Зміст

Хуаніто

Тихого сонячного літнього дня над галявинкою поруч із берегом моря помічаємо Махадубль Божественного Вчителя. Прагнемо, як завжди, почати знайомство з випитування в Нього Його імені. Він довго уникає відповіді:

— Яке це має значення? Хіба це — важливо?

Але потім «здається»:

— Хуаніто. Але Творця пізнавав раніше: був тоді вождем маленького індійського племені в Мексиці.

— Коли це було? За іспанців?

— До того, до конкісти.

Це було плем’я дослідників нагваля. Так побудоване було буття в цьому племені, що невартих — виганяли, а гідних — залучали звідусіль, з інших племен. Такою от була в нас «племінна» духовна Школа! В історії цього племені завжди було 100 — 200 учнів.

Потім почалася конкіста й усіх нас розстріляли...

І от тепер — Я залишився живий — і з тобою й з усіма вами!

— Чи бував Ти з нами до сьогодні?

— На кожній зустрічі дона Хуана з вами — Я був поруч. Мені подобаються ці місця!…

— А Мексика?

— Ні, там нікого з таких людей не залишилося...

А тут — милуюся щоразу за погожої днини сходами сонця і заходами!

І мрію, щоб кожний з усією Землі міг прийти і розвиватися тут духовно!

… Ми просимо Хуаніто сказати, що, на Його думку, зараз для нас найважливіше?

Він показує медитацію «Капелюх Хуаніто». І, сміючись, додає:

— Дивіться на Свободу! Уперед треба більше дивитися: на Свободу!

Усвідомте: Я — завжди залишаюся Тим, Хто Я є, не залежно від умов, що складаються на матеріальному рівні. Це повинні освоїти і ви: залишатися Мною за будь-якого розвитку подій навколо.

Мистецтво дії духовного воїна полягає, зокрема в тому, що, опиняючись тілом у несприятливих умовах, він ніколи не зливається з ними, а залишається самим собою. Не місця сили на поверхні Землі повинні диктувати тобі, хто ти є, а ти повинен залишатися тим, ким вирішив бути, — не залежно від енергетики навколишнього простору та інших впливів!

— Хуаніто! Розкажи, будь ласка, про Твій Шлях до Творця, про Твоє плем’я, яке передавало з покоління в покоління знання про духовні прийоми, що ведуть до пізнання Бога! Як Ви вчилися, як допомагали іншим?

Хуаніто посміхається — посміхається всім Спокоєм Свідомості, що окутує з усіх боків... Із цього прозорого Спокою починають м’яко проявлятися образи і текти слова...

… Теплий, густий покрив ночі... Горить багаття. Молодий індіанський вождь сидить нерухомо і дивиться на багаття не очима тіла, а очима душі. Тиша не порушується нічим, окрім легкого потріскування дров і віддалених голосів незнайомих мені птахів...

— Кожний член племені вчився бути «невидимим», — початків розповідь Хуаніто. — Це досягалося через поетапне освоєння прийомів тотальної реципрокальності. (Хоча, зрозуміло, ми це називали іншими словами). Просто для того, щоб стати «невидимим» потрібно було навчитися в глибокому спокої зливатися з навколишнім простором. Звісно, цьому неможливо навчитися, «живучи в голові»: розчинятися і зливатися можна тільки нижнім «міхуром сприйняття».

Учень міг годинами набувати вміння з’єднуватися в одне ціле з камінням і скелями — і тоді спокій гір, непорушність і нерухомість стрімчаків ставали таким досвідом буття свідомості, що помітити тіло живої людини, дивлячись на неї з певної відстані, було майже неможливо…

Потім — дерева, ліс... Охопивши собою-свідомістю простір, учень «зникав», його тіло зливалося з навколишнім світом і не виокремлювалося з нього.

Перебування в спокої-злитті вчило любові. У нас не було спеціальних технік з розкриття духовного серця, але було знання про те, що дух людини перебуває в центрі: там, де ритм серця і подих знаходять джерело.

Потім потрібно було навчитися рухатися в цьому спокої. Ми обирали тварин, рухи яких — найм’якіші і найплавніші. І учень освоював уміння бути схожим на одного або кількох звірів: м’яко переміщатися, чути і бачити свідомістю навколишній простір, передавати свідомістю знаки на відстані і сприймати відповідні знаки... Якщо перебувати свідомістю в нижньому «міхурі сприйняття» і прагнути побачити те, що з такої відстані може розглянути тільки зіркий орел, то поступово приходило вміння бачити свідомістю те, що не видно звичайному оку.

Потім відбувалася посвята в молоді вожді гідних. Молодий вождь ставав наставником для молодших, а сам учився відчувати їх так само ясно, як себе, учився любові-турботі. У цей же час він знаходив можливість сприймати Вищих Вождів і Споконвічного Вождя — Велику спрямовуючу Силу, Верховну Волю.

Тепер він освоював уміння бачити і чути в просторі Духа. Бачення, тобто сприйняття саме свідомістю, веде до знання, до розуміння суті побаченого або почутого.

От так, поступово, виводився учень на пряме сприйняття Бога. А далі — все вже просто, все — так само, як у вас: методики останніх щаблів не мають великих розбіжностей у різних духовних Школах, тільки назви відповідають мові тих, хто посвячується. А вміння розчинятися і бути тим, із чим зливаєшся, на цих етапах давало блискучі результати: перенесення самовідчуття в світ Духа, світ Сили — відбувалося легко.

Так відбувалося переселення свідомостей у світи Святого Духа, а потім і в Обитель Творця. А Кожний, Хто Досяг Свободи, ставав Провідником, Який міг вести туди інші…

Зміст