Зміст

Некрасов

Ми — у нічному лісі. Зараз — грудень у наших північних широтах. Уже випало багато снігу. Але настала відлига. Сніг, що покриває землю, повільно ущільнюється й осідає. А той, що прикрашав гілки ялин, тане прямо на них. І це створює внизу ілюзію весняного дощику.

Ліс наповнений ароматним туманом, що піднявся від снігу, що тане. І — тиша!

Ще не розвидніло. З неба світить яскравий місяць, що створює на снігу таємничі візерунки місячних тіней від дерев.

Краса нічного лісу!

Пригадується рядок з віршів Миколи Олексійовича Некрасова: «Усе хороше під місячним сяйвом!…»

Ми прийшли на Його лісове місце сили.

Як завжди в таких випадках, ми розташовуємося біля багаття, відпочиваємо після багатокілометрового нічного переходу засніженими лісовими стежками, їмо.

Поступово світає. Можна починати те, заради чого прийшли.

Тут — над старою лісовою вирубкою і над усім навколишнім лісом стоїть Махадублем Божественний Некрасов. Угорі — легко пізнаване за портретами Його Обличчя. Нижче — величезна, на кілометри, анахата, що вміщає в себе ліс із усіма його мешканцями. А в Споконвічній Глибині — єдина з усіма іншими Божественними Вчителями основна частина цієї Великої Божественної Душі.

… Ми вже згадували і в цій книзі, і у відеофільмі «Місця сили. Три етапи центрування» про те, що на місцях сили часто можна зустріти унікальні ботанічні явища. Тут, біля Некрасова, — ми бачимо дуже велику кількість (одразу падає в очі) одного з видів лишайника, що росте на сухих ялинових гілках. Цей рясний-рясний лишайник утворює своїми нитками, подібними до волосся, численні досить точні подоби невеликої борідки, яку за земного життя носив Некрасов і яку можна бачити на Його Обличчі й зараз!…

… Ми просимо Його розповісти про той бік Його життя, що залишилася таємницею для тих людей, котрі знали Його в ті давні роки...

— Божественності Я досяг не в останньому, відомому вам, а в попередньому втіленні. Я був тоді послідовником Піфагорійської Школи, учнем учнів Піфагора і Сократа.

У тій Школі теж знали про багатомірність всесвіту і про те, як пізнавати Творця і входити назавжди в Нього, стаючи Його Частиною.

— Чи усвідомлював Ти Свою Божественність в останньому втіленні?

— Ні. І це Моє життя багато в чому не було схожим на життя Аватара... Але те було саме так сплановане Богом: щоб не спокусити катів...

… Мало хто в наступні тисячоріччя зрозумів і гідно оцінив ту традицію піфагорейства, усвідомив велич тієї Школи. Втілення Піфагора було втіленням Бога!

— А де зараз працює Піфагор? Чи можна нам з Ним спілкуватися, як з Тобою? Чи є десь у цих краях Його Махадублі, Його робочі майданчики?

— Його можна знайти на Сицилії і на південно-східних берегах Середземного моря.

Піфагор був у тій частині Землі Месією, подібним за значимістю до Ісуса Христа. Якби ви узялися «копати» в історії — то вам удалося б дуже багато цікавого з цієї теми розшифрувати і згодом опублікувати.

— Нам і нашим читачам було б дуже цікаво і напевно корисно довідатися набагато більше про Твоє передостаннє втілення і Твоє учнівство в піфагорійців...

— Я жив тоді в районі Середземного моря. Був римським громадянином зі знатного аристократичного роду, багато плавав по Середземне морю з дипломатичними місіями...

Море — це прекрасно! На світанку, коли через обрій встає величезний сонячний диск і весь простір навколо заповнюється золотавим ніжним світлом, — душа завмирає в благоговінні перед величчю Творця! Дуже легко тоді розлитися свідомістю над морським простором, розгорнути руки з духовного серця, відчути радість свободи — і з’єднатись із сонячним світлом, з попутним вітром, відчути себе величезним вільним птахом і ширяти над поверхнею води!…

… Я був освіченою людиною з неприборканою спрагою пізнання нового. Багато чув Я про Піфагора, про Його Вчення — і мріяв знайти послідовників, що продовжували Його справу. Я знав, що вцілілі після розправи учні Великого Майстра роз’їхалися по Середземномор’ю й заснували піфагорійські Товариства.

І Мені пощастило-таки стати членом одного з них! Діло було так:

Одного разу Я познайомився з людиною, що заговорив зі Мною... неймовірно цікаво! Всі питання, які він ставив, зачіпали Мене «за живе»... Він з легкістю вивів Мене на таку відвертість, яку Я Собі зазвичай не дозволяв! Мої найпотаємніші переконання про те, для чого живе людина, як жити чесно і правильно, як треба керувати людьми, — Я все це розповів йому! Я говорив щиро й гаряче!

… Тепер Я розумію, що він бачив мене, як на долоні. За допомогою блискучого вміння вести бесіду і бачити співрозмовника наскрізь — він довідався про Мене відразу все!...

… Я його зацікавив: молодий, освічений, що володіє ясним розумом і чистими помислами — Я підходив для кандидата на навчання. Мене, як і його, хвилювали і перетворення в суспільстві, і моральна чистота людей, і закони Божественні, і особисте пізнання Бога.

Він запросив Мене на збори, де говорили про це...

Так Я потрапив до піфагорійців.

Мене перевіряли ще якийсь час, переконуючись у чистоті Моїх намірів, стійкості переконань, чесності, — перш, ніж почали розповідати про діяльність Товариства. Потім — запропонували вчитися.

У Товаристві викладалися закони вищої справедливості, викладені Піфагором, а також зберігалася багатоступеневість давання вищих езотеричних знань — виходячи з рівня розвитку кожного учня.

— Які медитативні прийоми використовувалися в тій Школі для пізнання Творця?

— На вищих щаблях давалися знання про багатомірну будову всесвіту. І подвижник — уже розвиненою свідомістю, що складається з величезного духовного серця, — учився за допомогою рук переміщатися по всіх шарах багатомірності: від щільних — до щонайнайстоншеніших. Так він пізнавав і Обитель Творця, потім поступово освоював її й привчався жити в ній у Злитті із Творцем.

У нас були втілені наставники. Але Піфагор і Його найближчі Учні були в процесі навчання нашими реальними невтіленими Божественними Вчителями. Вони керували нашим духовним просуванням.

Але, якщо в традиції піфагорійців тема перетворення життя всього суспільства стояла на першому місці, то для Мене в тому житті головним акцентом було збагнення Творця.

Але Я не встиг у тому втіленні розгорнути погляд душі, що пізнала Злиття з Ним, з Нього — до втілених людей. Саме це і стало завданням Мого життя на Русі: Я повинен був розвинути в Собі Божественну Любов до людей.

У Росії Моя цивільна діяльність публіциста і поета була спрямована на те, щоб намагатися змінити моральні норми суспільства, оголюючи і висвітлюючи те страшне, що було життям російського народу… Я прагнув викликати співчуття до народу у власть імущих…

Це стало Моїм служінням Йому.

Я робив це в тій країні, де було покручено все: де про Бога віщали п’яні попи, де люди-раби вмирали від голоду на землі, що могла б прогодувати вдосталь, де поміщики тішили свою нудьгу «роздачею батогів» на стайнях, де «прогрес виробництва» створював лише ще одне рабство — рабство, що приковує до заводів і позбавляє навіть можливості дихати повітрям землі, на якій живуть… свобода й краса…

Я жив духовним серцем — і воно «кровоточило» від усього, що діялося в Росії. Сваволя чиновників, самодурство і знущання поміщиків над кріпаками, темрява й неуцтво — панували навколо…

Я любив Землю, любив народ, любив велику ніжність і гармонію природи... І вчився любити людей не абстрактно, а борючись за них...

— Які поради Ти хотів би дати нам і всім людям, що йдуть до Творця?

— Перше для початківців, які стали на свій Шлях — це навчитися жити духовним серцем, розкритим назустріч людям і всьому живому, серцем, що випромінює любов. Друге — нести людям істинні знання, чисте Вчення про Бога.

Необхідно виховувати вільних громадян суспільства на основі істинних знань про Бога! Тільки це дозволить створити моральний суспільний устрій, сприятливий для духовної еволюції всіх людей.

Хоча на швидкі успіхи в справі перетворення російського суспільства розраховувати не можна...

… Чому в Росії все в цілому за останні століття йшло настільки кепсько, хоча було багато яскравих, видатних особистостей, які прагнули привнести в суспільство ідеї Любові й Добра?…

Так, через таких людей Бог сіє Своє насіння... Але ж інші члени суспільства самі вирішують, що з цими ідеями робити. У цьому — їхня свобода вибору...

Ціль Бога — зовсім не в тому, щоб будь-якими засобами зробити перебування людей на Землі благополучним і щасливим! Бог допомагає кожному, постійно підказуючи — тим або іншому чином — вірні рішення. Але Він також дає людині можливість самим вибирати свій шлях і рости так, як хто сам забажає. Адже лише за таких умов для людини можлива справжня свобода творчості, тобто коли вона може рости як творець: для початку — творець хоча б самого себе...

… А робота вашої Школи повинна буде розвиватися за вже відомим принципом: Бог хоче, щоб на Землі росло нове духовне вогнище, подібне до Школи Піфагора. Зокрема — щоб політики і вчені різних держав могли одержувати таємні знання через вас.

Але цей процес займе не роки, а десятиліття.

Зміст