Зміст

Ассиріс

Подібна до сонця куля найтоншого золотавого Живого Світла, розміром вище найбільших беріз, легко видима очима свідомості, колись вийшла з Океану Творця й тепер спочиває над поверхнею Землі. Вона пронизує Божественною Ніжністю ліс. Це — місце сили Ассиріса, Його робочий майданчик для навчання втілених учнів.

— Розкажи нам, будь ласка, про Твоє минуле!

— Спочатку обійми Мене ззовні і будь Мною всередині!…— сміється Ассиріс.

… Ми зливаємося. Тепер є тільки Він...

Потім Він починає Свою розповідь:

— Колись, дуже давно, Я піднімав дві «хвилі» духовності на Землі. Одну — на території древніх Ассирії та Персії, задовго до утвердження там ісламу, іншу — на землях Русі, ще до християнства.

Обидві ті «хвилі» Я підтримував зі Свого невтіленого стану.

Люди шанували Мене як Бога Сонця або Бога Вогню. Зазвичай Я приходив до учнів у формах, подібних до Сонця або Божественного Вогню. І лише іноді Я приймав ненадовго вигляд пастуха або мандрівника — вигляд, видимий звичайним людям.

Я не народжувався і не вмирав у плоті в цій Кальпі… Але діяв через Моїх Дітей, Які легко сприймали Мене…

Я вчив поклонятися не Сонцю або вогню — але Єдиному Отцю, сущому в усьому... Я продовжую робити це й зараз.

Методи, які Я пропонував, найточніше відображені у ваших «Трьох етапах центрування»*. Це були саме три принципові стадії розвитку, на яких учні послідовно привчалися жити.

Спочатку духовне серце будь-якої людини повинно розвиватися у звичайному житті. І тільки той, хто стає абсолютно стійким у станах любові-дарування, — одержує можливість подальшого зростання в умовах духовної школи, яка володіє серйозними езотеричними методиками.

Лише після цього — на першому етапі навчання в тій Моїй Школі учнями освоювалося розширення духовним серцем над поверхнею Землі і потім — розчинення свідомості.

Другим етапом було життя в стані духовного серця, сполученого із «Серцем планети». На цей етап зазвичай витрачалося не одне втілення душі... Були і перші дотики до Творця.

На третьому етапі — пізнавався Творець.

І потім всі ці три центри відчуття себе з’єднувалися Променем Сонця Бога, що проходить через фізичне тіло людини. При цьому центр, з якого виходив Промінь, був Серцем Абсолюту…

Коли цей Промінь ставав постійним атрибутом Душі, єдиносущої Творцеві, то Той, Хто Дійшов, ставав Сином Бога або Дочкою Бога. Це була повнота Самореалізації душ.

Про подальші кроки Я поки що не говоритиму. Але хотів би розповісти про інше...

Я хочу розповісти про Любов Бога, про безумовність Божественної Любові.

Ця Любов подібна до світла Сонця, яке світить для всіх однаково, всім дарує тепло... Така природа Сонця — світити... Природа вогню — бути яскравим і гріти, природа цукру — бути солодким, природа Сонця — світити, а природа любові — дарувати!

Наголошую: природа любові — дарувати себе іншим!

Любов — це стан буття Бога...

І Бог — світить: із Себе, Собою!

Хтось із людей тягнеться до Світла, хтось іде в тінь… Але і ті, й інші мають життя від Нього!

Треба вчитися бути Світлом Любові Бога!

Треба жити, будучи не тілом, а Світлом, Що Дарує! Треба світити Любов’ю — і тоді поступово відбувається повне перетворення в Непомутніння і Чистоту Ясного Світла Творця!

… А зараз Я змалюю вам два останні щаблі Шляху. Перший — це «програма-мінімум», другий — «програма-максимум».

… Атрибути Воїна Духа — Щит і Меч.

Життя в матеріальному світі для Воїна Духа — це життя на полі бою.

Для того, щоб стати незалежним і недосяжним, щоб не бути втягненим у кипіння «земних» пристрастей, щоб знайти відчуженість, — Воїн Духа знаходить Щит*.

Але за цей Щит треба боротися. Воїн Духа одержує його в результаті тривалих років завзятої щоденної, безперестанної боротьби за Досконалість.

Володіння Щитом означає вміння жити в Серці Абсолюту, за «Завісою», набагато глибше того світу, в якому клубочаться вихори пристрастей. Із самої Глибини сильними руками Воїн Духа піднімає «Завісу» — як нескінченний за розмірами Щит, роблячи Себе невразливим. Адже це — Щит Самого Творця. Він — не пробивається ані пристрастями «земними», ані ненавистю ворогів, ані мирською суєтою.

Але можна досягти й більшого. Той, хто привчається міцно жити в постійному Злитті з Безмежністю Споконвічного, хто остаточно розташовується під Щитом Своїм Нескінченним Серцем, Яке нероздільне із Серцем Абсолюту, із Сонцем Бога, — тому буде дарований Меч.

Меч — це єдиносущий Сонцю Бога Божественний Промінь, який не змінює своєї первозданної тонкості і який направляється із Самої Суті Всього — у Творіння.

Меч — означає здатність у всій повноті творити Волю Творця на Землі. Це — подарований Отцем Скіпетр, знак Царської Влади. Це — Намір Творця, це — вся Міць Споконвічного, сконцентрована в Єдиному Промені, спрямована в світ Творіння і яка безпосередньо передає будь-якому об’єкту Волю Творця. Творець говорить: «Бути!» — і це відбувається!

— Що Ти порадиш конкретно зараз нам?

— Які б події не відбувалися навколо тебе на матеріальному плані — зіставляй їх з Нескінченністю Життя в Мені.

І друге: потрібно надихати людей на служіння Мені! Потрібно запалювати їхні серця ідеями служіння Богові!

* * *

— Як вдавалося Тобі збирати стільки учнів — настільки перспективних?

— Збирав «по всій Землі», з усією європейської частини Росії, посилаючи «гінців» із числа перспективних учнів.

— Я бачу майже 50.

— Це — тільки мала частина. Подивися глибше: там — сотні Учнів, Яких Я протягом століть виховував тут.

— Протягом кількох втілень?

— Так.

— ... Втілень — учнів чи Твоїх?

— Виховував через тіла Своїх учнів. Сам Я був тут вічно.

Але потім... все краще російське пішло на спад...

— Ти працював тут, у цих місцях? Тут були Твої лісові школи?

— По всій землі Російській була Моя Школа! Протягом століть Я піднімав одну хвилю учнів за іншою, зрощуючи перспективні душі!

— Як люди готували себе до цього?

— Я їх «пас». У той час тут було переважно сільське господарство, оброблення земель. Була створена тотальна мережа, розсіяні лісові школи, де Я навчав усьому, чому треба, збираючи в них кращих людей.

Тут, де ми перебуваємо зараз, ашрама не було. Найбільша концентрація найкращих людей була в районі Поволжя. Там, де були ліси, — були і школи. Тому Я так і називаю їх: лісові школи.

— Які, все-таки, методи навчання Ти використовував? Чи вивчалися чакри, меридіани?

— Безсумнівно, так. Пояснював суть структури Абсолюту і методи розвитку себе. «Як» і «що» — про це Я вже розповів, в основному.

Приводь людей сюди, щоб кожний відчув Мене, Мою Суть, так само, як і в Лао!

— Чи можна називати Тебе — Сварогом?

— Сварог — це узагальнена назва. Це не було ім’ям конкретного Божественного Вчителя. Це — еквівалент ймення Бога-Отця, Творця.

Приводь людей сюди! Тут Я яскравіше проявляю Себе, ніж на відомому вам місці першого знайомства. Я проявляю Себе тут у всій повноті!

— Як вдалося домогтися такого прекрасного результату: стати Частиною Творця — багатьом Твоїм учням?

— Головне — це добре знати те, що пізнали і пізнаєте ви. І тоді після кінця життя тіла — усе стає нормально! Якщо все це добре запам’ятати, то нічого більше робити особливо і не треба: все відбувається природно, саме по собі.

… Якби ти написав про Мене книгу «Древня Росія — країна Бога»?! Ця книга могла б створити маленький заділ для того, щоб зібрати навколо тебе перспективні душі. Протягом багатьох років маленький паросточок почав би визрівати. Написав би про те, що не моління в храмах, а розвиток себе — складає головну суть перетворення із простої людини на Бога! Серед квітів, співочих птахів, листя, що шелестить на вітрі, або серед весняних бруньок, що прорізуються листочками, — потрібно знайти Головну Суть Буття!

А тепер поговоримо про інше.

Вішну є весна!

(Жартуючи): Я взяв би тебе в подорож по місцях Моїх ашрамів, але в тебе немає навіть грошей на дорогу, тому книгу «Ашрами Вішну» доведеться написати комусь іншому. Ще — «віз» потрібен був би, на якому можна їздити!

— Вішну — відоме в Древній Русі слово?

— Так. Вішну й Ассиріс — це різні слова, але позначають одне і те саме: Весну і Сонце, Що Сходить.

— Яким ім’ям Тебе називали на Русі?

— Ассиріс — це головна Моя Суть як Бога. Вішну... — також. Вішну — Весняний — Весна... Вішну-весна — це всього лише трансформація слова.

Я подібний до Сонця! Я свічу завжди!

Тінь і світло, день і ніч існують для тебе, тільки поки ти живеш на Землі, відчуваючи себе лише як тіло...

Сонце ж дарує світло завжди! Схід і захід — це тільки результат обертання Землі. Там, де лежить її власна тінь, — ніч, там, де погляд звернений до Сонця, — день!

Я — подібний до Сонця! Я — завжди — СВІТЛО, ЛЮБОВ, СПОКІЙ!

Уся тінь, уся подвійність — перебувають усередині людей.

Я ж — свічу на всіх однаково.

Але одні тягнуться до Мене і ростуть у теплих променях Моєї Любові.

Інші ж ховаються в тіні, не в силах винести Вогню Моїх Дотиків. Але і вони живляться від Мого Світла.

Стань Сонцем Моєї Любові!

Люби — як Я!

Тільки даруючи Мою Любов, ти можеш учитися бути Мною!

Як Сонце посилає свої промені, так і Я завжди посилаю Своїх Синів і Дочок на Землю.

Древня Русь була родючою нивою Бога саме завдяки збереженню моральних Божественних законів — законів любові. Мені довго вдавалося зберігати знання про Вище у Моїх Школах. Душі втілювалися в ті умови, де вже існували знання про Шлях. Школи очолювалися Божественними або майже Божественними Душами. Кожна така Душа, подібно древу, сходила над Землею і підтримувала вже існуюче вогнище духовності.

До Шкіл відбиралися для навчання вищим езотеричним методам — тільки зрілі душі. Критерієм слугувала здатність уже розвиненої свідомості саме по-серйозному мислити. Розвинене духовне серце — це вважалося необхідною, але не достатньою умовою.

Тоді на Русі домінувало натуральне господарство. І духовні Школи були майже позбавлені турбот про їжу, бо сільські громади підтримували їх матеріально. А люди тих громад одержували від Шкіл допомогу вищими вміннями в попередженні посух і неврожаїв, у зціленні від хвороб, у навчанні дітей... Ті громади, при яких були Школи, існували з ними як єдиний організм, як єдина родина.

… Ті, Хто приходив з Мене, працювали, насамперед, з уже зрілими душами, яким не потрібно було розвивати інтелект через наповнення розуму інформацією... Механізм розвитку здатності свідомості мислити був для тих людей дещо іншим. Це було схоже на те, що розповідається про давньогрецьких філософів, які через медитацію осягали будову багатомірного всесвіту, сферичність форми нашої планети тощо. Тобі ж зрозуміло, що існують різні варіанти дослідження будь-якої проблеми свідомістю: починаючи з інформації, що приходить від власного міркування, — і закінчуючи Одкровеннями і безпосереднім дослідженням розвиненою свідомістю, наприклад, шарів багатомірності. Твоя розмова зі Мною зараз — теж приклад такого пізнання. Іншим прикладом буде подарована Мною медитація.

Здатність плідно мислити розвивається щонайкраще на тлі споглядального спокою.

Багато дітей росли саме в Школі. Завдяки міркуванням про природні явища, різні живі організми — дитина вчилася мислити; дорослі лише спрямовували, підправляли цю роботу свідомості. Будь-який жучок, птах під час польоту, жива чи суха гілка дерева — могли стати навчальним посібником для розуміння життя і смерті, скріпленості свідомості з матеріальною оболонкою, відмінності і подібності форм життя...

Це був перший етап навчання.

І потім було дуже легко пояснити такій душі, що Бог — Живий! — є присутнім скрізь і завжди, безпосередньо тут і зараз! І що кожний несе відповідальність перед Ним за будь-яку свою думку, за кожний учинок.

Далі легко і швидко учні переводилися на сприйняття багатомірності простору. До матеріального плану було прикріплено дуже мало індрій. Перенаправляти індрії душі на пізнання нематеріальних планів, на спілкування з Божественними Душами — Мені тоді було дуже легко!

Саме спілкування душі з Богом — невтіленою Божественною Свідомістю — було основою навчання. Завдяки цьому Я міг легко давати уроки кожному. Від втілених учителів було потрібно лише підправляти процес, пояснювати основні прийоми, не більше. Учителем був Бог! І занурення в Глибини Мене було настільки ж плавним, неспішним і природним, як усе життя. Це було дорослішанням дітей у Божественній Родині. Причому ніхто не ставив на меті прискорення цього дорослішання.

Пам’ятаєш, Я наводив такий образ: щоб перепливти потужну річку уплав або на човні, потрібні безперервні зусилля, потрібно гребти: інакше не досягнеш іншого берега, потонеш. Таким був ваш духовний Шлях зараз. Тоді ж — світогляд і устрій суспільства дозволяли існувати ніби широкому мосту. Коли є такий міст, то можна йти, не поспішаючи, над бистриною, не боячись течій і порогів. Саме правильний устрій суспільства дозволяє зробити Шлях до Бога — мостом, ідучи по якому, можна безпечно перетнути бурхливу річку сансари...

Зміст