Лада

… Досвіток. Ми щойно приїхали електричкою в ліс і йдемо дорогою від станції до Її місця сили.

М’яке-М’яке ніжно-золоте Світло раптом огортає нас, наповнюючи тихою радістю: Лада прийшла зустріти нас!

— Як Ти так умієш, Ладо: дарувати радість таким дивним способом?!

— Хочеш, Я навчу тебе — радіти? Я покажу тобі, що таке Божественна Радість!

Ця Радість — тиха... Вона зароджується всередині Серця Абсолюту, у самій Споконвічній Глибині, і виходить назовні прозорими теплими хвилями, наповнюючи простір тихим, ніжним, м’яким Світлом!

І тоді всі істоти — починають теж радіти! Причому в кожного одразу ж знаходиться й зовнішня причина для радості:

Світанок — от-от народжений ранок!...

Сходить сонечко і ніжно гладить подушечками пальців-промінчиків усе живе навколо!…

Легкий, пухнастий, м’який туман піднімається над озером!…

Свіжий вітерець лащиться, торкаючись до обличчя!…

Руки дитини обіймають маму, і голівка дитини довірливо спочиває на маминих грудях!…

Дівчина сидить на березі озера, опустивши ноги в теплу прозору воду. Вона тихенько, про себе, дякує Творцеві всієї навколишньої краси. Радість переповняє її!…

Гармонія!

Усе живе навколо радується — і співає свою пісню любові Творцеві, наповнюючи радістю й світанок, і легкий м’який туман, і вітерець, і сонечко, і розкриті для любові серця! Безліч таких сердець — від зовсім маленьких до величезних — зливаються в єдності радості і гармонії цієї Любові!…

… Лада — Божественна Лада! — Вона несе втіленим людям Світло із Глибин Творця ще із часів Древньої Русі!

Коли Вона присутня — м’яке золотаве Світло видиме навіть у матеріальному світі… Ніжне, прекрасне обличчя в обрамленні золотого волосся, ласка Божественних Рук, дотики яких дарують блаженство, гармонію...

— Яка Ти прекрасна, Ладо!

— Кожен і кожна з вас можуть бути так само прекрасними! Важлива не краса волосся, а стан Любові, що Ми даруємо Собою... Учіться жити постійно на плані Духа, вільно від тіл, — так само, як живемо всі Ми...

… Лада стала показувати Себе серед різних станів гармонії природи:

… М’яка радість сонячного ранку...

… Умивання лісу під струменями літнього дощику...

… Спокій зоряної ночі...

… Вона Сама — невід’ємна Частина тієї краси, її Божественна Складова! Вона — Брахман: Бог у Творінні!

А потім ці стани зазвучали — то радісно-прерадісно, то ніжно, немов укутуючи у звуки... Інтонації змінювалися, передаючи різні аспекти любові: весняне пробудження, радість закоханих, колискову пісню матері, яка колише дитя... Слова я не могла сприйняти, але вони були...

— Була на Русі традиція використання таких пісень-настроїв, які були не медитацією духовних подвижників, а частиною культури, частиною життя народу... Вони називалися «ладами», і Я Сама брала активну участь у їхньому створенні.

«Лади» виконувалися високими, чистими голосами. Вони звучали і коли засівали поля, і коли збирали врожай, і коли поєднували двоє свої долі, і коли святкували прихід весни, і коли гойдали дитину, і коли розповідали дітям історію країни, народу. Цей спів, переважно хоровий, переводив і тих, хто співає, і тих, хто слухає — на високий рівень стоншеності свідомостей.

— Ладо, а Ти втілювалася зі стану Божественності?

— Так. Це було якраз Моє останнє втілення.

Я тоді багато співала. Бог подарував Мені голос, сила і краса якого впливали на душі...

Уже маленькою дівчинкою Я бігала полями і лісами і чула, як звучать «лади». Я співала це Сама — і люди заслуховувалися і просили співати ще. Я не складала пісні, а вони ніби лилися зсередини, з’єднуючи потік голосу і стану душі...

Чим старшою Я ставала, тим сильнішим був Мій голос — і вже важливе та потрібне ставало темою Моїх пісень...

… Лада показала Себе: Божественна Ніжність, Хвиля, що піднялась із Глибин Споконвічного Океану, заповнювала, заливала простір. Люди, що слухали Її, занурювалися в Її Божественне Світло. Вона дарувала Собою найстоншеніші стани, що дозволяло відчути Божественне. Це залишало незабутні враження в кожній душі. На Русі довго потім пам’ятали про це, переказуючи легенди про Неї, і кликали Божественну Ладу, щоб навчитися ніжності й гармонії, щоб навчитися жити в стоншеності й любові...

Лада продовжила розповідь:

— А потім на село напали люди, які вбивали жителів і палили домівки... Я знала силу Свого голосу й була впевнена, що зможу їх зупинити. Я пішла їм назустріч. І співала...

Я дуже здивувалася, коли вони вбили Моє тіло. Вони не почули голосу душі...

З тих пір Я вже не втілювалася. Але Я продовжувала співати душам пісні любові, і іноді вони чули Мене — хто краще, хто гірше. Мої наспіви жили в душах людей... Я співаю й зараз... Слухайте Мене!

Я очі твої вмию вранішньою росою,

Ласкою сонця зігрію — як день весною!

Джерельною свіжістю спрагу втамую!

В пісню Чисту Душі тебе замилую!

Вітер ніжно торкнеться й радісно все оживає!

Щире серце сонця як щастя жадає!

Ліс своєю любов’ю тобі шелестить...

Тихо музика всесвіту в Небі звучить...

Ти прислухайся, серце пісню співає свою,

Каже ніжно: «Любов віддаю я твою!».

А в любові безмежній — Отець Мій і твій —

У пісні отій проявля Голос Свій!