Тчьяо Лі

Вона підійшла, коли ми відпочивали біля багаття після напруженої медитативної роботи. Вся зіткана зі Світла-Ніжності, у традиційному корейському одязі, з лагідною ніжною усмішкою — Вона огорнула нас тією м’якою, розчинюючою Любов’ю, на яку здатний, певне, тільки Жіночий Божественний Прояв...

— Як Тебе звуть?

— Тчьяо Лі.

— Розповіси що-небудь про Себе? Ми бачимо, що Ти, без сумніву, досягла Божественності...

— Добре...

У Своє останнє втілення в Кореї Я прийшла вже досить зрілою душею, маючи від минулих втілень багатий досвід життя в найтонших станах свідомості. Я вже вміла перебувати в ніжному спокої, мала здатність творчо мислити, навчилася жити для інших і заради інших, жертвувати собою. Я вміла бачити і цінувати красу, могла зливатися з гармонією природи і розчинятися свідомістю в її первозданній чистоті. Мені не вистачало тільки знань про Бога: про Його Буття. А також — прийомів роботи з розвитку Себе як свідомості, щоб досягти повної Самореалізації і потім ще ефективніше допомагати людям.

І Бог подбав про Мене — Я зустріла Мого майбутнього чоловіка і духовного наставника Кіма.

Але ця зустріч відбулася пізніше в Моєму житті, а на початку...

… Я почала танцювати з раннього дитинства, тільки-но навчившись ходити. Нашій родині належав невеликий сад. Тиша і спілкування з птахами, квітами, деревами — приваблювали Мене набагато більше, ніж спілкування з однолітками. Годинами Я могла дивитися й слухати, що говорять квіти або птахи в нашому саду, стежити за рухами рибок у прозорій воді невеликого ставка. Я їх розуміла і любила, намагалася говорити з ними без слів, лише за допомогою жестів та інших рухів, виражаючи так Мою любов до них. І щораз складався танець...

Наприклад, Я відчувала Себе квіткою: тулуб — гнучкою стеблинкою, руки — листочками, а віночок квітки завжди опинялася в грудній клітці. Я починала погойдувати стеблинкою-тілом, пестити руками-листочками сонце, небо, що оточує простір... Блаженство від цього розливалося по всьому тілу, Я забувала про все навколо і — танцювала, виливаючи любов на всіх Своїх друзів!

Коли Я підросла, то батьки віддали Мене до школи при одному з буддійських монастирів, де навчали мистецтву танцю.

Мені було дуже легко і радісно вчитися: адже танець уже був Моїм життям, Я лише вигострювала і шліфувала майстерність, доводячи до досконалості кожен жест, кожен рух.

Але найголовніше — як нас учили — потрібно було передавати емоційний стан, що і є суттю танцю. Тут і знадобилися Мої дитячі імпровізації.

Танець іволги, танець журавля, танець солов’я, що співає навесні... — Я танцювала, зовсім забуваючи про все інше: були тільки — іволга, журавель, пісня солов’я — і Моя любов, яку Я дарувала в танці... Танцюючи, Я ніби співала душею без звуку — так різними відтінками любові звучало Моє серце!

… Усе зовні було прекрасно: люди милувалися і насолоджувалися, дивлячись на те, як Я танцюю...

Але Мене, все-таки, не залишало незрозуміле відчуття внутрішньої незадоволеності...

Пізніше Я зрозуміла, що в тому віці Я ще не могла донести до глядачів всю повноту любові: не вистачало відтінків тієї ніжності, що осягається лише між закоханими людьми... Моя любов тоді ще не була зрілою...

… У тій Школі ми одержували різнобічну освіту й виховання, зокрема, вивчали філософію, релігію, історію та інші науки. І це — підкреслюю! — надто важливо!

Але головним для Мене стало знайомство з Вченням Будди. Я усвідомлено відкривала для Себе новий — Божественний світ! Це був світ Світла й Любові! Я пізнавала закони, за якими жив і заповідав жити нам Гаутама Будда, — закони чистоти буття: співчуття, доброзичливості, правдивості, доброти, любові! І Сама в усьому дотримувалася цих законів.

І от тепер, нарешті, Я пізнала і любов чоловіка — з Тим, Хто теж умів дарувати Себе.

Кім став Моїм чоловіком і духовним провідником в Обитель Споконвічної Свідомості. Він допомагав Мені освоювати медитативні прийоми, дарував Свою силу і любов. А Я — насичувала Його ніжністю, оточувала ласкою і спокоєм. Повна гармонія наших взаємин допомагала Нам обом у просуванні духовним Шляхом. Екстаз злиття душ, блаженство насичення одне одного ніжністю, ласкою, щастя від дарування себе — без такого безцінного життєвого досвіду любов ніколи не набуває всієї своєї повноти і сили!

І танець відтепер став засобом вираження Моєї Любові до Споконвічного!...

… Я й зараз допомагаю відновлювати в Кореї древнє мистецтво танцю. Допомагаю — тим людям, які готові дарувати себе, дарувати свою любов іншим. Тільки це прагнення і може привести людини до Досконалості, до Злиття в Любові з Божественним Коханим!

… Можна і в будь-якій країні створювати школи для навчання дітей і дорослих цьому мистецтву! Зараз серед європейців дуже високий інтерес до східних танців, особливо серед молоді!

Навчання можна побудувати так, щоб нести людям філософію Бога — за допомогою танцю.

Я допомагатиму: даватиму потрібні стани і показувати рухи тіла.

Пам’ятаєте? — танець іволги, танець журавля... Адже так — у танці — можна відобразити будь-яку саттвічну пташку!

Спочатку потрібно буде вивчити їхньої звички, поспостерігати за їхнім життям, навчитися їх любити — а потім можна висловити через танець цю любов.

Можна танцювати не тільки життя птахів, але й схід сонця, ранковий туман над озером, весну... Головне — вкладати в рухи тіла правильні емоційні стани!

Музичний супровід тут може бути дуже простим (наприклад, звуки різних дзвіночків).

Паралельно, на тлі таких занять, можна пояснювати сенс життя...

Танець — Сонце у вранішнім небі!…

А в ньому іволги й журавля танок!…

Руки — подібні до Крил. Так треба!

Танець — Життя і Любові вінок!

Танець ніжнопестливого вітру!…

Танець хвиль… Наче все уві сні!…

Танець усмішки і танець Світла!…

Танець народженої весни!…

Танець — як Сонце сходить —

І на Землі опромінює все!