Зміст

Божественні Лютерани

Ми — знову на колишніх фінських землях, окупованих росіянами під час Другої Світової війни. Радянським військам — ціною колосальних втрат — удалося витиснути звідси всіх втілених фінських жителів. Але невтілені фінські Божественні Вчителі, які працювали тут, залишилися. І продовжують Свою Справу серед людей.

Ні, Вони не мстять росіянам. Досконалим не притаманна мстивість. І, більше того, Бог не поділяє людей за національною ознакою. Він — “інтернаціональний” і “інтерконфесійний”, на відміну від малорозвинених людей... Але... Він формує долі — залежно від здійснених утіленими людьми вчинків... Ті, хто робив тяжкі злочини тут і скрізь, не можуть розраховувати на сприятливу долю. Якщо тільки щиро не покаються...

… Ялиново-сосново-березовий ліс з пагорбами, ярами і струмками... З нами — двоє Божественних Учителів. Обоє — у Їхньому минулому — скандинавські лютеранські пастори. Ми знайомі з Ними вже роки...

Як звучали Їхні земні імена? Одного з них — Пастор Ларі — за останнім шведським втіленням. Інший Себе нам по імені не називав: казав, що Його фінське ім’я буде важке для нашого сприйняття. Тому Він запропонував називати Його Фреді — як звали Його за земного житті Його американські друзі.

Вони виявляють бажання говорити з нами — спочатку не кожен окремо, а разом: адже долі були дуже схожі.

Запитуємо:

— Розкажіть, будь ласка: як Вам вдалося осягти Творця і набути повноту Досконалості?

— Ми Всі втілювалися в цих краях неодноразово. Тут для досягнення Досконалості було винятково сприятливе середовище! І не тільки в значенні природної енергетики і ландшафтів...

Дуже важливо, що лютеранський священик-пастор не відділявся від народу. Пастор і його паства жили, як одна родина. Загальні поточні господарські справи вся громада вирішувала спільними зусиллями. І завжди в усіх цих справах головною фігурою був пастор. Це й людей облагороджувало, і сам пастор одержував безцінний щоденний досвід з вивчення психології людей, які просуваються до єдиної духовної Мети. Це був саме його особистий досвід пізнання людських душ: як кому давати духовні знання, хто що здатний і не здатний розуміти.

Крім того, Скандинавія — земля озер! Один берег, інший берег, вода, човни... Таке було там життя! Замшілі ліси з ягодами і грибами, зайці і білки... Розмірене життя і натуральне господарство. Вам би так!

У чому була перевага наших пасторів перед російськими православними? У тому числі, у повній відсутності пияцтва і у природному общинному житті серед лісів і озер…

От, приміром, човнярі за роботою — без клопоту і тривог, пиятики і сварок, — на тлі лише позитивних емоцій — так протікало все життя в привіллі — і це дуже важливо! І проповідь — пронизувала все життя! Повторюємо: пастори були не відділені від народу, а увесь час були в загальній компанії. Чим відрізнявся пастор від усіх інших? Чому пастором ставала саме ця людина? — Тому, що саме її обрала і послала вчитися громада. Це була свідомо визнана громадою людина, яку поважали ще до того, як вона одержала звання пастора.

При всьому цьому — мінімум обрядів. Хоча для медитативного настроювання на Отця і Сина Його Ісуса Христа — саме заради цього — були урочисті богослужіння. І кожне таке богослужіння було святом!

— А як Ви харчувалися? Озера, човни, які Ви будували... Чи не означає це, що і Ви були рибалками? І нам невідомо, щоб сучасне лютеранство проповідувало відмову від харчування рибою та м’ясом...

— Жоден із Нас, зрозуміло, “забійною” їжею не харчувався!

Ідеї етично витриманого харчування — у попередні століття це зазвичай називалося пуританством — виникли ж не зараз. Вони існували завжди, зокрема, задовго до втілення Ісуса Христа.

Але, разом з тим, ніхто з Нас ніколи нікого до цього не примушував: кожний член громади сам вибирав, як йому харчуватися. І харчування рибою Ми не ставили людям як гріх.

Ми пояснювали іншим, що пастор повинен харчуватися чисто — інакше не почути голос Бога. Хтось розумів, що це стосується тільки нас, пасторів, — і шанував. А хтось — ішов за прикладом.

— А які види духовних тренувань Ви застосовували? Адже без спеціальних багатоступінчастих медитативних практик неможливо пізнати Творця і стати Ним. Чи були у Вас втілені Божественні Вчителі? Чи кожен із Вас орієнтувався Сам індивідуально на допомогу і духовне водійство тільки Бога?

— Ти ж це знаєш: Нас усіх вів Óдін. Як і вас зараз*.

— А все-таки: наступність через втілених Божественних Учителів була?

— Не у кожного. Але Óдін — допомагав виключно всім.

А щодо технік медитацій — так на цій Святій гірці, де ви розташувалися зараз, всю вищу буддхі-йогу дуже просто пройти...

— Як Ви оціните лютеранську церкву, що зараз існує у Фінляндії?

— Ідеї християнства лягли в основу екзотерики лютеранської церкви. І вона в минулому прекрасно поєднувалася з тією езотерикою, що задовго до приходу християнства існувала на фінській землі.

“Хрестові походи” були, звичайно, руйнівні. Але, на відміну від Росії, де все добре, що колись існувало, було винищено інквізицією повністю, в Фінляндії дещо уціліло.

Лютеранство — це одна з найздоровіших, “демократичних”, течій у християнстві. Воно не виділяє священство у вищу пануючу касту. Лютером була висунута теза про виправдання однією вірою, тобто було відкинуто те, що церква є необхідним посередником між Богом і людиною.

І от таке здорове християнство дуже гармонійно з’єдналося з тими езотеричними знаннями, які існували споконвічно на фінській землі.

— А в сучасної Фінляндії існує пам’ять про ті знання?

— Повноцінна та церква, що має не тільки екзотеричні зовнішні форми, але й істинні езотеричні знання.

Однак, ви самі розумієте, як складно знайти людину, що здатна умістити і те, і інше... Зрозуміло, ланцюжок передачі знань, ні-ні, та й рветься...

Ми були Тими, Хто володів езотеричними знаннями.

Офіційне лютеранство, що існує в Скандинавії зараз, — у цілому, добре, але пам’яті про езотерику в ньому майже не залишилося...

… Далі розмову продовжує Фреді.

Фреді:

— Скандинавія — озера, скелі, фіорди, величезні ялини... — витончена краса природи півночі! Тут жили мовчазні, сильні, міцні люди.

Тут не можна вести безтурботне, ледачкувате, дозвільне життя. Таке життя вважалося ганебним, і люди, що хотіли так жити, зустрічалися вкрай рідко. Та й то, як правило, відчувши ізольованість від інших, така людина швидко виправлявся.

— Як Ти пізнав злиття з Отцем, будучи лютеранським пастором?

— У служінні Богові — Я досягав Божественності.

І в Мене був мудрий наставник.

— Він учив Тебе медитаціям?

— Ні, він учив Мене головному — жити за законами Бога.

Істинний пастор живе в турботі про свою паству. І він не тільки роз’яснює закони Божі людям, але й сам живе за ними — за законами любові і добра, — власним прикладом навчаючи людей.

Він допомагає душам з’єднуватися з Богом. І ніколи не стає між Богом і людиною.

… Ще Мені хотілося б сказати про таку щоденність життя з Богом, що не стає буденністю, не перетворюється на рутину “правил”, що виконуються, і обрядів.

Так, велика міць емоційного дотику до Божественної Свідомості! Але Я хотів би говорити не про ці моменти духовних екстазів, а про те життя людей, у якому потрібно ремонтувати дах і лагодити човен, вирощувати і збирати врожай у наші короткі північні літа, заготовлювати дрова на зиму...

Саме пастор брав на себе турботу про те, щоб — за щоденною працею — люди зберігали і зрощували в собі любов до Бога! І щоб горіла вона, як полум’я свічі, у кожнім серці! Пастор запалював такі свічі в душах і стежив, щоб вони не згасали.

Його проповідь була конкретною. Він обирав для бесід ті теми, які були актуальні саме зараз.

Життя всіх, їхні сподівання і помисли, були в нього, як на долоні. І пастор намагався, щоб кожний — з його, пастора, допомогою — учився відчувати себе завжди на Долоні у Бога. І щоб знали люди, що відомі Господу всі їхні думки, надії та вчинки!

Пастор учив жити у відкритості, оголеності душі перед Богом — не “суворим суддею”, що після смерті обов’язково покарає, а добрим Великим Отцем, Що — завжди поруч, завжди готовий допомагати в житті, а також не залишить і по смерті.

Саме лютеранська церква, усунувши священика як “посередника” між людиною і Богом, зробила Бога реальним і близьким для кожної людини! Пастор був лише помічником і духовним наставником, але не посередником.

Пастор також з’єднував собою окремі сім’ї — у загальну родину людей, що живуть із Богом.

… Богослужіння в громадах були святами, що збирали всіх разом і дозволяли відчути спільність, єдність усіх перед Небесним Отцем.

А пастор щоразу під час богослужінь намагався наповнюватися Святим Духом — щоб бути якомога повноцінним провідником Істини Бога. Так, поступово, міцнішим і міцнішим ставало це Злиття...

… Ще в пізнанні Отця Мені дуже допомагало природне життя в праці і в поєднанні з природою.

Ви самі знаєте, яка гарна і ніжна північна природа! Вона не має пишності та яскравих фарб півдня, та дозволяє відчувати стоншеність і чистоту, наповнюватися тишею і прозорістю!

У такій-от прозорій тиші відчувати і пізнавати Бога, на Мій погляд, найкраще!

Я ріс серед ялин, сосон і беріз — як і ви. І дуже любив природу в тих краях, де Мені випало втілитися.

Але Я шукав також і вище призначення, вищий сенс існування всього. Мене обтяжувала відсутність повного знання про Вище...

І хоча Новий Завіт відкрив для Мене багато чого, але він не приніс повного задоволення, не давши вичерпної інформації про головне: про смисл наших земних життів і про те, де і як шукати Творця.

У ту пору Я прийняв сан пастора — переважно, через бажання допомагати іншим: зокрема, підтримувати їх у житті, вселяючи їм віру в себе, у свої сили, радячи їм бути сильними, не пасувати перед труднощами.

… Я ріс, поступово вростаючи в чистоту і спокій — розливаючись свідомістю і співналаштовуючись із чистотою і спокоєм лісу та озер... І через якийсь час цей ясний, широкий стан став для Мене звичним, природним.

Спрямованість до Бога допомогла Мені просунутися далі. Я прагнув до Нього — і часто відчував дотик чогось, що несе надзвичайну ніжність... Так став для Мене можливим усвідомлений дотик душі з Ним...

Раніше Я щиро вірив у Його Буття. Але тепер зрозумів, що можу й реально відчувати Його присутність у Своєму житті. Це подарувало Мені величезну радість, додало нових сил, щоб рухатися далі!

Я став прагнути до постійного контакту з Ним у глибині Свого духовного серця, що “розливається” по ландшафтах.

Після багатьох років таких тренувань Я навчився жити в постійному Злитті з Ним.

Потім — зі стану Єднання з Ним — Я почав дивитися Його очима на людей, на життєві ситуації, в яких опинявся Сам.

За довгі роки Я настільки звик бути в З’єднуваності з Ним, що вже не мислив Себе окремим від Нього.

І коли життя Мого фізичного тіла завершилося — Я... цілком влився в Нього назавжди.

— Що Ти вважаєш головним для тих, хто йде до Тебе?

— … “я” не може бути Мною! Воно повинно зникнути, розчинитися.

Треба стерти межу між собою, як окремим “я”, — і Мною.

Пастор Ларі:

— Я втілювався в Скандинавії кілька разів. Люблю північні краї! Прозорість, чистота, суворість природи півночі створюють особливу неповторну гармонію краси!

Я йшов до Бога поступово: крок за кроком, втілення за втіленням — розвиваючи Себе як свідомість, перетворюючи Себе на Любов. Умови півночі вчать людей бути сильними, стійкими, мужніми, учать допомагати один одному.

В останньому втіленні Я був лютеранським пастором у невеликому селищі в північно-східній частині Швеції. Воно складалося з кількох будинків, розташованих у долині річки. А навколо був густий ліс, що складається переважно з високих ялин, обвішаних гірляндами шишок. Білки, зайці, ведмеді, лисиці населяли його.

Розмірене життя серед живої природи допомагало осягати спокій, привчало до мовчання розуму, до занурення у внутрішню тишу.

У тому невеличкому селі Я був не тільки духовним наставником, але й єдиною освіченою людиною. Я дуже любив цих відкритих, чесних людей — і взяв на Себе всю турботу про них. Я був і вчителем, і лікарем: навчав дітей грамоті, зцілював од хвороб, знаючи безліч цілющих трав, приймав пологи. Люди зверталися до Мене за порадами і підтримкою, вони довіряли Мені...

Це був стан душі, що дарує себе іншим і не бажає нічого для себе. Я дарував Себе, Свою любов — цим людям і вчив їх звертатися до Бога щохвилини в повсякденному житті.

І при цьому Я залишався Сам наодинці з Богом: Мені ж не було на кого “обпертися”, крім Нього.

— Розкажи, будь ласка, про Твій медитативний досвід...

— Óäін учив Мене медитувати, зливаючись свідомістю з навколишньою природою й розчиняючись у ній. І — через це — Я поступово поринав у глибини багатомірного всесвіту. Там, у Первозданній Глибині, Я і пізнав Отця: Найчистіше і Найніжніше Живе Нескінченне Світло Споконвічної Свідомості!

А потім, у міру “дорослішання” у Його Обителі, Я вчився бути цим Світлом і виходити, будучи Ним, — до людей.

Так і відбувалося Зрощення з Отцем — доти, доки Я, як окремість, не перестав існувати…

Зміст