Зміст

Нгомо

«Кожен день — це маленьке життя»

М. Горький.

«Кожне життя — це хвилина зі шляху душі»

Нгомо.

Із Нгомо ми знайомі дуже давно. Він був одним із перших Божественних Учителів, що брали участь у становленні і розвитку нашої Школи.

У Нього є кілька улюблених лісових місць.

Це — і невелике болітце серед соснового лісу, покрите килимом м’яких зелених мохів. Тут Він, зокрема, показував нам особливі африканські танці. Його величезне Тіло Свідомості тоді м’яко і граціозно рухалося в ритмі африканських мелодій, наповнюючи нас радістю і силою Божественної Любові.

Це — і місця, де Він у Своїх Махадублях, що розкинулися на кілометри, розкривав нам — із року в рік — таємниці подальшого духовного зростання.

— Ми дякуємо Тобі за велику Любов, за знання, що даруєш нам! Розкажи, будь ласка, про Себе: про те, як Ти Сам доростав до Божественності, як живеш зараз...

— Добре, слухайте...

Колись Я був астраханським татарином, ненавидів євреїв. Потім — відповідно до закону карми — астраханським євреєм, боявся і ненавидів татар і всіх мусульман. Після цього втілювався на Кавказі азербайджанцем — і ненавидів усіх вірменів. Потім — вірменом — і ненавидів усіх азербайджанців...

Але от, після всього того кошмару було втілення, що і принесло Мені — набагато пізніше — Божественну славу. Африканське втілення тут ні при чому: в Африці Я втілювався потім, будучи вже Божественним.

«Свята Русь» Мені також дуже добре знайома... Я був старцем при православному монастирі. У тому втіленні Мене і торкнувся Своїм Крилом Любові Ісус Христос. Саме тоді Я все зрозумів!…

Так, Мій духовний Шлях почався саме в Росії, у православ’ї. Я тоді освоював методи ісіхазму.

Володимире, ти — перший, хто зрозумів Мою Суть! І Я тобі за це дуже вдячний! Я зроблю все для того, щоб зберегти це знання для людей на Землі!

… Мій шлях був настільки довгим, що виникла потреба в багатьох утіленнях, аби очиститися від тягаря минулого — і лише потім злитись із Творцем всього проявленого всесвіту. Відповідно до закону карми все те Моє зло поверталося в Мою долю... — доти, поки не проживалося Мною Самим повністю усе, що Я колись бажав іншим...

… Колись Я жив на березі Волги... Я був перевізником. Річка багато чому навчила Мене... Я перевозив людей з одного берега на інший, кожного — у той бік, куди він тримав шлях. Річка носила Мій човен, річка вчила Мене мудрості і спокою. Багато людей Я перевіз, дуже багато довідався від них тоді...

Я колись уже говорив вам, що жив під «містом-Журавлем». Але не шукайте його на карті... Журавлі жили на даху Моєї хати, Я жив під їхнім містом...

… Той, хто день у день бачив, як живуть журавлі, більше ніколи не буде людиною зла. Подібний до танцю — їхній політ над землею, коли вони вже опускають свої довгі ноги і, погойдуючись на крилах у теплих повітряних потоках, торкаються землі... Ні з чим не порівнянна їхня пісня в польоті — пісня душі...

А ще журавель уміє дзьобом розповідати про свою любов. Він закидає назад голову, майже притискаючи її до спини, і частим клацанням вибиває ритм пісні для своєї коханої:

«Я люблю тебе,

Я люблю тільки тебе,

Я завжди любитиму тільки тебе, моя Обранице!

Ти будеш матір’ю моїх дітей!

Я люблю тебе, тебе, тільки тебе!»

— А звідки з’явилися Твої «медитації пісків»? Як Ти винайшов ці дивні медитації з трансформації енергій матерії тіла? Ти втілювався в Африці — у пустелі?

— Ні, африканське втілення тут ні при чому... А про піски... — то була гра...

Я розповім тобі історію про хлопчика, який жив на березі річки...

… Хлопчик сидить біля річки і грається піском... М’який білий пісок сиплеться, струменіє суцільним потоком між пальцями... Хлопчик грається — і пісок розчиняє його в собі. Хлопчик відчуває рухливість його енергій — і тече разом із ними. Так він починає вчитися бути Світлом Живим.

А зі змоченого водою піску виникають замки, скульптури, мости... Весь цей «піщаний світ» складається з кристаликів біло-золотавого піску... Потім цей «світ» висихає — і здувається вітром...

… От — хлопчик уже більше не грається з піском, він дивиться на річку. Він дивиться вслід журавлям, що летять над річкою, він дивиться вслід водам, що прагнуть до моря... Йому хочеться теж витекти разом із прозорими водами далеко...

Якщо довго дивитися на прозорі води, то вони звучать... Хтось сказав хлопчикові, що люди зробили греблю так, що затопило церкви, — і тепер води річки самі дзвонять у дзвони, в які люди вже не дзвонять... Річка сама дзвонить у дзвони, щоб будити душі людей...

… Хлопчик чує, як у прозорих водах звучить дзвін... Прозорість вод розсовується як завіса... Старий монастир стоїть на березі річки, дзвони співають свою пісню...

… Старець Зосима посміхається у своїй келії. Ранок. Бог радіє ранку — і старець Зосима теж радіє ранку... З тих пір, як Ісус живе в його серці, старець Зосима завжди радіє... Він запалює свічу — і теплота сердечна відчувається яскравіше. Він тихенько шепоче віддяки Господу — а Ісус радіє в серці старця Зосими. Ранок Господа над землею — ранок Господа в серці старця Зосима... Він поминає у своїх молитвах усіх, кого знає, і всіх, кого не знає, — і любов сердечна старця Зосими тече, як світла ріка...

… Дивися на потік води: ось — прозорі води змивають картину про старця — картину з Мого минулого, і залишилася тільки річка... По інший бік кожної краплі води променіє найчистіше Світло... У цьому Світлі вже не видно ні перевізника на річці, ні старця Зосими, ні знаменитого письменника, що описав у своїх книгах шлях душі, ні африканця Нгомо, що вмер би від туберкульозу, якби не згадав, що Він і Океан Споконвічної Свідомості-Світла — Одне...

— Ти згадав, здається, про те, що називають «миттєвим просвітлінням»?

— Так.

Але зупинюся на цій темі детальніше.

Сходження кожної душі — це довгий шлях, це завзята і важка боротьба, у результаті якої відбувається повна трансформація особистості, перетворення «я» індивідуального на «Я» Творця.

«Миттєве просвітління», у звичайному розумінні терміна, тобто в середовищі малокомпетентних людей, — це ілюзія. Це — усього лише вузький, суб’єктивний погляд тих, хто не здатний заглянути за межі конкретного втілення.

Як виглядає «миттєве просвітління», якщо дивитися очима звичайної людини? А от як: «Жила-Була собі людина, і раптом — бац! — миттєве просвітління: Усе є Бог!» Так, буває й таке, але з одиницями — з тими, хто протягом багатьох і багатьох своїх утілень трудилися на «ниві духовній». Якщо «відкрити завісу минулого» такої душі, то можна побачити, що в попереднім житті їй усього лише «півкроку», «півподиху» не вистачило, щоб досягти всієї повноти усвідомлення.

От так і виходять «дива» «миттєвих просвітлінь», причому їх також творю Я! Дива, над-ординарні події — це найкращий «гачок», «найсмачніша наживка», до якої моментально стікаються маси молодих втілених душ. І це іноді дає можливість створити ще одне вогнище духовності на Землі, відволікти людей від мирської суєти, від гріховності, закласти в них зерна життя, присвяченого пошуку Досконалості і пізнанню Творця.

Ті, хто знаходить «миттєве просвітління», не завжди мають пам’ять про те, яким довгим і важким був їхній власний Шлях Сходження. Вони просто повністю занурюються у Мене, в екстаз Єдності — і найчастіше припускаються помилки, думаючи, що і будь-яка інша душа в будь-яку мить свого життя може досягти такого самого величного стану. Але й це використовую Я. Це — Мій тест, Моя розвідка, що дозволяє Мені довідатися, як розпорядиться конкретна душа тією або іншою інформацією.

Так, далеко не всі, хто «клюнув на наживку», роблять правильний вибір. Але це все — природний відбір серед душ! Я тільки пропоную Шлях, а все подальше залежить від багатьох чинників, зокрема, від споконвічних якостей втіленої душі.

Для одних постулат «Усе є Бог» миттєво перетворюється на формулу «Це я є Бог!» і стає виправданням для будь-яких, навіть найпотворніших проявів їхніх нижчих «я».

Інші ж, навпаки, почувши ці слова, сприймають їх як Закон Любові: «Усе є Бог» — отже, Він присутній у всіх і у всьому, і тому до кожної форми життя мені варто ставитися з любов’ю і повагою. І от такий «миттєвий» поворот світогляду душі є початком її власного Шляху.

… Завжди доля, яку Я пропоную, є відповіддю на той стан душі, що є зараз. Якщо ти змінюєш себе як душу — змінюється твоя доля.

… Моє просування не було швидким. Від першого дотику Ісуса — до повного Злиття з Творцем минуло кілька втілень...

— Чому з всіх Твоїх імен від різних втілень Ти зараз обрав ім’я Нгомо? Це ім’я значить для Тебе щось особливе?

— Ім’я Нгомо означає «розчинюючий у собі» — і воно Мені подобається, бо відображає Мою Суть.

— Розкажи, будь ласка, про те Твоє втілення, в якому Ти назавжди з’єднався з Творцем.

— Я був лікарем у Мексиці. Тоді Я вже знав Творця й умів входити в Злиття з Ним. Я дуже любив людей і прагнув допомагати їм, хотів служити людям так, як це робить наш Вселенський Отець. І Він подарував Мені таку можливість: Я став лікарем-цілителем.

Методика роботи була надзвичайно простою. Руками Свідомості Я проникав у хворе місце й очищав уражені ділянки, видаляв наслідки хвороби. А потім наповнював це місце новим вмістом — найчистішим Атмічним Світлом.

Зрозуміло, попередньо Я пояснював пацієнтам смисл такої роботи. А саме — що причини хвороб тіла криються в пороках душі. Наслідками цих пороків є зчинені гріхи. І, якщо людина приймала Мої пояснення і щирим покаянням очищала себе, то успіх був забезпечений: людина одужувала.

Багатьом людям зумів Я тоді допомогти.

Я говорив їм про Бога, про те, що Він — наш Єдиний Отець-Матір, про те, як Він любить нас, про те, чого Він чекає від кожного з нас, про Його Великі Терпіння і Турботу, про Нескінченну Ніжність і Любов, про те, що Він — не караючий меч і не грізний суддя, а Турботливий, Розуміючий, Люблячий. І що Він може цілком реально ввійти в життя кожної людини, якщо всім серцем захотіти цього і спрямуватися до Нього.

— А далі — як Ти досяг Божественності?

— Усе було дуже просто. Я працював — для людей і для Нього, геть-чисто забуваючи «себе». Був тільки Він, Його Безмежна Любов — і ті, кому Він допомагав через Мене.

І в якийсь момент це все з’єдналося: Я зник як «я» — і залишився тільки Він. І в кожному, кому Я продовжував допомагати, теж був для Мене тільки Він. Моє життя стало Його життям! А Я знайшов Великий Спокій!

Потім Я «помер природною смертю»: просто фізичне тіло вичерпало свій ресурс — і Я покинув його і повністю ввійшов в Отця.

— Скажи, а навіщо Ти приходив знову на Землю після повного Злиття з Творцем?

— Я приходив до Своїх дітей, надягаючи знову тілесну плоть, — щоб дати їм можливість довідатися і відчути своїх істинних Батьків: Споконвічну Вселенську Свідомість, Небесних Отця і Матір. Я приходив, щоб оточити їх істинною Любов’ю, істинною Ніжністю, істинною Турботою, щоб дати їм «Хліб Небесний». Душі, що приймали і вкушали той «Хліб», починали зростати й світитися, опромінюючись зсередини Божественним Світлом Любові. І незалежно від того, що відбувалося потім з тією людиною, у її душі залишалася жити пам’ять про Отця.

… Є дивна властивість свідомостей — здатність до злиття*. Свідомість здатна зливатися, зокрема, і зі Свідомістю Бога — і тоді Океан Мене поглинає тебе у Своїй Нескінченності… Нірвана — це дуже просто: спочатку є Океан Споконвічного, в Якому немає більше тебе, — потім є «Я» Океану, Що не розділяється більше на тебе і Мене!

Дозволь Мені сьогодні злитися з тобою —

Як завжди — наче перший раз!

Дозволь Моїй Любові буть Рікою —

І Світлом Серця, та не напоказ!

І як ріка зливається з рікою,

І як вода зливається з водою —

Отак і ти зливаєшся зі Мною

У Вічнім Спокої... В Тобі Я і з Тобою!

І Ми злилися, ставши Дерева корінням.

А Мій Потік — як Та пряма Дорога…

… У просторі Вогню — поза Творінням,

Де Серце, Океан Любові Бога!

Зміст