Зміст

Кім

Широко усміхнене обличчя, сильні ніжні Руки Свідомості, що обіймають нас, їхня Божественна Ніжність!… Це — наш давній Знайомий — Кім!

— Можна, Я розповім Свою історію?

— Звичайно! Звичайно, Кіме!

… Корея... Кім показує буддійський монастир у горах. Дбайливими руками вимощені доріжки, посаджені дерева, кущі. Гірський струмочок, протікаючи територією монастиря, стає прикрасою кожного куточка. Він наповнює водою ставки і маленькі ставочки, перетікає кам’яними східцями дзюркотливими водоспадиками...

Струменіють по камінні прозорі потоки... Розноситься високий і чистий звук дзвіночків: це вітерець торкається їх своїм подихом — і мелодійний передзвін заповнює прозоре повітря...

Кім продовжує:

— Буддизм у своїй споконвічній чистоті — це насамперед моральність. А ще — сприйняття світу в гармонії. І — спокій!

Ти вдумувалася в значення слова “Боддхісаттва”? “Боддхі” або “буддхі” (що одне й те саме) — означає “розвинена індивідуальна свідомість”; “саттва” — “гармонія”, “ясність”, “чистота”. Кожний повинен намагатися досягти стану Боддхісаттви — щоб присвятити своє життя порятунку всіх душ із безодні страждань.

І кожний може, у підсумку, стать Буддою — Абсолютно Звільненим.

Основний принцип буддизму — ахімса — незаподіяння шкоди, по можливості, жодній істоті. Це — основа кохання-співчуття. Кожний, хто дотримується цього в своєму житті, — уже почав іти Шляхом до Світла…

…Навіть коли Я був зовсім маленьким, Мені подобалося бути захисником. Мені подобалося оберігати життя — життя і жучків, і птахів, і рослин. Мій дід пояснював Мені, чому не можна вживати в їжу тіла тварин, чому потрібно намагатися навіть випадково не заподіяти болю жодному живому створінню... Я радісно відчував Себе захисником і рятівником комашок і кроликів, метеликів і пташенят — і всіх, всіх, всіх! Мені було всього п’ять років, коли Я прийняв на Себе “місію” захисника всього живого…

Але одного разу… Я і Мої брати гралися з пташеням, яке випало із гнізда. Я випадково ушкодив йому лапку. Я мало не плакав. Мій дід із презирством дивився на Мене. Він пояснив старшим дітям, як лікувати пташеня. Потім дід підкликав Мене й говорив про те, що забава обернулася даремним болем для маленької пташки…

Із цього моменту до Мене тепер уже остаточно, не по-дитячому, дійшла вся повнота святого правила неспричинення зла, неспричинення болю, невияву насильства стосовно живих створінь… З тих пор Я вже не порушив його жодного разу.

… Я виріс. І полюбив всім серцем прекрасну дівчину. Вона стала Моєю дружиною і матір’ю трьох наших синів.

… У ті часи траплялися страшні епідемії, що забирали безліч життів. Під час однієї з них Мої дружина і діти померли... Я... не зміг захистити від хвороби і смерті тих, кого так любив...

Тоді Я вирішив стати тим, хто має Вищі Знання про те, як рятувати і захищати…

… Монастирі в Кореї тоді були центрами, де вчили і грамоті, і медицині, і пізнанню Споконвічної Свідомості. На навчання зазвичай віддавалися діти зі знатних родин.

А Мені на той час було вже... майже сорок років... Я йшов від однієї обителі до іншої, але ніхто не погоджувався взяти Мене в учні. Мені пропонували дах і просту роботу, але, коли Я говорив про більше, — все відверто сміялися і гнали Мене геть...

… Якось, одержавши чергову відмову від гордовитого служителя, Я вже йшов до воріт… Раптом… Я побачив Великого Мудреця, що повільно виходив із храму… Наші погляди зустрілися. Він зробив ледь вловимий жест рукою — і той самий служитель, що простирався перед Ним на землі, раптом підхопився і кинувся до Мене, аби Я повернувся...

… Із цього моменту Я був, як уві сні. Але все — до дрібних деталей — закарбувалося в пам’яті.

Це був — Великий Учитель! Любов і Мудрість дивилися на Мене з Його очей. Він бачив Мене наскрізь...

Він Мене підкликав. Я йшов до Нього, як у товщі води, забувши про все на світі!… Забув навіть схилити коліна... Він, усміхаючись, торкнувся Моєї голови долонею... Тільки тоді Я, отямившись, простягся біля Його ніг...

Він сказав тихо:

— Я вчитиму тебе...

Ці слова проникли в саму Мою суть... Сон душі скінчився! Почалося пробудження!

Він розпорядився, щоб Мені дали помитися, нагодували, відвели в келію в монастирі... Він сказав, що чекає на Мене завтра перед світанком.

Ранком, ще затемна, Мене привели до Нього. Він зробив знак рукою, і ми залишились удвох.

— Чого ти хочеш? — запитав Він.

Я почав розповідати Свою історію... Він зупинив на середині:

— Я знаю про тебе все, що потрібно знати. Але скажи інше: чи готовий ти з цього моменту і доти, поки остання душа на Землі не одержить Звільнення, служити Великій Справі?

— Так!… — прошепотів Я.

— Тобі доведеться надолужити сорок років твого життя... Чи готовий ти трудитися так, щоб щодня відтепер приносити плоди сорока прожитих днів? Ти повинен надолужувати упущене і ніколи не задовольнятися досягнутим. Я допомагатиму тобі. Але поки — тебе учитимуть інші. Я потім покличу тебе знову... А зараз... підемо зі Мною.

Ми піднялися на терасу храму...

Над горами сходило сонце. Синій серпанок туману над долиною перетворювався на море живого сяючого світла. У безмовності, у тиші великого таїнства Світла і Життя — Сонце сходило над землею. Ми стояли поруч: Великий Учитель і сорокалітня людина, яка з цього дня почала пізнавати дорогу душі до Світла, для того, щоб вести потім нею інших…

Далі все було, як і належить. Я освоював науки і медитацію, пам’ятаючи, що за кожен день повинен встигнути стільки, скільки інші — за місяць...

… Одного разу, коли після заповненого працями дня Я заглибився в медитацію у Своїй келії, Учитель раптом опинився прямо переді Мною. Я простягся перед Ним, хотів торкнутися Його стіп..., але Мої руки пройшли крізь ноги Вчителя: Він був зі Мною не в матеріальному тілі!… Він сміявся всім Своїм світлим Тілом Свідомості, а Я від подиву сіл на підлогу, витягнувши ноги...

Він вимовив, не ворушачи губами:

— Молодець! Ти добре Мене бачиш і розумієш. Зараз — лягай спати. Ти повинен виспатися. Тепер Я Сам тебе вчитиму. Щоранку входь у медитацію — і чекай на Мене. Я прийду, як зараз...

Так для Мене настав етап посвяти в буддхі-йогу.

Лише зрідка Вчитель кликав Мене до Себе і давав додаткові роз’яснення через Своє матеріальне тіло. Я навчився відчувати Його присутність не тільки ранком під час медитацій: тепер у будь-якій скрутній ситуації Я міг звернутися до Нього із питанням — і на рівні слів або розуміння приходила Його відповідь. Іноді, коли Я занадто покладався на Його допомогу, Він не відповідав: Він приходив, але Я відчував тільки Його несхвальне мовчання. Я зрозумів, що в таких випадках Я повинен шукати рішення Сам.

… Якось Він прийшов і сказав, що залишає земне тіло...

… Пішов Великий... Монастир був у скорботі й жалобі...

… Я не знаходив Собі місця від горя... Наступного ранку Мені важко було ввійти в медитацію... Я піднявся на майданчик, з якого було видно схід... Я намагався розлитися свідомістю над усім простором, але сльози котилися з очей...

… Хтось торкнувся Мого плеча... Я підвів очі і... побачив Учителя...

— Скільки разів Я тобі пояснював, що смерті не існує! — посміхався Він.

Я простягся перед Ним і, до повного свого здивування,... доторкнувся руками до Його стіп. Його тіло було реальним, матеріальним! Я Його торкався!

Він заговорив:

— Ти обіцяв Мені колись, що ні на день не перестанеш трудитися і що все твоє життя буде присвячене пізнанню Шляху і допомоги іншим у пошуку Світла. Ти не забув?

Наступного разу Я прийду в тілі привітати тебе, коли ти приймеш керівництво монастирем. А зараз — тобі ж зовсім не потрібне Моє тіло для того, щоб учитися в Мене далі... Я продовжу вчити тебе без нього...

… Учитель стримав Своє слово.

Але це було вже у наступному Моєму втіленні...

Я одержав тоді ім’я Кім. Я постійно бачив у медитаціях Його — Мого Вчителя.

Мій шлях до Злиття зі Споконвічною Свідомістю виявився легкий і прямий. Я пізнав Нірвану в Злитті з Ним і потім прийняв керівництво монастирем. Цей день був ознаменований передвіщеним чудом: Мій Божественний Учитель прийшов у матеріалізованому тілі і благословив новий етап Мого шляху — етап Великого Служіння.

— Кіме, а Ти не розповіси докладніше, які методи застосовувалися для досягнення Нірвани в тому монастирі?

— Методи буддхі-йоги скрізь приблизно однакові*. Розрізняються тільки нюанси, “обертони”. Ви все це проходили у вашій Школі — і тому добре собі уявляєте.

Але Я хотів би зробити акцент от на чому. Для досягнення успіху особливо важливе — навіть просто інакше й не можна! — перебування завжди в спокійно-радісному, “піднятому” позитивному емоційному стані.

Неприпустимо жити без яскравих позитивних емоцій, без того, щоб насолоджуватися — і в насолоді розчинятися! Найближчий приклад для вас — це розчинення в саттві улюбленої вами природи, настільки ж дорогої і для кожного з Нас! Нірвана легко досягається після міцного засвоєння глибокої саттви — стану радісного спокою, блаженної внутрішньої тиші!

А для цього потрібна задоволеність! Незадоволеність у чомусь, що перетворюється на домінанту, — надзвичайно заважає.

Лише одна незадоволеність повинна завжди залишатися: це — незадоволеність собою щодо власних духовних досягнень, щодо не досягнутої поки що повноти пізнання Споконвічного і Злиття з Вищим “Я”! Вона повинна завжди залишатися і... підганяти!

Всі інші потреби саттвічної душі повинні задовольнятися! І їжа повинна бути саттвічною і смачною, і не треба без необхідності недоїдати! І тіло треба щодня обмивати — щоб і воно, і душа не страждали від бруду! І спілкуванням з живою природою треба вміти і мати можливість насолоджуватися! І з улюбленими друзями треба зустрічатися! Сатсанга — це суспільство, громада люблячих одне одного духовних друзів, які “сидять в одному човні”, — щоб, залишаючи берег сансари, добратися туди, де царює тільки Нірвана!

І ще, що дуже важливо, але далеко не всі це розуміють, — це те, що сексуальність, властива всім молодим і здоровим індивідам, теж повинна мати можливість раціонально проявляти себе і робити свій внесок у духовний розвиток партнерів! Монастирі — це місця, де збираються і завзято працюють щодо вдосконалювання себе духовні подвижники, які здобувають збагнення Споконвічної Свідомості! А не ті, хто займається катуваннями себе, очікують лише свого “кінця” і бояться навіть згадування про сексуальність... То — тамас!…

Здорова, саттвічна сексуальність дозволяє вчитися піклуватися про іншого, наповнює ніжністю, стоншує. Вона якраз усуває вкрай небажану сексуальну домінанту, що витісняє з уваги пошук Творця! Зрозуміло, етичного компоненту тут повинен винятково ретельно дотримуватися*.

Якщо все тут робиться правильно, так, як треба, — то чистота і свіжість емоцій еротичного плану — ніжності, пестощів, милування красою — переповнює, виливається через край, даючи надлишкову витончену енергію, необхідну для правильного зростання свідомості.

Бог завжди благословляв і благословляє таку сексуальність; не благословляється лише та, що відноситься до гуни тамас. Запитайте про це в Кого завгодно, запитайте в Ісуса Христа!

Ісус:

— Так, це — також і Мої слова! Те ж саме скаже кожний з Нас, Хто представляє Отця. Шлях до Мене, у Мене, у Небесного Отця — лежить через саттву, а не тамас.

Ще підкреслю, наскільки важлива внутрішня тиша… А вона досягається лише тоді, коли, зокрема, задоволена в гармонії сексуальність. Або ж коли вона вже “пройдена”, пережита, пішла*…, але ніжність душі — залишилася!

Кім:

— Я знайомив тебе й усіх вас із Тчьяо Лі. Як тобі Вона?

— Найтонша й найніжніша Божественна Істота!

— Вона — Моя друга дружина! Вона — теж це все пізнала. Вона тоді підтримала Мене. А Я привів Її разом із Собою в Обитель Творця!

— Кіме, а як звали Твого Вчителя?

— Лінь!

Зміст