Зміст

Велетень

Осінній тихий ранок над великим лісовим озером. Легкий серпанок туману... Запахи лісу і води з’єдналися в один блаженний аромат...

Ми підходимо до води. Тут — унікальне місце сили для розвитку рук свідомості: руки, що виходять із розвинених духовних сердець, легко простираються на будь-які відстані під озерною гладдю, на долонях можна тримати, пестячи, і все озеро, і живі істоти, що його населяють, і ялини з березами, які ростуть на берегах…

Це — озеро Велетня — одного з наших Божественних Учителів.

Він Сам стоїть у величезному Тілі Свідомості над озером. Він є Любов. І вода під Ним — теж насичується Любов’ю-Блаженством. Входиш у неї свідомістю — і перетворюєшся на Божественне Блаженство!…

Він не стоїть над озером нерухомо. Ні, Він переміщується туди, де Йому треба максимально сконцентрувати Себе для допомоги втіленим людям. Коли ми працюємо на місці сили біля самої води — Він з нами. Відходимо на інше місце сили на гірці, що поростила соснами, за метрів триста від озера — Він приходить сюди. Тут Він пропонує нам відчути в усій повноті Божественну тишу всередині розширених у Нескінченності духовних сердець…

… Він назвав Себе саме цим ім’ям — Велетень — з моменту нашого першого знайомства. Говорить, що саме так Його прозвали люди за Його останнього житті у фізичному тілі на Землі.

Він учить нас тому, як стати такими ж Велетнями: так само переміщатися Махадублями над озером, тримаючи на долонях свідомостей і насичуючи Любов’ю живі істоти, пестити, нахилившись, маленьких риб, відчуваючи, як це їм приємно, або ставати безмежним Божественним Спокоєм-Тишею...

— Що б Ти хотів передати через нас втіленим людям?

— Тиша! Внутрішня тиша, спокій усередині розвинених як духовні серця свідомостей — от те найголовніше, що здатне привести духовного шукача в Мене! Вся грандіозність Задуму Творця щодо людей укладається в ці слова*!

— Чи не розповіси про те, як Ти Сам розвивався, будучи втіленим на Землі? Які методи застосовував із самого початку? Що б Ти побажав тим людям, які тільки стоять на початку духовного Шляху й не дуже уявляють, із чого починати?

— Скажу зараз про головне.

Структура Цілого складена із частин*. Ці частини вічні, як і Сам Абсолют.

Структура Абсолюту, настільки вірно вперше описана у ваших книгах, існувала й існуватиме саме такою завжди.

Свобода ж волі людини, за великим рахунком, проявляється в тому, що вона сама вибирає, у якій частині Абсолюту вона далі існуватиме.

Іншими словами, свобода волі реалізується тим, що, зміщуючись усередині Цілого, людина вибирає ту Його частину, якою вона хотіла б стати, ототожнившись із нею.

— Але, все-таки, розкажи, будь ласка, про Свій шлях докладніше! Адже кожна така біографія має велику цінність для втілених людей, які прагнуть до Досконалості!

— Будь ласка...

Мій шлях почався дуже давно і був природним, плавним, правильним зростанням. Це було схоже на розвиток велетенського древа з маленької насінини. Як у дерева з кожним роком додається ще одне річне кільце стовбура, виростає вгору та в ширину крона, поринає вглиб землі коріння — так з кожним втіленням, з кожним наступним колом життя, додавалися Мені спокій, сила та досвід.

Я зростав — через єднання з природою, завжди жив саме в повній гармонії з нею...

З кожним таким втіленням Я менше відчував Себе тілом і більше — великою душею, злитою з живою природою.

— Розкажи, будь ласка, про Твоє останнє втілення.

— Зачекай...

… Стань краще туманом над Моїм озером...

Стань кожною краплинкою води, що висить прозорим дивом на кінчику ялинової голочки...

Стань колами на воді, які виникають від дотику носиків маленьких рибок до її поверхні знизу... Погладь їх руками духовного серця по животиках між плавців...

Погладь он тих качечок..., тростинки..., очерет...

Відчуй у Собі тишу, наповнену безмовною любов’ю до всього живого...

Візьми на долоні Моє озеро з його берегами, покритими лісом...

Відчуй пагорби, порослі стрункими високими соснами й вистелені сивими лишайниками...

Відчуй густу тишу темно-зелених ялинників, що ростуть на килимі з м’якого зеленого моху...

Дозволь усьому цьому жити в тобі — у глибині твого безкрайнього духовного серця...

… От саме з такого стану можна зливатися зі Мною, можна відчувати світ так, як відчуваю його Я, Той, хто виходить з Отця, і тримає на Своїх Долонях Любові зелений килим лісів на пагорбах, що ніби спочивають на морі Живого Світла. Моє озеро — як прохід у Його Глибини... Або — як вихід із нескінченного Світла в світ Творіння...

Стань поруч зі Мною своїм Махадублем — і от тепер слухай...

… Останнє Моє втілення готувало Мене до життя Аватара — життя тільки для інших, життя для допомоги їм у знаходженні Свободи...

Моє дитинство пройшло в Індії. Мій батько був англійцем, який працював в Індії, — в ті часи — англійській колонії. Мати була наполовину француженкою...

… Першим найглибшим враженням Мого дитинства було море. Я любив пірнати. На тлі глибокого спокою, освоєного в минулих життях, Я міг плавати під водою, надовго затримуючи подих. Я робив це майже без зусиль. У якийсь момент приходило відчуття, що Я став всім цим спокоєм і прозорістю води, пронизаною променями сонячного світла. Моє тіло було наче тіло гнучкої рибки, що пливе всередині татви* води. Я відчував Себе морем. Усередині Мене — коливалися водорості і плавали риби, у Мені — були і каміння дна, і корали, і раковини, і водяні рослини, і вся прозорість води. Це був зовсім інший світ!…

… Потім батьки відправили Мене на навчання до Англії. А самі залишилися в Індії.

Мені було там самотньо... І Я випросив дозвіл виїхати до діда, який жив у Франції.

Мій дід, вихований на ідеалах французької демократії, прищепив Мені ідеї свободи, рівності й братерства людей, їхнього права на свободу вибору.

У Франції Я продовжив навчання, вступив до університету. А після його закінчення повернувся до Індії.

Я не продовжив, як очікувалося, справу батька, а включився в боротьбу індійців за свободу й незалежність Індії.

Я розвивав у Собі тоді властивості кшатрія, яких мені не вистачало: здатність бути лідером, боротися за життя і свободу інших людей.

Моє тіло було дуже високого росту. Мої друзі-індуси були Мені по плече. Вони називали Мене Велетнем: ні вони, ні Я Сам не хотіли, зі зрозумілих причин, користуватися Моїм англійським ім’ям...

Те повстання потерпіло поразку. Я опинивсь у в’язниці...

І саме там Я знайшов наставника-індуса, який почав учити Мене іншій Свободі — Свободі Духа. Він переказував Мені Бгаґавад-Ґіту й учив медитації.

Я втік із в’язниці. І продовжив навчання буддхі-йозі.

Мій наступний Учитель був спадкоємцем духовних технік і традицій Бабаджі.

Саме Божественний Бабаджі був Його, а потім став і Моїм невтіленим Гуру.

Я був величезним не тільки тілом — свідомість теж були величезною. Мені все давалося легко. Процес пізнання Бога йшов для Мене швидко. Я злився з Ним, пізнавши Вищу Нірвану в Ішварі*.

Так Я став Тим, Хто допомагає іншим знаходити істинну Свободу.

А тепер — ти бачиш, як Я “чудово влаштувався”? З одного боку від Мене — Махадубль Великого Крішни, з іншого — Великого Бабаджі. Обоє — Мої й ваші Божественні Вчителі! А Я тут — Хранитель озера, котре вчить людей тиші, у якій живе Любов!

Слухайте Тишу! Слухати Тишу — це означає слухати Мене!

Причому потрібно намагатися слухати — у середині Мене!

Друже Мій, який прекрасний цей ліс! Який прекрасний світ навколо тебе! Не журися через безліч земних мирських турбот!

Твоє чергове завдання — це охопити “плантації душ” на Землі якомога ширше! При цьому — зберігаючи себе в самій глибині Мене.

— Скажи, Велетню, як нам допомагати людям ефективніше?

— Зрозумій: душі ростуть повільно...

Якщо людина посадить кедр — то дорослу міць древа побачать тільки його онуки!

Такий ріст: те насіння любові й знань, яке ви сієте, — проростає, але плоди з’являться не відразу...

Не журися про це! Дивися із Глибини! Дивися Очима Бога, для Якого кожне земне життя кожної душі є лише одним з безлічі її кроків. Дивися з Нього — і тоді ти не чекатимеш миттєвого результату, а наповнишся Мудрістю Того, Хто має терпіння і допомагає завжди всім, але не втручається у свободу вибору кожного...

Зміст