Зміст

Апостол Андрій

— Я чекав на вас! Слухайте:

Тоді, коли Ми вперше побачили Ісуса, багато чого Ми вже чули про Нього від Іоанна Хрестителя — і чекали на Його прихід. Але, як би Ми не чекали і не готувалися, сталося диво — велике диво дотику до Нього, Живого!

Ніхто з Нас не був настільки готовий, щоб відразу вмістити те знання, яке приніс Ісус... Він учив Нас... Він учив і коли говорив, і коли мовчав, і коли повчав інших, і коли просто вкушав з Нами нарівно розділену скромну їжу, і коли Нам ніде було зупинитися на ніч, і коли славили Його, і коли Його осуджували... Кожна мить буття поруч із Ним була навчанням!

Я хотів би розповісти один епізод. Якось, ще до початку Нашого апостольського Служіння, Ісус направив кількох із Нас зцілювати і проповідувати в одне селище, а Сам не пішов з Нами...

Ми йшли радісний і горді: Ісус довірив зцілювати Його Силою!

Ми, прийшовши, намагалися говорити, як Він, і повторювали Його слова, а потім почали зцілювати... Але нічого не виходило... Див не було... Були тільки глузування:

— Де ж ваш Бог?! Ви — ошуканці!

… Ми вернулися, осоромлені...

Ісус зустрів Нас словами:

— Де віра ваша? Де любов ваша? Де був Отець ваш, коли ви зцілювали?

Ми відповідали:

— Він був з Тобою...

— Якщо Він — зі Мною, а не з тобою, Андрію, то хто ж тоді зцілюватиме? Ти?

Коли ти вершиш Його Справу — Отець, а не Андрій повинен бути у твоєму тілі! Отець — дає благословення й силу, Він — творить твоїми руками! Якщо немає Його Волі — то слова не допоможуть: кульгавий залишиться кульгавим, сліпий не прозріє!

І Ісус сказав Нам:

— Ідіть назад!

Ми відповідали:

— Ми не можемо: нам там ніхто вже не повірить! Дозволь нам піти в інше селище...

Ісус знову сказав:

— Ідіть назад — і нехай Отець іде в кожному! Не бійтеся глузувань! І якщо захочуть вас побити — теж не бійтеся! Не страшіться смерті! Не страшіться болю! Зцілюйте тих, кого Він укаже, — і проявляйте на них Силу Його і Любов Його! Я буду з вами!

… І Ми пішли. Над Нами сміялися. І летіли камені. Але кожний з Нас відчував Світло Любові Ісуса і Силу Отця... — і навіть камені пролітали повз...

Насмішники не підходили зцілюватися. Але підходили нещасні, любов до Господа в яких була великою. І вони казали:

— Якщо буде Милість Його, зціли мене грішного!…

І вони зцілялися. А Ми славили Ісуса і Отця й казали:

— Іди і не гріши більше!

І Сила Отця була в Нас!

От так Ми освоювали закон Вищої Сили: Не повинно бути нікого між тим, кому ти допомагаєш, — і Богом: будь-яка домішка “я” — не дозволяє текти Силі Отця!… Отець може проявляти Себе за допомогою твого тіла тільки тоді, коли немає тебе, як нижчого “я”!

Це приходило не відразу. Але чим далі — тим легше ставало бути Лозою!

— Коли Ви йшли проповідувати — без грошей, без будь-якої іншої опори, крім Бога, — як Ви обходилися, як виживали?

— Про це Ми думали в останню чергу. Іноді на Нас чекав бенкет, а іноді — побої та ненависть. Так Ми ходили разом з Ісусом, так само Кожен потім ішов і за жеребом Своїм...

І якщо Ми залишалися голодними — означало, що Хліб Господа не наситив ті душі, до яких Ми прийшли, і був Наш сум лише про те, що вони залишилися голодними…

Або, якщо насіння слів Господа падало на кам’янистий ґрунт, чи можна було сумувати від побоїв каменями, якщо знали Ми, що не зійде тут насіння Його Любові?!

Легко жити з абсолютною вірою! Ісус навчив Нас цьому: Якщо потрібно прийняти смерть, то ти її — приймаєш! Якщо Бог продовжує Життя, то ти — служиш Йому!

Це ж так просто! — абсолютно вірити Йому, Котрий з тобою і в тобі! Сили твої, руки твої, вуста твої, помисли твої — служать Йому, а все інше Він дасть тобі: все, що Він визнає тобі необхідним!…

Кожен день життя примножував славу Його і наближав Нас до Нього!

Чим далі — тим менше залишалося в Мені від колишнього Андрія, і все більше було Андрія Первозванного — Ісусового Андрія, Андрія-Сина Небесного Отця!…

І із хреста вже проповідував розіп’ятий Істинний Андрій. І навіть коли стражники захотіли звільнити Мене, вони не змогли наблизитися...

Я йшов до Ісуса!

Так хотів Отець: Я йшов у Нього!…

… Нам було легко! Нам було набагато легше, ніж Іншим, що дійшли до Отця! З тих пір, як Ми вперше побачили Ісуса, — Він був з Нами!

Ми не були подібні до рік, яким треба прокладати свій шлях. Ні: Ми тоді злилися з величезною Рікою, що вже проклала Своє русло в Океан. Ісус указав Нам Шлях! Ми йшли поруч, Ми йшли з Ним, лише трохи позад Нього! Нам було легко!

Він указав Шлях і дав силу йти! Він навчив з’єднуватись із Силою Отця! І кожен із Нас бажав пройти до кінця Його Шлях — і теж увійти в Обитель Отця! Смерть на Хресті була бажаною!

Ми йшли Шляхом Ісуса!

Ми несли Його слова людям!

Ми робили те, що Він Нам довірив!

Ісус був з Нами завжди!

І зараз Ми — з Ним — у Небесному Отці!

* * *

— Горе до людини приходить тоді, коли вона залишається одна, сама з собою, без Бога.

Якщо людина живе не для Бога — тоді приходить біда.

Людина не повинна жити так! Вона повинна жити в Мені і для Мене!

… Перший подвиг душі на Шляху до Отця — подвиг предстояння. Тоді починається життя в усвідомленні себе перед Ним. І вже “на Його терезах” зважуються і помисли, і вчинки...

Другий подвиг душі — подвиг служіння Йому. Кожна думка і дія повинні бути для Нього. У злитті перших двох подвигів знаходиться всевідданість Йому.

Вінцем же життя душі є третій подвиг — коли віддаєш Йому всього себе і більше не мислиш про себе, забувши особисте — у Великій Любові до Нього! Тоді можливо велике таїнство Приєднання, Возз’єднання, Злиття. Коли все, що колись було мною, стає Любов’ю і приноситься в дарунок Йому, — то зникає той, хто дарує, бо він віддав усе, віддав і самого себе!

Той, Хто входить у Нього, говорить: “Є тільки Ти — Отче!”

Той, Хто виходить із Нього, говорить: “Я і Отець — Одне!”

І тоді стає можливим Вище — тобто те, що являв людям Ісус життям Своєї. Це — виконання Місії, уже не будучи окремістю!

Зміст