Зміст

Елізабет Хейч

— Ми прийшли до Тебе в гості на улюблене Твоє місце в лісі, поруч із Махадублем Твого Вчителя Птахотепа. Ми дуже раді черговій зустрічі з Тобою! Про що Ти хотіла б нам розповісти сьогодні?

— Про Нас, про роботу Божественних Учителів на Землі.

Ми прагнемо донести до втілених людей істину про життя в Богові-Отці. Ми служимо Еволюції Єдиного Вселенського Бога, і в цьому полягає все Наше Життя.

Ми виражаємо на Землі Його Намір.

Ми злиті з Ним воєдино і сповнені Його Любові до всього живого.

— Розкажи, будь ласка: чи розвиваються далі Душі, що вже злилися із Творцем?

— Ми розвиваємося через пізнання. Ми пізнаємо нове й удосконалюємо Себе, діючи у світі Творення з Божественного рівня.

— Але хіба Ви не маєте всевідання? Хіба Ви не можете знати все відразу?

— Пізнання саме через діяльність у світі Творення є частиною процесу Еволюції Бога. Знання завчасно саме майбутнього, знання заздалегідь усього того, що станеться, що відбудеться, — це ж заперечувало б саму суть процесу творчості!

— Чому Божественні Вчителі не проявляють Себе на Землі більш яскраво — так, щоб ніхто із втілених людей не сумнівався б більше в Їхньому існуванні?

— Навіщо, з якою метою?… Це була б штучність... Це нікому не потрібно... Адже це лише зменшило б можливість людей розвиватися, використовуючи надану їм свободу вибору, свободу волі!…

— Які найближчі цілі в Божественних Учителів на Землі?

— Зробити геополітичну ситуацію стабільнішої, зокрема, через підтримку всіх добрих, розумних починань у цьому напрямі з боку окремих людей і груп, а також за допомогою вселяння їм ідей про нові завдання і способи дій.

— Є чи межа можливостей у діях у кожного конкретного Божественного Вчителя?

— Так, така межа є. Вона обумовлена тим обсягом, тим масштабом дій, що певний Божественний Учитель Сам вибрав для Себе.

— Що зазнають Божественні Вчителі, взаємодіючи зі світом людей? Чи переживають Вони радість, розчарування тощо?

— Ти і сам знаєш відповідь на це питання. Адже ти бачиш, відчуваєш завжди при контактах з Нами — Нашу радість, Нашу любов! Так, Ми дійсно переживаємо все це! Жити саме в таких емоціях — це і є складова того, що означає бути повністю вільними! І Ми — воістину вільні!

Що ж стосується страху, ненависті, болю — то ні.

Страх виникає від недовіри до Бога. Ми ж — повністю злиті з Ним. Тому страх лежить по іншу бік від Нашого світу.

Емоції ненависті властиві лише тим людям, які вважають себе відособленими від іншого світу і борються проти інших. Ми ж — допомагаємо цим іншим і прагнемо, щоб і ці інші теж коли-небудь стали Нами.

Біль буває різним.

Фізичний біль виникає від прихильності свідомості до матеріального тіла. Ми ж — не прив’язані ні до чого матеріальному; це суперечило б суті буття Богом.

Біль задушевний... Так, Нам буває іноді безрадісно, коли хтось із втілених учнів не піднімається на новий щабель, що був йому наданий, і залишається там само, де він і був, спрямовуючи погляд лише «собі під ноги»...

Кожна можливість піднятися на новий щабель, пізнавши про себе і про світ щось принципово нове, — це безцінний, унікальний шанс, надаваний людині Богом, і саме так до кожної такої можливості треба ставитися. Вона — дорожча, ніж побутові умови або матеріальні предмети, якими може володіти людина. Адже саме з таких щаблів пізнання складаються «драбина», якою душа сходить до Бога! А матеріальні предмети та умови — вони мають лише минущу цінність.

… Мій особистий шлях до пізнання Отця не був легким і гладеньким, навпаки — тернистим. Так відбулося тому, що душа зажадала одержання вищих посвят не від своєї зрілості і насиченості «виявленим» світом, а з наслідування лідерам, які користувалися загальною повагою і шаною.

Але ноша вищих знань, вищої відповідальності перед Богом — виявилася непосильною для Мене — поки ще молодої, незміцнілої душі. І Я тоді не змогла пронести її до успішного завершення Шляху.

Тому Мені довелося знову і знову «тренуватися» у малому, щоб навчитися тримати отриманий тягар відповідальності і не збиватися зі шляху, зустрічаючись зі звабливими спокусами світу матерії.

Це зовсім непросто — упевнено тримати правильний курс серед усього різноманіття таких спокус. Усілякі прояви Майї манять душу: адже вона жадає пізнання, адже саме за цим вона й з’явилася на Землю!

І за всією цією строкатою картиною різноманітних явищ у матеріальному світі зовсім непросто розглянути Найвищий Прояв — Творця, Що незмірно перевершує все інше.

Це схоже на те, як не відразу помічаєш тло, канву — за безліччю візерунків. І лише спроби охопити поглядом усю картину цілком, не поринаючи «з головою» в окремі деталі, допоможуть за строкатістю візерунків побачити їхню загальну Основу у всій Її Величі.

— Чи можемо ми сподіватися на фінансову допомогу з чийогось боку найближчим часом?

— Про вас піклується Бог, тому про це не треба особливо турбуватися.

… Але дозвольте Мені сказати ще кілька слів про важливість позитивних емоцій.

Позитивні емоції відкривають людині «шлюзи» у світ Світла і дозволяють Святому Духові безперешкодно вливатися в тіла, гармонізуючи їх, підтримуючи тонус, насичуючи Цілющою Силою та Любов’ю.

Образно кажучи, відособлену людську душу можна розглядати як рухливу закриту посудину, поміщена в багатомірний Океан. Будь-яка людська істота має потенційну можливість «відкривати двері» і входити в будь-які просторові мірності. «Ключі» до цих «дверей» — емоції, емоційні рухи свідомості. Відповідно до якості емоції, «відкриваються двері» у ту мірність, що їм адекватна: на якій глибині «відкриєш люк» — тими «водами» і наповнишся. Чим стоншеніша й світліша емоція — тим у глибші й світліші світи душа відкриває прохід, а, відкривши його, найприроднішим чином наповнюється туєю якістю, що властива відповідному шару.

Не важко здогадатися, в який енергетичний шар відкривають прохід емоції нудьги, страху, роздратування, ненависті... І щораз випробовуючи негативні емоції, душа міцніше закріплює себе в грубих станах — станах пекла...

Як у матеріальному світі працюють закони фізичні — так і в духовному світі існують свої закони.

Долі людей — це тільки результат того, як вони використовують дану їм свободу волі.

— Елізабет, ми Тебе часто зустрічаємо разом із Твоїм Учителем Птахотепом. Ви здійснюєте якісь спільні справи?

— Так, Я допомагаю Птахотепу: вношу жіночий колорит у Його Вселенську Велич! — жартує Елізабет.

Зміст