Зміст

Саркар

Ми сидимо біля багаття. Густий ялиновий ліс обступив з усіх боків. Ще не розвидніло.

… Багаття... Його вогонь не тільки зігріває, але й заворожує, танцюючи язиками полум’я... Час від часу він випускає із себе подібні до злітаючих ниток потоки іскорок — дрібних часточок вогню...

Прийшов Божественний Саркар.

Володимир Антонов саме в цей час нагадував, як ми колись училися дивитися на багаття з анахат*… Він говорить про те, як здорово зараз у розширену анахату переносити величезний образ багаття і там перетворювати його на Божественний Вогонь — а потім світити у світ матерії крізь тіло Сонцем Бога…

Саркар, схвалюючи, говорить:

— Це і Моя медитація! Я на ній колись зростав Сам!

Потім Він продовжує, звертаючись до Володимира:

— Мій контакт із тобою не був важким, бо Ми однаково сприймали Шлях збагнення Творця.

… Він показує, як теж, коли був утілений, бродив по піщаних обмілинах, розливався духовним серцем над морським простором, як «провалювався» на відповідних місцях сили в глибини багатомірності, як промивав тіло потоками Брахманічного Світла-Дощу, як перетворював образ вогню багаття — на Божественний Вогонь…

— Шляхи ваші до збагнення Вищого — Мені дуже добре відомі… Я їх знаю так, ніби Сам проходив їх разом із вами... Адже Я теж був Майстром кундаліні-йоги!

Я пройшов всі три її щаблі, відомі і вам:

На першому щаблі енергія кундаліні* підводиться до тіла і проводиться крізь нього…

На другому щаблі те саме робиться вже в іншому масштабі: Атмічна енергія кундаліні «розархівовується» — і за цим іде новий рівень пізнання Себе як Вищого «Я».

На третьому щаблі треба навчитися бути Тим, Хто допомагає в цьому іншим.

… Згадай, як Я колись учив тебе Злиттю: «Я» Бога й «я» людини з’єднуються за законами Любові. Любов з’єднується з любов’ю, два зливаються в Єдине — і тоді є тільки Єдине «Я»!

Суть кундаліні-йоги Я окреслив би так. Розвинена душа людська цілком усвідомлено дозволяє Божественному «Я» увійти в себе і суміститися так, щоб відбулося повне З’єднання. І тоді відкривається прохід крізь людське тіло — тому Єдиному Потоку Любові, в Якому вже немає поділу на «Я» Бога і «я» душі…Через це подвижник знаходить повноту усвідомлення Божественності...

… Я також — Майстер Атмічного Божественного Вогню…Ви могли це помітити по тому, як Я проявляв вам Себе.

Шляхи кундаліні-йоги і йоги Агні* не суперечать один одному й не перетинаються, але цілком логічно можуть бути сполучені. Саме так це відбувалося й у Мене, і у вас.

Але — для зручності сприйняття читачами вашої майбутньої книги — Я їх зараз розрізняю — щоб простежити кожний такий шлях від початку і до кінця.

… Я жив востаннє на Землі в північній частині Індії. Це не було пересічне втілення: Я прийняв його з певною метою, маючи вже розвинену свідомість. Тому Мій розвиток протікав швидко, бо був значною мірою визначений Моїм наміром ще з невтіленого стану.

Уже із самого дитинства Я тяжів до пізнання. У Мені жило прагнення пізнавати будову цього світу, проникати в його таємниці, перетворювати Себе — щоб освоювати нові можливості.

Ні матеріальні багатства, ні «земна» любов — ніщо не притягувало Мене так, як те непізнане, що приховане за таємничою завісою зоряного неба, або ж те незриме, що живить усе розмаїття життя навколо. Нічого іншого не бажав Я так сильно, як проникнути за завісу, що приховує ці знання.

Свою спрагу пізнання Я зміг угамувати, коли подорослішав. Тоді Я пройшов посвяту в традиції, де практикувалася, зокрема, робота з Вогнем. Не з фізичним вогнем, звісно, а з нематеріальним Вогнем, що йменувався священним, очищаючим.

На початковому етапі подвижник повинен був навчитися використовувати образ вогню, щоб працювати з ним усередині тіла. Це повинен був бути образ не шугаючого полум’я, а спокійного, рівного вогню, подібного тому, що м’яко колишеться над вуглинами багаття, що давно розгорілося.

Починалася ця робота з того, щоб розмістити в центрі грудної клітки образ невеликого вогника — і потім розпалювати його — щоб поступово він заповнив увесь простір грудної клітки.

На наступному етапі треба було навчитися поширювати вогонь із області грудної клітки — в інші ділянки тіла. Потоками цього вогню ми прочищали меридіани, впускали його в руки й ноги, «пропалювали» ним інші енергетичні структури тіла, очищаючи їх від небажаних грубих енергій*.

До кінця цього етапу роботи всередині тіла учень повинен був повністю його очистити — «випалити» у ньому священним вогнем усе зайве, щоб простір усередині тіла став рівним, однорідним.

Далі учні переходили до роботи з іншим Вогнем, Що, як ви знаєте, заповнює — звісно, не на матеріальному плані — ядро нашої планети. Це був уже принципово інший етап, оскільки тепер треба було вчитися відчувати себе і діяти — не окремою маленькою свідомістю всередині тіла, а йти далеко за межі тіла і зливатися з Морем Вогню в глибині.

Однією із вправ на цьому етапі було з’єднання з Морем того Живого Божественного Вогню — простору всередині тіла.

Зі стану Моря Вогню подвижник також повинен був навчитися діяти: простирати звідти руки, впливати ними на що-небудь, зцілювати інших цим Вогнем.

Було в тій Школі знання і про те, що глибшим від Моря Вогню є простір чистого Ясного Світла і що це Світло — вище Вогню.

Знайшовши прохід у те Світло, подвижник освоював Злиття з Ним.

А коли Злиття зі Світлом ставало вже досить міцним — він учився світити Ним крізь анахату тіла в світ матерії, на людей.

Остаточним успіхом на цьому Шляху вважалося переселення у Світло, тобто здатність бути Ним майже постійно, управляючи при цьому тілом у світі матерії.

… У тому втіленні Я став факіром, міг легко запалювати Свідомістю будь-яке полум’я: від фізичного вогню — до Божественного. Я показував Божественні містерії — як фокуси; в цьому Ми з Девідом Копперфільдом — колеги.

У Мене була чудова супутниця — Моя дружина і помічниця в усьому. Вона мала надзвичайну здатність відчувати партнера. Працювати з нею для публіки — було насолодою... А вчити її — блаженством!...

Вона стала матір’ю династії факірів Саркарів...

Зараз Вона (точніше, Він) втілена і продовжує велику справу розвитку мистецтва Божественної Магії Любові…

Зміст