Зміст

Василько

— Васильку, підкажи, будь ласка, яку роботу ми можемо проводити з дітьми зараз?

— Пізнання Бога і Його Творіння — це ж так цікаво! Але зараз на всій Землі (тільки за деякими винятками) за словом Бог для дітей криється... лише занудність від дорослих... Але ж Я — головний їхній Друг, Товариш по іграх, Супутник у житті!… Я готовий робити їхнє життя цікавим! Це називається екологія. Вона вчить пізнавати, любити, оберігати!

Як вам допомагати дітям? — думайте самі: це може бути і сторінка в інтернеті, і маленька книжка, і фільм. Але — не підручник для вчителів, а посібник для дітей, для їхньої роботи!

— Як Ти вчив Своїх дітей?

— Та саме так: навіть квітка-волошка могла стати цілим світом, що розповідав свою історію, включаючи й устрій свого життя, і етику, і філософію, і Бога...

— Коли Ти жив на Землі?

— Зовсім недавно, перед Другою світовою війною...

Був пастухом, діти приходили слухати Мої розповіді, та й просто посидіти біля багаття...

У Моєму розпорядженні була бібліотека зруйнованого монастиря, яку Я ще в дитинстві знайшов у завалах… Ці книги послужили поштовхом, каталізатором пам’яті душі, а також джерелом багатьох інших знань… Я інтуїтивно вгадував Істину — а потім розповідав дітям, переінакшуючи все на цікавий для них манер. Наприклад, розповідав про якісь події так, ніби бачив усе очима Бога...

Вони поринали в Мою любов — і те, про що Я говорив, усмоктувалося ними разом з любов’ю, ставало невід’ємною часточкою їхніх світоглядів. Так само, як молоко матері містить все основне для життя дитини, так і Моя любов включала основи світогляду й етики Бога, і ще трішечки конкретних знань про рослин, про тварин, про Землю.

Яке це було щастя! — бачити, як розгортаються, спрямовуються до Світла їхні серця…

… Діти, звичайно, не зуміли довго приховувати те, чому Я їх учив... Нами зацікавилися...

… Дітей убили ніби випадково... А Мене заарештували й розстріляли — за «пропаганду помилкових ідей про Бога і пособництво світовому імперіалізму».

… Не сумуйте про них! Убити — убили, але те втілення не пройшло для них даремно: кожний з них одержав відмітний знак від Бога — для того, щоб продовжити в наступному втіленні свій розвиток уже обраним шляхом.

Не сумуйте й про тих, хто не зміг піти далі з вами! Кожний з них одержав такий же відмітний знак від Бога, крім тих, хто зрадив.

* * *

… Коли, після цієї розмови, я перечитала наші колишні записи, то знайшла от що:

«З росіян минулих століть, які набули Божественності,... ми знайомі з Василем, Котрий умістив повністю Вчення Ісуса Христа і прожив у результаті життя в стані блаженної стоншеної любові (близькі люди називали Його ніжно Васильком). Він намагався передати цей стан іншим, мав кілька юнаків-учнів. Але ті були одного разу розтерзані “ченцями” російської інквізиції.»

Інформація не збігалася. Зізнаюся, я занепокоїлася...

Але Василько втрутився:

— Чому ти відразу думаєш, що почуте — неправда? Насправді було і те, і інше...

… Коли «ченці»-бузувіри на Моїх очах убили Моїх учнів — Я впав у відчай... Я любив їх більше, ніж мати любить своїх дітей! Я сто разів був готовий умерти за них!… Я не міг їх залишити!… Я рвався за ними!…

Але Мені вбивці залишили життя лише тому, що знали: смерть була б для Мене в той момент найбільшим щастям, вони ж насолоджувалися Моїм розпачем. Вони щодня приходили до в’язниці — і знущалися...

… Я знав, що розпач — гріх перед Богом... І що самогубство неприпустиме... Але Я не впорався... і «наклав на себе руки»...

Є закон, за яким будь-яка неправильно прожита людиною важлива життєва ситуація — повторюється: доти, поки вона не буде знайдене вірне рішення.

І Я був втілений знову з майже повним повторенням життєвих обставин... Але тільки замість «християн»-бузувірів тепер Моїх дітей убивали бузувіри від атеїзму...

Я не повторив ту помилку вдруге… Я залишився вірний Ісусу, пам’ятаючи Його слова: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять»*. Я жалів Любов’ю Ісуса понівечені, покалічені ненавистю душі Моїх катів, продовжуючи спокійно зносити їхні знущання й катування, — і Любов Господа не переставала текти через Мене. Я прийняв смерть тіла спокійно й радісно.

… А діти — всі діти! — завжди Мої!

Їх потрібно вчити!

Саме їх потрібно вчити передусім!

Дітей потрібно вчити, щоб ніколи люди ненависті, люди пекла, не змогли виростити з них бузувірів — якою б ідеєю не прикривали вони своє зло: масками «християнства», «комунізму», ісламського фундаменталізму чи будь-яким іншим прапором, під яким учать ненавидіти й убивати...

От бачиш, як важливо те, що Я хотів тобі сказати, а ти засмучувалася, що нібито погано Мене зрозуміла!

— Спасибі Тобі, Васильку!

* * *

У лісі, на невеликому пагорбі, покритому мохами та лишайниками, ростуть сосни. Ми зупиняємося, знімаємо рюкзаки — і раптом! — опиняємося на залитому сонцем лузі, де ростуть золотаві злаки, крізь які, радісно сяючи, дивляться на нас синіми вічками волошки!...

… І такою ж радісною усмішкою зустрічає нас Василько! Сині, як волошки, очі, світле волосся, відкрита усмішка — все випромінює радість! Стан розлитого щастя і — свободи!

Радість заповнює й наші серця!

— Скажи, Васильку, що Ти тепер робиш, як допомагаєш людям з невтіленого стану?

— Я зараз працюю з дітьми — учу їх радіти. Це дуже важливо — вміти радіти! Люди розучилися радіти природній красі — і це засмучує Бога.

На Землі — багато краси, потрібно тільки вміти її бачити! Далеко не всім доступні шедеври художніх творів мистецтва. Але всім доступна краса живої природи! Навіть у пустелі й у вічних льодах Арктики є особливе зачарування!

Запитай в людей, які оточують тебе, як часто вони дивляться в небо? І ти довідаєшся, що світосприймання більшості з них обмежується трьома метрами навколо власного тіла, та й ті, переважно, — у межах власних кімнат або офісів.

Потрібно вчити людей помічати прекрасне! І навіть не тільки милуючись лісами, полями, озерами, степами, морями... — але й у крапельках роси, у перших променях вранішнього сонця, у крапельках дощу, у травинках, у співі птахів, у тоненькому ясному місяці... — скрізь можна знайти дивну неповторну красу Творіння!

І коли люди навчаться помічати красу і радіти прекрасному, вони потім зможуть зрозуміти і полюбити Того, Хто це створив, — Творця! Адже жива природа створена Творцем — як невичерпне джерело радості й любові!

— Скажи: чому Ти працюєш із дітьми, а не з дорослими?

— Робота з дітьми — це більша радість для Бога! Дитячі душі сприйнятливіші до краси! Чистота їхнього сприйняття прекрасного — набагато вища, ніж у дорослих. Діти також здатні сприймати дуже серйозні знання про Бога, але тільки якщо з ними не «сюсюкатися», а говорити на рівних. Вони цілком здатні піднятися на рівень даваного знання, якщо це їм цікаво. Вони усмоктують нові знання — відразу всією свідомістю, на відміну від дорослих, у яких отримані знання, на жаль, «застряють у голові».

Щоправда, діти мають небезпечний «перехідний вік»*, але це природно. Ті, хто його проходять благополучно, матимуть прекрасний фундамент для правильного подальшого розвитку.

Ваша допомога в цій справі ще дуже мала.

Напишіть для дітей правдиву книгу про Мене! Створіть нові фільми — і для дітей також! Щоб, подивившись їх, кожний зміг би душею доторкнутися до Бога!

Даруйте красу людям! Даруйте радість і тепло! Даруйте любов! Даруйте знання про Творця! Даруйте Мене людям!

— Васильку, а що б Ти порадив у вихованні саме власних дітей?

— Власним прикладом треба виховувати! Власним прикладом — у всьому!

Потрібно сприймати дитину своїм учнем — учнем, у присутності якого вчитель не має права дозволити собі ні краплі слабкості.

І чим складніший учень, тим бездоганнішим повинен бути вчитель!

Якщо уважно проаналізувати свою власну поведінку — стане зрозуміло, що коріння багатьох пороків дитини бере початок у душі його вихователя.

Можна багато разів повторювати правильні слова... — але чого варті слова людини, яка сама не вміє бездоганно виконувати всі свої поради? Такою поведінкою можна назавжди знецінити все те прекрасне і правильне, що намагаєшся пояснити іншому.

Зміст