|
Зміст
Православний Священик Всія Русі
— Колись Я втілювався в часи перших християн. Я не був безпосередньо учнем Ісуса, не бачив Його. Але хвиля Ісуса, що сколихнула тоді людство, торкнулася й Мене…
Я був убитий тоді римлянами — так само, як дуже багато інших, — у стані непорушної віри в Ісуса, в те, що Він прийме Мене… І Я досяг тоді райського стану.
Після того — втілювався ще кілька разів, зрощуючи відсутні якості душі, примножуючи в собі любов, мудрість і силу.
На Русі Я втілився зі стану майже досягнутої Божественності — із завданням привносити Любов Христову в серця людей. Був православним священиком. Дуже уважно вивчав традиції “дохристиянської” Русі, які тоді ще маленькими вогнищами гніздилися в глибинах лісів. Їх знищували, як “язичеські”...
Я намагався врятувати те, що ще жевріло, зумів Сам зрозуміти тоді дуже багато чого, досяг, завдяки цьому, Злиття з Отцем. Але не зміг з’єднати — для людей — краще в цих потоках, що нестримно розходилися... Мені не вдалося змінити історію духовності на Русі...
— Але, будь ласка, розкажи ще хоч дещо про Себе, якщо можна...
— Добре...
Я одержав духовну освіту в Москві. Це був час після реформи патріарха Никона, коли пристрасті ще не вщухли. Ідеї реформації церкви жили в умах — як добрих, так і недобрих.
Я був сповнений прагненням до перетворень церковного життя за заповідями Ісуса Христа. Серце горіло, і розум палав ідеями перетворення життя духовного.
Мої гарячі промови розбурхували серця. І по закінченні навчання Мене якнайшвидше відправили “з очей подалі” у віддалений приход.
Я визнав це засланням...
… Передгір’я Уралу, глухомань...
Напіврозвалена церківка, що більше нагадує скит, самотньо стояла в лісі, віддалено навіть від тих сіл, що вважалися її приходом.
Коли направляли Мене туди, то чув Я зловтішне перешіптування за спиною:
— Навчиться тепер смиренності та мовчанню! Говорити ж бо буде ні з ким!… Старець-Настоятель там — з колишніх “баламутів-некористолюбців” — тепер, кажуть, став мовчуном, слова жодного від нього не почуєш за увесь рік...
Коли прибув Я на місце, гірко і нерадісно Мені було. Кому Я тут потрібний? Навіщо Я тут?… Старець-Настоятель прожив тут один уже сорок років. Що ж? — і на Мене чекає така сама доля? Можна ж од такого й збожеволіти...
… Але дивним теплом і ласкою були наповнені очі того старця...
— Як же живете Ви отут один, отче, стільки років?! — запитав Я.
— Чому ж один? Я — з Господом Ісусом живу... — м’яко усміхнувся у відповідь старець Микола.
… І він став учити Мене ісіхії — внутрішній тиші.
Я навчився відчувати Ісуса в серці Своєму.
Я і до того жив у любові, але відтепер гарячу пристрасність Свою навчився занурювати в глибини спокою і тиші...
Усе в нашому житті заповнювало тепер світло сердечне...
… Але старець Микола незабаром помер. Тихо і спокійно він пішов, наче заснув отут — і прокинувся в райській обителі душ...
… Я почав намагатися відроджувати духовне життя тих людей, які жили в навколишніх селах, і допомагати їм, чим міг...
… Одного разу Я намагався врятувати життя важко хворої дитини. Не було в Мене глибоких пізнань у медицині. Я робив, що міг, щоб зменшився жар і полегшився подих, що з хрипами виривався з грудей хлопчика... Я робив руками те, що міг, аби допомогти тілу, а в серці Своєму гаряче молив Ісуса зцілити його. Іноді Мені здавалося, що життя дитини тримається на силі Моїх рук..., але зцілення “по молитві” не відбувалося...
Пройшла вже майже доба, коли в хату ввійшла дивної краси жінка... Густе русяве волосся, спокійні сіро-блакитні очі... Вона на кілька секунд завмерла біля дверях, побачивши Мене в чорному чернечому одязі; Я стояв на колінах перед постіллю дитини... Потім вона зважилася, увійшла, поклонилася всім до землі і сказала тихо:
— Ти йди додому, отче, вилікую Я хлопчика!
Ноги майже не тримали Мене. Я вийшов у сіни і почав читати молитву, але… провалився в чисте і ясне Світло… Було тільки Світло… Я не знав тоді, що занурився у Світло Її Свідомості…
Коли Я опам’ятався, дитина був майже здоровою і тихо спала. Жінки тієї вже не було...
Хто була Вона, звідки — ніхто не знав...
… Якось, коли Я зайшов далеко в ліс, Мені раптом на голову накинули щось схоже на мішка, зв’язали й повели кудись... Я думав, що це — розбійники і, призвавши Ісуса в серце Своє, опустився на коліна і приготувався прийняти смерть.
Але почув над Собою слова:
— Він не мислить злого, розв’яжіть його.
Коли зняли полотно з Моєї голови, Я побачив високого сивого старого і багатьох людей — молодих і старих, чоловіків і жінок... Серед них була і Та, Котра зцілила хлопчика. Її звали Рада.
Так Я, з волі Господа, опинився в одній із громад, що зберігала знання і вірування Древньої Русі... Високий старий, за словом якого Я був звільнений, був ясновидцем і керував життям тих людей. Рада доводилася йому онукою.
Гнані новою хвилею інквізиції, широко розгорнутої в ці часи проти “старовірів”, а заодно і проти всіх неправославних, люди цієї невеликої громади уникали переслідувань і йшли далі і далі в ліси... Вони мали намір прожити в цих краях зиму, а по весні йти за Урал, углиб сибірської тайги.
… Я говорив їм про Ісуса, розповідав про те, чому Він учив. Вони слухали, погоджувалися з усім, але від Моїх пропозицій офіційно прийняти християнство, охрестившись, — відмовлялися...
… Я ж — з усією снагою душі — пізнавав нові для Мене духовні знання Древньої Русі. Я розумів, що Ісус учив тому самому Своїх найближчих учнів, тільки називав це іншими словами! Я бачив, що саме цього й не вистачало Мені в Моїх колишніх духовних шуканнях!…
Рада встигла навчити Мене не тільки цілительству, але й вправам медитації — спеціальним прийомам для розвитку свідомості. Зі смутком говорила Вона про те, що більшість Її родичів тепер хвилює те, як вижити, а не те, як пізнавати Отця-Сварога...
Радувалася Вона дуже успіхам Моїм...
Дивно легко і радісно було й Мені навчатися в тому лісовому “живому храмі”! Немов випущена із клітки, душа розливалася в мовчазному захопленні — разом зі світлом сонця, що сходить над простором землі: над рікою, над лісом далеким… Як у лісове озеро — поринала душа у Світло Землі і розчинялася в Блаженстві буття Світлом…
Так Я вчився бути вільною від тілесної плоті Душею-Світлом…
Легко Мені все давалося: “скристалізована” в минулих життях свідомість та ісіхія, набута за допомогою старця Миколи, дозволили серцю, спрямованому в любові до Господа, легко входити в Злиття з Ним…
… Але не довго тривало Моє навчання в Ради...
Я встиг попередити Моїх нових друзів заздалегідь про наближення тих, хто загрожував їм смертю на багаттях...
Вони пішли глибокої осені...
… Я почав писати книгу, у якій прагнув з’єднати істинне християнство Ісуса з тими знаннями про розвиток душі і пізнання Бога, які одержав від Ради.
Чим далі, тим більше й Ісус включався в цю роботу. Я одержував від Нього нові й нові медитативні прийоми розвитку Себе. Ісус вів Мене — і Я усе глибше проникав у Злиття з Отцем.
… Нарешті, книга була завершена... Я виклав у ній Моє бачення перетворень церкви, а також зведення моральних заповідей для мирян і священнослужителів...
На той час государ почав уводити деякі реформи в державному устрої. Я побачив у цьому малий шанс змінити хід розвитку православ’я на Русі...
Я приїхав до столиці. Государ прийняв і вислухав Мене. Але не до смаку видалися йому Мої слова про духовність “нової Росії”: про іншу славу країни він марив!… Він з байдужістю віддав Мою книгу на розгляд вищого духовенства...
… Мене навіть не катували, не мучили. Мої праці їх так налякали, що Мене стратили відразу, щоб жодна думка не просочилася з катівень. Всі Мої записи були спалені...
… Я прийняв смерть легко. Ісус був зі Мною.
І Я став Одне з Отцем!
* * *
— Ні на що не промінюйте свою свободу!
Я разом з вами здійснюватиму всі діла!
Світло й Радість несіть по всій Землі!
… Я нерідко буваю з вами в лісі. Як добре бути з вами, аж наче сльози навертаються на очі! Якби Я був утіленим, у Мене завжди б текли сльози від розчулення — і від того, як добре бути з вами!
Якби Я знав тоді, як треба втілення проводити?! От так би й ходив у лісах, пізнаючи Бога!
У ті роки сенс життя не був у всій повноті зрозумілим Мені...
От якби: з вами, з вами!…
Повний статус Бога набувається тоді, коли людина здійснює повною мірою те, що ви зараз робите.
… А ще — Мені дуже дорогий жіночий аспект Божественності! Як мало ти і Я знаємо Божественних Жінок, Які увійшли в Обитель Творця, — у порівнянні з “Мужиками”! І разом з тим, як легко жіночому началу потрапити Сюди!
Повинна бути розроблена і втілена спеціальна жіноча програма, яку можна було б впроваджувати через жіночі рухи різних країн, втім, “розбавляючи” групи чоловічим началом. Ця робота буде легкою і приємною. І Я знову заздритиму вам!
— “Жіночий шлях пізнання Творця”?
— Ні, не зовсім так. Потрібно — лагідно і ніжно! Подумай ще раз і завтра обговоримо.
Програма може бути такою:
1. Загальнофізична підготовка з елементами самооборони.
2. Психічна саморегуляція з акцентом на розкриття духовного серця.
3. Екопсихологія. Вселенське Духовне Серце.
Елізабет Хейч:
— Це Я підказала Олексію таку ідею. Моя давня мрія — виводити жінок з релігійного рабства!
Зміст
|
