Зміст

Тот-Атлант

— Я — Той, Хто заповнює Все, Я — Той, Хто торкається до всього із Глибин… Я — Основа, на Якій спочиває вселенське Буття. Все «проявлене» лежить на Моїх Грудях.

Я — Той, Хто спорудив Храм із Себе Самого, і Той, Хто заповнив його.

Я — Той, Хто вгорі, і Той, Хто внизу! Я — Той, Хто знає суть речей. Я — Той, Хто є увесь Океан!

Як люди починають шукати Мене? Вони простирають руки до неба і запрошують Мене, як Світло, в себе. Точно так Я починав колись роботу і з вами. Пригадаєте «пробудження», «латихан», «спонтанний танець»... Зрозумійте, що це особисто Я вам тоді давав! Уже тоді Я тобою, Володимире, зацікавився!

От так, поступово, зростали пагони на тому сприятливому ґрунті, що Я для вас створював. І навколо теж виростали паростки, деякі з яких в’янули...

Але зараз зібрався колектив цілком зрілих і готових душ, з яких Я почав робити Нових Атлантів! Можете так себе й називати!

Перебування в тиші стало надбанням кожного з присутніх тут. Хочу, щоб ви побачили, що без цього не можна йти духовним Шляхом «семимильними кроками», як пройшли ви.

Благословляю вас на подальше Служіння всім Нам — Втіленим і Невтіленим! Прийміть Нашу Любов!

— Скажи, чи є в Тебе таке ж безсмертне тіло, як в Адлера?

— Так. Але воно не призначене для втілення на цьому континенті. Я регулярно відновлюю його серед індіанців Північної Америки.

— Твоє тіло має індійський вигляд?

— Генотип тіла значення не має, але молекулярна структура відновлюється, якою вона і була.

Я часто відвідую той регіон: відтворю тіло на короткий час — на тиждень, днів на десять чи на два дні. Приходжу в гості — щоб щось розповісти.

— Це — індіанці, які живуть відособлено, не в містах?

— Так, якраз у резерваціях.

— Чому Ти полюбив саме цей народ?

— Нічого подібного Я не мав на увазі. Жоден з Нас не має прихильності до того чи іншого народу. Це диктується необхідністю на тлі Любові до всіх.

— Там є зрілі (для одержання вищих знань) душі?

Тот показує типовий простий, природний спосіб життя індіанців: вони живуть на березі озера, вечорами — виспівування племінних гімнів, характерне для цієї землі.

— Ці люди зайняті постійним пошуком особистої свободи. Така традиція збереглась у віках: пошук особистої свободи — для себе, для свого племені, для людей всієї Землі! Але тільки, як вони розкажуть про це іншим людям?

Тот показує картину: живе плем’я, осіб 800, а кілька з них, включаючи вождя, сидять навколо багаття.

— Сидять — як і ви зараз, і слухають Мене.

Я завжди — Почесний Гість серед них.

Індіанці могли б дуже багато розповісти іншим людям Землі. Погано, що мало хто слухає.

… Зараз ситуація така, що Я не можу нікому, крім вас, довірити повноту Своїх знань. Бо повнота й широта кругозору, глибина проникнення в Мене — у вас повноцінні.

Тому Я довірив вам саме цю ділянку духовного служіння від імені Мене на Землі.

Кожний крок у цій великій справі повинен робитися з Моєю допомогою, кожного з Нас. І усвідомлюйте всі найглибиннішу важливість, серйозність цього етапу вашого служіння на Землі! На вас покладена величезна відповідальність! І все, що ви робите, повинно робитися належним чином — відповідально, урочисто і строго!

Згадайте Атлантиду. Аналогічний проект Бог спускає зараз на Землю: відродження древніх знань, знань древніх Атлантів, — через вас, Мої любі! Ви для Мене — Моя маленька Атлантида!

Намір Творця полягає в тому, щоб цими знаннями затопити, просочити, наповнити, як ріка навесні в паводок, населення Землі.

Пропоную постійно усвідомлювати важливість, відповідальність за це покладене на вас доручення — відродження древніх вищих духовних знань, що виходять безпосередньо від Творця!

Вам, наказую: рости, кожному особисто вростаючи в Мене! І жити — у відповідності зі сформованим образом Атлантів, які тримають Землю на руках. Саме так Я вам пропоную нести на собі весь тягар таємних знань, призначених для жителів Землі.

— Тоте, розкажи, будь ласка, про Твоє життя в Атлантиді!

— Це було дуже давно, на зорі цивілізації, у ті далекі часи, про які сучасне людство не знає майже нічого.

Атлантида! Прекрасна Атлантида — Моя рідна земля, де Я народився і виріс!

У той час на островах Атлантиди жила розвинена в технічному відношенні цивілізація. Наприклад, у них була система водопостачання будинків.

Атланти мали також істинні знання про сенс життя: про просування до Бога, до Єдиного Божественного Начала. І саме на основі цих ідей будувалося життя суспільства. Викладання знань про устрій світобудови і місце людини в ній, про те, як будуються долі людей і як жити правильно, — це було безпосередньою частиною системи освіти.

Духовним життям суспільства атлантів керували верховні посвячені; вони були глашатаями істин від Бога.

В Атлантиді жили зовсім не боги, а прості люди, життя яких не було безтурботним. Як і інші народи Землі, вони повинні були «орати і сіяти». У них була більшість тих самих проблем, що є в будь-якому людському суспільстві.

Але достоїнством цивілізації атлантів було вчення про істину мету життя, прийняту як основу в суспільстві. І тому, хоч вони й були простими «смертними», у їхньому житті й світогляді була істинна Божественна складова.

… Моє навчання почалося в одній з духовних шкіл Атлантиди. Я був тоді ще зовсім юним, тільки почав відкривати для себе цей дивний і прекрасний світ.

Процес початкового навчання тривав роками. Учні повинні були, насамперед, опанувати навички психічної саморегуляції — тобто контролю своїх емоційних станів. Поряд із цим вони також одержували великий теоретичний матеріал.

Це був початковий щабель, на який допускався багато хто. Але для більшості з них навчання на цьому й закінчувалося; лише деяких наставники відбирали для подальшого навчання. Тобто, цей початковий курс допомагав також знаходити серед великої кількості людей — перспективні душі, здатні до подальшого швидкого просування.

Я був одним з таких: юнаком, який жагуче бажає освоїти ті вищі рівні духовного розвитку, на які зуміли піднятися наставники нашого суспільства.

Але відбір для такого навчання був украй жорстким. Кандидатів обов’язково перевіряли на стійкість, непохитність у проходженні цим Шляхом. Такий перевірочний етап міг тривати навіть кілька років: поки той, хто проходить випробування, не доведе — в очах наставників — твердість свого наміру й рішучість пожертвувати мирськими задоволеннями і прихильностями заради вищої мети. Тих, хто витримував цей іспитовий етап, залишалося дуже мало — одиниці. Їх приймали в орден посвячених і допускали до прихованих від сторонніх вищих знань.

— Яка була подальша доля Атлантиди?

— Її руйнування відбулося відповідно до Божественного рішення. Бо закінчився позитивний процес у розвитку суспільства, настала деградація.

Володіння високим рівнем знань давало цій цивілізації значні переваги перед народами, які населяли інші землі. Безсумнівно, що атланти, обравши «злий» шлях, — згодом скорили б інші нації і поширили б свій порядок, свій світогляд на інші народи Землі. Тому в існуванні цивілізації Атлантиди Богом була поставлена крапка.

— Чому в атлантів позитивний розвиток змінився деградацією?

— Як Я вже говорив, життям суспільства управляли кілька людей — лідери серед посвячених. На жаль, у якийсь момент вони потрапили в «пастку» помилкового відчуття власного всесилля, власної досконалості. Вони перестали йти шляхом відмови від індивідуального «я» — на користь Вищого, Загального «Я». Вони визнали, що самі тепер можуть вирішувати долі людей і шляхи розвитку суспільства. Вони не захотіли рухатися далі — до Божественної Досконалості через відмову від «я» і «моє», натомість, досягши певної висоти, зайнялися самозвеличуванням.

У результаті з життя суспільства пішла та радісна Божественна складова, що надихала людей на подвижництво — заради майбутньої Самореалізації в Богові, розсипалася їхня єдність, заснована на безкорисливому служінні великій справі. Все частіше почали виникати чвари, сварки, характерні для боротьби нижчих «я» одне з одним.

Потім верхівка духовенства була просто зміщена однією сильною людиною, що рвалася до абсолютної влади. Її цікавила лише власна могутність — причому їй було не важливо, якими шляхами цього досягати, якими способами нарощувати владу.

А суспільство, яким править хижак, породжує інших хижаків, які гризуться одне з одним за владу.

Так настали «чорні часи» в житті Атлантиди, що закінчилися її загибеллю.

— Як Ти уник загибелі?

— Мій Учитель повів Мене.

Творець відправив Мене до Африки, де Я жив після цього довгі роки. Кажучи сучасною мовою, це була еміграція — коли доводиться починати з нуля нове життя на новому місці.

Але Я приніс туди із Собою безцінний скарб — істинні духовні знання Атлантиди.

Племена, що населяли ті землі, були для Мене як діти, яким Я повинен був вказати шлях правильного розвитку. Вони нічого не знали про Вище. Їхні помисли були спрямовані лише на забезпечення повсякденних потреб.

За допомогою чудес Я заволодів їхньою увагою й у такий спосіб змусив їх слухати Мене. Опинившись у центрі уваги тих племен, Я почав об’єднувати їх — щоб вони жили і діяли спільно, усвідомлюючи свою спільність, свої спільні інтереси. Я передавав їм знання і технології, які допомогли впорядкувати життя і підняти його на незрівнянно кращий рівень — у порівнянні з тим, як вони жили раніше.

Фактично в них поступово виникла держава із чітко працюючими структурами.

Але просто впорядкована держава, без духовної мети, що поєднує всіх людей, — це ніщо, пустушка, як якась красива оболонка, позбавлена життя.

Після їхнього об’єднання і початкового впорядкування життєдіяльності їхнього суспільства, коли в людей ослабнула тотальна домінанта лише забезпечення себе їжею і дахом, Я поступово почав зміщувати акцент в умах людей з ідей благоустрою життя — на турботи про життя прийдешнє у світі іншому, куди кожний потрапляє після відходу з тіла. Я подавав для них це — як переселення в новий світ, де на кожного чекає нове життя, благополуччя якого забезпечується заслугами людини за життя в світі цьому. Наприклад, там її шануватимуть — якщо вона і тут заслужила істинну повагу в оточуючих. Там вона буде забезпеченою всім необхідним — якщо і тут людина допомагала іншим забезпечити себе. Адже накопичення добрих справ у цьому житті — сповна оплачується в тому новому житті!

Легко побачити, що ця ідея про нове життя, яку потрібно забезпечити добрими справами зараз, «працювала» не тільки на те, щоб допомогти людям опинитися в райському еоні після розутілення, але й на те, щоб забезпечити гарну карму на наступні втілення.

… Я став у того народу верховним радником, але не підносив Себе над людьми.

… Згодом серед тих людей просто почало проявлятися розшарування на класи. Виникла знать — верхівка суспільства. І тоді Я вирішив покинути ту країну, вважаючи Мою Місію завершеною.

Я обрав спадкоємця, що повинен був залишитися після Мене — мудру і світлу людину. Людям Я сказав, що тепер настала і Моя черга перейти в нове життя — у той світ, де на кожного з нас чекають плоди наших земних справ.

І одного днів Я «змістив» Себе з матеріального світу — у Мій нинішній Світ, в Обитель Світла.

— Чи навчав Ти там людей езотеричним технікам?

— Так, безумовно, навчав протягом усього часу деяких обраних. Я також навчав людей мистецтву лікування.

— Тоте, ще розкажи, будь ласка, що цінного можуть взяти сучасні люди з древньої алхімії?

— Немає ніякого сенсу намагатися розумом проникнути в зміст древніх алхімічних текстів. Адже справа зовсім не в пропорціях і складі речовин, що змішуються, і не в технологічному процесі приготування «філософського каменю» і золота. Але тут, як і в усьому, потрібно дивитися глибше.

Секретами алхімії щодо керування матерією, включаючи її трансформацію, володіли Великі Посвячені. Але, насамперед, вони володіли таємними вищими знаннями про будову всесвіту і про Творця — Творця всього сущого.

Зовнішній, матеріальний бік алхімії — це лише пелена, що приховує істинні Знання про Вічного Єдиного від недостойних людей. Це Знання і було основою всієї алхімічної премудрості.

— Скажи, Ти ж володів усією повнотою алхімічних знань?

— Насправді Я був засновником цього напряму духовного розвитку людей, що, на жаль, згодом виродився і звівся до маніпуляціям з хімічними речовинами, що не має ніякої цінності.

— Що таке «філософський камінь»?

— Тут усе дуже просто. «Філософський камінь» утворюється тоді, коли адепт у процесі роботи над собою «стовче в лабораторній ступці» нижче «я», а всі одержувані Вищі Знання, провівши їх через особистий досвід, зробить власним надбанням. Тоді це стає Вищою Мудрістю і міцним фундаментом — тим самим «філософським каменем», на якому можна зводити весь будинок Божественного Буття.

— А що таке — «алхімічне золото»?

— У Вище Золото повинна перетворитися свідомість адепта за допомогою отриманого ним «філософського каменю»: розвинена величезна і витончена свідомість повинна випромінювати золотаве Світло, що подібне до Світла ранкового сонечка. Тоді така свідомість може влитися у Велике Єдине Центральне «Сонце» — Творця всьому всесвіту, з’єднатися, злитися з Ним, набувши Безсмертя, Блаженства, Спокою і повної Свободи!

— Розповіси про ці Твої вищі методи роботи зі свідомістю?

— У цьому немає потреби. Адже ви й самі тепер знаєте, що вищі Посвяти даються тільки готовим до цього адептам безпосередньо Божественними Вчителями. А всі щаблі, що підготовляють до цього, так красиво, просто і докладно представлені у ваших книгах і фільмах! Всі Ми повсякчас радіємо, дивлячись на плоди Нашої спільної роботи! Дивує і засмучує тільки те, що так мало людей здатні зараз це оцінити і зрозуміти...

— А де Ти втілювався після Єгипту?

— В Ассирії.

Якоюсь мірою було навіть приємно знову «одягтись у плоть», знову прийти в «щільний» світ — але тепер уже з повним усвідомленням Своєї Божественності, у тому числі, Сили.

Сонце — от той символ, що у того народу персоніфікував Божественне. Золоте сяйво і чистота ранкового сонця — це прекрасні якості для співналаштування і стоншення душ! Хіба ж не якості ідеалу, до якого могли б спрямовуватися душі, — повинні мати образи Божественного?

І такі якості є образом ранкового сонця: досконала, незаплямована чистота всередині і сяяння своїм внутрішнім світлом на весь інший світ, не розділяючи його на тих, кому я хочу дарувати своє світло, і на тих, кому — ні. Відсутність такого поділу, що відбувається від симпатій і антипатій індивідуального «я», — це теж одна з якостей Божественності.

Я не був серед народу тієї країни великим лідером. Я прийняв на Себе іншу роль і «надягнув одяг» члена стану духовенства — щоб мати безпосередню можливість безперешкодно і яскраво говорити людям про Божественність.

… Ще була Александрія — Моє улюблене місто, турботу про яке Я взяв на Себе. У ньому Я формував нову культуру для майбутньої цивілізації. Я зібрав там світлі уми того часу, сформував атмосферу для обміну ідеями, інтелектуального пошуку. Це був Мій «проект».

Там зібралися представники різних напрямів науки. Учені мужі, що приїхали з різних країн, звичайно хотіли ділитися один з одним своїми новими відкриттями й міркуваннями, довідатися про погляди інших. Подібне спілкування і сам дух наукового співтовариства слугували потужним каталізатором розвитку знань. Можна сказати, що це було дуже древнім, далеким прототипом майбутніх міжнародних наукових організацій.

Адже це — дуже важливо!

Зростання кожної душі визначається, насамперед, нагромадженням інформації про все, що оточує її. Іншими словами, душа розвивається через пізнання. Завдяки своїй окремості вона може дивитися на іншу частину Абсолюту і пізнавати її — і через це вона пізнає й Мене.

При цьому душа, відтворюючи в собі зовнішнє, — у міру її кількісного зростання — по суті, відтворює в собі образ багатомірного всесвіту.

Потім відбувається повне Злиття.

Так безліч окремостей вливаються в Єдине і Повне Усвідомлення всієї Нескінченної Величі Мене.

Отже, рушійна сила всього розвитку — це внутрішній імпульс до пізнання.

Зміст