будь спокійним, послаб же душі тятиву!

Двері Любові прочинені — входь! Ти — не в сні!

Серця очима ти можеш дивитися

На Життя, що проявлене, на весну!

У ліси, у поля тебе кличу, щоби опуститися

В Тишу, в Спокій, в Любов цю ясну…

Навкруги все вже грає серпанками:

На це диво душею зумій подивитися…