Зміст

Кайр

— Кайре! Як Ти пізнав Злиття з Отцем?

— Я помер... Я помер од чуми... Все скінчилося — і залишився тільки Він... Залишився тільки Він — Єдиний і Нескінченний, — і не стало більше нічого, крім Нього...

Усе, що Я робив колись, прагнучи до Злиття, — і всі медитації та інші справи, і біль тіла — все закінчилося, і залишився тільки Він...

І тепер, коли Він дивиться на Землю, — на ній з’являється Кайр.

— А Ти міг би розповісти ще щось — хоч небагато?

— Колись Я втілювався в Середній Азії, ріс у традиціях суфізму. Тоді й доторкнувся вперше до Споконвічної Свідомості. Ім’я Кайр — звідти, з того втілення...

Пам’ятаєш, Я розповідав про те, що медитував в пустелі, коли сходить сонце?…

Чи знаєш ти, хто такий дервіш? Справжній дервіш — це зовсім не злиденний суфійський чернець, який просить милостиню… Ні: дервіш — це мандрівник, це — той, хто йде, хто шукає…Це — той, хто йде Великим Шляхом до збагнення Творця!

Мій шейх не був Божественним, він був схожий на того, хто спокійно відпочиває після пройденої частини шляху. Він не прагнув до Бога всіма силами душі, але перебував у світлому спокої й гармонії. Я вдячний йому: саме він навчив Мене правильній медитації, правильним прийомам роботи свідомості.

Одне з перших сильних вражень Я одержав від суфійського кружляння. Цей прийом уперше дозволив Мені відчути, що Я є свідомість: живе світло, що усвідомлює себе, а зовсім не тіло.

… Кайр показує Свій вигляд у тому втіленні: обличчя з темними подовженої форми очима, біла чалма, що підкреслює смагляву шкіру і правильний овал лиця… Потім Він починає повільно кружляти — і світлий одяг Його розвівається і перетворюється в тому русі на м’які хвилі, подібні до морських...

Він продовжує кружляти — і цей одяг стає подібним до прозорої завіси аж до обрію, під яким м’яко колишеться море Світла…

Потім кружляння припинилося — а Світло… залишилося...

Кайр показує рухи рук, за допомогою яких Він поринав у море Світла, під цю завісу. Так, там було тільки Світло…

Потім Він продовжує Свою розповідь:

— А ще була пустеля… Це — простір, де — тільки піски до обрію та безкрайнє небо над ними. Там не було нікого, крім Нескінченного Всемогутнього Бога — і маленької піщини в цій пустелі на ім’я Кайр… Ми завжди були там удвох… Сам-на-сам... І більше — нікого, в який бік не дивись...

Там Бог учив Мене зустрічати світанок...

Ти ніколи не бачила світанок у пустелі? Це — інше, ніж тут...

… Темне, пронизане світлом зірок небо лежить на поверхні планети… Моє тіло сидить на піщаному дні зоряного океану... Вічність і нескінченність всесвіту обіймають з усіх боків...

Але от, поступово світає... Небо світлішає, змінює колір... Через обрій повільно починає підніматися величезний сонячний диск. Схід сонця! Океан зоряного неба перетворюється на океан світла над землею...

Я тоді зустрічав саме так світанки кожного дня Свого життя...

Але одного разу Я раптом «провалився» у більш тонке Світло, що було глибше. А м’які гребки величезних тепер Моїх рук дозволяли поринати все глибше і глибше…

І ось відкриття! — це Світло не зникало із заходом сонця!

З тих пір, коли Я, сидячи в пустелі, чекаю сходу сонця, — Я можу вже перебувати в тому Світлі.

А коли світло світила, що зійшло, заповнювало собою увесь простір — дивне щастя від відчуття присутності Бога в усьому переповнювало Мене! Моє тіло могло йти назустріч сонцю по піщаному дну моря світла — а нижче й глибше був Я, живучи у Світлі Бога й лагідно підтримуючи на руках море світла над поверхнею Землі!

Я вчився залишатися завжди в Глибині. Там, ніби в «серці Землі», був прохід — у Творця всього сущого, у Серце Абсолюту!

Так тоді Я вперше знайомився зі Свідомістю Творця, але Я ще не став із Ним Одним-Цілим...

… Ще до початку Мого учнівства в шейха — одна дівчина торкнулася Мого серця...

Зараз бачу, яким безглуздим було Моє помилкове розуміння аскетизму... Адже Я міг би взяти її в Дорогу з Собою!… Але тоді... А тоді Я почав усамітнюватися в пустелі саме для того, щоб забути її...

І те бажання земної любові, яка не була прожита, привело Мене до нового втілення.

… Це було тут, у ваших місцях. Тут Я зустрів велику земну любов, був одружений, і в нас був син...

… Але часто Мені снився схід сонця в пустелі… Я став знову шукати Шлях і знову став мандрівником, що йде цим Шляхом… Ріс Я тут, на цих місцях сили, які відомі й вам. Мені допомагали згадати те, що Я знав колись… — і Я все глибше пізнавав Злиття з Ним, учився бути з Ним як Одне, зовсім як Єдине-Ціле, учився любити всі життя, учився любити людей… Потім — виїхав до Середньої Азії... А далі — Я вже розповідав...

… Кайр посміхався зі Свого звичного нам вигляду. Наставав ранок у наших північних краях. Ніжна радість Кайра зливалася зі співом жайворонків і сходом сонця! Океан Творця дивився зі Своїх Глибин через очі Кайра, а Руки Його підтримували все живе на поверхні Землі…

Кайр продовжив:

— Я переповнений величезним щастям, бо постійно буваю разом з вами! На досвіді нашої спільної роботи Я вивчаю методики та їх можливості, освоюю способи допомоги душам у нашій спільній Школі! Я продовжую вчитися, завдяки вам!

Зацікавленість Бога полягає в тому, щоб створювати філії Школи по всій Землі!

— Скажи, Кайре, чому так часто Махадублі Божественних Учителів стоять прямо посередині людних вулиць, площ, у парках, на озерах — саме там, де буває велика кількість людей, які, однак, зовсім не прагнуть до Бога?

— Відповідь проста: Ми — «Ловці людей», як одного разу висловився Ісус! І діємо Ми, як радари, — Вловлювачі світлих людських емоцій, навіть скороминущих. І прагнемо ці тенденції в кожному підтримати. Ми також — і Реалізатори доль…

Кожна втілена людина споконвічно створена як автономна система. Зовні — входу зазвичай немає, двері відкриваються тільки зсередини. Що відкриває ці двері? — емоції. Світлі емоції, особливо ті, які супроводжують альтруїстичні дії, — роблять душу відкритою для Світла. Саме ця «відкритість» дає можливість Світлу безперешкодно вливатись усередину певної душі.

— А для чого потрібні такі складності? Адже Бог — Всемогутній. Невже Він не може ввійти інакше?…

— Звичайно, Бог — Всемогутній, і кожна душа — у Нього на Долоні. Але та свобода волі, яку Він Сам дав людям, не дозволяє Йому, як правило, будучи некликаним, активно впроваджуватися в ту автономну систему під назвою «людина».

Завдання Святого Духа (або, точніше, — Святих Духів) саме й полягає в тому, щоб моментально вловлювати будь-які можливості, що з’являються, для активного контакту з душами людей заради корекції їхнього просування, не упускаючи жодного шансу.

… А ще Я хочу сказати дещо про намір.

Намір осягти Творця, влитися в Нього й допомогти в цьому іншим людям — повинен бути абсолютною домінантою в житті духовного воїна; цей намір не може містити в собі нічого «земного». Тільки тоді такий намір здатний творити дива, вільно переборюючи будь-які накопичення «земного» світу, і досягати наміченої мети. Тільки такий намір має істинну силу творити.

Істинний намір розвиненої свідомості духовного воїна лежить поза сферою уявлень людей про закони фізичного світу, про «можливе» і «неможливе». Тому вона однаково легко здійснює як «можливе», так і «неможливе».

Треба повністю підкорити розум, тіло і свідомість — наміру стати зі Мною Одним-Цілим. Треба спрямуватися саме до повного Злиття, в якому не залишилося б нічого з того, що окреме «я» колись вважало своїм*.

Тоді і Я дарую Себе такому подвижникові у всій повноті.

У всій Світобудові тільки любов може принести істинну нескінченну Божественну Свободу.

Я вас люблю — і тому хочу подарувати вам цю Свободу.

Я готовий подарувати Себе Самого кожному, хто того щиро захоче. Така Моя суть — Я не хочу нічого іншого, крім як дарувати Себе через любов — дарувати Себе вам і кожному гідному!

Обіпріться на Мене! Таким є найкраще вирішення всіх земних труднощів соціального порядку!

Перше, що ти повинен згадати в таких ситуаціях — це Мій Вселенський Спокій! Бути в спокої — це означає не втягуватися беззастережно, всією свідомістю в яку-небудь «земну» ситуацію, де киплять пристрасті.

Зі стану Мого Вселенського Спокою глянь на свої проблеми — і побачиш, які малі й незначні вони!

Ніколи не втягуйся в битву нижчим «я», не розривай своє ототожнення зі Мною! Адже, що б не трапилося під час бою, Я — нічого не втрачаю! Лише нижче «я» може терпіти поразки, Вище «Я» — ніколи!

… Скільки життів можна прожити, підходячи до Порогу, пізнаючи Злиття, але не знаходячи Єдності…?!

Скільки разів потрібно втілюватися знову в тіла, не дійшовши лише трохи, і починати — начебто знову з початку — цей важкий шлях: адже в нового тіла не залишається пам’яті про минулі досягнення душі?!

Скільки разів потрібно починати все заново, щоб зникли всі інші бажання душі, крім прагнення стати з Аллахом — як Одне…?!

Багато життів — життя за життям — ми йшли, щоб прийти Сюди.

Багато доль — доля за долею — ми прожили, щоб прийти Сюди.

Багато разів ми росли, щоб навчитись усвідомлювати себе — як Вище «Я».

Багато разів ми робили це — аби прийти до розуміння, що є тільки Він Один і Буття Його не має кінця. І Кожний, Хто віддав себе Йому повністю, — той залишився в Ньому, щоб бути Ним, злившись із Ним у Його Бутті.

Зміст