Заказать книгу

Зміст

Веремій

— Я — Веремій. Золоте світло ранкового сонечка — Моє світло!

Моє перше втілення на російській землі було особливо значущим для розвитку Мене як душі. Я не вивчав тоді езотеричних прийомів, а просто жив у тому середовищі, де моральні норми і правила, традиції і звичаї створювали вірний напрям зростання душ.

Я хотів би трохи розповісти про устрій життя народу в ті часи.

Люди на цих землях жили родинами, і Небесного Отця-Сварога багато хто називав Родом — головним, загальним Отцем.

Життя людей було сплетене з життям Бога і з життям природи. Воно було сповнене природністю і чистотою.

Чи вродив хліб, чи ткалося полотно, чи народжувалося дитя, чи зводили дім молоді — будь-яка радість була радістю для всіх.

Робота була гармонійною дією, що наповнювала душі силою й насолодою від спільної праці.

У харчуванні домінували молоко, мед, ягоди та гриби, хліб і круп’яні каші.

Простими і чистими були обряди та свята. Кожен день починався зі свята ранку. Адже був схід сонця над землею, починався новий день життя, що дарувався Богом!

Були, зрозуміло, і холодні зими. Але після кожної — весна, яка ставала святом пробудження життя і любові! Прихід весни святкувався як великий шлюб Сонця і Землі, що народжує нове життя.

Саме навесні дівчата обирали хлопців, а хлопці дівчат, вони ставали нареченими. Їхні весняні шлюби любові були запорукою того, що з’являться в родині послані Родом чисті душі.

Я теж обрав дівчину, яка припала Мені до серця, і Я був любий їй. Ми стали нареченими, а потім з’єднали долі, у нас були діти...

Бог був реальним для людей. Наші старійшини і волхви говорили з Богом і вчили цьому своїх спадкоємців.

Земля сприймалася — як жива. Коли вітали людину, віддавали їй земний уклін, рукою торкаючись землі, — означало це, що поважаємо її, як нашу Землю-Матінку.

Моральні норми називалися звичаями. Пороки душі викликали здивування в усіх навколо, і той, хто мав їх, намагався викорінювати це у собі.

Адже й зараз є сім’ї, які називають культурними. У них повага одне до одного, любов, турбота, вміння гармонійно говорити і мислити — прищеплюються з дитинства, стають нормою життя душі. Але такою родиною може бути і все суспільство, кероване мудрими духовними наставниками. Саме так було тоді, коли Я вперше втілився на Русі.

… Наступного разу Я втілювався на Русі при царі Івані Васильовичу (Грозному).

У тому втіленні Я звик з дитинства жити — вільним життям! Воля — означає свобода, вільний стан душі. Розлитися, розгорнутися на весь простір, дихати повними, вільними грудьми — так жив Я: як вільний птах серед просторів російської природи.

Вільний птах летить туди, куди йому велить серце! Він шукає лише свободу! І всією душею віддає він себе тій справі, в яку привів поклик серця.

Він не береться до справи несміло, озираючись на шляхи відходу. Він — вільний, йому нема чого приберігати для себе, і нема нічого, що він міг б втратити. Тому він повністю, всією своєю істотою, втягується в обрану справу.

Так жив Я. До якої б справи Я не долучався, Я прагнув знаходити, відкривати в ній нові простори для вільного польоту душі. У будь-якій ситуації Я прагнув знайти і пережити нові грані Своєї свободи.

— Але як Ти Сам збагнув усе те, чому вчиш нас?

— Закінчив Школу буддхі-йоги, подібну до вашої...

Але Я продовжу Свою розповідь.

У тому вільному способі життя Я, однак, не міг знайти чогось головного, Я відчував, що головне зі Мною в житті ще не відбулося…

Тому Я шукав «зустріч із долею» — зустріч з тим випробуванням, що називають моментом істини: коли все незначне в житті людини відпадає саме по собі — і вона чітко бачить те, що в її житті є головним. Проходячи через таке випробування, вона може довідатися, що вона є насправді.

Для цього Я вступив у дружину і був призначений у загін, що відправився на південь на пошуки зниклого посольства, що очолював вельможа «високого» походження. Нам було доручено дізнатися, що трапилося з ним і, по можливості, виручити його.

Досягши прикордонних земель, ми з’ясували, що частина посольського загону була перебита, а що стало з іншими, зокрема, з вельможею, — невідомо, але, ймовірно, вони були взяті в полон.

Ми послали гінця із цією звісткою назад.

А Я — один — просто відправився до місцевого правителя. Я їхав зовсім спокійно, із серцем, розлитим — на весь простір! У Мене за плечима був політ свободи, попереду на Мене чекала зустріч із долею — що зі Мною могли вчинити правитель чи його люди?

Коли Мене привели до правителя, Я сказав, що приїхав запропонувати Себе в обмін на полоненого вельможу. Той був дуже здивований таким учинком. Мене не вбили, завважавши занадто незвичайним бранцем.

Моя доля повела Мене далі — правитель незабаром подарував Мене іншому правителеві однієї з азіатських держав. Там Я потрапив — рабом — у дім високопоставленого радника государя.

Через деякий час Я опанував мову тієї країни, і Моє становище в домі змінилося. Знаючи Мою чесність, господар зробив Мене своїм помічником і довірив вести деякі справи в його господарстві.

Ці справи були пов’язані, зокрема, з поїздками. Завдяки цьому, Я зміг побувати в багатьох місцях, багато спілкувався з іншими людьми і все більше дізнавався про життя на Сході. Це дало Мені безцінний життєвий досвід! У способі життя тих людей і в їхньому світогляді було набагато більше глибини та обґрунтованості, ніж у людей, яких Я знав у Росії.

Серед південної природи, живучи розміреним життям, Я навчився поринати в глибокий спокій…

Хоча формально Я був рабом у домі того радника, Я не зазнавав скутості. Тілом Я брав участь у справах матеріального плану і просто приймав «земні» обставини такими, якими вони є. А свідомістю — ширяв над світом «земного» як орел ширяє над степовими просторами.

Я знав, що вже досяг свободи від «земного» і, що б не трапилося з Моїм тілом, — Я зможу… так само продовжувати ширяти як вільний птах.

Але Я відчував, що ще щось важливе чекало Мене на життєвому шляху — те, чого Я ще не прожив. Тому Я просто жив і терпляче чекав, коли це станеться.

І та зустріч відбулася. У наше місто прийшов караван з Індії. З ним прибули троє цілителів, які привезли на продаж цілющі бальзами. Вони також пропонували свої цілительські послуги.

Ми зустрілися на базарі. Я звернувся до них, бажаючи придбати які-небудь лікарські засоби для родини радника, якому Я служив. Але вони побачили, що в Моєму тілі втілена вже розвинена, велика свідомість, — і відповіли, що можуть не тільки продати такі засоби, але й навчити Мене правильно їх застосувати, показавши прийоми лікування. Я з цікавістю погодився.

Вони сказали, що для освоєння майстерності лікування потрібне певне перетворення себе. І під цим приводом... стали навчати Мене методам прочищення і розвитку чакр і меридіанів.

Я відчув найцікавіші зміни в Собі під час цієї роботи і щиро нею захопився. А незабаром зі Мною почали відбуватися настільки дивні зміни, що Я відчув, ніби Мені відкриваються двері в зовсім інше життя, інше буття...

Я зрозумів тоді, що ці люди були не просто цілителями, але хранителями таємних, вищих знань...

… Вони через певний час виїхали. А Я, завдяки їм, зміг у тому житті пізнати мистецтво раджа-йоги і підготувати Себе до наступних етапів духовного сходження...

… Потім Я втілювався на Русі неодноразово...

Моїми друзями завжди були, зокрема, берізки і сосни, всі трави на лугах, зяблики і піночки, вальдшнепи і тетеруки. Я дихав і не міг надихатися красою Землі! Я гладив її поверхню, як закоханий гладить волосся коханої. Радість і блаженна млість переповнювали Мене і виливалися безкрайньо із серця — на все, що Я бачив навколо. Золотаво-рожеві сходи сонця заливали Моє серце ніжною красою — і Я ставав Світлом Любові над землею!

Звільнена Душа подібна до птаха, що ширяє у височині і ніщо не обмежує Його політ!

Звільнена Душа подібна до ріки, що втекла в море і не має більше берегів!

… Мій Шлях від початку і до кінця — Шлях Серця: від серця людського — до Серця Божественного!

Коли Я пройшов увесь цей Шлях до кінця — настав і Мій час бути Наставником для інших.

… Одне з Моїх останніх втілень Я закінчував, очолюючи лісову школу Ассиріса.

Ці школи продовжували називатися «лісовими» і після «хрещення» Русі. Але тепер у ці слова вже вкладався дещо інший зміст: «лісова» — виходить, таємна, закрита. Адже та велика духовна культура, що існувала до цього на Русі, із приходом інквізиторського «християнства» знищувалася в буквальному значенні вогнем і мечем.

Уціліли тоді на певний час лише деякі, котрим удалося сховатися в неосяжних просторах лісів...

Якщо раніше колишня духовна культура була доступна всьому народові, хоч і на дуже різних щаблях, то тепер у закриті лісові школи приймали лише гідних — одиниці.

Як Я вчив тих, хто довірив Мені свої долі? Так само, як зараз учу вас серед весняних беріз і пісень тетеруків...

З Обителі Творця Я піднімався Золотим Божественним Сонцем — і вчив ставати Любов’ю! Я дарував Своїм учням рожево-золотаві зорі і вчив розливатися духовними серцями просторами, плекати руками свідомостей ліси, поля, трави!… Із Глибин, де сяє Божественне Серце, Я простягався до сердець Своїх учнів, указуючи подальший Шлях!…

… Але не тільки медитації навчав Я їх. Адже ми жили в часи православної інквізиції! І від кожного було потрібно освоєння сталкінга* не меншій мірою, ніж від американських індіанців часів конкісти.

Я прекрасно знав, що може відбутися, якщо «оступиться» хоч один із Моїх учнів... Адже варто тільки потрапити під підозру — і від Школи не залишилося б і сліду.

На жаль, ми не могли жити абсолютно закритим життям. Побут змушував нас раз по раз стикатися з іншим світом, а це вимагало від кожного максимальної обережності, обачності. Мої учні зобов’язані були вдосконалюватися не тільки в майстерності медитації, але й у майстерності сталкінга, вони повинні були стати майстрами в психології людей. Саме завдяки цьому мистецтву наша Школа проіснувала багато років, і багатьом Я встиг вказати Шлях до кінця.

… Був у нашій Школі один учень — юний, майже хлопчик, з душею світлою і чистою як джерельна вода. Як він уцілів у ті чорні часи з такою ясною душею? — Я не знаю. Будучи набагато молодшим од інших, він став загальним улюбленцем. Здавалося, він складався тільки із сердечної любові, з одного лише чистого серця, і це серце готове було летіти назустріч кожному...

Одного разу йому належало відправитися в ближнє селище. Наступного дня він повернувся назад — повернувся не один... Його обличчя радісно сяяло:

адже він привів до нас ще одного учня — того, хто хотів вступити на Шлях Любові... Мій бідний хлопчик! Він був такий юний і недосвідчений, що «купився» на брехливі слова, не розпізнав, яке страшне зло криється під тією благовидною личиною. Але Я, що бачив людей наскрізь, знав, хто переді Мною стоїть, і чудово розумів, що це нам передвіщає...

Увечері наступного дня той «новий учень» зник... Я знав, що не можна втрачати ні хвилини. Всім учням Я велів зібрати необхідні речі, провізію — і негайно відправитися подалі від цих місць.

Коли наша обитель спорожніла, Я був спокійний. Я знав, що не повинен бігти, знав, що повинен зустріти смерть саме тут...

… Вони прийшли на світанку як зграя «чорних вовків», замість жовтих очей у кожного в руці горів смолоскип. Очолював зграю... наш «новий учень» — сатана в чорній рясі. Розлючені тим, що нікого, крім Мене, не знайшли, вони судили Мене «судом Лінча»...

… Але не потрібно засмучуватися! Я покинув тіло ще до того, як його торкнулися язики полум’я. І в той час, коли Моє порожнє тіло згоряло в огні, Я вже вставав над Землею Золотим Божественним Сонцем!

Такий Я і зараз!

— Веремію, які побажання й напутні слова Ти хотів би передати зараз тим, хто йде духовним Шляхом?

— Ставайте силою, не перестаючи бути стоншеністю!

Освоюйте зібраність і обачність, не перестаючи бути ніжністю!

Ставайте лідерами і духовними вождями, не перестаючи бути смиренними!

Навчайтеся бути Сонцем Бога, але не переставайте відчувати тих, кого торкаються ваші Промені!

Пізнайте той стан, коли бажання залишитися в Обителі Отця замінює всі інші бажання душі!

Абсолютно оголена, вільна від усіх покривів досконала душа* з’являється тоді перед Загальним Джерелом! Вільна і кришталево чиста — вона потім поринає в Нього, щоб залишитися в Ньому — Творці всього сущого! Так скріплюються, з’єднуються воєдино той, хто пізнає, і Той, Кого пізнають.

А потім, розсуваючи шари щільності й покриви, які приховують Глибини, нова Божественна Душа виходить Променями Великого Сонця, не перестаючи бути Джерелом уже ніколи!

… Ви повинні навчитися жити і діяти так, щоб справи служіння не прив’язували вас до «земного» ніяким чином! Ви не повинні вважати своїм фундаментом будь-що «земне»!

* * *

Ми йдемо безлюдною сільською дорогою. Величезне місце сили, на якому ми працювали, закінчилося, і попереду — досить велике село… Вірніше, те, що від нього залишилося...

Колись були тут і тваринницькі ферми, і сотні затишних будинків із садами та городами... А тепер — тільки три будинки доглянуті... Всі інше занепали: похилі, прогнилі, а навколо — земля неорана, що заросла бур’яном, а були городи і поля... Тільки дерева тут ще пам’ятають, як треба жити, — і серед похилих будівель цвітуть яблуні та бузок, своєю красою і пахощами підкреслюючи контраст... Он курною вулицею йде хлопчик. У руках — пляшка з горілкою... І ще жінка з двома малими дітьми. У всьому її вигляді — теж щоденність розрухи, звична безвихідь і безпросвітна втома...

… У місті вигляд жебрака, що просить милостині в переходах метро, став настільки звичним, це майже не жахає. Навіть не завжди вдається визначити: чи бідує людина, чи гроші на випивку збирає, або страшніше: інші на ній гроші заробляють — вивозять каліку, як тварину зі звіринцю, «на роботу», а ввечері відвозять і відбирають «зарплату»...

… Але тут... — тут навколо земля родюча, ліс!…

… Прийшов Веремій і з сумом сказав:

— Люди розучилися жити на землі... Розруха приходить туди, де порожніють серця і деградують душі!… Розруха починається в душах людських — і лише потім руйнується навколо і матеріальний план. Але не матеріальна бідність тому причина, не соціальні труднощі... Вони є, звичайно... Але вони — наслідок... Розруха починається з деградації душ...

… Колись ми теж жили важко. Не завжди в Моїй лісовій школі був матеріальний статок. Ми часто переселялися на нові місця, щоб уникнути переслідувань... Але яким би не був простим наш побут, але ніколи не було запустіння! Навіть у простій землянці вогнище дарувало тепло, любов’ю і чистотою сяяв простір, на якому жили люди!

Пам’ятаєш, ти колись читала про те, що слово «богатый» в російській мові спочатку означало: той, хто має Бога, слово небога, що трансформувалося згодом в «убогий», означало: той, хто не має Бога. І є схожі споріднені слова у всіх слов’янських мовах...

У цьому полягає велика мудрість. Істинно багатою є та людина, яка несе Любов Бога в серці своєму, яка випромінює, дарує любов! Багатство, що не може бути відібране ні обставинами життя, ні навіть смертю тіла, — це багатство душі, наповненої Любов’ю, душі, що складається з Любові і дарує Любов!…

— Веремію, як допомогти людям? Як змінити те, що відбувається тут і в усій країні? Як переспрямувати душі — на любов, на життя в гармонії з природою, з Землею, з Богом?

— Я майже заздрю вам! У вас зараз є стільки можливостей: книги, фільми, інтернет! Ви можете дотягтися в секунди до іншої сторони планети не тільки свідомістю — але зримо! І відчутно, вагомо, вже багатьма мовами Землі звіщувати Істину про Бога!

… У Росію ці істини коли-небудь теж повернуться..., — помовчавши трохи, сказав Веремій.

Потім через деякий час Він продовжив:

— І ще хочу сказати про екологію. Це зараз — дуже перспективний напрям. Але слово «екологія», як і раніше, для більшості людей означає тільки боротьбу із забрудненням навколишнього середовища відходами життєдіяльності людини.

Ваше ж завдання — привнести глибину, розширити екологічний напрям знань для всього людства! Нехай розуміння багатомірності простору зробить зрозумілим і необхідновраховуваним те, що не тільки матеріальне сміття і відходи забруднюють навколишнє середовище! Що стани душі, в яких живе людина, так само запам’ятовуються в навколишньому просторі, роблячи його або чистим, гармонійним, — або навпаки!

Нехай для кожної людини, яка живе на Землі, це знання і відповідне перетворення себе стане такою ж нормою етики, як необхідність не смітити, не влаштовувати смітник у тому місці, де вона перебуває! І нехай тим місцем, де людина живе, вона відчуватиме не тільки кімнату свою, квартиру чи будинок з ділянкою!... Нехай місцем, де ми живемо, люди, нарешті, почнуть відчувати планету нашу!

Це зараз стало вже дуже близьким до розуміння на «Заході»: вегетаріанство, рухи «зелених» — уже не новина.

Але потрібно додати до цього ще й розуміння відповідальності за стани душі. Треба пояснити людям механізми впливу стану душ — на матеріальний план.

Якщо відходи нафтопродуктів зливаються в ріку або в море — кожний розуміє згубність цього процесу. Але якщо чорні, як нафта, емоції злості, агресії, ненависті випромінюються людською свідомістю в навколишній простір, — то це той самий механізм: утворюються негативні місця сили там, де такі люди живуть, або навіть просто «відпочити присіли». І хворіють від цього інші, які змушені перебувати поруч!

А якщо стани ненависті до інакомислячих спрямовуються подібними втіленими дияволами-вождями, то виникають різного роду інквізиції: людські об’єднання для знищення інших людей. А потім виникають війни — малі або масштабні.

Кожна людина, яка живе на Землі, повинна взяти на себе відповідальність за той стан душі, в якому вона живе, і який вона дарує навколишнім душам!

І тоді, можливо, змінилося б багато що. Перестали б люди витрачати життя на виробництво того, що губить людство. Став би зрозумілим механізм виникнення воєн, тероризму. Перестали б люди вчити дітей ненавидіти і вбивати: наприклад, перестали б робити комп’ютерні ігри, в яких вони вчаться стріляти і знищувати, перестали б заповнювати екрани телевізорів і кінотеатрів, сторінки романів — сценами насильства та вбивств. Адже все це саме і є те, що найбільше отруює не тільки здоров’я, але долі та конкретних дітей і майбутніх поколінь!

Нехай би краса Землі і творча праця, гармонія і чистота — стали моральними орієнтирами!

Даруйте ваші знання про Бога, про перетворення себе, про смисл життів — і тоді почне змінюватися на краще життя народів Землі!

Не сумуй, що ніхто не хоче йти Світла Шляхом!

Не засмучуйся, що не кожному треба Божественний Дім!…

Не сумуй! Не сумуй! Просто... зараз зима під дахом!

Незабаром зміниться все, і ти впевнишся в тім.

Буди тихенько лише тих, хто вже прокинутися готовий.

— А інші?

— Але існує Бог!

І всі Його діти турбот не позбавлені, бо в імлі…

Й навіть ті, які сплять і живуть уві сні...

Не сумуй! Бо напевно: Весні й Світлу — буть на Землі!

А поки учися бути Мною і жить тільки в Мені!

Я дуже радий бачити ваше перетворення, одну з основ якого Я закладав у вас! Як це чудово!

Ми Все це спостерігаємо збоку. Багато хто, Кого ти знаєш і не знаєш, — радіють за вас! І Я радію, оскільки ви — діти Мої! І Я зробив прекрасний внесок у цю роботу, про який ви знаєте. Пишаюся цим, радіючи разом з вами!

Відчуй, як все, що живе, дихає в Мені. А дихає — значить живе!

Весна ж — це Любов Моя! Це — завжди схід!

А любов — це злиття душ, подібне до злиття вод!

Рожевою ніжністю обіймає ранкове світло, лагідно гладить обличчя сонячний промінь!

У серце, відкрите Мені, Я — Блаженством входжу, наповнюю Спокоєм! Радість ранку дарую!

У руках я тримаю весну —

І моря, і лісі, і гори!…

Я красою на Землю плесну

І Любов’ю затьмарю горе!

На полях тане білий сніг…

Повернулися птахи додому!…

Світло ніжне пада до ніг —