Зміст

Лао

Ми йдемо в гості до Лао.

Дивне це місце — ашрам Лао, що існує в наших північних краях на нематеріальному плані!

Оточені густим ялинником галявинки — колишні косовища на нині занедбаних землях колись існуючого тут фінського хутора...

… Лао розповідав нам, що Його монастир діяв у Камбоджі в середині ХХ століття. Там збиралися духовні шукачі — і чоловіки, і жінки — з Камбоджі, Лаосу, В’єтнаму.

Більше ста учнів досягли там Божественності.

Потім монастир був знищений “комуністичними” військами. Після жорстоких катувань були вбиті всі його мешканці. Але Вони, влившись навічно в Океан Споконвічного, переживали емоції... вдячності своїм катам — за допомогу в переході до “Небесних світів”!…

… Тепер монастир — тут...

… Заросла травою і квітами стежка, мокра після нічного дощу, виводить нас до нематеріального озера в ніжному ранковому тумані й променях сонця, що от-от зійшло...

Вся гама різноманітних відтінків любові до природи — заповнює свідомості тих, хто увійшов!…

… Лао і Його Учні, як завжди, зустрічають нас.

— Лао, як Ти полюбив Бога? Як Ти полюбив Бога настільки сильно, що й Ти, і так багато-багато Твоїх учнів досягли Злиття із Творцем?

— Не знаю… Навіть коли Я був дитиною, Він завжди був поруч… Я знав, що Його величезні Очі нескінченної глибини завжди дивляться на Мене і дарують Любов, — і Я розчинявся в ній... Коли Я слухав шелест листя або шепіт дощу, дзюркіт струмочка або спів птахів — Я завжди чув Його Голос... У тиші вечора і в прозорості ранку — Він був зі Мною поруч. Він говорив Мені про Любов... Він усміхався віночком кожної квітки, пестив сонячним світлом, гладив дотиком вітерцю Моє обличчя... Коли Я ступав по землі, то відчував Його Руки, які підтримували і спрямовували Мене...

… Коли дитя починає любити свою матір? — Коли росте в її плоті? Або з першим ковтком її теплого молока? Або з першою її усмішкою?… Дитя цього не знає. Але воно народжується і зростає в цій любові.

Я не знаю, як полюбив Бога. Я народився в Його Любові, дихав нею, радувався в ній, ріс у ній. І Моя любов до Нього зростала разом зі Мною...

А потім Я зрозумів, що люди не знають про цю Любов... І Я почав шукати, як їм допомогти.

Так Я знайшов Своє озеро, на березі якого виріс ашрам... Там Бог став учити Мене допомагати людям — став учити любові, турботі і терпінню матері, що тримає на руках своїх дітей... Моїми дітьми стали і квіти, і птахи, і дерева, і трави, і люди — Мої люди, які вчилися любові...

Саме там Я став тим Лао, якого ти знаєш… А Моє серце стало Озером Божественної Любові — маленькою краплею Великого Океану. І кожний, хто приходив до Мене, поринав у Його Води й ніс у собі стільки Любові, скільки міг умістити...

Ті ж, хто залишався зі Мною в ашрамі, зростали в Моєму Серці, що не відділялося більше від Океану Творця.

… Ще Я хочу сказати про наступне. На духовному Шляху подвижник ніколи не залишається сам: у його просуванні завжди бере активну участь Бог. Інакше кажучи, духовне просування не є результатом зусиль одного лише подвижника, а результатом спільної роботи подвижника і Бога.

Саме Бог створює подвижнику умови для подальшого просування. Цим Бог дає йому шанс зробити себе таким, яким подвижник сам хоче бути.

Бог надає йому можливості для самовдосконалення, залучаючи до цього процесу Свою Силу. І чим повніше і самовідданіше діятиме подвижник, просуваючись у справі вдосконалювання себе і допомоги в самовдосконаленні іншим, тим неймовірніші можливості і перспективи розгортатиме перед ним Бог.

Я хочу, щоб кожний, хто йде Шляхом Добра, завжди пам’ятав про постійну присутність у своєму житті Бога і ні на мить не сумнівався в Його Силі! Той, хто рухається життям разом із Богом, постійно відчуваючи Бога, — той ніколи не може засмутитися або розгубитися! Адже будь-який занепад духу — це заперечення присутності нескінченної Божественної Сили у своєму житті, відділення себе від Бога, відмова від Його допомоги...

… Найтоншою завісою ранкового туману Я ніжно вкутую зелені паростки, які щойно пробилися з-під землі.

Вони дуже ніжні й тендітні, це — Мої діти. Їх тримаю Я на Своїх Долонях, зігріваючи теплом ранкового сонечка.

Вони ростуть у Променях Моєї Любові.

Оточуючи їх Турботою й Ніжністю, Я допомагаю їм зміцніти, вирости й розкритися.

І тоді — найтонший аромат заповнює увесь всесвіт...

Будьте садівниками в Моєму Саду і допомагайте Мені ростити Мої квіти!

Серце, що вмістило в себе Нескінченність Любові Творця, якраз стає Храмом Бога. І воно може створювати вогнища духовності в будь-якому місці Землі.

Якщо Людина сама стала Храмом Бога і тепер є Обителлю Творця, то через Неї починає текти Божественний Потік — Джерело Живої Води, Джерело Істинного Життя. Кожний, хто доторкається до такого Джерела, одержує шанси розпочати своє сходження!

Ваші нинішні земні тіла потрібні Богові! Вони скріплюють Світ Бога — і план фізичний! Через них — Світло Творця, Світло Істини може бути побачене людьми! Тому дематеріалізація ваших тіл зараз не входить у план для вас. Повинно бути служіння! Якщо зробити дематеріалізацію, то буде... те саме, що й з Нами, а це Нас не влаштовує!

Кожен з вас повинен загорітися бажанням дарування Бога, випромінювати з животворящого Джерела Істини, до Якого наблизяться прагнучі...

Служачи, треба променіти Божественним Вогнем! Подаруєте Нас — усім!

Мрія Моя і Всіх Нас — перетворити Землю на квітучий Ашрам! Хоча Ми й розуміємо, скільки на Землі зла...

— Лао! А що потрібно робити, щоб дотик дітей до наших знань не давав потім “відходів” у зворотному напрямі?

— По-перше, треба розвивати в дітях любов, саме любов! Тоді — неможливі “відходи”. Душа, що виросла як любов, не зможе деградувати!

По-друге, потрібно прагнути до створення, по можливості, саме колективів дітей (або дітей і дорослих) за типом лісових ашрамів — з чистим і гармонійним середовищем для життя і спілкування. Саме в такому середовищі можна закласти в душах міцні позитивні підвалини життя, моральності, взаємодії зі світом живої природи. Лісові школи — це можливість не дати загинути тим паросткам добра, яким поки що потрібне постійне піклування.

А життя “білої ворони”— це зазвичай непосильно душі в дитячому тілі. Протистояти поодинці агресивному примітивізму — в змозі тільки дорослі і сильні люди.

Також не всі діти можуть самостійно витримати спокуси примітивної задоволеності гуни тамас.

Але якщо поруч будуть супутники на Шляху, то дитина — навіть із колись відкинутого навколишнім середовищем вигнанця — стає, беручи нову позитивну роль, одним із героїв-першопрохідників, захисників добра!

Дуже важлива для дітей наявність однодумців як серед дорослих, так і в дитячому оточенні!

… У дітях повинні бути закладені основи розвитку у вигляді зростання любові! Тоді майбутні труднощі, включаючи спокуси егоїстичного ставлення до світу, — стають менш небезпечні.

Основою, фундаментом виховання душ будь-якого віку повинна бути любов! Це унеможливлює в подальшому їхню тотальну деградацію! Той, для кого руки духовного серця, що дарують і творять любов, стали основою життя душі, той не може впасти! Саме на такому тлі повинен тривати розвиток інтелекту! Здоровий і радісний спосіб життя в гармонії з природою, дарування любові — так треба виховувати душі! Розвиток сердечної любові до кожного створіння Творця — допоможе дитині на духовному Шляху! Лісові школи — це можливість створення духовного середовища для зростання!

Навколо вас повинен бути сад молодих, чистих душ! По всій Землі потрібно робити “полісад”: вогнища цього квітучого саду!

— А як допомогти тим, хто відвертається від любові?

— Багато життів у них попереду...

Допомога Божа приходить до того, хто сам шукає, як допомогти іншим.

Зміст