Зміст

Лінь

З-під густих високих ялин, де ми розташувалися біля багаття, потрібно зробити всього лише десяток кроків, щоб «упасти» прямо в Обійми Ліня. Тут, над невеликою галявинкою в лісі, — Його Махадубль.

Найтонший Божественний Вогонь-Світло, що виходить з Обителі Творця, поглинає тут повністю і розчиняє в Собі — варто тільки розгорнути назустріч Ліню свої обійми рук духовного серця. Тоді відповідними Обіймами Лінь занурює у Своє Вселенське Серце, у найглибшу Тишу!

— Як радісно, що ви взялися за цю працю — видати збірник Наших біографій, що показує на наочних живих прикладах методологію того, як практично кожна «проста» людина може спрямуватися до пізнання Бога і — через більш-менш тривалий час — влитися в Мене, в усіх Нас, Хто представляє Споконвічного і складає Його Суть!

— Ліню! Розкажи про Себе, будь ласка! Як Ти досяг Божественності?

— Першим Моїм учителем була любов…

… Я народився на півночі Кореї і був єдиним сином багатих і знатних батьків. Моя мати жила в стані найніжнішої любові. Вона завжди і для всіх випромінювала м’яку любов і лагідну ніжність. Я ріс і виховувався в такому її полі.

Вона померла, коли Мені було лише сім років. Батько, щоб утішити Мене, пояснив, що душа безсмертна і що без тіла їй навіть краще жити. Я сприйняв це... як можливість повернути маму.

Я почав її шукати, намагався побачити її як душу, обійняти, пригорнутися до її любові. І це вийшло! Вона ніжно обійняла Мене і сказала:

— Якщо тобі сумно, самотньо, якщо тобі не вистачає любові — запам’ятай зараз, як сильно я люблю тебе, і постарайся дарувати іншим людям свою любов — таку саму, як моя. Тоді любов завжди буде з тобою, і ти ніколи не будеш самотній!

Коли ти плачеш і просиш любові — ти ніколи не зможеш бути вдоволений. Вся любов, що ти одержуєш від інших, може закінчитися... Але ніколи не кінчається та любов, що живе в тобі!

Вона обіймала і пестила Моє тіло, заповнюючи простір кімнати своєю любов’ю...

Я запам’ятав це на все життя... І намагався жити так, як вона вчила. Я жив далі, випромінюючи світло любові. Люди відчували це світло і тяглися до Мене... А Я, випромінюючи любов до всіх істот, навчився Сам бачити красу і гармонію...

Другим Моїм учителем стала краса.

Ще в дитинстві Мені було притаманне співналаштування із саттвою — з ніжністю ранку, тонким світлом сонця, що сходить, прозорою чистотою ранкової прохолоди, ароматом квітів, що наповнюють повітря, співом птахів, що зустрічають новий день. Це було для Мене першим кроком до Бога в тому втіленні, бо дозволило Мені пізнати тонкі, ніжні стани, які не зустрінеш серед повсякденних турбот.

У наступні роки, зливаючись із красою, Я став входити в особливий стан душі, коли Моє звичне «я» зникало — і Я сам ставав красою.

Я шукав красу — і знаходив її скрізь: над морським простором під час заходу сонця; тоді, коли стелився вечір і наповнював усе навколо своїм теплим спокоєм; і в кращих витворах людей мистецтва, й у візерунках природних ландшафтів...

Згодом у Мені виникло бажання не просто зливатися час від часу з красою, а бути саме в постійному злитті з нею. І Я захотів знайти вчителя — майстра краси, який би розкрив для Мене її закони…

… Батько незабаром віддав Мене на виховання до буддійського монастиря.

Там — третім Моїм учителем стала тиша.

У тому монастирі жив старий китаєць-даос. Мені подобалося з ним розмовляти. Він розповідав про інші землі. Мій світ розширювався і сягав за межі монастирських стін...

Іноді ми сідали поруч, а він пропонував слухати, як далеко, на його батьківщині, шумить вода в річці... Я не чув, як шумить вода, але чув тишу, що лежала над землею.

… Тиша була величезна, прозора… Вона діставала туди, де колись жив старий китаєць… Потім вона проявлялася скрізь, зовні і всередині Мене…

Ми часто сиділи так, занурені у внутрішню тишу та спокій. Вся суєта світу залишалася зовні, вона не могла проникнути в буття тиші… Вона не мала права переступати межі тиші серця, наповненого спокоєм і любов’ю...

… Мені подобалося вчитися, особливо — вивчати рукописи, що зберігалися в монастирі. Вони були безцінні... Я жадав знань і був готовий всмоктувати їх, як губка всмоктує воду.

І четвертим Моїм учителем стали знання.

Я познайомився з групою буддійських ченців, від яких довідався багато нового. Вони не були духовними Майстрами, але розповіли Мені про свої погляди і повідали деякі істини, зокрема принципи незаподіяння шкоди і служіння. Знайомство з ними стало для Мене поштовхом до подальшого розвитку, розбудивши інтерес до пошуку духовної Самореалізації. Мені щиро хотілося знайти в житті щось вище, що наповнило б його високим змістом... Я відчував, що повинен шукати саме вищий сенс у житті, здійснити його й розповісти про нього іншим!

Я відправився до Китаю і став навчатися в одному з буддійських монастирів художньому мистецтву. Завдяки цьому незабаром Я зустрівся з кількома ченцями, які не просто наслідували традиції, а були якраз духовними шукачами. Спілкування з ними відкрило для Мене нові перспективи.

Вони були пов’язані з іншим духовним центром у Китаї, що, як виявилося, мав у розпорядженні серйозні знання і методики. Там приймали в навчання далеко не всіх — тільки тих, хто був здатний вмістити в себе вищі знання і правильно ними розпорядитися.

Коли Я довідався про існування цього центру, у Мені запалало бажання потрапити туди.

Мене прийняли на навчання, і саме тоді Я став на реальний шлях розвитку Себе як свідомості через практичні техніки.

Я пройшов початковий етап роботи, що включав вивчення принципів саттвічного харчування, очищення енергетичних систем тіла, також вправи для тіла й розвиток здатності переміщати концентрацію свідомості в різні частини тіла.

На наступному етапі Мій наставник навчив Мене випромінювати любов із грудної клітки й обіймати простір навколо — ліс, гори… Я обіймав Собою-Серцем природу — і довго перебував у цьому стані. У ньому Я пізнав спокій у ще більшій його повноті.

Далі Я ріс свідомістю в цих станах спокою — серед наповнених тишею гір.

… Але в монастирі змінився настоятель. Порядки стали суворими, жорсткими. Я жахався думки, що повинен буду провести в цих стінах усе Своє життя... Я втік і почав мандрувати...

І п’ятим Моїм учителем стало життя.

Я дуже багато тоді довідався. Я побував у різних даоських і буддійських монастирях і дивився на життя людей, що живуть там, на їхній радості і печалі.

Я легко заробляв на життя знаннями, отриманими в процесі свого навчання. Я міг написати прохання, або запропонувати цілющі трави від багатьох хвороб, або виконати будь-яку іншу роботу... Я бачив безліч різних людей. Я пізнав ту любов, що може з’єднувати в єдності душ — чоловіка й жінку... Я набув безцінного досвіду життя, що дозволило Мені згодом навчитися розуміти дуже багато чого...

Але одного разу Я почув усередині тиші голос, що пропонував Мені повернутися додому, бо незабаром помре Мій батько.

Я повернувся, але не зміг його зцілити... І залишився спадкоємцем величезного багатства.

… Я вирішив побудувати Свій монастир, поєднавши в ньому все краще, що бачив у мандрівках. Я вибрав місце дивної краси, найняв будівельників.

Незабаром до Мене стали приєднуватися і ті люди, які були натхненні Моїми планами. До Мене прийшли Мої товариші по навчанню, і кращі Мої вчителі.

Я горів ідеєю створення найчудовішої обителі! Робота кипіла. Я пишався Своїм дітищем!…

І шостим Моїм Учителем стала смиренність.

… В обитель прийшов один мандрівник...

Усім, хто приходили тоді до Мене, усе в новому монастирі подобалося. Я з гордістю показував те, що було зроблено, і розповідав про Свої плани…

Але цей Мій гість дивився... і лише здивовано знизував плечима...

Нарешті, він сказав:

— Але тут немає головного: тут немає Бога!

… Бог тоді говорив вустами цієї людини.

… Мандрівник пішов. А Я залишився… у руїнах Моєї гордині...

Більше ніколи Я не дозволяв зарозумілості засліплювати Мені очі...

Я хотів створити прекрасну обитель — обитель Любові. Це можна було зробити тільки з Богом, тільки для Нього. А Я це робив для кого?…

Більше того, Я тоді закинув медитації, які вважав необов’язковими для «начальника»...

І сьомим Моїм учителем стала медитація*.

Я поставив перед Собою ціль — пізнати Споконвічного! І почав шукати Його з усією пристрасністю! Я забув про все інше! Я тепер ішов — тільки до Нього!

Медитація стала способом переборювати відстань, що відокремлює Мене від Нього...

І тоді Він — Єдиний, Споконвічний, Всюдисущий — дозволив доторкнутися до Себе!

Я був вражений…Я злився з Ним! Я пізнав Споконвічного!

Я поринав у Нього знову і знову. Я проводив дні і ночі в медитаціях Злиття. Я був вражений Його Величчю і Любов’ю!… Я хотів тільки одного: залишитися назавжди в Ньому!… Я прагнув знайти ту повноту стану Нірвани, яка б не ніколи зникла...

… Але одного разу, коли Я йшов по монастирю, Він почав вказувати Мені… на запустіння, виникло тут із тих пор, як Я став бачити у Своєму житті тільки медитацію...

Він показував Мені Моїх людей... Чим тільки вони не займали свій дозвільний час!…

Позбавлений Моєї уваги монастир став подібний до саджанця молодого деревця, який починає засихати...

Споконвічний корив Мене:

— Нехай твоя любов до Мене проросте любов’ю і турботою про кожну істоту! Тільки тоді ти станеш Великим Учителем! А поки — соромся того, що позбавив Моїх дітей любові і турботи!…

І тоді восьмим Моїм учителем стала турбота.

… Потім у Мене були учні, їх було багато...

… Мій шлях далі був простий. «Під впливом» тих, кого Я тримав на Своїх руках, Я Сам поринав усе глибше в Обитель Споконвічного — Головного Вчителя і для Мене, і для всіх людей.

А Він говорив Мені:

— Ти сам повинен іти завжди тільки в Мене! Але Я — тобою — піду до інших Моїх дітей: тих, кого Я довірив твоїй турботі!

— Розкажи: як Ти їх учив?

— Любов розвивається в душах через їхню допомогу іншим істотам в усьому доброму — і у великому, і в малому. Техніки медитацій дозволяють доторкнутися до нового, але це нове переходить у буття людини тільки в любові-даруванні, у коханні-служінні.

Так учив Мене Бог.

Саме через турботу про Своїх учнів Я навчився відчувати і бачити людей так, як це робить Він. Я навчився дивитися Його очима — і бачити той крок, що кожна конкретна людина може зараз зробити. Я ніколи не говорив: «Іди туди! Роби так!» Але Я давав завдання, виконання яких ставило учня перед необхідністю робити чергові дії з перетворення себе. Учень сам приймав рішення, сам робив відповідні зусилля — і брав новий щабель у своєму розвитку. Його вели тільки його любов до Споконвічного і його любов до всіх істот.

Я допомагав усім, хто просив Моєї допомоги і приймав Моє керівництво.

Хтось із Моїх учнів викладав камінчиками доріжку до ставка для медитацій — щоб кожний, що йде до того ставка, насолоджувався рукотворною гармонією… Або ж учень навчав медитативним прийомам інших учнів… Завдання завжди було складним, але виконуваним. Були потрібні напруження сил душі і спокійне горіння любові — для будь-якого такого кроку до Світла.

Зовсім не кожний Мій учень пізнавав Споконвічного, але кожний робив свої кроки на цьому Великому Шляху.

Подібно тому, як копають колодязь, Я розкопував «щільні породи» душ, оголюючи їхнє загальне Джерело, щоб Мої учні втамовували спрагу пізнання.

Подібно тому, як відчиняють вікна, щоб зовнішнє світло проникало всередину, — так і Я відкривав душі для набуття Вічного Світла. І потім це Світло — через серця Моїх учнів, що розкрилися, — уже лилося ззовні до кожної істоти.

І Душа, що досягла Вищої Межі, продовжувала Своє Служіння вже зі Споконвічного Плану Вселенського Буття. Кінець людського Шляху ставав для Неї Великим Початком нового — Божественного — Буття.

… Так Я ростив душі, збираючи мудрість століть і сіючи знання, — щоб Споконвічний міг зібрати плоди мудрості.

Я дарував любов і сіяв насіння її — щоб квіти любові — своїми пахощами — радували всіх, щоб її плоди приносили насіння і давали нові сходи! Я давав силу всім, хто ріс правильно.

— Розкажи, будь ласка, як Ти навчився матеріалізації і дематеріалізації?

— Ніколи не прагнув Я до оволодіння матеріалізацією і дематеріалізацією. Я просто зрісся зі Споконвічною Свідомістю до того ступеня, що Моя фізична форма стала подібна до «виступу» Його Обителі в матеріальний світ. Моє тіло зрослося зі Споконвічним настільки, що Йому не важко було відтворити цей тілесний вигляд на матеріальному плані в будь-якій його частині — там, де це потрібно було Йому.

Я став Одне з Океаном Споконвічного. Його Воля проявлялася через Моє тіло. Його Слова виходили з Моїх вуст. Його Очі дивилися з Мого тіла. Його Мудрість стала Моєю Мудрістю. Його Спокій став Моїм Спокоєм. Його Любов стала Моєю Любов’ю. Його Турбота стала Моєю Турботою.

… Плоть людини повинна бути вільною від «я», щоб у неї міг увійти Він. Це здійснюється через велике таїнство Злиття, Зрощення.

Коли Індивідуальність, що досягла Досконалості, співрозчинившись, залишається в Споконвічному — тоді тіло вже більше не належить сансарі*.

Очі, які дивляться в глибинах Цілого, дозволяють тоді Споконвічному дивитися і крізь очі твого тіла.

Руки Свідомості, які набули здатність діяти зі Споконвічного, дозволяють тоді й рукам тіла наповнитися силою Всевишнього.

А твоє безкрайнє Серце стає тоді навічно скріпленим з Єдиним Серцем усіх Нас.

Усе це розкриває Прохід, через який і інші свідомості вливаються в Споконвічний Океан і стають також Ним...

Буддисти називають це Нірваною, станом Будди, Звільненням.

— Ліню, скажи, будь ласка, кілька слів для початківців...

— Нехай тиша ранкового спокою і ранкової свіжості торкнеться кожного серця! По-корейськи, це звучить як «чосон», це — назва Моєї країни, це — ім’я Мого народу...

Ще Я скажу про роботу руками свідомості. Я так само, як і ви, завжди особливу увагу приділяв роботі руками свідомості, навчаючи учнів.

Для чого годиться на Землі людина без рук? Пояснювати не потрібно. Також і для життя в тонких світах: щоб повноцінно жити — допомагати, працювати, любити — необхідні цілком розвинені руки свідомості!

Руки фізичного тіла починаються від грудної клітки тіла, в якій розташована чакра анахата — «грудна клітка душі». У ній спочатку «томиться» духовне серце.

Але серце — в своєму прагненні дарувати — виривається з неї. Із цього-от моменту й починається правильне зростання душі, що поступово стає більшим і вільним духовним серцем. І його діючими органами, як і в матеріального тіла, стають руки свідомості. Ці руки єдиносутні йому. Вони теж складаються з любові.

Від уміння діяти руками свідомості залежить здатність переміщатися еонами багатомірного всесвіту, а згодом — і міцність Злиття зі Мною і перебування в Мені. «Безрукі ледарі» не можуть втриматися в Моїх Вселенських Глибинах, не можуть розчинитися в Мені: вони просто «спливають на поверхню», як пробки…

Бог — Найбільший Трудівник у всесвіті, і мільйони Його Рук з Єдиного Вселенського Серця постійно піклуються про всіх живих істот: обіймають, пестять, гладять, підтримують, живлять, зціляють, розчиняють, захищають, допомагають, дарують, учать…

Навчитися працювати руками свідомості зараз, поки є тіло, набагато легше, ніж після розутілення. Це — так, тому що, працюючи руками свідомості, можна відчувати їхній зв’язок з руками фізичного тіла. Причому, якщо руки тіла — вмілі, сильні, працездатні, то це значно допомагає розвитку і рук свідомості.

… Розмір, форма і функції Божественних Рук Свідомості можуть бути різними.

Вони можуть бути і Променями Атмічного Світла, що виходять із Обителі Творця, наприклад, при зціленні — для точкового, потужного впливу.

Або це можуть бути величезні Руки Божественного Махадубля, які можна простирати на будь-які відстані, діставати до будь-якої точки на поверхні планети — щоб надати допомогу тому, хто в її потребує.

Можна Руками Свідомості з Обителі Споконвічного зцілювати, підводячи «Завісу»* до тіла людини, і потім акуратно, лише кінчиками Пальців, очищати уражені хворобою ділянки організму.

Руки можуть бути подібні й до сяючого Променя Радості і Блаженства — коли потрібно миттєво підтримати людину в її добрих починаннях.

Божественні Руки можуть пестити, занурювати в Серце Абсолюту, даруючи спокій і життєву силу, даючи відпочинок втомленим і змученим душам, спрямованим у Мене.

Бог трудиться завжди, не покладаючи Своїх Божественних Рук! У цьому — Життя Споконвічного. Через це, зокрема, просувається Його Еволюція!

* * *

— Медитація — це перебування перед Ним.

Медитація — це засіб пройти у Нього.

Медитація — це спосіб Злиття з Ним, коли індивідуальне може доторкнутися до Нього, пізнавати Його, розчинитись у Ньому.

Стан Істинного Буття є зникнення всього іншого, крім Нього. Це — стан Його Життя, Його Любові, Його Еволюції...

Життя в Мені — це Нескінченна Свобода! Свідомості, що живуть у Мені, не несуть на Собі тягар кайданів, що накладаються «проявленим» світом.

Щоб стати Мною, треба навчитися бути вільними тут, на Землі. Душа, що звикла до життя раба, — не в змозі влитись у Мене!

Я — Нескінченний! Я усвідомлюю Своє Буття відразу в усій повноті. Злитися зі Мною — це означає жити Моїм Життям, а не «вирвати» собі шматочок райського буття.

Живіть Мною — в усій Моїй повноті!

І ще:

До Досконалості треба йти твердо й наполегливо! Хто готовий так працювати, того Я супроводжуватиму всюди і допомагатиму, щоб пізнати в усій повноті Ніжне Дао і стати Ним!

Зміст